ХЛАМІДІЙНА ІНФЕКЦІЯ Географія поширення

Хламідіоз – одна з найбільш загадкових інфекцій з групи захворювань, що передаються статевим шляхом.  Причиною цього є складність діагностики, природа збудника, а саме його проміжне положення між бактеріями та вірусами, бідна клінічна картина, що разом ведуть як до поширеності випадків гіпердіагностики, так і до невчасного виявлення захворювання одночасно

Всесвітньою організацією охорони здоров’я хламідіоз названо найбільш поширеною бактеріальною інфекцією, що передається статевим шляхом. Щорічно в світі відбувається 131 млн нових заражень хламідіями. Протягом останніх 30 років відбувається стрімке зростання кількості інфікованих, і передбачається збереження такої тенденції, оскільки ефективних методів профілактики, на кшталт вакцинації, не існує.

TESS – Європейська система обліку, що об’єднує 28 європейських держав з метою збору, аналізу та поширення інформації про інфекційні захворювання в Європі. 2018 року організація опублікували результати аналізу поширеності хламідіозу у країнах-учасницях протягом 2008–2017 років. Система обліку є дуже суворою, вимагає інформацію щодо принципів отримання звітів на рівні держави. Це пов’язано з тим, що частина країн мають національні реєстри захворювань, що передаються статевим шляхом, інші – ґрунтують звіти на підставі даних закладів охорони здоров’я. Саме через розбіжності реєстрації дані деяких країн виключено з аналізу. До аналізу було включено лише випадки вперше встановленого діагнозу хламідіозу. Україна до цієї системи даних не надає, тому пропонуємо читачеві спробу вивчення стану досліджених у звіті параметрів у нашій державі.

Протягом 2017 року в країнах ЄС було зареєстровано 409 646 випадків вперше діагностованого хламідіозу, що відповідає поширеності 146 на 100 тисяч населення. Статистичні дані України свідчать, що тут хламідіоз не займає провідних позицій серед захворювань, що передаються статевим шляхом, поступаючись трихомоніазу, сифілісу та гонореї. За даними МОЗ України, частота цієї патології становить 53,9 на 100 тисяч жінок [2]. До слова, згідно з тим же джерелом, в Україні щорічно реєструють 400 тисяч нових випадків захворювань, що передаються статевим шляхом, проте припускають, що це не більше 30–40% від справжньої кількості. З позицій TESS ця цифра свідчить не про меншу поширеність захворювання, а про недосконалий його облік. Так, ряд країн зазначили поширеність хламідіозу менше 10 на 100 тисяч населення – Болгарія, Хорватія, Кіпр, Угорщина, Люксемубрг, Польща, Португалія, Румунія. Протилежність їм складає Великобританія, де 2008 року було впроваджено національну програму скринінгу хламідіозу серед всіх жінок віком 15–24 роки та поширеність хламідіозу перевищує 300 на 100 тис населення. Слід наголосити, що програму впроваджено у всіх закладах медичної допомоги, а не лише в тих клініках, що вибірково надають допомогу пацієнтам із сексуально-трансмісивними захворюваннями. Враховуючи особливості перебігу хламідіозу – хронічний перебіг, ураження населення активного репродуктивного віку з наслідками саме для репродуктивного здоров’я – питання організації рутинної реєстрації всіх нових випадків захворювання є актуальним.

Співвідношення між виявленням хламідіозу у чоловіків та жінок в цілому у проаналізованих країнах зміщене в бік жінок – із загальної кількості зареєстрованих випадків 173 347 у чоловіків та 233 718 у жінок. S. Sing у своїй книзі, присвяченій захворюванням, що передаються статевим шляхом (2019), зазначає, що домінування жінок серед пацієнтів із виявленою хламідійною інфекцією, може сягати двократного рівня при порівнянні з чоловіками, що дуже складно ідентифікувати, адже у 70% жінок та 50% чоловіків захворювання перебігає асимптомно.

У більшості країн співвідношення чоловіків та жінок наближене до 1, проте в 5 країнах захворювання частіше виявляють у чоловіків, ніж у жінок, – Угорщина серед них має співвідношення найбільше – 3,2. Така ситуація спостерігається і на Мальті, у Португалії, Румунії та Словенії. Звітні дані Кіпру з невідомих причин включали лише інформацію про чоловіків. До слова, найменший показник співвідношення – 0,1– зареєстровано в Естонії. В Україні протягом останніх 5 років спостерігають тенденцію зростання частки жінок серед хворих на хламідіоз. Якщо 2013 року повідомляли про співвідношення чоловіків та жінок 49\51, то вже 2017 року статистика зміщується в бік переважання жінок. Аналітики схильні пояснювати це більш ретельним обстеженням жіночої популяції з позицій виявлення та усунення причин неплідності.

Через відсутність рутинної реєстрації випадків хламідіозу в Україні відсутня інформація про віковий розподіл хворих. Європейські дані свідчать про найбільшу поширеність захворювання у віковій групі 20–24 роки, наступною є вікова категорія 15–19 років. Доступні нам дані свідчать про те, що в нашій державі найбільший ризик захворіти на хламідіоз мають особи віком 24–30 років [2].

