Шановні колеги! Надаємо вашій увазі огляд рекомендацій зі стратегії лікування після локальної травми ендометрію та поліпшення рівня імплантації. Існує багато механізмів, які прямо чи опосередковано впливають на успішне виконання курсів екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), тому наведемо основні фактори, які будуть сприяти покращенню репродуктивних наслідків

  Поліморфізм генів фолатного обміну трапляється у нашій популяції настільки часто, що його описують як варіант норми. Офіційні настанови різних фахових товариств не рекомендують обстежень щодо таких мутацій, вважаючи це марною тратою коштів. І все ж таки в багатьох дослідженнях засвідчили зв’язок мутацій генів, які відповідають за фолатний цикл, із підвищеним ризиком деяких захворювань. У цьому переліку можна знайти також гінекологічні захворювання і репродуктивні розлади. Пропонуємо огляд найновіших літературних джерел, які висвітлюють можливі підходи до ведення таких станів   Ген MTHFR знаходиться на короткому плечі Х-хромосоми та кодує ензим із такою ж назвою – метилентетрагідрофолатредуктазу. Цей ензим відповідає за реакцію відновлення 5,10-метилентетрагідрофолату до 5-метилтетрагідрофолату. Продукт цієї реакції потрібний для перетворення гомоцистеїну в метіонін. З метіоніну утворюється S-аденозилметіонін, який в організмі людини є важливим джерелом метилових груп, необхідних для реакцій відновлення нуклеїнових кислот, білків та інших сполук, які відіграють величезну роль в процесі пренатального розвитку та всього життя [1].  

Метою даної публікації стало підсумування даних мета-аналізів, що вивчали асоціацію поліморфізму С677Т MTHFR з різними патологічними станами у європейській популяції та узагальнення практичних рекомендацій щодо застосування даної інформації у клінічній практиці. Описано клінічні показники, які свідчать про дефіцит фолатів та їх асоціацію з генотипом за поліморфізмом С677Т MTHFR. У роботі наведено дані актуальних мета-аналізів щодо асоціації генотипу за С677Т MTHFR з розвитком 11 видів репродуктивних порушень, 8 поширених серцево-судинних захворювань, 3 неврологічних порушень, 10 онкологічних захворювань, а також з депресією, алкоголізмом, нефропатією та ретинопатією при цукровому діабеті, ревматоїдним артритом. Наведено дані досліджень і міжнародних рекомендацій з корекції дефіциту фолатів у залежності від генотипу   Вступ За останні десятиліття широкого застосування у клінічній практиці молекулярно-генетичної діагностики накопичено колосальну базу даних відносно ролі різних генів у виникненні тих чи інших патологічних станів. Мабуть, найбільш широко дослідженими є поліморфізми генів фолатного обміну (MTR, MTRR, MTHFR тощо). Особливо привертає на себе увагу ген ключового ферменту даного метаболічного шляху – ген 5,10-метилентетрагідрофолат редуктази (MTHFR), що каталізує перетворення 5,10-метилентетрагідрофолата в 5-метилтетрагідрофолат – основну форму доступного для клітин фолату. Для даного гену відомо декілька поліморфних варіантів, найважливішим з яких є заміна цитозину (С) на тимін (Т) у положенні 677, що у гетерозиготному стані (генотип 677СТ) призводить до зниження функціональної активності продукта гена на 30%, а в гомозиготному (генотип 677ТТ) – на 60%. Зниження активності даного ферменту, з одного боку, призводить до дефіциту активної форми фолату, що впливає на ключові фази життя клітини (метилування ДНК, поділ, регуляцію активності генів тощо). А з іншого, до порушення перетворення гомоцитстеїну на метіонін, і, відповідно, патологічного накопичення гомоцистеїну. Однак, велика кількість даних та їх суперечливість збивають з пантелику практикуючих лікарів і тим самим зводять до мінімуму використання даних про генотип пацієнта з метою оцінки ризиків, профілактики та лікування різноманітних патологічних станів. В останні роки накопичені результати тисяч проведених досліджень дали змогу провести надійну оцінку ризиків, що несе низькофункціональний варіант 677ТТ гену MTHFR для різних етнічних груп. Тому метою даної публікації стало підсумування даних мета-аналізів, що вивчали асоціацію поліморфізму С677Т MTHFR з різними патологічними станами в європейській популяції та узагальнення практичних рекомендацій щодо застосування даної інформації у клінічній практиці. Особливості ефекту носійства даного поліморфізму в інших популяціях у даній роботі не розглядалися.   Поширеність низькофункціональних варіантів гена MTHFR Ще в 1995 році Frosst P. зі співавт. виявили поліморфний варіант С677Т гена MTHFR, який призводив до зниження активності фермента на 30% у гетерозиготній формі та на 60% – у гомозиготній формі і підвищення рівня гомоцистеїну в плазмі крові. У даному дослідженні автори виявили заміну у 38% хромосом [1]. У подальшому були проведені дослідження у різних етнічних групах і географічних регіонах з визначення частоти даного поліморфізму. Було показано, що частота гомозиготного варіанту 677ТТ найвища у європейській, азіатській, центрально- і південно-американській популяціях (1–32%), найнижча – у різних африканських популяціях (0–3%) [2]. В Україні частота 677ТТ генотипу у різних регіонах коливається від 6 до 11% [3–6]. Було встановлено, що фолати виступають кофакторами у багатьох біохімічних процесах, таких як метаболізм амінокислот, синтез пуринів та тимидіну та метилуванні ДНК [7].   