Під час II Конгресу Української академії педіатрії, що відбувся у Львові 27–29 вересня, редакції «З турботою про Дитину» вдалося поспілкуватись із Адамосом Хаджипанаісом – доцентом Медичної школи Європейського університету Кіпру, генеральним секретарем Європейської академії педіатрії.

  Основні наукові інтереси доктора Хаджипанаіса – педіатрія, медична комунікація, телемедицина та інформаційні технології, використання антибіотиків і розвиток резистентності. Адамос Хаджипанаіс – частий гість міжнародних конференцій із педіатрії. Своїми лекціями він руйнує стереотипи лікарів про патерни терапії, зокрема про призначення антибіотиків. За переконанням доктора Хаджипанаіса, педіатр, як і будь-який інший лікар, має в першу чергу керуватися питанням «А що найкраще для пацієнта?», а не уніфікованими протоколами.

  З Адамосом Хаджипанаісом ми зустрілись в одній із кав’ярень Львова

 

ЗТД: Ви вперше в Україні?

Адамос Хаджипанаіс: Так, вперше. Я прилетів у Львів позавчора. Встигнув прогулятися містом, побачити історичний центр. Центр, до речі, фантастичний! Мені дуже подобається архітектура. Побував у кількох місцевих ресторанах – все дуже смачно! Я не знаю особливостей інфраструктури, але, як на мене, Львів міг би стати чудовим майданчиком для проведення конференцій і одним із провідних варіантів для проведення заходів у Європі. Є аеропорт – щоправда, не знаю, як багато прямих рейсів літає з Європи. Однак вартість проживання і харчування тут досить низька для європейців, а якість висока, тому вам варто просувати Львів і Україну як майданчик для подій.

 

ЗТД: У журналі «З турботою про Дитину» ми говоримо, що наша місія – дати знання від лікарів-практиків лікарям-практикам. Чи є якесь гасло у Вас?

А. Х.: Для мене головне гасло у роботі – не нашкодь. Зокрема, про це була моя сьогоднішня презентація. Ми маємо дати можливість організму дитини самотужки поборотися з хворобою. А не нашпиговувати її всеможливими медикаментами. Таким чином ми провокуємо подвійний токсичний шок: з одного боку, збудники хвороби отруюють організм, а ми посилюємо негативний вплив ще й введенням препаратів.

 

ЗТД: А що, коли у дитини температура 39?

А. Х.: Нічого! Навіть і коли 40! Дати дитині спокій і давати багато пити. Насправді у всіх країнах, де б я не читав, мої доповіді викликають нерозуміння і навіть спротив. Одна з основних проблем сучасної медицини – нераціональне використання антибіотиків. Їх призначають і коли треба, і коли в цьому немає необхідності. Нежить, застуда, кашель – ось вам антибіотик. Цього робити не можна! Таким чином ми не лише даємо зайве навантаження на організм дитини, у якої імунітет працює на повну, але й сприяємо антибіотикорезистентності. І коли я кажу під час виступу «якщо у дитини температура 39, це не привід прописувати антибіотик», всі дуже дивуються. Бо вважають ці препарати чарівною паличкою на всі випадки життя. Тому не думайте, що це лише українська проблема; несвідоме призначення антибіотиків притаманне всім європейським країнам.

 

ЗТД: Певно, Ви не дуже популярні серед фармацевтичних компаній.

А. Х.: Навпаки, про мене знають всі! Виробникам антибіотиків дуже складно пояснити, що безграмотне призначення цих препаратів – це проблема як для нас, так і для них. Нехай сьогодні вони домовляться з лікарем, який рекомендуватиме всім своїм пацієнтам при будь-яких проблемах антибіотики. І сьогодні компанія заробить на цьому. Однак завтра у всіх цих пацієнтів розвинеться антибіотикорезистентність і препарати, які ще вчора легко справлялись із захворюваннями, не працюватимуть. Відповідно і компанії нічого не зароблятимуть – антибіотики не купуватимуть через неефективність.

 

ЗТД: В Україні вважається, якщо лікар не виписав хоча б кілька препаратів, то це поганий спеціаліст.

А. Х.: Так, у нас схожа ситуація. Мій практичний досвід здобув мені ім’я не лише серед колег, а й серед батьків. Тому зараз не лише пацієнти можуть обирати мене, але і я їх. На прийом до мене приходять люди не тому, що вони закріплені територіально до моєї дільниці і в них немає вибору, а тому, що хочуть лікуватися саме в мене. Якщо вони обирають мене, то зі свого боку я прошу довіритись моїм знанням і досвіду. Зараз я з першої зустрічі можу сказати напевно, чи «підходимо» ми з пацієнтами один одному. Буває, батьки приводять дитину на прийом, бо чули про мене. При цьому повністю ігнорують мої рекомендації. Якщо вони не дослухаються до моїх призначень, значить, вони мені не довіряють. Лікар має бути заодно з батьками, це має бути команда, що працює на благо дитини. А у випадку, коли дорослі ігнорують твої поради, як можна співпрацювати?