У рамках аналізу TESS вивчено можливий спосіб передачі збудника, інформація про який була доступною в 189 367 випадках. Таку незначну частку випадків із відомим механізмом передачі пояснюють тим, що в країнах з поширеним лабораторним скринінгом врахування цього чиннику здійснюють лише в спеціалізованих на лікуванні сексуально-трансмісивних захворювань клініках. Тому до уваги було враховано лише 59 991 випадкок з 11 країн, де проводиться облік шляху передачі хламідіозу. З них 86% випадків було асоційовано з гетеросексуальними статевими контактами (51% випадків інфікування жінок та 35% інфікування чоловіків), 10% – гомосексуальними контактами між чоловіками, 4% – з невизначеним шляхом передачі та 1% – вертикальним шляхом передачі від матері до плода.

До речі, можливість та ризик вертикального інфікування плода хламідіями викликає дискусію. 2009 року в Китаї було проаналізовано 300 зразків вмісту піхви та 305 зразків назофарінгеального вмісту новонароджених. 11,6% материнського матеріалу методом ПЛР продемонстрували позитивний результат на хламідії – 33 вагітні. Пологи у 24 з них відбулись шляхом кесарського розтину, частота виявлення аналогічного субтипу хламідій у новонародженого становила 8,3%, у 9 пологи були вагінальними, частота інфікування була значно вищою – 66,7%. Щодо інших особливостей розродження вказано, що жінки з позитивним результатом тесту на хламідії в 30,3% випадків мали передчасний розрив плодових оболонок – цей показник є значно вищим, ніж в популяції [4]. Проведені аналогічні дослідження в Україні [3] показали, що частота передчасних пологів серед пацієнток, інфікованих хламідіозом, сягає 13%, а передчасного розриву плодових оболонок – 27%.

У Фінляндії [5] на підставі вивчення 24 901 пари мати-новонароджений було оцінено ризик вертикальної передачі хламідій, який становив 0,8%.

Якщо говорити про динаміку показника поширеності хламідіозу, то протягом 2008–2017 років є певні зрушення. Загалом за час спостереження було зареєстровано 3 826 299 випадків захворювання. В процесі проведення дослідження відбулось значне удосконалення системи обліку, що призвело до підвищення поширеності захворюваності зі 172 до 186 на 100 тисяч населення в 2008 та 2014 році відповідно. З 2015 по 2016 рік відмічено стійку тенденцію до зниження поширеності – до 141 на 100 тисяч населення, в 2017 році – тенденція до зростання до 146 випадків на 100 тисяч населення. Окреслене зниження мало пояснення – долучення до системи нових країн з недосконалою організацією обліку.

Якщо враховувати лише ті країни, що не переривали подання звітності протягом всіх 10 аналізованих років, то поширеність хламідіозу в них є дещо більшою – від 198 випадків на 100 тисяч населення в 2008 році до 206 випадків на 100 тисяч населення 2017 року. Протягом всього цього часу поширеність захворювання серед жінок перевищувала поширеність серед чоловіків. У деяких країнах виявлено максимальну тенденцію до зростання поширеності захворюваності протягом аналізованих років – на Мальті (на 101%), в Литві (35%) та Данії (16%); в деяких – до зменшення (Польща – на 36%), Словаччина (34%), Естонія (29%). Динаміка показника в Україні в 2004-2008 роках полягала у збільшенні виявлення захворювання – з 68 випадків на 100 тисяч населення до 79 випадків. Протягом наступних 6 років зареєстровано зниження показника до 53,9 на 100 тисяч населення.

Таким чином, 2017 року рівень поширеності хламідійної інфекції залишається досить високим в Європі, головним чином за рахунок даних країн із високим показником скринінгового тестування та звітності до органів реєстрації. Долучення протягом останніх років до системи Угорщини та Іспанії призвело до зниження загального показника. Так чи інакше, рівень виявлення хламідійної інфекції є неоднаковим у європейських країнах. Причиною таких відмінностей є різний підхід до скринінгу та обліку випадків захворювання; це призвело до того, що в Ісландії, Данії та Норвегії рівень поширеності хламідійної інфекції є у 5000 разів вищим, ніж на Кіпрі та в Румунії. Крім того, окреслено незалежний від рівня розвитку країни географічний градієнт – від поширеності понад 200 випадків на 100 тисяч населення в східних та північних країнах до 30 випадків на 100 тисяч населення в західних та південних країнах.

Проте дані популяційних досліджень, проведених у країнах Європи, вказують на більшу гомогенність поширеності хламідіозу (1). Крім того, ці дані не мають істотних відмінностей від даних, що їх надають популяційні дослідження в неєвропейських країнах із високим рівнем доходу. Це дає підстави припустити, що відмінності в отриманих центром даних швидше є відображенням відмінностей у чутливості методів діагностики та обліку, національної політики скринінгових програм та їх впровадження, ніж відмінностей у власне поширеності хладмідіозу.

Високий рівень виявлення хламідій серед молодих людей вимагає окреслити план дій з контролю поширення інфекції. Перш за все, необхідно розробити національну стратегію контролю інфекцій, що передаються статевим шляхом, яка б охоплювала профілактичні заходи в групах ризику, вдосконалення систем діагностики та обліку, а головне – була впроваджена в українську практику.