Клінічні показники, що можуть свідчити про генетичні дефекти обміну фолатів Неадекватне споживання фолієвої кислоти з їжею є головною причиною дефіцита фолатів, який включає зниження концентрації фолатів у сироватці, плазмі крові та еритроцитах, а також підвищення рівня гомоцистеїна в плазмі крові. Класичним симптомом дефіциту фолатів є мегалобластна анемія [7]. Клінічно вираженим показником дефіциту фолатів (що визначається при мегалобластній анемії) є концентрація <135 ng/ml (305 nM) в еритроцитах та <3,1 ng/ml (7nM) у сироватці крові. Підвищення рівня гомоцитеїну відбувається при концентрації фолатів нижче 4,4 ng/ml (10 nM) у сироватці крові і 150 ng/ml (340 nM) в еритроцитах. Однак оптимальною концентрацією фолатів в еритроцитах для жінок репродуктивного віку є 400 ng/ml (906 nM), що корелює з найвищим рівнем зниження ризику дефектів нервової трубки у плода [7]. Нормальним рівнем гомоцистеїну прийнято вважати 5–15 µmol/l [8]. Мета-аналіз, проведений Wald D.S. (2002), показав, що підвищення рівня гомоцистеїну в сироватці крові на 5 µmol/l призводить до підвищення ризику ішемічної хвороби серця, глибокого венозного тромбозу та інсульту на 42, 60 і 65% відповідно [9].   Асоціація рівня фолатів та гомоцистеїну з генотипом за поліморфізмом С677Т MTHFR Мета-аналіз, проведений Tsang BL. (2015), показав, що концентрація фолатів в плазмі/сироватці крові та еритроцитах корелює з генотипом за поліморфізмом С677Т MTHFR [10]. Так відмічено, що рівень фолатів у плазмі крові вищий при генотипах СС>ТТ (13%), СС>СТ (7%), СТ>ТТ (6%); градієнт рівня фолату в еритроцитах склав 16, 8, 9% відповідно. Як показав мета-аналіз, проведений Wald DS. зі співавт. (2002), концентрація гомоцистеїну також залежить від генотипу за поліморфізмом С677Т MTHFR [9]. Так, різниця в концентраціях гомоцистеїну в плазмі крові у індивідів з генотипом 677ТТ, вища на 2,7 µmol/l у порівнянні з носіями генотипу 677СС. При цьому різниця між носіями генотипу СТ (гетерозиготи) і СС (гомозиготи за диким типом) складає лише 0,29 µmol/l. Однак, у носіїв генотипів ТТ і СС не виявлено відмінностей у рівні холестерину, кров’яного тиску та індексах маси тіла. Це дало вектори для подальших досліджень ролі генетичних порушень обміну фолатів. Численні дослідження були проведені для вивчення асоціації даного поліморфізму з різноманітними патологічними станами: дефектами нервової трубки, краніофаціальними вадами, хромосомними аномаліями, серцево-судинними захворюваннями, неврологічними розладами, репродуктивними розладами, різними видами раку тощо [7]. Як інтерпретувати дані, зазначені в таблиці? Показник ВШ (OR) >1 (відношення шансів; OR – odds ratio) свідчить про підвищення ризику виникнення патологічного стану у індивідів з генотипом 677ТТ проти індивідів з генотипом 677СС . Наприклад, частота народження дітей з вродженими вадами серця складає 4/1000 [44]. Тобто абсолютний показник ризику народження дитини з вродженою вадою серця – 0,4%; при OR=1,75 для генотипу 677ТТ vs 677CC цей ризик підвищується на 75% від абсолютного показника 0,4% (0,4*0,75=0,3%), тобто складатиме 0,4%+0,3%=0,7%. Таким чином, скоригований ризик народження дитини з вродженою вадою серця за умови генотипу 677ТТ у матері складатиме 7/1000 (0,7%). Якщо говорити відносно досліджень з вивчення невиношування вагітності, то мета-аналіз був проведений для досить гетерогенної групи, що може спричинити викривлення результатів. Крім того, в цьому дослідженні була показана асоціація невиношування вагітності та поліморфізму С677Т MTHFR для східно-азійської популяції (OR=1,68), але відсутність такої асоціації для європейської підгрупи [11]. Однак, у роботі Yang Y. та співавт. (2016) продемонстровано наявність асоціації гомозиготного генотипу 677ТТ матері з підвищеним ризиком (OR=2,295 CI 1,702–3,067) звичного невиношування вагітності (3 і більше втрати вагітності до 20 тиж.) [12] без зазначення етнічної складової.  Відповідно до нашого дослідження, проведеного в групі невиношування вагітності з урахуванням каріотипу та наявності/відсутності ембріону (n=333), питома вага генотипу 677ТТ склала 9,5% і достовірно перевищила таку в контролі (1,8%, р<0,01). Найбільша частота (20%) генотипу ТТ відмічається в групі жінок з анембріоніями та нормальним каріотипом. Таким чином, встановлено, що наявність у жінки генотипу 677ТТ є чинником високого ризику анембріонії з нормальним каріотипом (OR=12,25, CI 8,4–14,6) [5]. Відносно ролі генетичних дефектів обміну фолатів в ґенезі чоловічої неплідності (зниження концентрації сперматозоїдів, рухливості, життєздатності, відсоток аномальних форми тощо) в дослідженнях Cornet D. та співавт. (2017) було продемонстровано, що носії гомозиготного генотипу ТТ мають підвищені показники рівня деконденсації ДНК в сперматозоїдах [45].   Корекція дефіциту фолатів у залежності від генотипу за С677Т MTHFR Після встановлення взаємозв’язку дефіциту фолатів і формуванням дефектів нервової трубки у плода були запроваджені програми преконцепційної профілактики з додатковим прийомом фолієвої кислоти. У 1984 році було встановлено, що прийом фолієвої кислоти в дозі 800 мкг/добу в якості преконцепційної профілактики знижує ризик вагітності з ДНТ на 89% [46]. Більш пізні дослідження показали ефект від преконцепційної профілактики фолієвою кислотою на рівні 30–40% [47]. В 1996 році FDA (Food and Drug Administration) запровадила збагачення зернових продуктів фолієвою кислотою в США, що призвело до зниження рівня вагітностей з дефектами нервової трубки на 31% [48]. Після цього не було виявлено ефекту від додаткового прийому фолієвої кислоти в якості преконцепційної профілактики [47]. Зараз Центр контролю та профілактики захворювань та Американська асоціація акушерів-гінекологів рекомендують споживання фолієвої кислоти для жінок репродуктивного віку для зниження ризику ДНТ у плода на рівні 400 мкг/добу і 4000 мкг/добу для запобігання повторним випадкам ДНТ [48, 49]. В останніх рекомендаціях AHRQ (Agency for Healthcare Research and Quality) за 2017 рік зазначено необхідність прийому 400–800 мкг фолієвої кислоти для всіх жінок, які планують вагітність або можуть завагітніти. Критичними періодами вважаються 