Всі публікації

У номенклатурі, яка використовується для опису аномальних маткових кровотеч (АМК), є загальна неузгодженість, а також велика кількість потенціальних причин, декілька з яких можуть бути присутніми у пацієнтки одночасно. Здається очевидним, що кроком до виправлення цієї ситуації буде розробка послідовної та універсально прийнятої номенклатури. Ще одна вимога — розробка системи класифікації причин АМК має бути здійснена на різних рівнях, що дало б змогу її використовувати клінічним лікарям, дослідникам і навіть пацієнтам, щоб полегшити спілкування, лікування і проведення досліджень.

  Цей документ представляє на розгляд систему класифікації АМК ПАЛЗ-КОЕЯН (поліпи; аденоміоз; лейоміома; злоякісність і гіперплазія; коагулопатія; овуляторна дисфункція; ендометріальні; ятрогенні; і ще некласифіковані причини), яка була схвалена Виконавчою радою Міжнародної федерації акушерів-гінекологів як система класифікації FIGO.

 

Детальніше
Всі публікації

 Мы продолжаем начатое в прошлом номере нашего журнала интервью с ведущим акушером-гинекологом России  Виктором Евсеевичем Радзинским.

 

Виктор Радзинский: [По телефону]: «Это мы в вестнике можем писать безо всяких проблем. Абсолютно всё: как мы сидим по ночам, кладем руку на матку, как мы с тобой ждали, и в конце концов, под утро две женщины сразу родили. Даже в МОНИИАГе такого нет. Я потом об этом рассказывал профессору Л. Н. Логутовой. Она была в восторге, потому что это её докторская диссертация. И таких процентов, как у нас, тоже нигде нет. Эта статья будет как аранжировка к данным по процентам — сколько поступило с рубцами и какой процент из них родил. Вот и всё. Здорово!» [Кладет трубку и уже нам]: Это начмед 25-го роддома, где они достигли 46%. Американцы дают 47%, а у нас 46% женщин рожают сами, но при условии, что у них не повторяется то, что было в первом случае [причина показания к кесаревому сечению].

 

Людмила Чуприна: А какая ситуация в целом по стране?

В. Р.: Мировые данные свидетельствуют, что почти половина женщин с рубцом на матке может родить самостоятельно, но только в том случае, если не повторились показания к первому кесареву сечению. Например, если был узкий таз, так он и остался узким тазом. Но в случае если раньше у нее был тяжелый гестоз, а сейчас гестоза нет, — пусть она спокойно себе рожает. Тем не менее, по стране частота этих самопроизвольных родов крайне низка, и это объясняется объективными обстоятельствами. Врачи прежде всего боятся разрыва матки, с одной стороны, с другой — технология родоразрешения этих женщин требует определенных навыков и усилий, которые не хотят затрачивать врачи, ведь намного проще — пойти и за 15–17 минут получить ребенка. И это наносит вред репродуктивному потенциалу страны. Поэтому мы готовим публикацию об эффективности самопроизвольных родов у женщин с рубцом на матке на основании нашего многолетнего опыта ведения этих родов консервативно.

 

Л. Ч.: Расскажите, пожалуйста, об оценке перинатальных рисков, я знаю, что это Ваша любимая тема.

В. Р.: Дело в том, что как раз эту оценку перинатальных рисков мы первыми внедрили еще в Киеве в 22-й больнице. Когда еще работала доцент Ольга Трофимовна Тарасюк и заведовала Галина Юрьевна Богданова, то есть это было в 70-е годы. Тогда мир не нашел более объективного метода оценки прогноза для данного конкретного ребенка, чем подсчет этих достаточно примитивных вербальных факторов риска. И когда мы этим стали заниматься, то увидели, что, к большому сожалению, строго ранжировать по степеням риска не получается. В то время вышла книга Ольги Григорьевны Фроловой, название никогда не забуду: «Охрана здоровья плода и новорожденного в СССР». Книжка потрясающая. Там показано, как нужно считать этот риск. И когда мы стали это делать — у нас в отделении патологии жизнь облегчилась. Мы увидели, где высокий риск, который надо готовить на программированные роды, на кесарево сечение; где низкий риск, и можно спокойно до родов выписать домой. Это было в 70-е годы прошлого века, как сейчас говорят.

  Опыт пригодился. В 1979 году американцы провели такой эксперимент по риску. В исследовании участвовали два штата: Нью-Йорк — муниципально бедный штат, и там считали фактор риска по шкале Бэбсона и Бедсона, это одна из первых шкал; и Филадельфия, штат побогаче, там делали пробу Залинга — определяли во время родов кислотно-основный состав в крови головки плода. Через год сравнили. Оказалось, что у них одинаковые показатели перинатальной смертности — 12 промилле, что тогда было хорошо. Но в Нью-Йорке было всего 9% кесаревых сечений, а в Филадельфии — 18%. И вот этот опыт оказался потрясающе важным сейчас, в 2010–2012 годах. Почему? 2010 год я не зря упомянул, потому что к этому времени стало понятно, что все без исключения существующие методы оценки плода в утробе матери и порознь и суммарно дают не больше 56% вероятности. Это и доплерометрия, и ультразвуковое исследование, и фетальное мониторирование. В Украине из многих родзалов убрали фетальные мониторы — времени уходит много, а вероятность до 60%, не больше, чем слушать ухом. Это очень напоминает отчет комитета прогноза погоды. Они сообщают, что достигли 40% эффективности верности прогноза. Им гворят, объявляйте наоборот —  у вас сразу будет 60%! [улыбается]. Вот нечто подобное и здесь.

