ЛІКУВАННЯ СЕЧОСТАТЕВОГО СИНДРОМУ МЕНОПАУЗИ

У даній статті зібрані найновіші рекомендації щодо профілактики та лікування сечостатевого синдрому менопаузи (ССМ), зроблені на основі аналізу документів наукових товариств, зокрема, подвійних сліпих досліджень, мета-аналізу та Кохрейнівських оглядів, опублікованих у PubMed за останні 20 років

Cечостатевий синдром менопаузи (ССМ) – новий термін, який охоплює поняття вульвовагінальної атрофії, атрофічного вагініту та дисфункції сечовивідних шляхів [1].

Приблизно 50% жінок постменопаузального періоду мають симптоми, пов’язані з урогенітальною атрофією, оскільки втрата естрогенів призводить до вульвовагінальної дисфункції у ділянці піхви, вульви, присінку піхви, великих та малих статевих губ та трикутника сечового міхура (трикутна область в основі сечового міхура, між отворами сечоводів і уретри). Перелічені зони мають високу концентрацію естрогенових рецепторів та є високочутливим біологічним показником рівня цих гормонів у жінок [3].

Саме дефіцит естрогенів сприяє зниженню кількості вагінальних лактобацил, а також підвищенню рН, внаслідок чого з’являється вагінальна сухість, свербіж, диспареунія та симптоми, пов’язані з сечовипусканням, зокрема дисфункція сечових шляхів (дизурія, ніктурія тощо).

Основна терапевтична мета лікування ССМ – полегшення симптомів. Варіанти лікування включають, крім місцевої та системної гормональної терапії, зміну способу життя та негормональне лікування – в основному, використання зволожувачів та лубрикантів.