Вступ

Рак шийки матки (РШМ) – це друга за частотою з причин смерті від злоякісних новоутворень серед жінок у світі, що поступається лише раку молочної залози. Протягом останнього десятиріччя склалися такі тенденції: по-перше, спостерігається зростання захворюваності РШМ в цілому, при цьому зростає захворюваність жінок репродуктивного віку; по-друге, збільшується частота занедбаних форм РШМ.

Якщо проаналізувати ситуацію з захворюваністю на РШМ по м. Дніпру, то показники скажуть самі за себе: збільшення показника захворюваності з 7,4 на 100 тис. населення у 2007 році до 10 у 2016 році; показник занедбаності зріс з 11,4% у 2007 до 20,4% у 2016 році.

Досить великий відсоток хворих на РШМ помирає у найближчі роки після первинного лікування. Основною причиною смерті пацієнток є розвиток локальних рецидивів і віддалених метастазів.

Зростання захворюваності та наявність занедбаних форм раку шийки матки визначають необхідність розробки нових та удосконалення існуючих методів діагностики і моніторингу хворих на цю патологію, для якомога раннього визначення рецидиву та вибору адекватного обсягу подальшого спецільного лікування.

У сучасній клінічній практиці для прогнозування перебігу захворювання широко використовують визначення рівня пухлиноасоційованих маркерів у сироватці крові онкологічних хворих [1, 4, 5].

Для моніторингу перебігу та лікування хворих на РШМ використовують антиген плоскоклітинної карциноми (SCC), що є пухлинасоційованим антигеном плоскоклітинних карцином різних локалізацій та важливим незалежним маркером. Вперше цей антиген був виділений у 1977 р. H. Kato і T. Torigoe [2, 6] із метастазів плоскоклітинного РШМ до печінки.

Подальші дослідження довели, що у здоровому організмі SCC може бути залучений до регуляції ороговіння нормального багатошарового плоского епітелію, тоді як у пухлинних клітинах основна функція SCC полягає у блокуванні апоптозу.

Таким чином, можна припустити, що високий рівень SCC буде пов’язаний з проліферацією пухлинних клітин, яка в свою чергу впливатиме на подальшу прогресію пухлинного процесу [6, 7].

За даними різних авторів, діагностична чутливість SCC при плоскоклітинних формах РШМ становить 55–87%, а специфічність — 90–91% [1, 3, 5]. Коли рівень антигену плоскоклітинної карциноми підвищений у жінок з раком шийки матки І-в або ІІ-а стадій без визначених метастазів у регіональних лімфовузлах, має місце високий ризик прогресування захворювання або рецидиву.

Численні дослідження довели взаємозв’язок між рівнем SCC, стадією раку та виживанням онкологічних хворих, що має значення для обрання тактики спеціального лікування, призначення неоад’ювантної та ад’ювантної терапії, променевого лікування, прогнозу та оцінювання можливого рецидиву захворювання [2, 3]. 

Мета дослідження

Визначити значення рівня пухлинного маркера SCC у сироватці крові хворих на РШМ для прогнозу розвитку рецидивів захворювання.

Матеріали та методи

Під динамічним спостереженням протягом 5 років перебувала 251 хвора на первинний рак шийки матки І–IV стадій. Критерієм відбору до групи була наявність обов’язкової морфологічної верифікації плоскоклітинного раку шийки матки. Були проаналізовані результати клінічного обстеження і зміни концентрації SCC протягом періоду спостереження.

Результати

Вік хворих групи спостереження коливався в межах 29–80 років, серед них репродуктивного віку – 126 жінок (50,2% від групи спостереження).

Хворі на первинний рак шийки матки розподілися за стадіями: РШМ І-в стадії – 99 (39,4%), ІІ стадії — 91 (36,3%), ІІІ стадії – 41 (16,3%), IV стадії – 20 (8%) хворих.

Усі жінки, хворі на первинний рак шийки матки, проходили стандартний обсяг обстеження, що передбачений для визначення стадії розвитку захворювання, планування подальшого спеціального лікування та здійснення динамічного спостереження. Серед переліку обстежень був і аналіз крові на антиген плоскоклітинної карциноми. У переважної більшості хворих – 64,9% (163 хворих) значення SCC перевищувало нормативний показник, до того ж, у залежності від стадій захворювання, відсоток SCC-позитивних збільшувався: від 35,3% при І стадії, до 82% при ІІІ–IV стадії.

Слід зазначити, що рівень SCC до початку лікування не в усіх хворих відповідав ступеню розповсюдженості пухлинного процесу. Серед пацієнток, у яких було відсутнє метастатичне ураження регіональних лімфатичних вузлів, більш ніж 56% мали показник рівня SCC у межах референтних значень. Серед хворих з ураженням регіональних лімфатичних вузлів таких було значно менше – лише 18%.

Ці факти свідчать про те, що рівень антигену плоскоклітинної карциноми відображає більше обсяг пухлинних мас, ніж ступінь розповсюдженості патологічного процесу.

Отримані результати збігаються з літературними даними, згідно з якими у 10–20% хворих на РШМ пухлина продукує цей антиген у нормальній кількості [2, 3]. Причини цього феномену залишаються нез’ясованими.

