Доброякісні утворення молочних залоз  

Згідно статистичних даних, 75–80% жінок репродуктивного віку страждають на різні захворювання молочних залоз (МЗ) [1, 2]. У більшості випадків патологічні зміни у МЗ зумовлені доброякісними утвореннями, які діагностуються у кожної четвертої жінки віком до 30 років [3, 4].

Велику увагу у клінічній практиці приділяють злоякісним захворюванням, оскільки рак МЗ є частою онкопатологією серед жінок, однак доброякісні зміни зустрічаються частіше [5]. Застосування мамографії, ультразвукового дослідження (УЗД), магнітно-резонансної томографії (МРТ) і широке використання голкової біопсії дозволяють діагностувати доброякісні утворення МЗ без застосування хірургічних методів у більшості пацієнтів [6]. Переважно, доброякісна патологія не пов’язана з підвищенням ризику розвитку раку грудей, тому слід уникати необґрунтованих хірургічних процедур.

Найчастіше діагностують наступні доброякісні утворення МЗ [1, 4, 7, 8]:

• інтрадуктальна (внутрішньопротокова) папілома МЗ;
• аденома МЗ;
• атерома МЗ;
• фіброаденома МЗ;
• фіброз МЗ;
• кіста МЗ;
• листоподібна пухлина МЗ;
• ліпома МЗ;
• жировий некроз;
• гематома МЗ;
• галактоцеле.

Інтрадуктальна (внутрішньопротокова) папілома МЗ – доброякісна папілярна пухлина, яка виникає у протоці МЗ. Діаметр такої пухлини коливається від декількох міліметрів до декількох сантиметрів, виникає у будь-якому віці внаслідок порушення гормонального фону жінки, але найчастіше у віці старше 40 років.

Внутрішньопротокова папілома має вигляд невеликих виростів (папілом) всередині молочної протоки і проявляється постійними, рясними виділеннями з соска різного характеру – від прозорих до кров’янистих. Папіломи бувають поодинокими і множинними. Поодинокі папіломи зазвичай розташовані в субареолярній зоні та дуже рідко малігнізуються. Множинні папіломи найчастіше розташовані у периферичних відділах МЗ і частіше малігнізуються.

Основним проявом внутрішньопротокової папіломи є виділення з соска, які виникають у випадку відриву папілярних розростань внаслідок травматизації (наприклад, при надавлюванні на сосок). Виділення можуть бути прозорими, кров’янистими або зелено-бурими (при інфікуванні).

Пальпаторно папілома визначається у вигляді невеликого, округлого, еластичного, дещо болючого вузла, розташованого в ділянці ареоли чи навколо. При надавлюванні на вузол з соска з’являються кров’янисті краплі, а сама пухлина зникає. У випадку запалення навколо папіломи виникає набряк, тому утворення стає щільним.

Часто папіломи виявляють випадково під час профілактичних оглядів. Для підтвердження діагнозу проводять УЗД і рентгенологічне обстеження МЗ, а також лабораторне дослідження виділень з соска.

Внутрішньопротокові папіломи лікують оперативно. Проводять секторальну резекцію (видалення вузла папіломи з оточуючою тканиною) з наступним гістологічним дослідженням видалених тканин для виявлення атипових клітин.

Аденома МЗ – доброякісне утворення, яке походить із залозистої тканини МЗ. Зазвичай аденома чітко відмежована від оточуючих тканин МЗ, має гладку поверхню, чіткий контур, рухома при зміщуванні. Наявність утворення в МЗ часто виявляє сама жінка. Аденома МЗ найчастіше спостерігається у жінок репродуктивного віку, буває поодинокою або множинною (у 20% випадків), розташовується в одній чи двох МЗ.

Жінка під час самообстеження МЗ може виявити щільний округлий вузол, з чіткими і рівними межами, гладкою поверхнею, який легко зміщується, не спаяний з оточуючими тканинами, неболючий при пальпації. Рідко аденоми МЗ набувають горбистої поверхні. Шкіра над аденомою не змінюється. У положенні лежачи симптоми захворювання зазвичай не зникають.

Діагностують захворювання на підставі результатів УЗД, мамографії і біопсії. У багатьох випадках, зокрема, у молодих жінок, можливий самостійний регрес аденом МЗ, навіть множинних. Злоякісне переродження аденом МЗ малоймовірне.