  И вот в 2010 году Европейская ассоциация акушеров-гинекологов вынесла вердикт, что наиболее удобным и информативным для прогнозирования является метод оценки перинатального риска. По любой шкале, кому какая нравится, лишь бы она была. Мы это делаем давно, у нас книга вышла в 2009 году (то есть до 2010 года, что для нас принципиально), которая так и называется «Акушерский риск», где мы привели все существующие шкалы. По многим из них сейчас работают. Вот последнюю, модифицированную, используют перинатальные центры, которые отслеживают каждую беременную в регионе.

  Как я уже говорил, там, где перинатальный центр работает нормально, ведется компьютерный учет каждой беременной. Вот она в селе встала в ФАПе на учет, фельдшер передал информацию в ЦРБ, и с этого момента она уже попала в базу данных. И уже из областного центра, из Липецка например, спрашивают, почему через две недели у нее нет анализа крови, кардиограммы или чего-то еще. Вот что такое мониторирование. И они сами, участвуя в этих программах в Кемерово, Липецке, Воронеже, подсчитывают и выделяют группу высокого риска. Так вот, наш обход в отделении патологии выглядит таким образом: выясняем фамилию женщины и степень риска. Если говорят, что 10–12 баллов, мы идем дальше. А если говорят, что 30 — таких женщин не так уж много — останавливаемся надолго и думаем, что с ней делать. Или она пойдет сразу на кесарево сечение, или на программированные роды при условии зрелой шейки матки.

  И это позволило нам снизить количество кесаревых сечений там, где операция не нужна, где они сами рожают, и наоборот, предпринять там, где нужна. При этом мы достигли одних из самых лучших итоговых показателей по соотношению кесаревых сечений и перинатальной смертности. На наших двух базах — здесь, в 29-й больнице [Москвы] и в родильном доме №25 [Москвы] — это соотношение иногда даже идеальное. Скажем 14,5% кесаревых сечений, что сейчас очень мало, и 2,4‰ — перинатальная смертность. Это при 7% преждевременных родов.

  Это [система мониторинга] очень важно сегодня, так как мы знаем, что во всем мире делается 25% излишних кесаревых сечений и не доделывается 15%. Вот эти 15% как раз в группе высокого риска, потому что те 25% и сами бы родили, а вот этих не прооперировали, и они родили мертвых детей.

  Кроме подсчета факторов риска, по сути дела, у нас ничего более достоверного нет.

  Недавно защищал докторскую диссертацию по стратегии акушерского риска наш доцент Игорь Николаевич Костин, и мы поняли, что уже сейчас нужно готовить второе издание книги «Акушерский риск». Тем более что он изобрел календарь по типу определения срока беременности, который позволяет рассчитывать степень риска в динамике. Это поможет реально нормализовать частоту кесаревых сечений, чтобы не получалось, что в центральной районной больнице делают 35% кесаревых сечений. Это полный абсурд. Мы дали самостоятельность регионам, где у нас достаточно грамотных хороших людей, и особенно там, где существуют перинатальные центры, там уже другая идеология.

 

Татьяна Тихомирова: А сколько таких центров в России?

В. Р.: Сейчас уже около 50 полноценных, 24 из которых — это вновь построенные самими областями. Например, в Белгороде открыли сказочный центр, который сами построили на территории областной больницы. И вот эти перинатальные центры меняют ситуацию в регионах. Другой вопрос — справятся ли они с 500-граммовыми детьми? Скорее всего, нет, но мы понимаем, что это дело будущего. Но в целом ситуация стала меняться.

 

Л. Ч.: Это часть той реформы, которая запланирована в России в сфере здравоохранения?

В. Р.: Я бы не хотел сейчас говорить о реформах, потому что сколько мы живем — столько реформируемся [улыбается].

 

Л. Ч.: Тогда, это прогрессивный путь развития акушерства?

В. Р.: Да. Это и есть интеграция в мировое сообщество.

 

Л. Ч.: Что нам нужно еще сделать, чтобы интегрироваться в это сообщество?

В. Р.: Перейти на современные перинатальные технологии — это самое главное! И не вмешиваться в лечение.

 

Л. Ч.: Избегать акушерской агрессии?

В. Р.: Совершенно верно. Не пользоваться препаратами без доказательной базы. Не пользоваться приемами без необходимости, и быть способными действовать, когда это действительно нужно. Если женщина встала на учет по беременности и у нее по шкале риска 11 баллов, вы видите, что ей ничего не грозит. Потом пересчитали в середине беременности — получили 17 баллов, появилась угроза. Позднее пересчитали — получили 25 и больше. И по мере нарастания баллов у нее выявились зеленые околоплодные воды, а по шкале стало 35 — думать не надо, надо действовать!

Вот это то, что касается интеграции в мировой процесс. И у нас сейчас для этого есть всё, в том числе и аппаратура импортная, и т. д., но надо менять психологию персонала.

 

Т. Т.: А есть противники, кроме среднего медперсонала?

В. Р.: Практически нет, их уже всё меньше и меньше.

 

Т. Т.: Критическая точка уже преодолена?

В. Р.: Это в перинатальных технологиях, а в лечении — отнюдь нет. В Москве беременная получает в среднем 12 препаратов, в Кемерово 3 года назад получала 13, сейчас — 10, это после жесточайшего аудита, когда за необоснованное назначение медикаментов с врачей снимают категории. Врач хочет лечить. Причем когда читаешь лекции врачам, они говорят: «Мы знаем, что никакая угроза прерывания ничем не лечится. Но если я ничего ей не назначу, она пойдет к другому врачу». Поэтому в нашем национальном акушерском руководстве под редакцией Владимира Ивановича Кулакова мы написали очень интеллигентно: что психологическая неготовность врачей и пациенток к отказу от лечения угрозы невынашивания предполагает назначение лекарств с минимальным эффектом действия. Например, свечи с папаверином. Прекрасная вещь в этом случае — 3 года назад на одном из конгрессов доложили, что папаверин из современной свечной основы не выходит. А значит, никакого плохого действия оказать не может. Сама по себе свеча — это стеарин, использование свечей — профилактика запоров. И наконец, женщина верит, что ее лечат, то есть всё хорошо [все смеются].

