ЛІКУВАННЯ СЕЧОСТАТЕВОГО СИНДРОМУ МЕНОПАУЗИ

У даній статті зібрані найновіші рекомендації щодо профілактики та лікування сечостатевого синдрому менопаузи (ССМ), зроблені на основі аналізу документів наукових товариств, зокрема, подвійних сліпих досліджень, мета-аналізу та Кохрейнівських оглядів, опублікованих у PubMed за останні 20 років

Cечостатевий синдром менопаузи (ССМ) – новий термін, який охоплює поняття вульвовагінальної атрофії, атрофічного вагініту та дисфункції сечовивідних шляхів [1].

Приблизно 50% жінок постменопаузального періоду мають симптоми, пов’язані з урогенітальною атрофією, оскільки втрата естрогенів призводить до вульвовагінальної дисфункції у ділянці піхви, вульви, присінку піхви, великих та малих статевих губ та трикутника сечового міхура (трикутна область в основі сечового міхура, між отворами сечоводів і уретри). Перелічені зони мають високу концентрацію естрогенових рецепторів та є високочутливим біологічним показником рівня цих гормонів у жінок [3].

Саме дефіцит естрогенів сприяє зниженню кількості вагінальних лактобацил, а також підвищенню рН, внаслідок чого з’являється вагінальна сухість, свербіж, диспареунія та симптоми, пов’язані з сечовипусканням, зокрема дисфункція сечових шляхів (дизурія, ніктурія тощо).

Основна терапевтична мета лікування ССМ – полегшення симптомів. Варіанти лікування включають, крім місцевої та системної гормональної терапії, зміну способу життя та негормональне лікування – в основному, використання зволожувачів та лубрикантів.

ПРЕЭКЛАМПСИЯ Cовременные подходы к диагностике (Часть I)

Одним из наиболее тяжелых осложнений в акушерской практике, обуславливающих высокие показатели материнской и перинатальной смертности, является преэклампсия (ПЭ). Значительные достижения в области современной генетики, молекулярной биологии и нанотехнологий позволили с новых позиций рассмотреть этиопатогенетические механизмы заболевания

Среди множества гипотез возникновения данного осложнения наиболее актуальной является теория, рассматривающая ПЭ как мультифакториальное заболевание, в основе развития которого лежат генетические и средовые факторы. Своевременное выявление генетической предрасположенности к развитию ПЭ позволяет провести профилактическое лечение с целью минимизации генетического риска реализации предрасположенности в болезнь.

Актуальность проведения исследований по выявлению генетической предрасположенности обусловлена тем, что ПЭ, по данным ВОЗ, остается основной причиной летальности и осложнений беременности со стороны матери и плода в 5–8% беременностей, достигая 11–16% при преждевременных родах, занимая третье место среди причин материнской смертности. Согласно данным ВОЗ, гипертония во время беременности является причиной общей материнской смертности в 9–25% случаев.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ УЗИ В ПРОЦЕССЕ РОДОВОГО АКТА

Классическое акушерство базируется на четких представлениях о готовности организма женщины к родам, определении локализации предлежащей части в малом тазу и всестороннем понимании биомеханизма родового акта. Акушерские школы, использующие подходы William Smellie или Йосифа Жорданиа, подразумевают подготовку будущего врача на фантоме, а затем и в клинических условиях.

Наружные приемы и влагалищное исследование – источники основной информации, которую акушер-гинеколог способен воспринимать и анализировать только при наличии достаточного уровня мануальных навыков. Тем не менее, по данным целого ряда исследований, неточности или грубые ошибки в оценке акушерской ситуации совершают как учащиеся резидентуры, так и врачи с большим стажем работы [1, 2, 6, 8–10]. Это касается как определения длины влагалищной части шейки матки и ее расположения по отношению к проводной оси таза, так и определения основных ориентиров на головке плода – швов и родничков.

Выявленные проблемы очень важны, поскольку не позволяют точно определить время для индукции родов, правильно трактовать их динамику, что повышает процент кесаревых сечений [11, 14]. Наличие родовой опухоли усложняет пальпацию предлежащей части, часто дезориентируя врача в отношении предлежания, локализации предлежащей части в малом тазу, а также момента биомеханизма родов. Среди возможных путей решения проблемы особое место занимает использование ультразвуковых методов диагностики.

МАЛЕНЬКИЙ ПЛІД ЗВУР, цереброплацентарне відношення і деякі питання менеджменту та лікування

Під час Профі-Лабу «СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ЗУСТРІЧІ ПРОФЕСІОНАЛІВ: материнсько-плодова медицина» відбулось інтерв’ю із Asma Khalil – професоркою акушерства та материнсько-плодової медицини у St George’s University Hospital (Лондонський університет). Говорили про затримку росту плода, цінність цереброплацентарного співвідношення і наші можливості

Віктор Ошовський: Не могли б Ви прокоментувати питання ролі вимірювання цереброплацентарного відношення при ранній ЗВУР? Коли, на вашу думку, потрібно починати вимірювати це співвідношення?

