Психологія НЕПЛІДНОСТІ

Статистичні данні останніх років свідчать про зниження народжуваності, погіршення якості життя, збільшення патології в репродуктивній системі людини.Низький рівень репродуктивного здоров'я значною мірою зумовлений все ще високим рівнем абортів, який зберігається. З 10 вагітностей 6 перериваються медичним абортом в найбільш активному репродуктивному віці.

Насамперед, неплідність можна вважати причиною підвищеного ризику виникнення нервово-психічних порушень. Цей стан стає провокаційним фактором в розвитку вже наявних прихованих нервово-психічних і гормональних порушень. Коли у хворих на картину компенсованого неврозу нашаровується психотравма, це призводить до поновлення та подальшого розвитку преморбідної психоневротичної симптоматики.

Узагальнення результатів ряду досліджень дозволило визначити спрямованість та координати розвитку перинатальної психології як науки, методологією якої є психопрофілактика і психокорекція.

Серед причин, які визивають пограничні нервово-психічні розлади у жінок з неплідністю, найбільш часто відмічаються родинно-побутові та службово-професійні конфлікти, несприятливі житлові умови, ендокринні порушення.

 В зв'язку з цим, дуже актуальним є питання оптимальних варіантів корекції подібних розладів у таких пацієнток [1, 2, 11].

У результаті проведеного дослідження по вивченню негативного психоемоційного стану жінок з неплідністю виявлені взаємозв'язки між показниками гомеостазу, ризиком виникнення депресивного стану в і акцентуацією характеру, внутрішніми конфліктами та рівнями тривожності.

Психологічна корекція – реальний спосіб надання психопрофілактичної допомоги, це комплекс клініко-психолого-педагогічних впливів, спрямованих на оптимізацію особистісних властивостей. В результаті спостережень протягом багатьох років можна зробити висновок, що особистість, схильна до творчості, імпровізації, вільних асоціацій, гармонічного самовираження, завжди більш ефективна, адаптивна, психологічно і емоційно здорова [12, 15].

Причини емоційних проблем ще більше посилюються при неплідності, потенціюються родинними конфліктами (відсутність взаєморозуміння), підвищеною тривожністю (частіше пов'язано з відсутністю інформації про істинну причину) та іншими проблемами (наслідком неправильного образу життя, хронічних захворювань) [2, 9, 13, 16].

У зв'язку з цим дослідники виходять з того, що неможливо провести межу між так званим «соматичним» і «психічним» феноменом. Сома і психіка становлять собою єдину енергоінформаційну систему із взаємним впливом та взаємозв'язком в особливому соціокультурному оточенні. Приймається положення про неперервність людського життя, де кожна стадія розвитку є важливою, де усі стадії взаємозалежні та невідокремлені від цілого, яке представлено нероздільним організмом з усіма функціями та рівнями: біологічним, психологічним, соціальним, де фізіологічні, біохімічні, ендокринні і психологічні процеси складають єдине ціле, яке не може бути розділене [7, 11, 13].

У дослідженнях, проведених в останні роки, виявлені численні фактори, які самостійно або у різних сполученнях можуть розглядатися як причини неплідності. При цьому, в основному, враховуються соматичні та акушерсько-гінекологічні фактори, тоді як психічному стану приділяється менше уваги. Вивчення проблеми неплідності з позиції психосоматичної медицини призводить до розуміння того, що порушення функціонування організму не залишається нейтральним для психіки жінки. Однак відомості про зміни психоемоційного статусу у таких жінок у літературі незначні.

У жінок з відповідним типом особистості (високий рівень тривожності) факт неплідності сприймається особливо трагічно і переходить до хронічної стресової ситуації з кожним роком, приводячи, таким чином, до стану нереалізованої мотивації материнства. В свою чергу, хронічна стресова ситуація підтримує активацію системи імунітету, в основному – її аутоімунного компоненту, а також активізує систему гемостазу, створюючи замкнене коло.

Однак етіологічні фактори більшості таких станів невідомі і характеризуються як ідіопатичні.

