Хламідійна інфекція (Chlamydia trachomatis) є однією з найпоширеніших бактеріальних інфекцій, які передаються статевим шляхом. Згідно з повідомленнями Світової Організації Здоров’я, щорічно у світі трапляється близько 131 мільйона випадків нових інфікувань. Хламідіоз найчастіше уражає молодих людей віком від 14 до 25 років. Типовими для цієї інфекції є безсимптомний перебіг та віддалена імунна відповідь, що спричиняє тяжкі наслідки та часто – відсутність лікування статевого партнера

Без своєчасного лікування у жінок інфекція поширюється висхідним шляхом та спричинює розлади плідності, зокрема, ектопічні вагітності та поширені злукові процеси у черевній порожнині з непрохідністю маткових труб. Слід зауважити, що лікування є ефективним у запобіганні ускладненням лише у випадках недавньої інфекції, однак розпочати лікування вчасно не завжди можливо [2]. Отже, запобігання хламідіозу залишається вкрай важливою проблемою.

Поширеність хламідійної інфекції у Європі

Уявлення про актуальну поширеність хламідіозу у Європі можна почерпнути із щорічного епідеміологічного звіту європейського центру із контролю та профілактики захворювань (ECDC) за 2017 рік [3]. Цей звіт базується на даних, отриманих із Європейської системи нагляду (European Surveillance System (TESSy ) 27 листопада 2018 року, а також Європейської Мережі спостереження за інфекціями, що передається статевим шляхом (2017 рік). Дані для цієї мережі надали тридцять держав-членів ЄС/ЄЕЗ (28 країн-членів ЄС плюс Ісландія та Норвегія).

Особливості подання даних про хламідіоз у різних країнах

Цікаво розглянути особливості надання даних про хламідіоз різними країнами, оскільки це великою мірою може пояснити відмінності між показниками поширеності цього захворювання.

У 2017 році більшість європейських країн повідомили дані про випадки хламідіозу на основі стандартів ЄС (табл. 1) [4]. Ці стандарти передбачають чіткі клінічні, лабораторні та епідеміологічні критерії із класифікацією випадків хламідіозу як можливі, ймовірні та підтверджені. П’ять країн подали дані на основі національних критеріїв, і чотири країни не повідомили про те, які саме критерії вони застосовували [3].

Слід зауважити, що системи виявлення випадків хламідійної інфекції в Європі відрізняються. У 22 європейських країнах є системи всеосяжного (comprehensive) нагляду, натомість чотири країни мають дозорні (sentinel) системи нагляду, які враховують випадки хламідіозу лише зі звітів окремих медичних установ. Повідомлення про випадки хламідійної інфекції є обов’язковим у країнах із всеосяжною системою нагляду, за винятком Великої Британії, натомість є добровільним у країнах, які мають дозорну систему нагляду [3]. Дані від наглядових систем не включають до розрахунку показників захворюваності, оскільки вони не дають повного охоплення населення.

Епідеміологія

У 2017 році 26 європейських країн повідомили про 409 646 випадків хламідійної інфекції. При цьому захворюваність у 22 країнах ЄС/ЄЕЗ із всеосяжними системами нагляду становила 146 випадків на 100 000 населення. На Велику Британію припадало 56% від усіх зареєстрованих випадків у 2017 році, тоді як на Данію, Норвегію, Швецію і Велику Британію разом 79% всіх випадків, зареєстрованих у 2017 році. Вагомий внесок Великої Британії пояснюють включенням даних із успішної програми скринінгу хламідіозу у 15–24-річних осіб, яка діє в цій країні з 2008 року. Ця програма пропонує діагностику хламідіозу поза клініками, які займаються інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), що й призвело до суттєвого збільшення кількості випадків діагностики хламідіозу від 2008 року [3].

Слід зауважити, що частота сповіщення про хламідійну інфекцію в різних країнах могла суттєво відрізнятися. Країнами, де цей показник перевищував 200 випадків на 100 000 осіб, були Ісландія (650 на 100 000), Данія (573 на 100 000), Норвегія (478 на 100 000), Велика Британія (350 на 100 000), Швеція (337 на 100 000) і Фінляндія (263 на 100 000). У всіх цих країнах застосовували стратегії контролю хламідійної інфекції на основі активного скринінгу (Велика Британія–Англія) або легко доступного добровільного тестування (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція та Велика Британія, крім Англії). Про менш ніж 10 випадків хламідіозу на 100 000 населення повідомляли вісім країн (Болгарія, Хорватія, Кіпр, Угорщина, Люксембург, Польща, Португалія та Румунія) [3, 4].

