Ендометріоз трапляється майже у кожної десятої жінки репродуктивного віку і за своєю поширеністю порівняльний із цукровим діабетом (Rafique 2017). Це захворювання, відоме ще з 19 століття, дотепер залишається загадкою для науковців і клініцистів. Численні гіпотези його виникнення та патогенетичні механізми лише підтверджують невідомість цієї патології та безпорадність перед нею. Недавні публікації з розчаруванням констатують факт, що відчутного прогресу за останні роки у лікуванні ендометріозу не відбулося, незважаючи на численні дослідження і багатообіцяючі дані експериментальних досліджень (Rogers 2017).

Однак у повсякденній лікарській практиці постійно доводиться приймати конкретні рішення щодо лікування жінок із ендометріозом. У таких рішеннях клініцисти спираються найчастіше на власний досвід та переконання, досвід своєї установи та уподобання пацієнток, а не на офіційні настанови (Vercellini 2018). Зрештою, формулювання таких настанов досить складне. Труднощі зумовлені насамперед невеликою кількістю досліджень високої якості, на які можна спиратися у формулюванні рекомендацій (ESHRE 2014).

Через це експерти авторитетних світових товариств та фахових товариств окремих країн роблять неодноразові спроби врегулювати настанови щодо обстеження та лікування при ендометріозі. Зовсім недавно з’явилися рекомендації Італійського клубу з лікування ендометріозу (Endometriosis Treatment Italian Club (ETIC)), де автори ретельно проаналізували доступні дослідження цієї проблеми та сформулювали висновки для клініцистів (табл. 1). Основні моменти цієї публікації подаємо далі.

 

Купіть номер журналу, щоб прочитати статтю повністю