1 місяць до зачаття і 2–3 місяці після [49]. Не дивлячись на встановлення зв’язку генотипу за поліморфізмом С677Т MTHFR і концентрацією фолатів/гомоцистеїну, достовірних даних про ефективність додаткового прийому фолієвої кислоти у залежності від генотипу і дози не було. У 2011 році Crider KS. з співавт. опублікував результати масштабного дослідження щодо впливу додаткового прийому фолієвої кислоти протягом 1, 3 і 6 місяців у різних дозах (100 мкг/добу, 400 мкг/добу, 4000 мкг/добу та 4000 мкг/тиждень), за генотипу С677Т MTHFR на рівень фолатів та гомоцистеїну [50]. У результаті дослідження було встановлено, що прийом фолієвої кислоти в дозі 100 мкг/доб і 4000 мкг/тиждень не впливає на рівень гомоцистеїну при генотипі 677ТТ. Після 6 місяців прийому фолієвої кислоти було виявлено достовірне зниження рівня гомоцистеїну у всіх MTHFR-групах, що приймали 400 та 4000 мкг/добу. Через 3 місяці концентрація гомоцистеїну знизилася нижче порогового рівня лише в групі СС-генотипу, що приймала 4000 мкг/добу. Через три місяці після припинення прийому фолієвої кислоти рівень гомоцистеїну в групі ТТ-генотипу був нижче порогового значення лише в групах, що приймали фолієву кислоту в дозі 400 та 4000 мкг/добу. Масштабне дослідження Anderson CA. з співавт. (2013) [48] показало, що прийом 200 мкг/добу фолієвої кислоти призводить до достовірного підйому рівня фолатів в крові лише після другого 12-тижневого циклу прийому (з 30-тижневою перервою між циклами). Прийом 400 мкг/добу дозволив підвищити рівень фолатів в плазмі крові вже у перший 12-тижневий період, але відмічалося більше зростання рівня фолатів у другому періоді. При цьому у осіб з генотипом 677ТТ спостерігалась краща відповідь на прийом додаткових доз фолієвої кислоти. Відмічено також, що достовірне зростання рівня фолатів в еритроцитах відмічалося лише при прийомі 400 мкг фолієвої кислоти. У дослідженні Hiraoka M. (2017) було продемонстровано, що при додатковому прийомі 400 мкг/добу фолієвої кислоти (тобто загальний рівень споживання фолатів становив близько 650 мкг на добу) різниця в концентрації фолатів у крові між MTHFR-групами нівелюється [7]. Дослідження Miyaki (2005) показало, що прийом 1 мг фолієвої кислоти на добу достатньо, щоб знизити рівень гомоцистеїну нижче порогового рівня у всіх MTHFR-групах, причому через 3 місяці прийому цей ефект не змінюється. Однак, ефект зниження рівня гомоцистеїну у осіб з ТТ генотипом був в 2,4 рази кращим проти осіб з СС генотипом [7]. Раніше було встановлено, що зниження рівня гомоцистеїну на 3 µmol/l показує зниження ризику ішемічної хвороби серця на 16%, глибокого венозного тромбозу на 25% та інсульту на 24% [9]. Враховуючи поширеність дефіциту фолатів, на перший погляд, доцільним було запровадження прийому додаткових доз фолієвої кислоти всім групам населення. Однак, ефекти від масового застосування великих доз фолатів погано вивчені. Так є свідчення того, що довготривалий додатковий прийом фолієвої кислоти може провокувати розвиток ракових захворювань [51]. Узагальнення рекомендацій щодо додаткового прийому фолієвої кислоти Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати наступні рекомендації: У якості преконцепційної профілактики жінкам репродуктивного віку доцільно приймати фолієву кислоту в дозі 400 мкг/добу при генотипі 677ТТ MTHFR не менше ніж за 6 місяців до зачаття. При генотипах СС та СТ достатнім буде прийом 400 мкг/добу протягом трьох місяців до планування вагітності і продовжувати прийом до 12 тижня вагітності. В умовах обмеженого часу підготовки до вагітності необхідно приймати 800 мкг фолієвої кислоти мінімум за 1 місяць до зачаття незалежно від генотипу, потім дозу знизити вдвічі. Якщо в анамнезі у жінки є випадки вагітностей плодом з ДНТ, необхідно призначати прийом фолієвої кислоти 4000 мкг/добу за 3 місяці до планування вагітності при генотипі СС/СТ і за 6 місяців – при генотипі ТТ. Після зачаття знизити дозу до 800 мкг до кінця І триместру. Для зниження рівня гомоцистеїну і пов’язаних з ним ризиків необхідно приймати 4000 мкг/добу фолієвої кислоти не менше ніж три місяці при генотипі СС/СТ та не менше, ніж шість місяців при генотипі ТТ. Для профілактики всіх фолатзалежних станів при генотипі 677ТТ доцільним є споживання 400 мкг/добу фолієвої кислоти (перевагу надавати зміні раціону харчування) або додатковий прийом 200 мкг фолієвої кислоти.   Можливі протективні ефекти низькофункціонального алеля 677Т MTHFR Важливо також зазначити, що гомозиготний генотип 677ТТ за законами спадковості є лише «побічним продуктом» поширення гетерозигот. Еволюційна перевага гетерозиготного носійства даного поліморфізму наразі не зовсім зрозуміла. Однак, поширеність гетерозигот на рівні 40–50% у всіх популяціях може вказувати на наявність позитивних ефектів від цієї мутації, оскільки природнім добором (який в людській популяції фактично ще діяв до початку ХХ ст.) закріплюються лише мутації, які збільшують шанси індивіда на виживання в певних умовах і передачу свої генів наступним поколінням. Так, деякі проведені дослідження показали, що гетерозиготні носії поліморфного варіанту С677Т MTHFR мають більші шанси зберегти когнітивні здібності у старості [52]. У роботі Saffroy R. та співавт. (2008) було зроблено припущення, що низькофукціональний алель Т може знижувати ризик розвитку алкогольної залежності, а також знижувати нейротоксичні та гепатотоксичні ефекти від прийому алкоголю [53]. Крім того, у дослідженні Trovato GM. (2012) продемонстровано зниження ризику (OR=0,684 CI 0,313–1,494) розвитку ниркової недостатності у носіїв Т алелю, без цукрового діабету та за умови нормального рівня гомоцистеїну [54]. Однак всі зазначені гіпотези потребують подальших досліджень, оскільки мають низький рівень доказовості.  