Розподіл за статтю

Співвідношення між чоловіками і жінками, які захворіли на хламідіоз у 2017 році, становило 0,7. При цьому на чоловіків припадало 173 347 випадків захворювання, а на жінок 233 718 випадків. У країнах із всеосяжною системою нагляду частота сповіщень становила 126 на 100 000 чоловіків і 164 на 100 000 жінок. У більшості країн співвідношення між чоловіками і жінками було близьке до 1 або нижче. Однак цей показник був вищим  у п’яти країнах з всеосяжними системами нагляду: Угорщині (3,2), Мальті (1,5), Португалії (1,8), Румунії (9,0) і Словенії (1,8). У цих країнах загальна частота повідомлень про випадки хламідіозу була найнижчою. Найнижче співвідношення між чоловіками та жінками спостерігалося в Естонії (0,1) і найвище – в Угорщині (3,2) [3].

Розподіл за віком

У 2017 році інформація про вік осіб, які захворіли на хламідіоз, була доступна для 384 634 (94%) випадків. Найбільша частка зареєстрованих випадків у 2017 році була серед 20–24-річних, на яких припадало 39,8% випадків. Другою за величиною групою була вікова група 25–34 роки, на яку припадало 27,3% випадків, у той час як на групу молодих людей у  віці на 15–24 роки припадало 61,9% випадків з відомим віком. Ця закономірність також була відображена у віковій специфіці частоти повідомлень. Найвищі показники за 2016 рік спостерігали у віковій групі 20–24 років, що становило 1 122 випадків на 100 000, про які повідомили країни з всеосяжними системами нагляду. Показники серед дітей віком 15–19 років також були дуже високими і становили 718 випадків на 100 000 населення [3].

Найвищі показники за віком і статтю були зареєстровані серед жінок у вікових групах 20–24 роки (1 370 випадків на 100 000 населення) та 15–19 років (1 085 на 100 000 населення). Відповідні показники серед чоловіків були найвищими у віковій групі 20–24-х років (8 777 на 100 000). Слід зауважити, що співвідношення між статями у вікових групах до 15 років і понад 25 років відрізнялися. Якщо у групі до 25 років переважали жінки, то у віковій групі понад 25 років починали переважати чоловіки. Показники інфікування серед чоловіків віком понад 25 років були стабільно вищими, ніж серед жінок відповідного віку [3].

Шляхи інфікування

У 2017 році інформація про категорію шляху передачі збудника була доступна для 46% зареєстрованих випадків інфікування хламідіями (n=189 367). Основною причиною відносно низької частки повідомленя про шляхи інфікування у країнах з великою кількістю випадків (Данія, Норвегія, Фінляндія та Франція) було те, що в цих країнах застосовували лабораторні системи нагляду, які не пов’язані з клінічним наглядом і тому не включають дані про передачу збудника. Інформація про це була доступна для 59 991 випадків (14% всіх зареєстрованих випадків) з 11 країн, які надали інформацію шлях інфікування у більш ніж 60% своїх випадків. Із цих випадків у 86% була вказана гетеросексуальна трансмісія, на 10% припадали чоловіки, які мали статеві стосунки з чоловіками (ЧСЧ), і в 4% шлях трансмісії зазначали як «невідомий» [3].

 

Яка тенденція захворюваності на хламідіоз у Європі за останні 10 років?

Починаючи від 2004 року, рівень повідомлень про випадки захворювання на хламідіоз стабільно зростав. Протягом 2008–2017 років у 27 європейських країнах було зареєстровано 3 826 299 випадків інфікування хламідіями. За цей період відбулося поступове збільшення повноти повідомлених даних, що зумовлене модернізацією систем нагляду у низці країн. Загальний рівень повідомлень про випадки хламідіозу у країнами із всеосяжною системою нагляду коливався від 172 до 186 випадків на 100 000 осіб у період від 2008 до 2014 років [3, 4].

Починаючи з 2015 року, загальна кількість сповіщень знизилась до мінімуму – 141 на 100 000 у 2016 році, а потім дещо зросла. Таке зниження частоти повідомлень зумовлене, принаймні частково, із включенням країн із низьким рівнем повідомлень про випадки хламідіозу. Загальний показник серед країн, повідомлення яких постійно враховувалися між 2008 та 2017 роками, залишалися відносно стабільним, із зростанням за цей період на 3,7% – від 198 випадків на 100 000 у 2008 році до 206 на 100 000 у 2017 році. Протягом цього періоду рівні інфікування серед жінок залишалися постійно вищими, ніж серед чоловіків [3].

Кількість сповіщень у ЄС/ЄЕЗ загалом залишалася сталою у 2013–2017 роках (із загальним зменшенням на 2%). Серед країн із низьким показником повідомлень найбільше зростання його за цей період відбулося на Мальті (+101%), у Литві (+ 35%) і Данії (+ 16%), у той час як найвагоміше зниження спостерігалося в Польщі (-36%), Словаччині (-34%) та Естонії (-29%) (3).