  На базах моей кафедры каждый день лежит 60 женщин с угрозой прерывания, по 20 в среднем в каждом отделении с ранними сроками. И там они получают свечи с папаверином, полупостельный режим, электросон, эндоназальный электрофорез. Надо сказать, что электросон действует даже тогда, когда розетка отключена [улыбается].

  Мы страдаем от гипердиагностики. Врач в женской консультации боится, перестраховывается — чуть что, кладет беременную в стационар. Почитайте в интернете, что пишут наши коллеги друг другу, что пишут бывшие наши соотечественники за границей. Они говорят, что у вас очень богатая страна, если вы можете госпитализировать. У них тысячу долларов стоит день пребывания в стационаре, и никто ни с какой мнимой угрозой беременную не кладет. То есть это опять психологический барьер, который надо преодолеть. Так вот, когда мне говорят о реформах, я всегда отвечаю, что не знаю, что такое реформа, потому что материнская смертность в России начала снижаться еще 10 лет назад.

  Это впервые честные показатели демонстрируют плавное снижение. Не такие, как при советской власти были — отчитали в Политбюро, и сразу показатели улучшаются. Сейчас наблюдаем ежегодное снижение на 5–6%.

 

Л. Ч.: То есть это тенденция?

В. Р.: Да. Она началась еще до всяких проектов, до модернизации и т. д. За счет чего? За счет квалификации врачей. Потому что никого так не бьют, как акушеров за материнскую смертность. Я спросил у одного хирурга: «Как часто вы разбираете смерть от аппендицита?». — «Да мы их вообще не разбираем», — ответил он.

  А у нас каждый случай материнской смертности разбирается еще с советских времен. И в Украине то же самое. Конечно, разбирается с оргвыводами и так далее. То есть это заставляло повышать квалификацию, чтобы избежать ошибок.

  Есть очень интересные данные: я был консультантом по докторской диссертации главного акушера-гинеколога Московской области, профессора Александра Леонидовича Гридчика. Так вот, он провел анонимное анкетирование всех акушеров-гинекологов области. В анкете был вопрос: «Как часто вы были прямой или косвенной причиной материнской смертности?». Оказалось, что врачи со стажем до 15 лет — 15%, со стажем до 25 лет — 43%, и врачи со стажем больше 25 лет — 57%. То есть по мере обретения опыта люди понимают, что они что-то недоделали или что-то сделали лишнее.

  Вот сейчас мы их переучиваем. На вот этой базе запретили вскрывать плодные пузыри. Хочешь вскрыть плодный пузырь — созывай консилиум. Снизили вмешательство в 2,5 раза. Кровотечения снизились в 3 раза, то есть отказались от агрессивных методов — и пожалуйста, получили результат. И это каждый раз требует новых подходов.

  Но всегда кто-то хочет жить так, как он жил 20–30 лет назад, а таких много. У нас есть целые районы недалеко от Москвы, где всего один акушер-гинеколог. Например, работает бабушка 76 лет, она приняла весь этот район. Мы у нее и требовать не будем, чтобы она делала всё так, как мы написали в национальном руководстве. При этом она приходит каждые полгода и просит, чтобы ее отпустили на покой. Но если она уйдет, то работать будет некому. Вот такая трагедия сейчас с кадрами.

 

Л. Ч.: А система образования тоже поменялась или она еще отстает? У нас в Украине часто приходят молодые акушеры-гинекологи в те же перинатальные центры, они обучены по-старому, и тут они сталкиваются с тем, что нужно делать всё по-другому.

В. Р.: Хороший вопрос, требующий отдельного интервью. Вопрос об образовании не решен ни в России, ни в Украине, и прежде всего из-за идеологически несостоятельной системы последипломного образования. Вот в Украине сделали трехлетнюю интернатуру (то, что у нас по-прежнему называется ординатурой), и я не уверен, что это так хорошо. По крайней мере у меня есть опыт, когда за 2 года девочка из Белой Церкви, моя землячка, закончила клиническую ординатуру. Но ей пришлось вернуться в Украину, там она должна была пойти на третий год интернатуры. Я ее спрашиваю: «Что ты делаешь на этом третьем году?» А она отвечает: «Семинары посещаю, изредка ассистирую». И это в то время, когда она уже сама делает кесарево и оперирует внематочную беременность.

 

«Теорию человек должен сам изучать, он должен ее брать в журнале, книге, в интернете»

 

И это говорит о порочности последипломного образования. Я это говорю и о России, и об Украине. Почему? Возьмите, к примеру, западные страны. Там нет ни одного института повышения квалификации. А мы уже выяснили, что лечат не хуже, чем у нас, а может быть, и лучше. А у нас есть институты повышения квалификации, но нет системы. Система набора кредитов рейтинговых баллов у нас тоже не работает. Поэтому в первую очередь необходимо реформировать систему послевузовского образования. В 70-е годы было принято решение, что кафедры пополняются только за счет аспирантов. Большей глупости придумать никто не мог. И сегодня эти вчерашние аспиранты (которые 3 года занимались диссертацией, пробирками, а не заведовали отделениями), ничего практически не умея, обучают тех же заведующих отделениями. Чему они могут их научить? Хорошие, самые лучшие и способные — теории. Они им преподают теорию. Но теорию человек должен сам изучать, он должен ее брать в журнале, книге, в интернете. В одном из журналов Status Prаesens вы прочтете потрясающие данные ВЦИОМа о том, где врачи повышают квалификацию и каким путем. Как вы думаете, где? На конференциях, то есть пассивно!

 

Л. Ч.: Но мы с Вами знаем, что зачастую там преобладают заказные доклады.