З метою визначення прогностичної значущості вихідного рівня SCC були проаналізовані його показники у 152 пацієнток (60,6% групи спостереження) на первинний рак шийки матки ІІ–IV стадій, у яких вірогідність виникнення рецидиву захворювання є найбільш високою. Середній вихідний рівень антигену плоскоклітинної карциноми у хворих на РМШ, що мали безрецидивний період більш ніж 3 роки, становив 6,3 нг/мл, а у випадку виникнення раннього рецидиву раку шийки матки – понад 9,5 нг/мл.

Слід також зазначити, що у пацієнток, у яких вихідний рівень SCC був високим – понад 9,5 нг/мл, а даних за метастатичне ураження регіональних лімфатичних вузлів не було визначено, був менший безрецидивний період після закінчення спеціального лікування, ніж у тих хворих, у яких на момент встановлення діагнозу первинного раку шийки матки з метастатичним ураженням середній вихідний рівень був таким самим, а інколи і більшим.

Після закінчення спеціального лікування пацієнтки перебували під спостереженням онкогінеколога. Динамічне спостереження за хворими на РМШ складалося з огляду онкогінеколога, цитологічного дослідження, аналізу результатів загальноклінічних досліджень (загального аналізу крові та сечі), ультразвукового дослідження органів малого тазу, черевної порожнини та позаочеревних лимфовузлів. До переліку контрольних обстежень обов’язково входив і аналіз крові на SCC.

Протягом періоду спостереження інтервал між контрольними обстеженнями становив 3 місяці у перші два роки, в подальшому 1 раз на 6 місяців. За час спостереження у 37 жінок (14,74%) концентрація SCC у сироватці крові перевищила нормативні показники. З них у 7 чинником підвищення слугували інші причини неспецифічного підвищення рівня антигену плоскоклітинної карциноми (загострення псоріазу, алергічні шкірні прояви, застуда або загострення хронічного бронхіту, загострення ревматизму, стресс або похибка в дієті напередодні забору крові та інфаркт міокарду), а концентрація SCC у цих хворих не перевищувала 5,4 нг/мл (нормативний показник <1,5 нг/мл). У цієї групи жінок клінічна картина та результати додаткових методів дослідження дозволили виключити наявність локального рецидиву чи наявність віддалених метастазів, а при подальшому динамічному контролі рівень онкомаркеру знизився та не перевищував референтних значень.

З групи спостереження у 33 жінок (13%) були виявлені рецидиви захворювання, з них 69,7% (23 хворі) – репродуктивного віку. У цій групі хворих, для уточнення розповсюдження патологічного процессу, до контрольного обстеження додавалися: рентенологічне дослідження огранів грудної порожнини, КТ органів грудної клітини, МРТ органів малого тазу, черевної порожнини з внутрішньовенним контрастуванням.

Хворі на рецидивний РШМ розподілися за стадіями: РШМ І стадії – 5 (15,15%), ІІ стадії — 18 (54,55%), ІІІ стадії – 8 (24,2%), IV стадії – 2 (6,1%) хворих. У 30 пацієнток (90,9%) з цієї групи в різні терміни, після закінчення спеціального лікування, визначалось підвищення концентрації SCC: найкоротший термін становив 4 місяці, найдовший – 3 роки.

Також слід звернути увагу на те, що тільки у 4 (12,1%) хворих співпало збільшення рівня SCC з наявністю клінічних даних за рецидив в межах малого тазу та результатів додаткових досліджень, що підтвердили наявність метастазів до регіональних лімфовузлів. У переважної більшості – 29 (87,9%) пацієнток – зростання концентрації SCC починалося задовго до клінічного визначення рецидиву – цей проміжок становив від 4 до 16 місяців.

Разом з тим, не було виявлено залежності рівня SCC від локалізації рецидиву. Слід зазначити, що більш високі концентрації маркера виявлялися у випадках, коли локальний рецидив поєднувався з віддаленими метастазами РШМ або виявлялися тільки віддалені метастази (при визначенні метастазів до печінки – до 36 нг/мл, до легенів – 54,67 нг/мл).

На підставі цього можна ще раз наголосити, що концентрація SCC у сироватці крові хворих на РШМ, перш за все, залежить від обсягу пухлинного ураження, тому за рівнем SCC не можна визначити локалізацію рецидиву, але, без сумніву, можна припустити великий обсяг пухлинного процесу при високих показниках SCC у сироватці крові.

Висновки

  • Незважаючи на те, що онкомаркер має специфічність 90–91% для плоскоклітинної карциноми, він не рекомендований для використання в якості скринінгового маркеру для визначення первинної пухлини.
  • Коли рівень антигену плоскоклітинної карциноми підвищений у жінок з вперше виявленим раком шийки матки І-в або ІІ-а стадій, має місце високий ризик прогресування захворювання або рецидиву (69,7% з визначених рецидивів були як раз рецидивами РМШ І-в – ІІ стадій).
  • У 90,9% хворих з рецидивами РМШ встановлено підвищення концентрації SCC у сироватці крові, тому доцільне його використання як маркера розвитку рецидивного процесу.

 

Перелік літератури знаходиться у редакції.