Asma Khalil: Думаю, будь-які маленькі плоди мають бути оцінені за допомогою доплерографії і цереброплацентарного відношення. Відношення потрібно вимірювати навіть при нормальному доплері.

У випадку ранньої ЗВУР або аномального доплеру необхідно вивчати венозну протоку. Ми це робимо у своїй практиці у Великій Британії і, упевнена, що подібна практика існує й в інших центрах.

Отже, будь-яка замала для свого терміну дитина потребує оцінювання доплером. Необхідно дивитися пуповинну і середньомозкову артерії, венозну протоку (навіть за нормального доплеру).

ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ВІРУСУ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ: status praesens та можливі перспективи

Починаючи з 2006 року, після ліцензування першого покоління вакцин проти вірусу папіломи людини (ВПЛ), з’явилася надія на запобігання раку не лише шийки матки, але й вульви, піхви, порожнини рота, анального проходу, а отже можливості первинної профілактики більшості випадків такого раку. Перше покоління вакцин включало чотиривалентну вакцину проти ВПЛ 6/11/16/18 (Gardasil, MSD) і двовалентну вакцину проти ВПЛ 16/18 (Cervarix, GSK). З 2015 року вакцина другого покоління, вакцина дев’ятикомпонентної ВПЛ 6/11/16/18/31/33/45/52/58 (Gardasil 9, MSD), була ліцензована у Європі (Pils 2015). Тепер щеплення проти ВПЛ виконують у 76 країнах світу. У цьому огляді пропонуємо ознайомитися із найновішими публікаціями, які висвітлюють успіхи та перспективи щеплення проти ВПЛ, зокрема, останніми висновками Європейського Товариства з гінекологічної онкології та Європейської Асоціації кольпоскопії (ESGO–EFC, 2019)

У Європі зареєстрували понад 50 000 нових випадків пов’язаного з ВПЛ раку, включаючи 35 000 випадків раку шийки матки та 10 000 випадків вульварного та вагінального раку (ESGO–EFC, 2019). Ці захворювання пов’язані із ВПЛ. У цій частині світу ВПЛ 16 спричинює 66% інвазивного раку шийки матки та понад 70% інших ракових захворювань, пов’язаних з ВПЛ. За частотою, після ВПЛ 16, йдуть типи HPV 18 і 33 (de Sanjose 2010). Експерти вважають, що за допомогою вакцин другого покоління майже 90% випадкам цих хвороб потенційно можна запобігти. Крім того, із 280 000–540 000 виявлених передракових уражень статевих органів більш ніж 80% можна запобігти вакцинами проти ВПЛ (Hartwig, 2015, Garland, 2018). Підсумки нещодавньої публікації ESGO–EFC представлені у табл. 1.

Результати клінічних досліджень

Клінічна ефективність вакцинації

Загалом, усі клінічні дослідження ІІІ фази вакцин проти ВПЛ охоплювали понад 70 тисяч учасників. Позитивний ефект вакцинації оцінили як 95% порівняно з відсутністю вакцинації (позитивним ефектом вакцинації тут вважають відсутність ДНК вірусу відповідних типів у матеріалі з шийки матки та інших органів-мішеней). Такий ефект спостерігали після щеплення молодих жінок віком 15–26 років. Для молодих чоловіків віком 16–26 років ефективність вакцинації оцінювали як 75%. Клінічний ефект спостерігали також у жінок віком 15–45 років (ESGO–EFC, 2019).

ГАСТРОШИЗИС: Step by step (крок за кроком)

Незважаючи на останні досягнення у дитячій хірургії, гастрошизис (ГШ) залишається однією з найтяжчих вад розвитку, яка потребує проведення оперативного лікування дитини одразу після народження та пов’язана зі значним рівнем летальності (рис. 1). Ця вада розвитку потребує мультидисциплінарного підходу у лікуванні, а особливості пренатальної діагностики, антенатального та постнатального лікування вивчені недостатньо.

При типовому ГШ має місце наскрізний дефект передньої черевної стінки, розміщений праворуч від пуповини. Через зазначений дефект в оплодневу рідину виходять органи черевної порожнини (тонка та товста кишка, шлунок тощо), які можуть бути незміненими або можуть мати різний ступінь запального процесу – помірний або виражений (рис. 2–4). Патологічні зміни евентрованих органів при ГШ є предметом сучасних світових досліджень, оскільки останні призводять до ускладнень перебігу післяопераційного періоду, зростання летальності та впливають на тактику оперативного лікування цих пацієнтів.

 За даними відділу хірургічної корекції природжених вад розвитку дітей ДУ «ІПАГ НАМНУ», у пацієнтів з вираженими змінами евентрованих органів встановлено достовірне збільшення: терміну появи активної перистальтики, відходження самостійного стільця, досягнення повного ентерального харчування, частоти розвитку респіраторного дистрес-синдрому, сепсису, серцево-судинної та поліорганної недостатності, тривалості перебування у стаціонарі, частоти ускладнень та летальності.

Крім того, після дослідження впливу змін евентрованих органів на розвиток вісцеро-абдомінальної диспропорції (ВАД) встановлено, що при виражених патологічних змінах евентрованих органів достовірно частіше спостерігається виражена ВАД.