ЩИТОПОДІБНА ЗАЛОЗА АБО МАЛЕНЬКИЙ МЕТЕЛИК НА ШИЇ ДИТИНИ

Ендокринна система – це злагоджений оркестр центральних та периферійних ендокринних органів, який все життя людини від моменту запліднення до останніх днів забезпечує скоординовану діяльність органів та систем, гармонійні процеси обміну речовин та енергії, а відтак – процеси зростання, розвитку, забезпечення життєдіяльності.

Ендокринологія – одна з найскладніших та найвідповідальніших галузей медицини, а відтак втручання в гормональну сферу людини зазвичай виконують спеціально підготовлені фахівці відповідної спеціалізації. Але первинна профілактика, діагностика захворювань ендокринних органів, тривалий контроль за виконанням призначень ендокринолога, диспансерне спостереження – завдання педіатра, сімейного лікаря, а отже, базисні знання про ендокринну систему, отримані у вищому навчальному закладі, мають постійно оновлюватись.

Захворювання щитоподібної залози – найпоширеніші ендокринопатії у дитячій популяції. На їх долю припадає понад 60% всіх ендокринних захворювань дитини в Україні. Більшість патологічних станів на ранніх етапах носить стертий (субклінічний) характер, але важливість тиреоїдних впливів для дитячого організму зумовлює необхідність вчасної діагностики та корекції. Саме цим питанням будуть присвячені статті нової рубрики нашого журналу.

Щитоподібну залозу називають першою скрипкою в оркестрі ендокринних залоз завдяки високому ієрархічному положенню – регуляції базисного обміну речовин та енергії, а також вагомому впливу на інші ендокринні органи

Щит чи метелик?

У перекладі з латинського glandula thyroidea – «залоза у формі щита-туреоса», отже, українське звучання назви цього ендокринного органу (щитоподібна залоза, ЩЗ) є дуже близьким до латинського терміну. Розташована ЩЗ поруч із щитоподібним хрящем гортані, та, можливо, у ті часи, коли людина почала вивчати власну анатомію, ці два органи розцінювались саме як захист органів шиї від механічних пошкоджень.

Відомо, що видатний вчений греко-римського періоду Галлен (130-200 н.е.) вважав, що ЩЗ є «буфером» між серцем і головним мозком, та висловлював думку, що ЩЗ виділяє речовину, яке змащує хрящі гортані, у тому числі щитоподібний, для забезпечення руху та створення звуку. Власне назву «щитоподібна залоза» було запропоновано в середині XVІІ сторіччя британським анатомом Томасом Вартоном.

Ретельне вивчення анатомії, фізіології та патології змінили уявлення про роль щитоподібної залози в організмі людини. І незважаючи на те, що ми, як і раніше, користуємось історичною назвою, із щитом ЩЗ більш не порівнюють. Яскраві метелики стали емблемами тиреоїдних асоціацій, конгресів, журналів.

Чому саме метелики? Перш за все, дійсно, анатомічно ця залоза схожа на метеликів, різних за формою та розмірами. На сайті авторитетної Американської тиреоїдної асоціації (АТА) можна знайти таке визначення: «щитовидна залоза – ендокринний орган у формі метелика, розташований у нормі на передній поверхні шиї». Але це ще не все. Існує ще одне яскраве порівняння, яке стосується функції ЩЗ. Як відомо, вона полягає у продукції йодовмісних гормонів – трийодтироніну (Т₃) і тироксину (тетрайодтироніну, Т₄).

Абсолютна кількість гормонів, які продукує щитоподібна залоза, мізерна. Так, у нормі акцент тиреоїдного синтезу значимо зміщений у бік продукції тироксину, але і його ЩЗ продукує 80–100 мкг на добу. При цьому навіть незначне, але стабільне зниження або підвищення продукції ТГ відчуває кожна клітина організму людини, а прояви гіпо- та гіпертиреозу можуть торкнутися будь-якого органу або системи. Звідси ще одне порівняння ЩЗ із метеликом, яке перегукується зі знаменитою теорією хаосу – щось таке незначне, як тріпотіння крильця метелика, може в кінцевому підсумку викликати тайфун на іншому боці планети.