Основна тактика ведення пацієнток з аденомами МЗ полягає у динамічному спостереженні. У деяких випадках рекомендується хірургічне видалення вузла шляхом секторальної резекції МЗ. Показами до хірургічного лікування є підозра на злоякісне утворення, прогресуючий ріст аденоми, великі розміри, які зумовлюють косметичний дефект.

Атерома – ретенційна кіста сальної залози шкіри (внутрішньошкірне утворення), яке виникає внаслідок закупорки вивідної протоки сальної залози. Клінічно пальпується щільне утворення з чіткими контурами, неболюче, спаяне зі шкірою. Атероми часто піддаються запаленню та нагноюються. У таких випадках спостерігається набряк, гіперемія, болючість, флуктуація в ділянці утворення. На рентгенограмах атерома має вигляд ділянки затемнення з чіткими або нечіткими контурами. Під час УЗД атерома виглядає як гіпо- або анехогенна ділянка з чітким контуром, яка тісно прилягає до шкіри, розщеплюючи її листки. Лікування атероми хірургічне.

Фіброаденома – доброякісна пухлина, яка складається з проліферуючих епітеліальних елементів і сполучної тканини. Фіброаденома – найчастіша патологія МЗ у жінок віком до 35 років. Більшість фіброаденом мають розмір менше 2–3 см. Іноді спостерігаються великі фіброаденоми – більше 6 см у діаметрі. У 20% випадків фіброаденоми множинні, у 10% – двобічні.

Клінічно фіброаденоми перебігають безсимптомно, ростуть повільно. Під час вагітності і лактації відзначається пришвидшення росту пухлини. При тривалому перебігу фіброаденоми зазнають гіалінової дегенерації з наступним кальцинозом. Залежно від гістологічної будови виділяють периканалікулярні та інтраканалікулярні фіброаденоми. Периканалікулярна фіброаденома чітко відмежована від оточуючих тканин, має однорідну будову. На рентгенограмах вона має більш щільний вигляд у порівнянні з іншими типами фіброаденом. Часто зазнає інволютивних і дистрофічних змін з утворенням кальцинатів. Для інтраканалікулярних фіброаденом характерним є дольчата будова, нечіткі контури, неоднорідна структура вузла.

За даними різних дослідників, малігнізація фіброаденом спостерігається від 0,1 до 2–3% випадків, а ризик розвитку злоякісних змін пов'язаний з гістологічною будовою утворення [9, 10]. Зокрема, інтраканалікулярна фіброаденома малігнізується у 2–7,5 разів частіше.

Під час клінічного обстеження фіброаденоми виявляються у 67% випадків. Фіброаденома являє собою безболісне, щільно-еластичне, рухоме новоутворення з чіткими контурами. На підставі пальпаторних даних диференційна діагностика утруднена і проводиться між кістою, вузловою формою фіброаденоматоза і раком [10, 11]. На мамограмах типовою ознакою фіброаденоми є наявніть вузла з чіткими межами і ободком просвітлення (ознака експансивного росту), яка зустрічається тільки у 30% хворих. Визначається утворення округлої чи овальної форми, рідше – дольчатої будови з чітким рівним контуром. Щільність фіброаденоми вища або однакова у порівнянні з щільністю тканини МЗ. Діагностичні труднощі виникають при атипових мамографічних проявах фіброаденом, які імітують рак МЗ. Вони мають неправильну форму, нечіткі межі та включення мікрокальцинатів.

 У більшості випадків на сонограмі фіброаденома виглядає як гіпоехогенне утворення овальної або округлої форми, однорідної структури, з помірно вираженним дистальним посиленням сигналу чи його відсутністю, з симетричними боковими акустичними тінями. В окремих випадках фіброаденома має дольчату будову, неоднорідну ехогенність, рідинні порожнини і кальцинати. Додаткову діагностичну інформацію отримують за допомогою допплерографії. Для інтраканалікулярних фіброаденом характерний значний відсоток васкуляризації (33,4%), а периканалікулярні фіброаденоми аваскулярні.

Ріст фіброаденоми можуть стимулювати оральні контрацептиви, препарати для замісної гормонотерапії, порушення менструального циклу, вагітність та годування груддю. Після менопаузи фіброаденома зменшується в розмірах внаслідок зменшення рівня естрогенів. Призначення гормонозамісної терапії для підвищення рівня естрогенів в організмі зберігає попередні розміри утворення.