В. Р.: К большому сожалению, я должен сказать, что Украина в этом отношении, может быть, даже хуже России. В России тоже на конференциях можно услышать большое количество заказных лекций и докладов. Но то, что я слышал несколько раз в Украине, — это почти все. Я не говорю о том, что научно-клинические конференции могут полностью обойтись без рекламных материалов. Я ведь не ханжа, иначе мы не выживем. Но надо, чтобы там был какой-то мозговой штурм, чтобы люди понимали, что на этих конференциях надо воспринимать самое новое, а главное — доказательное. Мне кажется, что наш ежегодный семинар «Репродуктивный потенциал России: версии и контраверсии», который проходит в Сочи, может служить примером. Там есть открытые дискуссии, в которых могут принимать участие все присутствующие. Да, там фирмы проводят свои симпозиумы, но категорически запрещается показывать коробки. Докладчики предупреждаются о том, что нельзя расхваливать фирму, вообще ее называть и пользоваться фирменными названиями, иначе оператор отключает видеоряд!

 

Т. Т.: А общество акушеров-гинекологов не проводит никаких конференций?

В. Р.: Как? Общество и проводит форумы, так во всех бумагах и написано.

 

Т. Т.: Семинары, повышения квалификации?

В. Р.: Не понял? Какое общество может это проводить? У какого общества на это есть деньги и время? Общество — это научное обобщение, обмен опытом. Но оно не подменяет повышение квалификации, прежде всего обучение технологиям.

 

Л. Ч.: А вот есть Московское общество. Просто у нас такого в Украине практически нет. Здесь [в России] очень развиты региональные сообщества. В Санкт-Петербурге говорят, что у них регулярно проходят семинары по повышению квалификации, чтения, еще

В. Р.: Нет. Еще раз хочу сказать. Региональные общества на многих территориях работают хорошо, обмениваются докладчиками, знаниями. Например, в Томске обществу более 110 лет. Но это не система повышения квалификации, это — одна из форм. Система послевузовского образования у нас заключается в том, что раз в 5 лет врач отправляется не на добровольные, а на принудительные курсы повышения квалификации, факультеты и т. д., чтобы подтвердить потом категорию. Вот это основная форма повышения квалификации в России, да и в Украине тоже. Вот недавно на заседании Республиканской аттестационной комиссии в Минздраве встретил красивого, статного, в возрасте, – человека, имеющего 25 лет стажа. Он честно каждые 5 лет проходит повышение квалификации в своем региональном вузе. Он рассказал, что они занимаются в одной и той же учебной комнате, а в родзал их даже не водили. Вот это бред! Человек на повышении квалификации должен овладеть технологией, и не в группе по 10–20 человек. Нужно, чтобы в этих группах были, как на рабочем месте, 3–4 человека, а к тестированию по теоретическому разделу он должен сам подготовиться. Больные сейчас на консультацию не идут даже к доценту. Еще к профессору сбегают, а так идут к заведующему отделением. И правильно делают. К тому, который работает. Поэтому вся система послевузовского образования должна быть изменена.

  Тогда не будет того, о чем Люда говорит, – когда приезжают в перинатальный центр и должны переучиваться. Тут есть хоть у кого научиться. Но мы же говорим о том, что и в ЦРБ некому работать.

  И вот еще о чем я хочу сказать. Когда мы в Советском Союзе в 60-е годы закрыли колхозные родильные дома, а в 70-е закрыли сельские участковые больницы, где не было акушера-гинеколога (по штату там был терапевт и акушерка, которая принимала роды в этой больнице), тогда первым уровнем оказания помощи стала центральная районная больница. А это, по идее, уже мощное учреждение. Там должны быть круглосуточные дежурства акушеров-гинекологов.

  Теперь я вам рассказываю, что у нас 74% всех родовспомогательных учреждений — это как раз и есть первый уровень. Это ЦРБ. В ЦРБ рожает только 29%, народ умный — те, кто могут, едут на второй [уровень]. Это городские и областные родильные дома. Там уже рожает 49% женщин. И это уже лучше, чем если бы они рожали на первом уровне. И, наконец, в перинатальных центрах пока рожали 8%, но сейчас будет, естественно, больше. При этом 42% материнской смертности формируется на первом уровне, там, где меньше всего рожают. Там, где меньше всего опыта! Проанализировали, и вот что оказалось: в среднем на всем первом уровне 312 родов в год. На 312 родах ты ничему научиться не можешь, это меньше одних родов в сутки.

 

Л. Ч.: Это закономерно.

В. Р.: А куда ты попрешь против 312?

В одной недалекой области, бедной, в ЦРБ за год было четверо родов. Умерла одна женщина, один ребенок. Вот так это и вскрылось. А там 50 км до соседнего областного центра. Может, если бы там не было этой больницы, эта женщина поехала бы на второй уровень и там, в областной больнице, не умерла бы.

 

Л. Ч.: То есть в России закрывают эти учреждения, так же как и на Украине?

В. Р.: Да, это необходимо. Мы на протяжении 5 лет обсуждали это с Владиславом Владимировичем Каминским, потому что это умнейший человек. Он из всех, кто был республиканским специалистом, самый деятельный, самый понимающий и самый образованный.

  Знаете, мы вместе с ним недавно тут по телевизору отбивались. С ним еще врач приехал. На программе «Прямой эфир» речь шла о женщине, которая в 56 лет в Чернигове родила после ЭКО. Телевизионщики раскопали, нашли, привезли врача, который это делал, и стали обвинять его, а мы ходили его защищать, потому что врач не виноват. Там еще был депутат, который на врача набросился и говорил, что не понимает, как можно было эту несчастную оплодотворять. Я ему возражаю, а если эта несчастная пришла и говорит: «Если не оплодотворишь, то я пойду и повешусь». Не было альтернативы.

 

Т. Т.: Она, кстати, живет счастливой жизнью и воспитывает этого счастливого ребенка. Многим детям можно пожелать такого любящего родителя.