  Katsuhiko Naruse, Taihei Tsunemi, Naoki Kawahara, Hiroshi Kobayashi Preliminary evidence of a paternal-maternal genetic conflict on the placenta: Link between imprinting disorder and multi-generational hypertensive disorders // Placenta, 2019; preprint. DOI: https://doi.org/10.1016/j.placenta.2019.02.009 Огляд Олексія Соловйова.   Головне в роботі Погіршення перетворень спіральних артерій матки є головною хворобливою знахідкою при гіпертензивних розладах вагітності. Гіпертензивні розлади вагітності тісно пов’язані з концепцією «витоків розвитку здоров’я та хвороби». «Сигнали небезпеки» від трофобласту, ймовірно, потрапляють до плодового кровотоку. Жирні кислоти чи жирові цитокіни можуть впливати на здоров’я дітей в їхьому подальшому житті. Ключовим чинником початку хвороби може бути батьківсько-материнський генетичний конфлікт.   Автори дослідження і статті згадують, що останніми кількома десятиріччями досягнуто значного дослідницького прогресу щодо гіпертензивних розладів при вагітності (ГРВ). Основною хворобливою знахідкою при ГРВ є порушення плацентації, особливо брак перетворень спіральних маткових артерій. Тепер у якості маркерів для раннього передбачення розвитку ГРВ використовують сполуки – члени родини судинних ендотеліальних чинників росту. Автори відмічають, що епідеміологічні дослідження також показують імовірність впливу ГРВ на наступні покоління дітей, представляючи концепцію витоків розвитку здоров’я та хвороб, пов’язаних із хворобами. Проте точний патогенетичний механізм впливу ГРВ на нащадків залишається невідомим. Показано, що група чітко прозапальних молекул, відомих як «сигнали небезпеки», виділяється плацентарною поверхнею трофобласту, зростаючи в материнському кровотокові при ГРВ, а звідти, ймовірно, потрапляючи до плодового кровотоку. Такі сигнали, що включають в себе жирні кислоти чи адипоцитокіни, можуть впливати на здоров’я потомства у подальшому житті. Більше того, гіпоксичні стани впливають на плацентарну метиляцію, і ці зміни також можуть переходити на плід. Хоча генетичне походження хвороби досі не є відомим, гіпотезу можна розвинути в напрямку батьківсько-материнського конфлікту, і найважливіші ділянки відбитків уражень можуть стати ключовим чинником для початку хвороби. Особливо порушення рівноваги батьківських та материнських чинників може перешкоджати правильній плацентації, інвазії трофобласту, децидуалізації або імунній модерації; таких чинників, як прагнення ліпшого живлення плода (батьківський) проти забезпечення благополучних пологів та подальшої вагітності (материнський). Автори наголошують, що вони переглянули дослідницький прогрес щодо ГРВ та зосередились на новітній концепції генетичного конфлікту, котра, як очікується, забезпечить нове розуміння причин ГРВ, патофізіології та впливів, що передаються нащадкам через покоління.    

Подвійне сліпе рандомізоване багатоцентрове дослідження не меншої ефективності у паралельних групах фази III   Вступ Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) є одними з найпоширеніших інфекційних захворювань в загальній лікарській та урологічній практиці. Поточні настанови рекомендують антибактеріальні (АБ) засоби як терапію першого вибору для лікування неускладнених інфекцій нижніх сечових шляхів (нІНСШ), незважаючи на те, що у 80% випадків вони є неускладненими та схильні до самостійного спонтанного розрішення. Крім того, часте застосування антибактеріальних засобів може спричинити значне ушкодження мікробіому організму та є основною причиною глобального розвитку резистентності до цього класу препаратів. У керівництві Європейської асоціації урологів (EАU) у якості терапії першої лінії рекомендоване одноразове використання фосфоміціну трометамолу, 3 г для лікування гострого неускладненого циститу (ГНЦ). Згідно з чинними німецькими рекомендаціями, заснованими на фактичних даних і консенсусі, можна розглядати лише симптоматичну терапію у пацієнтів з симптомами легкого або середнього ступеня захворювання у якості альтернативи антибактеріальним препаратам.     У попередніх дослідженнях порівнювали ефективність альтернативних лікарських засобів, наприклад, нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ), ібупрофену та диклофенаку з АБ, при чому було отримано багатообіцяючі результати ефективності. Проте відсутність переваги ще не встановлено. Рослинні лікарські препарати є іншою можливою альтернативою застосуванню АБ для лікування нІНСШ. У разі виникнення ГНЦ рослинний лікарський препарат Канефрон® Н з його мультимодальною активністю, необхідною для швидкого полегшення симптомів НІСШ (протизапальна, анальгетична, спазмолітична та антиадгезивна дії з діуретичним ефектом, що були продемонстровані у різних доклінічних дослідженнях in vivo та in vitro) є прийнятним способом симптоматичного терапевтичного лікування і може являти собою альтернативу використання антибактеріальних засобів.     Гострий неускладнений цистит (ГНЦ): не менша ефективність препарату Канефрон® Н у порівнянні з фосфоміцином Принципова можливість використання Канефрону® Н, таблетки (стандартизована рослинна композиція BNO 1040) у якості альтернативи антибактеріальним препаратам у хворих з ГНЦ була продемонстрована у недавньому рандомізованому, контрольованому, подвійному сліпому, багатоцентровому, міжнародному дослідженні фази III з подвійною імітацією, проведене у 51 центрі Європи: 16 – у Німеччині, 22 – в Україні та 13 – у Польщі (назва CanUTI7 номер EudraCT 201300452999, номер у реєстрі Clinicaltrials.gov:  NCT 02639520). Клінічне дослідження було затверджено усіма відповіднимикомпетентними органами та комісіями з питань етики. Пацієнтами, які відповідали критеріям включення, були 659 жінок у віці 18–70 років з типовими симптомами вперше діагностованого гострого циститу з сумою балів >6 для оцінки 3 основних симптомів нІНСШ (дизурія, полакіурія та невідкладний позив до сечовипускання).     Дизайн дослідження Пацієнтки «групи Канефрон® Н» отримували 7 днів Канефрон® Н та одну дозу плацебо фосфоміцину (рис. 1); пацієнтки «групи фосфоміцину трометамолу» одержували одноразово дозу препарату ФТ (3 г) та 7 днів плацебо, що імітує Канефрон® Н (double dummy design). Подальше спостереження проводили через 30 днів після останньої дати лікування (38-й день), щоб визначити наявність рецидиву нІНСШ. Основна мета клінічного дослідження полягала у доведенні не меншої ефективності препарату, що містить композицію BNO 1045 (Канефрон® Н, таблетки) протягом 7 днів лікування у порівнянні з одноразовою дозою ФТ у жінок з гострими нІНСШ, що вимірюється часткою пацієнтів, які додатково отримали АБ з приводу гострих нІНСШ під час дослідження. Первинною кінцевою точкою була не менша ефективність препарату Канефрон® Н у порівнянні з фосфоміцином з огляду на необхідність додаткової антибактеріальної терапії протягом досліджуваного періоду (138 день). Вторинні кінцеві точки оцінки ефективності включали оцінку за допомогою анкети симптомів циститу ACSS у 4-й, 8-й і 38-й день, а також наявність бактеріурії та лейкоцитурії, підтверджених бактеріальним посівом сечі (зразок середньої порції сечі) при кожному відвідуванні центру.   