Питання лікування фіброаденом досі дискусійне, оскільки диференційно-діагностичні ознаки на мамографії та УЗД недостовірні та потребують гістологічного підтвердження. Як правило, лікування фіброаденоми – хірургічне. Хоча в деяких випадках можливе лише спостереження без будь-якого втручання, зокрема, при невеликих розмірах (до 2 см) та повільному рості утворення. Показаннями до хірургічного видалення фіброаденоми є швидкий ріст утворення (збільшення у 2–2,5 рази за 3–4 місяці), великі розміри пухлини (більше 5 см), що спричинює косметичний дефект, підозра на рак МЗ (за даними УЗД, мамографії, цитологічного дослідження, огляду спеціаліста), канцерофобія або бажання жінки.

Оперативне лікування також рекомендують жінкам старше 40 років та пацієнткам, які планують вагітність, оскільки гормональні зміни під час гестації іноді зумовлюють інтенсивний ріст пухлини та збільшують ймовірність переродження. Найчастіше застосовують 2 типи операцій при фіброаденомі:

• секторальна резекція (лампектомія) – видалення пухлини одночасно з сектором МЗ (від 1 до 2–3 см навколо пухлини). Таке оперативне втручання виконують при підозрі на рак.
• нуклеація (вилущення) пухлини –передбачає видалення тільки пухлини.

Медикаментозне лікування призначають тільки після видалення утворення.

Вогнищевий фіброз – доброякісний процес, що характеризується розвитком сполучної тканини з дрібними клітинами та атрофованими протоками і частками. Інші назви захворювання – склероз МЗ, фіброзна мастопатія, фіброз МЗ, вогнищеве фіброзне захворювання. Зазвичай вогнищевий фіброз виникає у жінок в передменопаузальний період, у віці 40–50 років. Ризик розвитку захворювання у віці 30–40 років становить близько 40%.

Вогнищевий фіброз має вигляд щільного вузла середніх розмірів, який локалізується в основному у верхньому квадранті МЗ. Вузли можуть бути як поодинокі, так і множинні. На мамографії вогнищевий фіброз може виглядати як об’ємне утворення овальної, круглої, дольчатої форми з затемненими, добре окресленими, або навпаки, нечіткими контурами. Під час УЗД визначається об’ємне утворення з центральною ехогенністю, ізоехогенне, гетерогенне утворення або акустична тінь без наявності утворення.

Клінічно фіброзна мастопатія може визначатися пальпаторно, коли вузол досягає середніх розмірів. Зазвичай, інших симптомів немає. З метою додаткової діагностики проводиться мамографія та УЗД МЗ. Остаточний діагноз виставляють на підставі даних цитологічного і гістологічного дослідження.

Одним з проявів дисгормональної гіперплазії тканини МЗ є кістозна дегенерація. Епітеліальні клітини зазнають апокринової трансформації і секретують рідину, яка не може повністю абсорбуватися протоковою системою. Внаслідок чого молочні ходи та ацинуси розширюються, утворюючи множинні порожнини – кісти, заповнені рідинним вмістом. Формування кіст МЗ у жінок після 40 років в 25% випадків відбувається на тлі гіперпролактинемії [2].

Для кісти клінічно характерним є біль, нагрубання та ущільнення тканини МЗ перед менструацією, можливі виділення з соска молозивного характеру (в 10% випадків). Пальпаторно визначаються різної кількості дрібні утворення щільно-еластичної консистенції, щільність яких зменшується при пальпації у горизонтальному положенні пацієнтки. Консистенція кісти залежить від ступеня наповнення і може змінюватися у різні періоди менструального циклу.

Кісти можуть мати різні розміри та локалізацію. При мастопатії вони зазвичай множинні, що дозволяє їх диференціювати з карциномою. Іноді в МЗ розвивається солітарна кіста, тому застосування УЗД дозволяє диференціювати рідинне утворення від солідного.

Рентгенологічно кіста на зображенні дає однорідну тінь, щільністю схожу на залозисту тканину МЗ, округлої або овальної форми з чіткими рівними контурами. Навколо кіст часто визначається частковий або повний ободок просвітлення.