В. Р.: Да, и это её материнское право! Но тут же еще и священник приехал: «Тут усе проти Бога!». А я ему по-украински говорю: «Якби-то Бог не хотів, щоб вона народила, то не дав би змоги лікарям, щоб вона завагітніла». В результате ведь всё хорошо. А его кто-то спросил: «А если она принесет к вам его крестить?» — Говорит: «Похрещу!» [все смеются].

 

«Смертность снижается там, где существует поток, где есть реаниматологи, где у врачей есть опыт и навыки. Там, где хорошие дороги»

 

[Возвращаясь к теме ЦРБ]. Так вот, конечно, надо закрывать. И кто, как вы думаете, этому противодействует? Муниципальные власти. И в этом тоже нет ничего нового, председатели колхозов не хотели, чтобы мы закрывали колхозные родильные дома, сельские участковые больницы, а теперь не хотят главы муниципалитетов.

  Я рассказывал в Судаке 3 года назад об эксперименте на Кубани. Там главный акушер-гинеколог – большая умница, титан-организатор (у него в Краснодаре сказочный перинатальный центр и ни одной санитарки. Отдельная клининговая служба на аутсорсинге. Как в гостинице, но работают в основном ночью). Что он сделал? Проанализировал за последние 10 лет, где рожают дочери и жены глав администраций, главных противников закрытия. И оказалось, что все до единой — в Краснодаре. Нигде, даже в больнице, которую Лужков построил после чеченского нападения в Будённовске. Все рожали в Краснодаре, как правило. Об этом доложили губернатору. Тот мужик такой, с характером, и он закрыл в один день 8 родильных отделений в центральных районных больницах.

  Специфика нашего Университета дружбы народов в том, что у нас готовятся последипломники практически со всего мира. Один из моих аспирантов, Жак, выполнял работу «Материнская смертность в Бенине» и показал, что идея Всемирного конгресса по материнской смертности (1995) перевести роды из домашних в стационарные (что должно по прогнозам снизить в 2 раза материнскую смертность в мире) лишена всякого смысла. Это связано с тем, что роды в маломощных больницах не снижают материнскую смертность. Смертность снижается там, где существует поток, где есть реаниматологи, где у врачей есть опыт и навыки. Там, где хорошие дороги. У нас есть район, где 2 больницы. Почему две? А потому что река разливается. Одна больница принимает пациентов с одного берега, а другая — с противоположного. Держим две больницы и будем держать… Это политика.

 

Л. Ч.: Это как запасной вариант в случае экстренной необходимости?

В. Р.: Да, хотя тот, кто понимает, отправляет женщин из группы риска в перинатальные центры. Для этого их и построили.

Заканчивая наш разговор о первом уровне, не могу не сказать о самом страшном. Чем там врачи занимаются, на что у них уходит 59% времени? Они делают аборты. Это абортарии. Причем хирургические аборты, а не медикаментозные. Хотя революция XXI века — это медикаментозный аборт. Значит, говоря по-сталински, «вредители и враги народа» могут продолжать делать хирургические аборты, а не медикаментозные, которые дают в 1000 раз меньше осложнений, в 10 раз — непосредственных и в 100 — отдаленных. Вот так.

 

Т. Т.: Что бы Вы хотели сказать в заключение нашего разговора?

В. Р.: Я постарался изложить основные проблемы, которые видятся мне общими для России и Украины. Хотелось бы отдать должное моему украинскому коллеге, профессору Игорю Исааковичу Иванову. Потому что только благодаря его энтузиазму мы имеем возможность встречаться в Судаке с коллегами из Украины, Молдовы, Белоруссии, Казахстана. Судак становится местом ежегодных международных конференций. Там собираются профессиональные лидеры своих стран. Вот за что Игорю Исааковичу полная признательность и благодарность. Это тяжелейший труд ежегодно организовывать такие мероприятия, мы это хорошо знаем по Сочи. И там, где люди могут общаться, там и рождаются зерна истины.

Детальніше
Всі публікації

28–29 вересня 2012 року в Івано-Франківську відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю «Рак шийки матки: актуальні питання діагностики та лікування».

 

Олена Чесановська

 

Майбутнє за медициною профілактичною

М. І. Пирогов

 

На урочистому відкритті конференції, яка розпочалася у сесійній залі Облдержадміністрації, яблуку було ніде впасти: крім акушерів-гінекологів, онкогінекологів, хірургів, радіологів, хіміотерапевтів з Івано-Франківської області та всієї України, було дуже багато преси завдяки присутності високих гостей. Учасників з’їзду привітала міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова. Висловлюючись образно, по-військовому, вона повідомила, що «рак оголосив нам війну», і закликала «встати на повний зріст і вийти з окопів!»

  Раїса Василівна пригадала події, які відбулися 19 вересня 2011 року на 66-й Генеральній асамблеї ООН. Тоді на нараді була прийнята політична декларація, яка визначила, що головною загрозою ХХІ століття є неінфекційні захворювання, основною тактикою боротьби з якими має бути профілактика. Тому на базі Національного інституту раку, ймовірно, навіть цього року буде створено Центр профілактики раку репродуктивної системи у жінок. 

   У своєму виступі професор Людмила Воробйова зупинилася на епідеміологічній ситуації щодо захворюваності та смертності жінок від онкогінекологічних захворювань в Україні, деякій непослідовності статистичних даних в тих областях, де при високому рівні проходження профоглядів, виживаність хворих на РШМ залишається низькою, наприклад, у Миколаївській та Чернігівській областях. Причину головний онкогінеколог України бачить у системі рейтингових показників, через які все ще багато структур працюють за принципом «соцзмагань», це й подекуди провокує «штучне поліпшення». Натомість послідовно гарні результати демонструють Волинська та Вінницька області, також Людмила Іванівна відзначила Закарпатську область, де практично в кожному районі працюють кабінети патології шийки матки, введена комп’ютерна програма скринінгу РШМ.