В основі неплідності лежить порушення функції репродуктивної системи з особливою хронічною стресовою ситуацією у вигляді нереалізованого материнства. Ненастання вагітності, особливо неясної етіології, призводять до появи у жінок негативних емоційних реакцій, які підсилюються з кожною новою спробою.

Накопичуючись, нервово-психічна напруга та втома можуть придбати хронічну форму з відомими наслідками: поступовим зниженням життєвого тонусу, появою вегетативних розладів, послабленням імунітету та порушенням його диференціювання у вигляді аутоімунних реакцій.

Під впливом екологічних та соціально-економічних факторів, тривалого хронічного стресу адаптаційні резерви жіночого організму поступово виснажуються, і виникає ряд захворювань репродуктивної системи, спочатку функціонального, а потім і органічного характеру. Жінок із неплідністю, особливо неясного генезу, з повним правом можна віднести до категорії людей, у яких спостерігається хронічний стрес або тривала психоемоційна напруга (ПЕН), внаслідок нереалізованого материнства.

Під впливом стресорів різної природи спочатку виникає збудження гіпоталамо-гіпофізарної ланки ендокринної регуляції з відповідними біохімічними та клінічними проявами. Характерними є дизритмічні зміни біоелектричної активності мозку, підвищення функції наднирників, «спалах» гонадотропінів. Інтенсифікація продукції яєчників проявляється головним чином збільшенням вироблення естрогенів та виникненням функціонального стану – ановуляції. Гіперреакція яєчників супроводжується активацією функції наднирників, щитоподібної залози, виникає загальна реакція, спрямована на пригнічення збудженого гіпоталамуса. Ці зміни умовно можна назвати функціональними, оскільки можливий їх зворотній розвиток. Частіше всього перезбудження гіпоталамуса самостійно закінчується внаслідок ліквідації стресової ситуації. Другий варіант полягає в тому, що недостатність інгібуючих впливів через знижену функціональну активність відповідних утворень або тривалості стресових впливів детермінує діяльність нейросекреторних гіпоталамічних клітин у нефізіологічному режимі. При цьому якісь грубі патологічні клінічні проявлення одразу не виникають, вони з'являються через більш або менш виражений період «уявного благополуччя». Однак може бути і третій варіант, коли одразу виникає значне гальмування нейрогормональної активності і пригнічення гонадотропної функції стає постійним. Розвиваються диенцефальні порушення, вторинний полікістоз, НЛФ, ановуляції та саме неплідність. Поява полікістозних яєчників свідчить про те, що функціональна фаза перейшла в органічну.

Виникнувши внаслідок основного захворювання – неплідності – психоемоційна напруга, розглядається як психосоматичний синдром, який в майбутньому стає складовою частиною захворювання.

За даними досліджень, було виявлено, що організм відповідає на фізичні та фізіологічні стресові ситуації викидом рилізинг-гормонів і медіаторів стресу, які готують організм до збільшеного навантаження. Ці гормони є дуже чутливими маркерами стресу, вони можуть регулювати одне одного і, в той же час, взаємодіяти з іншими субтанціями, які є важливими для репродукції та безпосередньо мають вплив на репродуктивну систему. Стрес підсилює дію кіркового шар наднирників, що призводить до підвищення вмісту адреналіну і норадреналіну в корі головного мозку та крові. Різні стресові ситуації посилюють виділення АКТГ гіпофізом, який стимулює біосинтез глюкокортикоїдних гормонів кори наднирників. На синтез АКТГ, в свою чергу, впливає кортикорилізинг-гормон, що синтезується в гіпоталамусі та знаходиться під контролем нейропептидів.

У пацієнток із неплідністю в анамнезі стресова ситуація виникла як наслідок спроб завагітніти, але безрезультативно. Нейромедіаторна ланка стресу зі стану адаптативних змін перейшло в стадію дезадаптації з порушенням функцій інших ланок і органів. У пацієнток виникають гіпофункція щитоподібної залози, гіперандрогенія, НЛФ як вторинні зміни внаслідок тривалого хронічного психоемоційного стресу. Це підтверджується ще й тим, що у пацієнток, які мали більшу кількість спроб в анамнезі, сильніше виражені зміни в показниках гормонів і медіаторів стресу. В зв'язку з цим виникає ситуація, коли вищезазначені зміни функціонального характеру інших ендокринних органів розцінювалися як причини неплідності, а не як наслідок хронічного стресу, який виник після тривалої нереалізації материнства.