Результати 83,5% пацієнтів в групі Канефрон® Н і 89,8% пацієнтів в групі ФТ не потребували додаткової терапії антибіотиками. Таким чином, препарат Канефрон® Н володів статистично порівнянною з антибіотиком ФТ ефективністю при лікуванні ГНЦ щодо основної кінцевої точки з різницею ефективності, що дорівнює D=6,3% (нижня межа довірчого інтервалу: 11,99%, p=0,0014), що потрапляє у допустиму 15-відсоткову межу non inferiority (рис. 2). Зменшення симптомів циститу (вимірюється за допомогою «шкали симптомів гострого циститу», ACSS, як сума балів «типових» симптомів), було приблизно однаковим в обох групах протягом періоду дослідження. Зниження середнього балу тяжкості циститу на 4-й день (р=0,0166) було трохи вищим у групі фосфоміцину (різниця склала 0,6 балів), але порівнюваним в кінці лікування та наприкінці періодів подальшого спостереження (рис. 3). Терапія Канефроном® Н добре переносилася, цей факт також був встановлений у попередніх клінічних дослідженнях.   Дане дослідження було представлено на щорічній конференції Німецького товариства урологів (DGU), проведеної у кінці вересня 2018 р. у м. Дрезден. Крім того, повнотекстова публікація у журналі «Урологія Інтернаціоналіс (Urologia Internationalis)» розміщена у мережі Інтернет як електронне видання та завантажується за посиланням www.karger.com/Article/Abstract/493368.   Висновок Канефрон® Н є ефективним альтернативним антибіотикам варіантом лікування гострого неускладненого циститу (ГНЦ) з доведеною ефективністю (рівень доказовості 1b) і може допомогти значною мірою зменшити застосування антибіотиків в амбулаторних умовах. Це має велике значення у контексті стратегії ВООЗ доцільного використання антибактеріальних засобів, щоб раціоналізувати масштабне їх застосування і зменшити небезпеку виникнення антибіотикорезистентності.  

Імунний конфлікт із власними мітохондріями має еволюційне підґрунтя. Мітохондрії еукоріотичних клітин — це нащадки внутрішньоклітинних симбіонтів бактеріального походження. Саме тому вони залишаються напівавтономними органелами, головна функція яких – продукувати енергію для клітин. Мітохондрії залишили власну ДНК, білоксинтетичний апарат та мембранну архітектуру, подібну до бактеріальних клітин. Тому справжня імунна толерантність по відношенню до певних мітохондріальних структур не формується. Це створює імовірність розвитку перехресної реактивності імунної відповіді під час бактеріальної інфекції.

  Послеродовое кровотечение (ПК) является основной причиной материнской смертности. Все женщины во II половину беременности подвержены риску ПК и его последствий. Всемирная организация здравоохранения указывает, что 60% случаев материнской смертнос­ти в развивающихся странах обусловлены ПК, на которые приходится более 100 000 случаев материнс­кой смертности в год [1]. Практический бюллетень из Американского колледжа акушеров-гинекологов указывает, что в мире происходит 140 000 материнс­ких смертей в год или от ПК погибает 1 женщина каждые 4 минуты [2].Частота ПК увеличилась с 1,5% в 1999 году до 4,1% в 2009 году, а уровень атонического ПК вырос с 1% в 1999 году до 3,4% в 2009 году. Риск ПК с аномалии плаценты заметно выше [3].   Определение ПК является несколько произвольным и проблематичным. ПК определяется как потеря крови более 500 мл после вагинальной доставки или более 1000 мл после кесарева сечения [4, 5]. Эта статья посвящена раннему ПК (возникшему в первые 2 часа после родов).   Этиология   ПК имеет много потенциальных причин, но наиболее распространенным является атония матки – неспособность матки сокращаться после родов. ПК при предыдущей беременности является основным фактором риска и необходимо приложить все усилия для выяснения его тяжести и причины. В недавнем рандомизированном исследовании в Соединенных Штатах, вес при рождении, индукция и увеличение массы тела, хориоамнионит, использование сульфата магния и ПК в анамнезе имели положительную корреляцию с повышенным риском ПК [6].   Для лучшего запоминания причин ПК было предложено использовать «4 T» как мнемонику: тонус, ткань, травма и тромбин [7].   Тонус   Перерастяжение матки является основным фактором риска атонии. Перерастяжение матки может быть вызвано многоплодной беременностью, макросомией плода, многоводием, аномалией развития плода (например, тяжелой гидроцефалией) или структурной аномалией матки. Это также может быть результатом ингибирования сокращений лекарственными средствами, такими как анес­тетики, нитраты, нестероидные противовоспалительные препараты, сульфат магния, бета-симпатомиметики и нифедипин [7]. Другие причины включают: низкую плацентацию, действие бактериальных токсинов (например, хориоамнионит, эндомиометрит, септицемию), гипоксию из-за гипоперфузии или матки Couvelaire при abruptio placentae и гипотермию на фоне массивной реанимации. Недавние данные свидетельствуют о том, что большое количество родов в анамнезе не является независимым фактором риска для ПК [8].   Ткань   Сокращение матки и ее ретракция приводят к отделению и выделению плаценты. Полное отделение плаценты способствует лучшей ретракции и оптимальной окклюзии кровеносных сосудов. Задержка частей плаценты в матке часто встречается при наличии дополнительной дольки. Нарушение отделения плаценты часто встречается при очень ранних преждевременных родах (особенно до 24 недель гестации), что также может быть причиной кровотечения [9].   Недавние исследования показывают, что использование мизопростола для прерывания беременности во втором триместре приводит к снижению частоты задержки частей последа в матке плаценты по сравнению с методами, основанными на внутриматочной инстилляции простагландинов или гипертонического солевого раствора [9]. Аномалии прикрепления плаценты могут приводить к массивным ПК.   Травма   Повреждение полового тракта может происходить спонтанно или во время оперативного родоразрешения. Кесарево сечение приводит к увеличению средней кровопотери вдвое [10].   