  Професор Воробйова підкреслила, що висока захворюваність на РШМ у жінок молодого віку потребує розробки та впровадження органозберігаючих операцій, що останніми роками застосовуються у відділенні онкогінекології Національного інституту раку. Серед них операції, що дозволяють жінкам зберегти репродуктивну функцію: транспозиція яєчників — виведення їх із зони опромінення, а також унікальна операція — трахелектомія.

  Надія Яківна Жилка представила досить емоційний та аргументований виступ, присвячений світовому досвіду скринінгу РШМ: серед країн-лідерів — Фінляндія, Швеція, Норвегія, а також Ісландія, де скринінг починають з 20 років. З країн колишнього Союзу — Литва і Латвія, де запроваджена на муніципальних рівнях розсилка запрошень жінкам для проходження скринінгу. Надія Яківна поділилася результатами експерименту, який вона провела в своїй лікарській практиці: попросила акушерку рознести по поштових скриньках подібні запрошення. Перебуваючи в легкому шоці, жінки в суботу (!) масово прийшли на прийом.

  Це свідчить про те, що ситуацію можна суттєво поліпшити, підвищуючи обізнаність населення. Надія Яківна представила результати дослідження, проведеного в Україні в 2012 році: про інформованість жінок 22–30 років щодо різних факторів у розвитку РШМ та методів профілактики. Виявилось, що тільки 22% жінок (з вищою освітою!) знають про значення інфекцій, що передаються статевим шляхом, 18% — про вірус папіломи людини (ВПЛ), 60% знають, що попередити захворювання можна, проходячи профогляди, а 30% не знають взагалі нічого!

 

Степан Степанович Долик — завідувач онкогiнекологiчного відділення Iвано-Франкiвського ОКОД – поділився досвідом проведення скринінгу РШМ в Івано-Франківській області, де останніми роками спостерігається суттєве поліпшення ситуації. А завершив свій виступ висловом Ч. Камерона: «Якщо жінка помирає від раку, хтось ще, крім раку, винен у її смерті».

 

Наталія Федорівна Лигирда — старший науковий співробітник Національного інституту раку, розповіла про еволюцію поглядів на РШМ і вагітність: «Тактика з приводу дисплазій та початкових форм РШМ у вагітних кардинально змінилася: ретельне обстеження та моніторинг дає можливість виносити вагітність, а дообстеження і спеціальне лікування проводити через 6 тижнів після пологів».

 

Гість з Москви професор Світлана Іванівна Роговська провела інтерактивний майстер-клас з кольпоскопії: демонструвала кольпоцитограми, представляла клінічні випадки, проводила опитування аудиторії, якої тактики присутні дотримувались би у тому чи іншому випадку.

 

Професор Галина Миколаївна Мінкіна (Москва) зупинилась на тактичних помилках при лікуванні дисплазій шийки матки. Представила ситуації, коли можна дотримуватися очікувальної тактики, а коли потрібні радикальні втручання.

  Другий день був присвячений проблемі лікування хворих на РШМ і проходив у затишній камерній атмосфері конференц-залу готелю «Надія».

 

Ганна Євстахіївна Крижанівська — к. м. н., завідуюча кафедрою онкології Івано-Франківського медичного університету, представила доповідь про сучасний погляд на хіміотерапію РШМ. Почавши з історії хіміотерапії взагалі (яку вперше почали використовувати в 1960 році з препарату гідроксиуреа), доповідач зробила детальний огляд клінічних досліджень з цієї теми глибиною років у 30.

  І хоча на всебічний розгляд усіх досліджень часу не вистачало, аудиторія з цікавістю сприймала інформацію, дискутуючи та обговорюючи можливості неоад’ювантної хіміотерапії, дози променевої терапії, ефективність та можливі ускладнення лікування РШМ на різних стадіях.

  Під час дискусії, яку майстерно вела професор Л. І. Воробйова, демонструючи різні ситуації та індивідуальний підхід до планування тактики лікування у кожному конкретному випадку, було висловлено ще кілька важливих думок:

  • Розбіжність результатів лікування з даними зарубіжної статистики до деякої міри зумовлена застарілістю парку техніки для променевої терапії, адже не всі онкодиспансери обладнані сучасними лінійними прискорювачами.
  • У протоколах немає багатьох нових препаратів, ефективність яких підтверджена доказовою базою.
  • Складними залишаються питання стадіювання процесу, іноді недостатньо навіть МРТ та УЗД, буває, що правильний діагноз можна поставити тільки інтраопераційно і за експрес-гістологією.

 

Цікавою була доповідь О. А. Кононенко — лікаря відділення онкоурології Національного інституту раку, про урологічні ускладнення після лікування РШМ. Статистика таких ускладнень досить вражаюча: травми трапляються досить часто, причому інтраопераційно діагностується тільки 20–25%. Найчастіші — лігування, перетин сечоводів, посттравматичні стриктури, променевий фіброз, утворення нориць. У відділенні проводяться унікальні реконструктивно-пластичні операції, які дозволяють поліпшити якість життя пацієнтів. Наприкінці доповіді О. А. Кононенко процитував C. C. Higgins: «Пошкодження сечоводу — гріх, який можна пробачити, але смертельний гріх — не помітити цього».

  Конференція добігала кінця, але було помітно, що учасники не втомилися, масив отриманої інформації розбурхав бажання висловити свою думку, задати уточнюючі питання, поділитися особистим досвідом. Навіть за обідом, де щедрі господарі смачно пригощали учасників конференції, багато з яких вперше були в славному місті або навіть на Західній Україні взагалі, тривало обговорення професійних питань.

  А ще всі висловлювали захоплення красою природи тутешніх місць, чистотою вулиць, архітектурою будов і гостинністю господарів.

 

 

У перервах нам вдалося поспілкуватися з шановними професорами.