Зсуви, що виникають при емоційних, психосоціальних навантаженнях, активують не тільки симпатичну нервову систему, але й секрецію гіпофізом стресорних гормонів: пролактину, гормону росту та адренокортикотропного гормону (АКТГ). Слід зазначити, що вегетативна нервова система приймає участь в механізмах короткочасної адаптації, тоді як ендокринна система відповідає за механізми довготривалої адаптації організму до стресорних факторів різного походження. Реакція АКТГ-наднирникової осі з секрецією глюкокортикоїдів і катехоламінів складає найбільш важливий нейроендокринний компонент стресорної реакції. Центральне місце в цій активаційній реакції займає виділення кортикотропін-рилізинг-гормону (КТРГ) системою нейронів паравентрикулярного ядра гіпоталамуса.

Кортизол, секреція якого під дією АКТГ різко збільшується, впливає на обмін речовин, імунну систему, настрій, а також (за участю механізму негативного зворотнього зв'язку) – на секрецію АКТГ. При хронічній активації КТРГ-АКТГ-наднирникової осі в умовах повторних стресів може ввімкнутися процес «знищуючої регуляції». Експериментальні дані свідчать про те, що при значному впливі КТРГ на кортикотрофи здатність останніх відповідати секрецією АКТГ знижується, хоча повної десенситизації не відбувається.

Серед причин «психологічної неплідності», як прояву психосоматичного синдрому, можуть бути:

1. Страх вагітності, пологів, ускладнень

Ця інформація закладається іноді з дитинства історіями, почутими від мами, бабусі, які мали негативний досвід. Внаслідок цього виникає «блок» настання вагітності.

2. Страх народження хворої дитини, викидня

Також виникає під впливом історій, почутих від оточення, близьких. Жінка таким чином «уникає» вагітності, щоб не потрапити у важкі обставини.

3. Небажання мати дитину саме від свого партнера

Виникає, якщо жінка створювала сім'ю під тиском родичів або інших обставин. Іноді конфліктні ситуації та порушення партнерських відносин призводять до підсвідомого несприйняття партнера у якості батька своєї дитини, відсутності почуття безпеки поруч з чоловіком. 

4. Страх не реалізуватися як мати, страх відповідальності

Якщо жінка відчуває, що не готова, не може взяти таку велику відповідальність за життя дитини, це стає бар'єром до настання вагітності. 

5. Матеріальне забезпечення

Фінансова, економічна, політична нестабільність, криза в країні стають причиною небажання народити дитину в таких зовнішніх умовах та побутових скрутах. 

6. Відсутність ідентифікації жіночої природи

Це може починатися ще з дитинства, коли батьки чекали на хлопчика та виховували дівчинку як сина. Факт вагітності може стати визнанням, що вона, всупереч очікуванням батьків – жінка. Виникає внутрішній конфлікт. Також, іноді жінка в сім'ї виконує роль «голови». Тоді виникає зміна ролей, зрушення балансів. 

7. Страх залежності

Жінка вважає, що після пологів стане залежною повністю від чоловіка, не буде мати можливість працювати, може бути покинутою в безпорадному стані. 

8. Зміни фігури, тіла

Жінка, що має гарні фізичні дані та звикла до уваги оточення, може боятися негативних та «безповоротних» змін в тілі під час вагітності та після пологів – стрій, надлишкової ваги, втрати пружності грудей. 

9. Психологічні травми

Йдеться мова про травми дитинства, що й досі сприймаються болісно жінкою. Жінка не хоче, щоб її дитина пережила те саме, або не має душевних сил на подолання болю, виховання дитини, проявів ніжності та піклування. 

10. Негативні установки

Соціум або близьке оточення жінки формує чітку установку, що вагітна – егоїстка, примхлива, неврівноважена. Тоді вагітність асоціюється з чимось неприємним, неприйнятним. 