 

ЗТД: В Україні, на жаль, окрім проблеми нераціональної антибіотикотерапії є ще проблема вакцинації. Точніше, потужного антивакцинального руху.

А. Х.: Так, я знайомий із ситуацією, що склалася з вакцинацією. Це дуже серйозна проблема. Якщо ви спитаєте моєї думки, то за дві тисячі років класичної медицини, не беручи до уваги народну медицину та інші практики, ми маємо три наріжні камені, що допомогли знизити людську смертність і дали поштовх для розвитку. Перший – чиста вода. Другий – антибіотики. І третій – щеплення.

  Наразі вам потрібно проводити роботу не лише з батьками, а й із фахівцями. У мене склалось враження, що частина українських лікарів не дуже вірить у ефективність вакцинації. Якщо переконати їх, що це життєво важливо, то вони зможуть переконати своїх пацієнтів. Якими б начитаними у питанні дитячого здоров’я не були батьки, якщо їхній педіатр проти вакцинації, то шанс, що у дитини будуть всі щеплення, мізерний. І чи поведе навіть така «просунута» мама дитину до іншого лікаря, що порадить вакцинуватись?

  Вам потрібно зробити ще багато роботи у цьому напрямку, робота має проводитися паралельно і з батьками, і з лікарями. Фахівці мають розуміти ризики, яким піддається невакцинована дитина.

  Я співпрацюю з Європейським центром профілактики та контролю за захворюваннями (ECDS). Для Європи ми працюємо над створенням електронного паспорту імунізації. Це спеціальний портал, на якому ви можете зареєструватися. Там зібрана інформація про щеплення дітей – які вакцини використовувались, коли щеплення було зроблено, особливості реакції. Таким чином стане легше контролювати поширення захворювань.

 

ЗТД: Окрім успішної педіатричної практики Ви написали ще й книги – «Педіатрія для кожного», «Алергія у дитини» і «Все про вашого малюка». Розкажіть про ці книги. Вони призначені для батьків?

А. Х.: Так, це книги для самоосвіти батьків. Не лише лікарі мають постійно навчатися і отримувати нову інформацію – з родинами також потрібно проводити пояснювальну роботу. Якщо батьки не розуміють фізіологію дитини на якомусь загальному рівні, то постійно панікують і не можуть повністю довіритись лікарю. Між іншим, ці книги користувались великим попитом на Кіпрі. У мене є навіть кілька історій, пов’язаних із цими виданнями. Одного разу я сидів у передпокої в клініці, а поруч чекали свого прийому пара – чоловік і вагітна дружина. І от вона сидить і читає мою книгу – до слова, там дуже великий том і важить майже 3 кг. Я сиджу поруч із нею і починаю заглядати, що ж саме вона читає. І питаю, чи подобається їй книга. «Ви просто зобов’язані її придбати! Це прекрасна книга!». «Але ж вона така важка, навіщо її носити із собою?» – питаю її. «Ні-ні, вона дуже цікава! Її вага – дрібниця. Я ж готуюсь стати мамою, тому мені особливо цікаво». Я попросив проглянути книгу. Вона передала її мені, а я перевернув її задньою обкладинкою, де традиційно розміщується фото автора. Жінка подивилась на фото. На мене. Знову на фото і на мене. Тоді повертається до чоловіка, починає його торсати і кричати «Це він, це він!».

 

ЗТД: А з ким Вам взагалі легше працювати – з дітьми чи батьками?

А. Х.: Мені однаково легко працювати з усіма. Педіатру необхідно налагодити контакт як із маленьким пацієнтом, так і з його родиною. Насправді цих навичок часто не вистачає молодим лікарям.

 

ЗТД: Що б Ви порадили молодим лікарям?

А. Х.: Я б порадив бути ввічливим і уважним. Необхідно знайти підхід і до пацієнта, і до його родини. Не варто нехтувати увагою до батьків – їм потрібно розказати про те, що відбувається з дитиною, і пояснити усі ваші рекомендації. Лише так вони приймуть ваші поради і довірятимуть вам. Рішення щодо терапії часто приймається разом із батьками, і кожна сторона несе відповідальність за здоров’я пацієнта. Пам’ятайте, що ваш інтерес – не задоволення батьків, їхнього бачення лікування чи фармацевтичних компаній, не гроші чи власна популярність, а здоров’я пацієнта. Усі ваші рішення мають базуватися на цьому твердженні і бути індивідуалізовані.

 

Бесідувала

Наталія Левадська