На мамограмах неможливо відрізнити кісту від фіброаденоми. Необхідно застосовувати додатково УЗД і/або аспіраційну біопсію. Більше 95% кіст не мають розростань по капсулі. Приблизно 2% великих кіст можуть містити всередині розростання доброякісного чи злоякісного характеру, що є показанням для хірургічного лікування з гістологічним дослідженням.

Пункційна аспірація кіст показана при їх розмірі понад 2 см, клініко-сонографічних ознаках запалення або при підозрі на наявність внутрішньокістозних папілярних пухлин. У пацієнток з настанням менопаузи відзначено поступове зменшення кількості і розмірів кіст аж до їх повного зникнення.

Листоподібна пухлина МЗ відноситься до групи фіброепітеліальних утворень. Листоподібні пухлини неоднорідні за гістологічною будовою, схожі на фіброаденоми, складаються з двох компонентів тканини (епітеліального і сполучнотканинного), однак, стромальний компонент більш виражений.

 Листоподібні пухлини зустрічаються у всіх вікових групах. Існує два піки захворюваності: 11–20 і 40–50 років. Для пухлини характерний швидкий ріст або двофазний клінічний перебіг, коли перший тривалий період розвитку «продрому пухлини», змінюється раптовим швидким збільшенням. Часто провокуючим фактором швидкого зростання є вагітність. Клінічно листоподібна пухлина має вигляд чітко відмежованого утворення з дольчатою будовою. Розмір пухлини може бути від 1 до 35 см. При гігантських розмірах пухлини відзначається стоншення шкіри, виражений венозний малюнок.

Диференціювати листоподібну пухлину невеликих розмірів з фіброаденомою або солітарною кістою в більшості випадків неможливо. При великих і гігантських розмірах можливість правильного діагнозу збільшується. Найбільш типовою картиною є новоутворення, яке займає більшу частину або всю молочну залозу овальної або неправильної округлої форми.

Тінь пухлини досить інтенсивна, частіше однорідна. Характерними рентгенологічними симптомами листоподібної пухлини є утворення у вигляді конгломерату вузлів з чіткими горбистими контурами та «зона збіднення» структурного малюнка навколо утворення, яка виявляється на фоні фіброзно-кістозної мастопатії.

 УЗД-ознаками листоподібної пухлини є наявність гіпоехогенного утворення неоднорідної структури, що нагадує «качан капусти», з множинними анехогенними (рідинними) порожнинами, з чітким контуром, наявністю гіперехогенної облямівки, з латеральними тінями і дорзальним посиленням сигналу. У режимі КДК всередині вузла відзначають велику кількість різнокаліберних артерій і вен.

Ліпома – доброякісна пухлина, яка походить з жирової тканини та оточена капсулою. Зустрічається у 9% випадків вузлових утворень МЗ. Під час пальпації визначається рухоме, тістуватої щільності утворення, округлої або овальної форми, не завжди чітко відмежоване від оточуючих тканин. Причини виникнення ліпом МЗ остаточно невідомі. Існує думка, що пухлина виникає у результаті закупорки вихідного отвору протоки сальної залози (атерома).

Рентгенологічна діагностика ліпом не складає труднощів: на фоні залозистої тканини визначається ділянка просвітлення з чіткими рівними контурами. Важко диференціювати ліпому з контрастною жировою часточкою, фібро-аденоліпомою або жировими включеннями. На УЗ-зображенні ліпома нагадує жирову тканину – гіпоехогенне утворення. Фіброзні включення дають неоднорідну структуру. У рідкісних випадках ліпома розташовується субфасціально або міжм'язово. При доплерсонографії ліпоми аваскулярні. Лікування ліпом передбачає хірургічне видалення пухлини. Медикаментозні засоби призначають тільки після операції.

Жировий некроз відноситься до доброякісних змін МЗ. Захворювання зумовлено некрозом жирової тканини на певній ділянці найчастіше внаслідок травм. Внаслідок пошкодження дрібних судин ділянка жирової тканини може втрачати кровопостачання. Також причинами некрозу можуть бути проведення променевої терапії та швидка втрата ваги.

 Зазвичай захворювання виявляють пальпаторно під час медичного огляду. Іноді пацієнтку може турбувати біль в ділянці утворення та болючість під час пальпації. Також можуть спостерігатися збільшення лімфатичних вузлів і «ямочки» на шкірі.