У чому полягає функція тиреоїдних гормонів та чому їхня достатня продукція так критично важлива саме у дитячому віці?

Від запліднення і аж до дорослого віку дитина росте та розвивається, причому найвищі темпи цих процесів спостерігаються на внутрішньоутробному етапі та в ранньому дитинстві. Отже, саме в цей період життя людини обмін речовин та енергії відбувається найвищими темпами.

Для забезпечення таких процесів у організм дитини має надходити достатня кількість макро- і мікронутрієнтів, а ендокринна система має забезпечувати їх адекватний метаболізм. І роль ТГ у регуляції даних процесів важко переоцінити.

У Т₄ та Т₃ є власні прямі ефекти на ріст, крім того, вони стимулюють продукцію і секрецію гормонів росту гіпофізом, синтез і дію інсуліноподібного фактору росту, відповідають за збільшення синтезу білка і посилення зростання м'язів, підсилюють ефекти інсуліноподібного фактору росту на кісткову і хрящову тканину.

Якщо ЩЗ продукує недостатню кількість гормонів (гіпотиреоз), дитина матиме низький зріст. При вираженому вродженому гіпотиреозі, якщо лікування не призначене вчасно, розвивається навіть нанізм (карликовість). А якщо синтезується надмірна кількість ТГ (гіпертиреоз), то зріст дитини буде вище очікуваного, а при закритих зонах росту в пацієнта може виникнути акромегалія.

Надзвичайно важливі тиреоїдні впливи для формування та функціонування структур центральної нервової системи (ЦНС). До функцій ТГ відносять стимуляцію дозрівання та міграції нервових клітин; збільшення утворення мієліну; стимуляцію розгалуження дендритів і утворення синапсів; вплив на інші нейротрансмітери, ферменти і клітинні протеїни. Тому якщо відчувається брак тиреоїдних гормонів на етапі внутрішньоутробного розвитку та у віці до 2–3 років у дитини можуть виникнути навіть вроджені аномалії розвитку структур ЦНС. Експерименти на тваринах продемонстрували порушення архітектоніки нервової тканини при народженні в стані гіпотиреозу. У людини такі процеси створюють умови для порушення інтелектуального розвитку. Відомо, що кретинізм є складовою синдрому вродженого гіпотиреозу. Але гіпотиреоз, що розвивається у більш пізньому віці, також негативно впливає на ЦНС, що відображається у більш повільних темпах розумової діяльності – знижується пам’ять, увага, швидкість реакції на подразник, розвивається депресія.

Широко відомі метаболічні ефекти гормонів ЩЗ, які полягають у збільшенні швидкості базального метаболізму і теплопродукції, посиленні глюконеогенезу, глікогенолізу, стимуляції інсулін-опосередкованого засвоєння глюкози та посиленні ліполізу й окислення жирних кислот. Звідси стає зрозумілим, чому ожиріння є складовою частиною синдрому гіпотиреозу. Більш того, саме гіпотиреоїдне ожиріння займає першу позицію серед так званих гормональних видів ожиріння та поступається за частотою в популяції тільки аліментарно-конституціональному типу. А от пацієнт із гіпертиреозом завжди худий завдяки високому темпу обміну речовин та енергії.

Не можна не торкнутися тиреоїдних впливів на емоційну сферу людини. Добре відомо, що пацієнт із гіпертиреозом надто емоційний, знаходиться у стані постійного стресу, а людина у стані гіпотиреозу, напроти, малоемоційна, повільна, навіть виглядає загальмовано. Це пов’язано із ефектами стимуляції зв'язування адренергічних рецепторів, які є у тиреоїдних гормонів.

Отже, від того, як функціонує ЩЗ, скільки тиреоїдних гормонів вона продукує, залежить зріст дитини, будова її тіла, архітектоніка та функція структур ЦНС, потенційний рівень інтелекту, емоційний стан, функціональна активність кожної клітини організму, а від так – кожного органу і системи.

Більше того, сама можливість дитини з’явитись на цей світ також залежить від тиреоїдного стану, бо тироксин матері керує стартом реалізації генотипу в фенотип. Але це вже тема для іншої розмови.