Разрыв матки чаще всего встречается у пациенток с рубцом на матке после кесарева сечения. Риск разрыва матки существует после консервативной миомэктомии, метропластики, резекции рога матки, перфорации матки во время дилатации шейки матки, выскабливания, биопсии, гистероскопии, лапароскопии или введения внут­риматочных контрацептивов. Травма может возникать при затяжных родах, особенно при клинически узком тазе, на фоне родоактивации окситоцином или простагландинами. Наконец, к травме может привести попытка удалить вросшую плаценту вручную или с помощью инструментария [11].   Разрывы шейки матки часто возникают после наложения акушерских щипцов. Разрывы влагалища также чаще всего связаны с оперативным родоразрешением вагинальным путем, но они могут возникать и спонтанно.   Тромбин   В раннем послеродовом периоде нарушения системы коагуляции и функциональных свойств тромбоцитов обычно не приводят к чрезмерной кровопотере. Это отражает важность сокращения матки для предотвращения ПК [4].   Однако, расстройства системы гемостаза часто являются причиной кровотечения в позднем послеродовом период­е. Тромбоцитопения может быть связана с ранее существовавшей болезнью, такой как идиопатическая тромбоцитопеническая пурпура. Может быть также вторичной на фоне HELLP-синдрома (гемолиз, повышенный уровень ферментов печени и тромбоцитопения), преждевременной отслойки нормально расположенной плаценты, диссеминированного внутрисосудистого свертывания крови или сепсиса. Редко могут наблюдаться функциональные аномалии тромбоцитов. Большинст­во из них являются уже существую­­щими, хотя иногда и ранее недиагностированными [12].   Патофизиология   В течение беременности объем циркулирующей крови увеличивается примерно на 50% (от 4 л до 6 л). В сроке родов маточный кровоток составляет 500–800 мл/мин., что составляет 10–15% от сердечного выброса. Большая часть этого потока проходит через маточно-плацентарный контур. Маточные сосуды, которые снабжают плацентарную площадку, проходят через пучки миоцитов по спирали. Поскольку эти волокна сокращаются после родов, происходит ретракция миометрия. Ретракция является уникальной способностью мышцы матки для обеспечения уменьшения ее длины после каждого последующего сокращения. Кровеносные сосуды пережимаются и вкручиваются в этот мышечный массив, что обеспечивает маточный гемостаз. Такое расположение мышечных пучков известно как «живые лигатуры» или «физиологичес­кие швы» матки [13].  Атония матки – это полная неспособность матки к сокращению. Это самая важная причина ранних ПК. Травма полового тракта (разрывы матки, шейки матки, влагалища, половых губ, клитора) во время беременности приводит к значительно большему кровотечению, чем в небеременном состоянии из-за увеличения кровоснабжения этих тканей [13]. Травма тканей как во время вагинальных родов, так и оперативного абдоминального родоразрешения может быть весьма значительной и вызвать ПК.   Хирургическое лечение   Хирургические методы лечения послеродовых кровотечений включают в себя как гистерэктомию, так и органо­­сохраняющие подходы. Цель этой статьи состоит в том, чтобы систематически оценить все существующие методы. Методы, позволяющие сохранить матку при ПК, приведены ниже: перевязка маточных и маточно-яичниковых сосудов; компрессионные швы на матку; балонная тампонада матки; перевязка внутренней подвздошной артерии; селективная артериальная эмболизация; перевязка маточной и маточно-яичниковой артерии [14, 15, 20, 24, 27].   При применении этих хирургичес­ких методов не обязательно следовать определенному порядку. В зависимости от клинического опыта и возможностей оперирующего врача может применяться один из них или комбинация этих методов.   Лигирование маточной артерии является относительно простой процедурой и может быть очень эффективным в борьбе с кровотечением. Эти артерии обеспечивают приблизительно 90% притока крови к матке.   Первоочередным мероприятием является перевязка сосудов матки при ПК [14]. Основным показанием к лигированию маточных сосудов являются травмы области маточных сосудов или ветвей маточно-яичниковых сосудов, однако, и в других случаях также могут быть эффективны за счет снижения притока к матке [15]. Эффект может быть недостаточным при атонии матки, но может сэкономить время и уменьшить кровопотерю при гистерэктомии. Легкий доступ к маточным артериям и ветвям, а также простота являются преимуществом метода. Риск травмирования крупных сосудов и мочеточников минимален [15].   Техника была впервые описана Уотерсом в 1952 году и Олери в 1966 году. В 1972 году, помимо лигирования маточных сосудов, маточно-яичниковые сосуды и круглые связки матки были впервые перевязаны для остановки ПК M. C. Цирульниковым [16].   Лигирование маточной артерии требует абдоминального доступа, и обычно разрез по Пфаннештилю может обеспечить достаточный обзор для хирурга. Пересечение круглых связок не требуется при лигировании маточной сосудов. Рассасываемый шовный материал используют для наложения швов на сосудистые пучки примерно на 2 см ниже разреза на матке для кесарева сечения.   Если контроль кровотечения недостаточен, ближе к углам матки можно перевязать маточно-яичниковые сосуды. Перевязка маточных и маточно-яичниковых сосудов успешно контролирует кровотечение примерно у 90% пациенток [14, 17]. Некроза матки и плацентарной дисфункции во время последующей беременности не отмечено в проведенных иследованиях [17, 18]. Тем не менее, в нескольких случаях были обнаружены нарушения функции яичников и послеродовые синехии матки. В серии из 265 случаев сообщалось о 95%-ой успешнос­ти, используя эту процедуру при атонии матки, рефрактерной к утеротоникам, после кесарева сечения [14]. Другая серия из 103 случаев имела 100% успех на фоне использования пошагового подхода [19]. После первоначального лигирования маточной артерии последующие швы были размещены на 2–3 см ниже этого уровня после низведения мочевого пузыря и, наконец, при необходимости проводили лигирование маточно-яичниковых сосудов. В последующем нарушений менструальной функции и снижения фертильности не было отмечено.   