— Светлана Ивановна, что, на Ваш взгляд, самое важное в диагностике и лечении патологии шейки матки?

— Есть протоколы и общепринятая тактика, придерживаться которой крайне важно, однако существует также много моментов, которые приходят с опытом врача: внимательный осмотр, кольпоскопия, правильная трактовка анализов, умение дифференцировать процессы, не требующие лечения, даже своевременная заточка конхотома для биопсии, — всё это может сыграть свою роль для здоровья пациента. Меня приятно удивил и порадовал уровень знаний украинских врачей и их желание расти и развиваться дальше. Пользуясь случаем, хочу всех пригласить на наши двухнедельные курсы по кольпоскопии; записаться на них можно, связавшись со мной по электронному адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..

 

— Галина Николаевна, расскажите, пожалуйста, о своих впечатлениях о конференции.

— Мне было очень интересно участвовать в этом научном событии, так разносторонне рассматривающем проблему РШМ. Хоть мы работаем в разных странах и есть некоторые отличия в организации работы, по сути, проблемы у нас очень сходны, и я рада, что общими усилиями нам удалось хоть немного приблизиться к их решению. И не могу не выразить восхищения Западной Украиной: я впервые побывала во Львове и Ивано-Франковске, архитектура и природа на меня произвели неизгладимое впечатление!

— Людмило Іванівно, які ключові висновки Ви можете зробити після конференції, і які плани на майбутнє?

— Мені завжди дуже приємно бачити своїх колег на подібних форумах, які проходять щорічно в осінні дні, ми всі добре один одного знаємо і завжди раді спілкуватися, обговорювати труднощі, ділитися планами.

Підсумовуючи роботу конференції, хотілося б виділити основні стратегії розвитку галузі, над якими і продовжимо працювати, повернувшись додому:

1) впровадження єдиної скринінгової програми з комп’ютерною системою;

2) для поліпшення роботи цитологічної служби створення спеціальності цитопатолога з можливістю регулярно проходити курси підвищення кваліфікації;

3) реєстрація репродуктивних втрат від РШМ на рівні материнської смертності (якщо помирає від раку мати 3–4-місячної дитини, хіба це не материнська смертність?);

4) оновлення існуючих протоколів;

5) впровадження вакцинації  від ВПЛ.

Детальніше
Всі публікації

«Фонд Медицини Плода, Україна» (Фонд) розпочав свою роботу не так давно (від початку цього року), проте зробив вже чимало корисних справ. Про історію його створення розповідає пан Олексій Соловйов — керівник та натхненний засновник Фонду.

 

— Пане Олексію, які існували передумови для створення Фонду?

— Секретом Полішинеля є загальний брак в Україні якісних наукових досліджень взагалі та в медицині зокрема. Причин такого стану речей багато, але провідними серед них є відсутність платоспроможних і вимогливих замовників цих досліджень. Зауважу, що наукові дослідження у розвинених країнах, на відміну від України, переважно проводяться якісно: якби, наприклад, якийсь науковець чи дослідницький заклад захотіли підігнати результати дослідження під задану мету, вони могли б це зробити лише один раз. Через прискіпливий розгляд колеґ та їх намагання застосувати на практиці оприлюднені діагностично-лікувальні підходи з метою одержання подібних результатів дуже швидко з’ясовуються науково-практичні підробки, і автори оприлюднених досліджень швидко втрачають свою репутацію; негативні наслідки такої діяльності в рази перевищують якісь тимчасові здобутки на кшталт явних чи прихованих хабарів від замовників несумлінних чи підроблених досліджень. Відповідно, якщо якийсь лікар хотів би долучитися до результатів дійсно достовірних досліджень, то мусив би шукати інформацію походженням з тієї частини світової антропосфери, де є умови для їх виконання. Одним із відомих, міжнародно визнаних світових осередків щодо виконання власних сумлінних наукових досліджень та накопичення сучасної світової доказової інформації у галузі допологової (чи пренатальної) діагностики є зареєстрований у Великій Британії в 1996 р. «Фонд Медицини Плода» («The Fetal Medicine Foundation», скорочено — FMF). Натхненним ідеологом та керівником FMF є людина зі світовим іменем та яскравою особистою історією — професор Kypros Nicolaides (Кіпрос Ніколаідес), який народився у 1953 році на Кіпрі, навчався у Медичній Школі Королівського Коледжу (King's College School of Medicine and Dentistry) в Лондоні, був першим помічником у наукових дослідженнях таких вже історичних постатей у медичній перинатології та перинатальному ультразвуці й фетоскопіях, як професори Stuart Campbell (Стюарт Кемпбел) та Charles Rodeck (Чарльз Родек). Kypros Nicolaides очолив Harris Birthright Research Centre for Fetal Medicine у Лондоні, замінивши професора Ch. Rodeck на посаді директора цього дослідницького центру з медицини плода, який взагалі був історично першим осередком медицини плода на теренах Великої Британії. І саме його дослідницькі й навчальні програми зробили King's College Hospital одним з найвідоміших центрів медицини плода у світі. До речи, забігаючи наперед, слід наголосити, що будь-який лікар з України може скористатися дворічною програмою навчання медицині плода у цьому закладі, надіславши відповідно оформлений запит. Також Kypros Nicolaides відомий у світі тим, що саме він відмовився від фетоскопічного одержання крові з пуповини, замінивши її пункцією пуповини під контролем ультразвуку і популяризуючи термін «кордоцентез», розвинувши первинно запропоновану Fernand Daffos (Франція) у 1983 р. техніку цього втручання; у 1992 р. разом із французьким фахівцем Yves Ville (який пізніше також набув світової відомості) оприлюднили першу статтю з ендоскопічного лазерного заварювання спільних судин при синдромі близнюкового перетікання; саме він ще у далекому 1986 описав ознаки «лимона» та «банана» при розколині хребта; у 1992 р. він розпочав низку досліджень щодо вимірювання товщини комірцевого простору (nuchal translucency — «потилична прозорість») у 1-му триместрі вагітности, ці дослідження тривали 8 років і буквально змінили світ у сенсі підходів до пренатальної діагностики; він розробив систему навчання і незалежної перевірки правильності виконання найважливіших у допологовій діагностиці вимірювань. За свій внесок у світову науку та практику в 1999 р. він був нагородженим Міжнародним Товариством Ультразвуку в Положництві та Гінекології (ISUOG) золотою медаллю Ian’a Donald’a. K.Nicolaides також працює професором катедри положництва й гінекології Королівського Коледжу. Він не лише є дуже енергійною, талановитою людиною, він належить до тих людей, що нічого не приховують, а щедро діляться власними напрацюваннями, даючи можливість усім бажаючим долучитися до цієї роботи та її наслідків.