 Жировий некроз не призводить до злоякісної пухлини, проте може симулювати її. При мамографії та УЗД жировий некроз може визначатися як злоякісна пухлина, що вимагає активної тактики – біопсії, а при необхідності і виконання секторальної резекції. З метою лікування проводять видалення ділянки жирового некрозу, як правило, шляхом секторальної резекції МЗ.

Гематома – це обмежене скупчення крові в тканинах. Найчастіша причина гематоми – травма грудей. Гематома не призводить до раку, але побічно вона може бути причиною його виникнення. В анамнезі багатьох жінок, у яких виявили злоякісну пухлину, є травма грудей. Травма може грати також роль провокуючого фактора, який прискорює ріст вже існуючої пухлини. Діагностика передбачає огляд, пальпацію, УЗД МЗ та мамографію. Лікування гематом великих розмірів тільки оперативне.

Галактоцеле (жирова кіста) – це доброякісна кіста, заповнена молоком. Переважно утворюється під вагітності та лактації. Найчастіше з’являється після припинення годування дитини молоком, а іноді через 8–10 місяців після закінчення лактації. Патогенез маловідомий. Вважають, що певну роль у розвитку галактоцеле відіграє згортання молока в протоці. Клінічно галактоцеле нагадує фіброаденому (щільне утворення, яке зміщується). Мамографічний прояв галактоцеле залежить від кількості жирового компонента усередині кісти.

Якщо жировий компонент виражений, то щільність кісти порівнювана зі щільністю жирової тканини (нижче щільності тканини МЗ). Якщо співвідношення жирового і білкового компонента молока приблизно однакове, то на мамограмі може визначатися горизонтальний рівень рідини на тлі жиру. У капсулі галактоцеле часто виявляється кальцифікація. Кіста зазвичай розташовується в центрі залози або під соском. При аспірації вмісту кісти отримують густий, вершкоподібний вміст темно-зеленого або коричневого кольору, схожий на гній. Посів, як правило, стерильний.

Лікування галактоцеле полягає в аспірації вмісту. Операція показана, коли рідину не вдається аспірувати або відбулося інфікування кісти.

Виявлення доброякісного новоутворення МЗ завжди повинно розцінюватись як потенційно небезпечне. Прогноз щодо ведення пацієнток залежить від морфологічних особливостей новоутворення, віку пацієнток, розміру та поширеності патологічного процесу, а також обтяженого за рак МЗ спадкового анамнезу.

Для оцінки ступеня ризику наявності злоякісного утворення застосовують шкалу BI-RADS (Breast Imaging Reporting and Data System) [6]. Категорії оцінки BI-RADS однакові для мамографії, УЗД і МРТ МЗ. Кожній категорії оцінки відповідають рекомендації щодо подальшого ведення пацієнта.

Категорія 1 – негативний результат. Це мамограма з негативним результатом, МЗ – симетричні, при цьому відсутні об’ємні утворення, порушення архітектоніки або підозрілі кальцифікати.

Категорія 2 – доброякісні зміни. Це також мамограма з негативним результатом, але при цьому можуть відмічатися зміни, що свідчать про доброякісне утворення. Типові випадки включають кальцинати, що виглядають як доброякісні утворення, такі як кальцифікована фіброаденома, кіста з жировим вмістом або ліпома. Дана категорія передбачає наявність доброякісних змін з типовими ознаками, які не потребують контролю в динаміці.

Категорія 3 – ймовірно доброякісне утворення – рекомендується контрольне обстеження через короткий проміжок часу. Це мамограма, що зазвичай демонструє доброякісне утворення. Рекомендується проводити ретельний моніторинг результату, щоб переконатися в його стабільності. Ризик можливої наявності злоякісного новоутворення оцінюється як такий, що становить менше 2%. Зазвичай повторне обстеження проводять через 6 місяців, за відсутності росту – ще через 6 місяців. Потім контроль здійснюють за відсутності росту через 1 рік, і за необхідності, ще через 1 рік. За відсутності росту протягом 2–3 років випадок переводять у катерогорію BI-RADS 2, а при збільшенні – у категорію BI-RADS 4.

Категорія 4 – підозра на злоякісне утворення – слід розглянути можливість проведення біопсії. Виявлені патологічні утворення з великою ймовірністю є злоякісними, але з даних мамографії неможливо зробити висновок про їх очевидний злоякісний характер. Ризик наявності злоякісного утворення є значно варіабельним, і є вищим, ніж в категорії 3, але нижчим, ніж в категорії 5. Категорія 4 передбачає необхідність верифікації шляхом біопсії.