11. Сором, провина

Формується в основному в дитячому та підлітковому віці, або після перенесеного насилля. Іноді батьки, заперечуючи початок статевого життя дівчини, промовляють: «от тільки спробуй завагітніти!...». Тоді вагітність асоціюється з провиною через порушення батьківських настанов. 

12. «Самопокарання»

Вагітність не настає через те, що жінка несвідомо карає себе через якісь вигадані провини. 

13. Образи на маму

Саме материнство асоціюється з образами, тиранією, контролем. Почуття ненависті, неприязні, засудження своєї мами викликає небажання вступати в цю роль та супроводжується «блокуванням» вагітності.

 14. Вторинні вигоди від бездітного образу життя

Небажання змінювати звичний комфортний життєвий стиль та розпорядок дня. Небажання втратити свободу, незалежність, самостійність.

Важливо враховувати, що неплідність часто є неусвідомленим, далеко в області підсвідомого фактом. Тому іноді виявити справжню причину неплідності неясного ґенезу може лише лікар-психотерапевт, психіатр.

У якості наслідків тривалої неплідності найбільш часто описуються пограничні психічні розлади, депресії, тривожність та посттравматичні стресові розлади. Чим сильніший та триваліший вплив негативних компонентів, тим більш значні та стійкі вісцеро-вегетативні порушення, тим більше підстав для хронізації психосоматичних розладів. Гальмування вісцеро-вегетативних реакцій (перш за все, шляхом психотерапії та психофармакотерапії) зменшує інтенсивність негативних емоцій, що змінює, в свою чергу, і поведінку людини.

Відмічена наявність взаємозв'язку особистісних характеристик обстежених жінок та варіантів динаміки рівня кортизолу і пролактину. Це підтверджено іншими дослідженнями, які виявили зміни ендокринної ланки психоемоційних реакцій наряду зі змінами в психічній сфері, напруженістю в кардіоваскулярній системі, порушеннями мозкового гомеостазу. Було отримано дані про біоелектричну активність мозку у таких жінок. У пацієнток, які пройшли реабілітацію, нормальний тип ЕЕГ відмічено у 25%, у 47,5% виявлено тип активності, який відповідав «емоційній дизаритмії», яка відноситься до функціональних змін, у 27,5% функціональні зміни активності ЦНС проявлялися по «астенічному типу».

Аналіз змін в групі жінок, що не пройшли реабілітацію, показав, що нормальний тип ЕЕГ був лише у 3,3% . У більшості (70%) виявлено зміни активності структур лімбіко-ретикулярного комплексу (ЛРК), що проявилося, насамперед, порушенням процесів синхронізації електричної активності. Порівнювальний аналіз особливостей адаптивних реакцій на функціональні навантаження та електричної активності мозку виявив значне напруження регуляторних механізмів у групі неплідності неясної етіології.

Таким чином, у жінок з неплідністю відмічається високий рівень особистісної тривожності та тривожно-депресивних невротичних розладів, внаслідок чого виявилося значне зниження компенсаторних реакцій серцево-судинної та вегетативної систем, а також нервово-гуморальних ланок регуляції. Навіть незначний психоемоційний вплив при високому рівні особистісної та ситуативної тривожності трансформувався у цих пацієнток в особливу актуальну поведінку з неадекватними бісоціальними реакціями. Негативні емоції (страх перед настанням вагітності, незадоволена потреба у продовженні роду, відчуття провини) супроводжувались порушенням гомеостатичних констант, таких як гормони та медіатори стресу. Ці зміни викликають порушення менструальної функції (НЛФ, опсоменорея, гіперандрогенія, гіперпролактинемія), що в подальшому призводить до вторинного порушення генеративної функції. З наростанням невизначеності реалізації материнства відмічається збільшення ступеня ПЕН, що виражається в порушенні функцій вегетативної та центральної нервової системи. Зрив адаптації у всіх ланках нейрогуморальної, імунної, психоемоційної регуляції приводить до вторинної неплідності.

Пацієнткам із неплідністю необхідне ретельне клініко-лабораторне обстеження для встановлення можливих причин, а також соціальна і психологічна реабілітація, оскільки психоемоційне напруження стає частиною захворювання.

Перелік літератури знаходиться у редакції.