Маточные компрессионные швы Маточные компрессионные швы являются эффективными методами при атонии матки. Швы стягивают матку и уменьшают кровоток. Хотя швы по B-Lynch являются наиболее часто используемым методом, но существуют различные методы, такие как швы по Hayman, Pereira, Cho [20]. Сообщалось об осложнениях, таких как некроз матки, эрозия и пиометра у пациенток, которым были наложены компрессионные швы [21]. Сообщалось, что у некоторых женщин отмечено наличие внутриматочных синехий. Никакого неблагоприятного влияния на фертильность не обнаружено при длительном наблюдении женщин, которым были наложены компрессионные швы на матку [22]. Применение и локализация компрессионных швов матки могут варьировать в зависимости от опыта и решения хирурга. Продольные швы предпочтительны по сравнению с поперечными. На фоне атонии матки эта процедура должна быть выполнена очень быстро, в противном случае возрастает потребность в гистерэктомии [23]. Швы по B-Lynch: техника была впервые описана в 1977 году Б-Линчем и его коллегами. В небольшом ряде случаев лечение пациенток, которые не реагировали на другие виды вмешательств, оказалось довольно успешным [24]. Техника неэффективна при кровотечениях, связаных с аномалиями прикрепления плаценты, такими как placenta aссreta, хотя она довольно эффективна при атонии матки. На первом этапе игла, начинающаяся под разрезом гистерэктомии, проникает через нижний сегмент и входит в полость матки, а затем проходит через разрез и высвобождается. После закрепления шва нужно сделать кольцо вокруг дна в направлении задней части матки. Затем игла снова входит в полость матки через заднюю стенку и выводится наружу с другой стороны для продолжения шва в обратном направлении. На последнем этапе игла входит в полость матки над разрезом. Затем она выходит через нижнюю губу разреза и швы под разрезом завязываются.  Другие методы реже используются в качестве модификаций швов по B-Lynch. В технике, описанной Hayman, вертикальные швы используются без проведения гистерэктомии. В технике Перейры многие поперечные и вертикальные швы соединяются через слой миометрия, не входя в полость матки. В технике Чо на матку накладываются множественные квадратные или прямоугольные швы [20].   Баллонная тампонада матки   Тампонаду баллоном можно применять после вагинальных родов и кесарева сечения, которая действует, увеличивая давление в полости матки. Применяется при кровотечении из области нижнего сегмента из-за placenta previa или placenta accreta. Используют баллоны Bakri, Belfort-Dildy, BT-Cath. Баллон вводят непосредственно в полость матки через шейку матки. В баллон вводят до 500 мл жидкости. При использовании двухпросветных баллонов наличие дренируемой крови свидетельствует о продолжающемся кровотечении. Среди осложнений – разрыв матки и инфекция [25].   Лигирование внутренней подвздошной артерии   Первые случаи лигирования внутренный подвздошный артерии были опубликованы в 1960-х годах. Это один из самых известных консервативных хирургических методов [15]. Он действует путем снижения кровотока в матке. При лигировании дистальных отделов артерий пульсовое давление в матке уменьшается примерно на 85%. Этот метод эффективен не только при маточных кровотечениях, но и при кровотечениях из-за аномалий прикрепления плаценты, глубоких разрывов шейки и влагалища. Лигирование внутренней подвздошной артерии требует ретроперитонеального доступа. По данным литературы, показатель успешнос­ти лигирования внутренней подвздошной артерии варьируется от 42% до 93%. Осложнения включают повреждение внутренней подвздошной вены, повреждение и лигирование мочеточника, лигирование внешней подвздошной артерии, травмы периферических нервов и некроз ягодичных мышц. Эти осложнения связаны с недостаточным опытом хирурга [15, 26]. Предпоч­тительно проведение нижнесрединной лапаротомии. Забрюшинное пространство следует открыть, чтобы выявить бифуркацию подвздошной артерии. После обнаружения подвздошной артерии примерно на 2 см ниже бифуркации с помощью диссектора под артерией без усилий должно быть проведено лигирование абсорбируемым шовным материалом. После лигирования следует проверить пульсацию внешней подвздошной артерии и перейти на другую сторону. Одностороннее лигирование внутренней подвздошной артерии не влияет на контроль ПК. Поэтому артерии должны быть лигированы с двух сторон.   Селективная артериальная эмболизация   Ангиографическая эмболизация для лечения ПК была впервые описана более 30 лет назад [27]. В нескольких сериях случаев было показано, что селективная артериальная эмболизация может быть полезна в ситуациях, когда желательно сохранение фертильности, когда хирургические варианты исчерпаны, а также при наличии внутритазовых гематом [28]. В ретроспективном исследовании Park показал, что транскатетерная артериальная эмболизация безопасна и эффективна при ПК. В исследовании эта процедура была клинически успешной у 47 из 52 пациенток (90,4%) с ПК, вызванным в 23 случаях приращением плаценты. Частицы желатиновой губки использовались у 48 пациенток либо отдельно, либо в сочетании с перманентными эмболическими материалами (например, микроколиками, N-бутилцианоакрилатом). Эмболизация проводилась только постоянными материалами у остальных четырех пациенток. Регулярные менструации были у 44 пациенток, которых наблюдали (в среднем 12,6 месяца), и пять пациенток впоследствии забеременели [29].   Резюме   ПК является ведущей предотвратимой причиной материнской смертнос­ти. Oпределение пациенток с высоким риском послеродового кровотечения, ранняя диагностикa и профилактика кровотечения играют ключевую роль в предотвращении материнс­кой смертности. Несмотря на то, что известно много факторов риска развития ПК, большинство случаев не имеют единственного установленного фактора риска. Активное ведение третьего периода родов рекомендуется для профилактики ПК. Управление ПК требует многодисциплинарного подхода.   Полный список литературы на сайте extempore.info    

Мастер-класс 10.02.2018 г. Новый учебный сезон 2018 года мы открыли мастер-классом Дана Вальского, профессора, заведующего отделением Медицины плода и пренатальной диагностики при кафедре Акушерства и Гинекологии университетской клиники Hadassah Mount Scopus (Еврейский Университет, Иерусалим, Израиль).  Дан Вальский, который уже не первый год читает на нашей платформе, в этот раз посвятил свое выступление практическим аспектам использования допплера в акушерстве, в частности, в диагностике плацентарной недостаточности. Профессор дал определение плацентарной недостаточности и подробно описал ее клинические формы, уделив особое внимание диагностике клинических форм – GA, IUGR, FRGP, Small Fetus. Участники мастер-класса смогли познакомиться с техникой измерения и критериями оценки значений кровотока в маточной артерии, пуповинной артерии и венозного протока. Очень важной частью мастер-класса была демонстрация практического использования допплера для оценки состояния плаценты. Все рекомендации, которые были представлены спикером, основаны на современных протоколах и богатом собственном опыте, которым так щедро Дан Вальский делится с украинскими врачами, демонстрируя свое высокое профессиональное мастерство.   