Категорія 5 – виявлені ознаки свідчать про велику вірогідність наявності злоякісного утворення – слід вжити відповідних заходів. Існує висока імовірність (>95%) того, що ці патологічні утворення є злоякісними новоутвореннями. Вони включають голчасте об’ємне утворення або плеоморфні кальцинати, що виглядають як злоякісні утворення тощо.

 Категорія 6 – верифікований діагноз – наявність злоякісного новоутворення підтверджена результатами біопсії до проведення радикальної терапії.

Також є ще одна категорія BI-RADS – категорія 0, що вказує на неповну, незавершену оцінку. Необхідні додаткові візуалізаційні дослідження і/або раніше отримані мамограми для порівняння. Рекомендація щодо додаткового візуалізаційного дослідження може включати прицільне мамографічне обстеження з компресією, зі збільшенням зображення, спеціальними ракурсами мамографічних знімків і проведення УЗД, але не обмежується цим. За певних обставин ця категорія може використовуватися після повного мамографічного обстеження.

 Загалом система BI-RADS спрямована не на встановлення конкретного виду патологічного процесу в МЗ, а на визначення ступеня ризику раку. Наприклад, висновок «BI-RADS 3» відображає високу ступінь впевненості променевого діагноста у доброякісному характері змін, що дозволяє рекомендувати контрольне обстеження через 6 місяців.

За показаннями додатковими діагностичними заходами до початку лікування є консультація гінеколога та ендокринолога, УЗД органів малого тазу, щитоподібної залози, МРТ або рентгенографія турецького сідла (для виключення гормонпродукуючих пухлин гіпофіза).

Диференційну діагностику доброякісних утворень МЗ проводять з плазмоцитарним маститом, раком МЗ, зокрема набряково-інфільтративною формою, хворобою Педжета, маститоподібним, «панцирним» і виразково-некротичним раком МЗ.

Метою лікування є видалення доброякісних утворень МЗ [10, 11, 12]. Немедикаментозне лікування передбачає режим праці та відпочинку, дієту, здоровий спосіб життя, регулярне обстеження (1 раз в 6 міс.), боротьбу з ожирінням. Медикаментозне лікування проводиться при утвореннях до 1 см. Стандартної схеми лікування немає. Найчастіше застосовують препарати прогестерона, вітаміни, препарати для покращення функції печінки, гомеопатичні засоби, противірусні, імуномодулюючі та протизапальні препарати.

Хірургічне втручання є основним методом лікування доброякісних новоутворень МЗ. Виконується секторальна резекція молочної залози з терміновим гістологічним дослідженням видаленого операційного матеріалу. Малотравматичні та органозбергаючі методики операцій у хірургії МЗ є пріоритетними на сьогодні. При цьому техніки хірургічних втручань передбачають виконання доступу з малопомітних місць, а також збереження форми МЗ. Багато авторів повідомляють про успішність застосування ендоскопічних технологій у лікуванні захворювань МЗ [12, 13]. Сутність операції полягає в обережному видаленні, насамперед фіброаденом, із тканини МЗ, використовуючи малотравматичні інструменти.

Профілактикою захворювань МЗ є здоровий спосіб життя, регулярне обстеження (огляд, УЗД, мамографія), боротьба з ожирінням. Факторами ризику патології МЗ є: ранній початок місячних (раніше 12 років), пізнє настання менопаузи (старше 55 років), пізній термін першої вагітності і пологів (старше 30 років), часті аборти в анамнезі, неконтрольований прийом оральних контрацептивів або гормональної замісної терапії, гінекологічні захворювання (міома матки, ендометріоз, ендометрит тощо), патологія щитовидної залози.

Завданням лікаря акушера-гінеколога є оцінка ризику розвитку патології МЗ у пацієнток, своєчасне виявлення ранніх проявів патології, особливо у випадках поєднання її з гінекологічними захворюваннями та скеровування жінок на поглиблене обстеження. Важливою є взаємодія суміжних спеціалістів, що зможе забезпечити виявлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку захворювань МЗ, визначити ризик виникнення онкологічного захворювання та забезпечити своєчасне лікування.

Перелік літератури знаходиться у редакції.