Різна захворюваність чи відмінності у підрахунках?

Отже, у 2017 році загальний показник повідомлень про випадки хламідіозу в ЄС/ЄЕЗ залишався високим, головним чином завдяки звітам країн з більш інтенсивним тестуванням, контролюючою діяльністю та повною звітністю системи спостереження [3, 5]. У 2017 році в європейський звіт увійшли дві додаткові країни – Угорщина та Іспанія, дані яких базувалися на всеосяжній системі нагляду. Низькі показники виявлення випадків хламідіозу в цих країнах призвели до зниження загальної кількості повідомлень про хламідійну інфекцію в ЄС/ЄЕЗ порівняно з попередніми звітами [6].

Однак при аналізі повідомлень країн, які постійно брали участь у звітності та мали досконалі системи нагляду, було очевидним, що загальна кількість повідомлень про випадки цього захворювання у ЄС/ЄЕЗ не змінювалася.

Відмінності в підходах до скринінгу та контролю хламідіозу, а також відмінності в системах спостереження віддзеркалюються у показниках з великими відхиленнями, специфічними для кожної країни, які зберігалися у 2017 році. Показники повідомлень про випадки хламідіозу в Ісландії, Данії та Норвегії були більш ніж у 5 000 разів вищими, ніж на Кіпрі чи в Румунії. Крім того, спостерігався своєрідний географічний градієнт. Показники, що перевищували 200 випадків виявлення захворювання на 100 000 населення, були типовими для звітів країни західного регіону і північні частини ЄС/ЄЕЗ, натомість повідомлення про менш ніж 30 випадків на 100 000 населення були характерними для багатьох східних і південних країн [3, 4].

На відміну від неоднорідності цих даних, оцінка поширеності хламідійної інфекції на основі популяційних досліджень виглядає більш однорідний розподіл хламідіозу в країнах ЄС/ЄЕЗ [5]. Більше того, показники поширеності хламідіозу в країнах ЄС/ЄЕЗ узгоджувалися з показниками інших країн з високим рівнем доходу, які не є європейськими. Це дає змогу припускати, що відмінності в показниках повідомлень про хламідіоз у Європі скоріше за все відображає міру доступності до чутливої діагностики, відмінності в зборі даних спостереження, відмінності в національній політиці, лабораторні дослідження та рівень впровадження політики тестування, а не фактичні відмінності в поширеності захворювання [6]

У сексуально активних молодих людей віком від 15 до 24 років спостерігається найвищий ризик виявлення хламідіозу згідно зі звітом у 2017 р.

Це узгоджується з даними щодо зв’язку захворювання та сексуальною поведінкою, тому політика тестування часто спрямована на цю групу [7]. Розподіл повідомлень про хламідійну інфекцію за статтю та більша кількість виявлених випадків серед жінок (у всіх, крім семи країн, у 2017 році), швидше за все, відображає той факт, що жінки є пріоритетними у політиці обстеження на хламідіоз у всьому ЄС/ЄЕЗ, і в цьому є сенс. Відомо, що запровадження програми скринінгу хламідіозу у жінок може зменшити частоту запальних захворювань тазових органів на одну третину (36%) протягом одного року спостереження [8]. Одним зі складних моментів залишається розширення тестування в контексті тиску на установи, які надають послуги з громадського сексуального здоров’я. Це призвело до онлайн-надання домашніх тестів, а також послуг із лікування в деяких країнах, які здаються прийнятними для користувачів [9].

Вибір оптимального скринінгу

Високий рівень повідомлень про діагноз хламідіозу серед молодих дорослих людей обох статей свідчить про те, що  потрібні подальші зусилля для контролю цієї інфекції. Щоб допомогти державам-членам у розробці своїх програм з хламідіями, ECDC опублікувала оновлене керівництво із контролю хламідіозу [10], в якому державам-членам ЄС/ЄЕЗ рекомендується мати національну стратегію або план контролю інфекцій, що передаються статевим шляхом (із хламідіозом включно). Основні позиції такої стратегії представлені в табл. 3.

Наразі, легкодоступні програми обстеження та скринінгу рекомендуються лише за наявності відповідних ресурсів. Керівництво також підкреслює, що досі існують прогалини у базових підходах щодо контролю хламідійної інфекції на популяційному рівні [1].

Подальший розвиток нагляду за хламідійною інфекцією на європейському рівні має враховувати неминучі обмеження. Важливо вивчити, де такі програми можуть бути запроваджені або розширені. Надання додаткової інформації щодо охоплення теперішніх систем нагляду може поліпшити розуміння ваги даної інфекції в Європі. Такі зусилля повинні враховувати ефективність різних політик у країнах Європи щодо виявлення інфекції.