 Введение                                                                Цель данных рекомендаций – описать надлежащую технику биометрии и диагностику нарушений роста плода. К нарушениям роста плода, главным образом, относят задержку роста ((FGR), другое название – внутриутробная задержка роста плода (IUGR)), часто связанную с малым для срока гестации плодом (SGA) и большим для срока гестации плодом (LGA), что приводит к макросомии плода; оба нарушения связывают с многочисленными перинатальными и материнскими осложнениями. Скрининг и адекватная тактика при нарушениях роста плода является обязательным компонентом ведения беременности и УЗ-исследование играет ключевую роль в диагностике этих состояний. Наиболее часто измеряемые параметры – бипариетальный диаметр БПД (BPD), окружность головки ОГ (HC), окружность живота ОЖ (AC) и длина диафиза бедра ДБ (FL). Эти биометрические параметры могут быть использованы для определения предполагаемого веса плода ПВП (EFW) с помощью различных формул. Важно различать понятия «размеры плода в момент исследования» и «рост плода». Второе является динамическим процессом, оценка которого требует как минимум двух УЗИ, разделенных во времени. Для выявления плодов с высоким риском развития осложнений дополнительную информацию могут дать анамнез матери и симптомы, оценка околоплодных вод и доплер.

За даними дослідників штату Пенсільванія прееклампсія може викликати постійні зміни у кровоносних судинах жінок, які піддаються впливу захворювання під час вагітності, підвищуючи ризик серцево-судинних захворювань протягом усього життя. За матеріалами Pennsylvania State University. News.psu.edu/story/ 481717/ 2017/09/12/research/preeclampsia-may-boost-heart-disease-risk-altering-blood-vessels. Повна версія публікації дослідження: Anna E. Stanhewicz, Sandeep Jandu, Lakshmi Santhanam, Lacy M. Alexander. Increased Angiotensin II Sensitivity Contributes to Microvascular Dysfunction in Women Who Have Had Preeclampsia Novelty and Significance. Hypertension, 2017; 70 (2): 382 DOI: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.117.09386 У дослідженні вчені порівнювали жінок, які мали здорову вагітність, з жінками, хворими на прееклампсію – стан, при якому судини, що забезпечують кров'ю матку, скорочуються під час вагітності. Це може призвести до виникнення симптомів, які включають високий кров'яний тиск, пошкодження нирок, набряки та головні болі. Дослідники виявили, що після закінчення вагітності кровоносні судини жінок, які зазнали прееклампсії, відрізняються від судин жінок, які мали здорову вагітність. Це може допомогти пояснити, чому жінки, які перенесли прееклампсію, продовжують перебувати у групі підвищеного ризику серцево-судинних захворювань. «Ми змогли показати, що навіть якщо симптоми прееклампсії зникають після пологів, дисфункція кровоносних судин все ще залишається», – говорить Анна Станевич (Anna Stanhewicz), аспірантка Коледжу охорони здоров'я та розвитку людини. – «Це свідчить, що під час вагітності з прееклампсією відбуваються якісь процеси, що постійно впливають на функціонування кровоносних судин». Станевич сказала, що опубліковані у поточному номері журналу Hypertension висновки можуть допомогти забезпечити кращу профілактику та лікування серцево-судинних захворювань, які є основною причиною смертності жінок у США. Згідно з твердженнями Станевич, прееклампсія, на яку страждає приблизно 7 відсотків вагітних жінок США, збільшує ризик розвитку серцевих захворювань настільки ж, як паління цигарок впродовж життя. Хоча у попередніх дослідженнях вивчався вплив прееклампсії на кровоносні судини мишей і щурів, Станевич та інші дослідники прагнули оцінити вплив цього стану на кровоносні судини людини. «Ми хотіли з'ясувати, чи дисфункція судин дійсно все ще триває після завершення вагітності. Якщо ми порівнюємо, наскільки добре функціонують кровоносні судини у жінок, які перенесли прееклампсію, з судинами жінок, які мали здорову вагітність, то чи побачимо ми різницю? А також, якщо ми побачимо різницю, то що сприяє її розвитку?" Дослідники набрали до групи 24 учасниці, 12 з яких мали здорову вагітність, а 12 перенесли прееклампсію. В умовах лабораторії дослідники провели спеціальне волокно через верхній шар шкіри в ділянці плеча кожної учасниці, що дозволило їм локально застосовувати речовини та перевіряти функцію підшкірних кровоносних судин. Коли вчені використовували ацетилхолін – речовину, яка змушує кровоносні судини розширюватися, вони виявили, що в жінок, які перенесли прееклампсію, дилатація судин була приблизно на 50 відсотків меншою, ніж у жінок, які мали здорову вагітність. «Це дало відповідь на одне з наших головних питань: чи працюють по-іншому після вагітності кровоносні судини жінок, що перенесли прееклампсію? Ми виявили, що так, вони відрізняються», – сказала Станевич. – «Але ми також хотіли дізнатися більше про те, чому це відбувається». Враховуючи результати попередніх досліджень на тваринах, дослідники застосували ангіотензин II – речовину, яка у природних умовах міститься в крові, допомагаючи дилатації кровоносних судин, і виявили, що судини жінок, які перенесли прееклампсію, скорочуються приблизно на 20 відсотків більше, ніж судини жінок, які мали здорову вагітність. За словами Станевич, це наводить на думку, що жінки, які перенесли прееклампсію, є більш чутливими до дії ангіотензину II. У заключному дослідженні дослідники застосували лозартан, доступний на ринку препарат, який використовується для лікування людей з підвищеним артеріальним тиском. Вони вимірювали наслідки його впливу на кровоносні судини. «Ми виявили, що інгібування дії ангіотензину II за допомогою лозартану не вплинуло на жінок, які мали здорову вагітність, але покращило роботу кровоносних судин у жінок, які перенесли прееклампсію», – сказала Станевич. – «Блокуючи це надмірне скорочення, ми змогли функціонально відновити реакцію дилатації». У майбутньому, за словами Станевич, вони хотіли б додатково вивчити наслідки застосування лозартану в жінок, які перенесли прееклампсію, щоб дослідити його призначення, як можливу стратегію лікування. «Незважаючи на те, що ці жінки, які перенесли прееклампсію, виглядають після пологів здоровими, а їхній артеріальний тиск повертається до норми, ми хотіли б призначити їм пероральний прийом лозартану і подивитись, чи це покращить мікросудинну функцію», – сказала Станевич. – «Сподіваємося, що це лікування зможе запобігти прискореному прогресуванню серцево-судинних захворювань».   Підготував Володимир Голяновський. Переклад: Олег Щербань.