  Вже багато років проф. Kypros Nicolaides не лише очолює провідні наукові розробки у царині медицини плода, а є головним світовим «двигуном» запровадження наукових здобутків у практику. Це здійснюється багатьма шляхами, включно зі щорічними Світовими Конґресами з Медицини Плода (цього року на острові Kos у Греції відбувся вже 11-й такий Конґрес), десятками щорічних міжнародних науково-практичних зустрічей у багатьох країнах світу, включно з Україною (де, завдяки організаційним здібностям відомої професорки Світлани Арбузової, у 2008 році в Донецьку було проведено подібну конференцію) та Росією (Санкт-Пєтєрбурґ, 2007 та 2012 рр.). Але найбільш відомим і доступним для широкого загалу медиків та пацієнтів навчально-інформаційним джерелом є електронна сторінка FMF у світовому Павутинні — www.fetalmedicine.com, яка існує вже з початку 2000-х років, у 2010 році була поновлена, набувши сучасного вигляду та змісту. Ця сторінка містить величезну кількість корисних, легко й безоплатно доступних даних: навчальні курси для медиків та пацієнтів з питань просівних досліджень в 11-13 тижнів для розрахунків особистих ризиків щодо можливих аномалій плода та положничих ускладнень, правильного вимірювання під час вагітности шийки матки та ведення вагітних з підвищеною загрозою передчасних пологів, визначення стану плода за допомогою допплерометрії, здійснення ехокардіографії плода, пошуку можливих вад розвитку плода, ведення вагітности; інформація про міжнародні курси та Світові Конґреси з медицини плода; дані щодо післядипломної освіти лікарів на базі навчальних закладів Великої Британії за сприяння FMF; безліч наукових публікацій з перинатології та медицини плода за 1995-2012 роки тощо.

  Наш офіційно зареєстрований «Фонд Медицини Плода, Україна» є українським послідовником FMF, і має на меті сприяти поширенню цієї сучасної медичної інформації світового рівня серед українців. Коли я звернув увагу на практично нульову кількість відвідувань українцями згаданої англомовної інтернетівської сторінки FMF, вирішив, що на перешкоді стоїть брак знань нашими громадянами англійської мови. Своєю ідеєю створити відповідний FMF Фонд в Україні та відкрити дзеркальну до FMF україномовну сторінку поділився під час 10-го Світового Конґресу у 2011 р. на Мальті з самим професором K. Nicolaides’ом. І коли той гаряче схвалив мою ідею, почав цю роботу. До початку 2012 р., за моральної та організаційної підтримки наукової директорки клініки «Надія» проф. Ірини Судоми та фахового правника Станіслава Теплюка, ми закінчили офіційну реєстрацію Міжнародного Благодійного Фонду «Фонд Медицини Плода, Україна». Надалі взявся за створення сторінки нашого Фонду, у здійсненні перекладів численних навчальних матеріалів до якого надала величезну допомогу моя колежанка з клініки «Надія» Яна Гончарова. У результатах цієї нашої діяльности може пересвідчитися кожен бажаючий, відвідавши www.fmfua.com.

 

— Розкажіть, будь ласка, ще про наукову та навчальну діяльність FMF.

— За понад 15 років свого існування FMF для наукових досліджень, підтримки лікарів стипендіями, для проведення міжнародних конференцій використали більше 11 млн. фунтів стерлінгів, залучених виключно у вигляді благодійних внесків. Це той успішний приклад, коли фінансові можливості долучені до команди, яка знає, чого хоче і займає громадянську позицію щодо ненароджених дітей і вагітних жінок. Фонд має і власну клініку — Центр Медицини Плода, де проводиться лікувальна й наукова робота, а всі прибутки йдуть на фінансування FMF.

  Електронна сторінка FMF, як уже було сказано вище, надає можливості безоплатного проходження навчальних курсів із одержанням як Свідоцтв щодо пройденого курсу, так і Свідоцтв спроможности здійснювати певні дослідження. У свою чергу, наявність так званого Свідоцтва спроможности (яке можна одержати через Інтернет, за наявності бажання, буквально за два-три дні!) та щорічне незалежне оцінювання якости своєї роботи надає право кожному бажаючому лікареві світу користуватися найсучаснішими версіями спеціальних програм з розрахунків особистих ризиків можливих аномалій плода та положничих ускладнень (див. число №7 (37) часопису «З турботою про жінку», де міститься покрокове описання дій лікаря для цього). Наприклад, на 22.10.12 навчальний курс «УЗД в 11-13 тижнів» пройшли вже 45 585 (!) медиків зі 190 країн світу, серед яких 7737 американців, 5076 британців, 1960 росіян, 1107 поляків і, на жаль, лише 93 українців. Дуже хочеться вірити, що тепер на перешкоді нашим лікарям є лише брак інформації щодо таких можливостей, а не особисті лінощі. Сподіваюся, Ваша публікація допоможе донести до українських гінекологів і так званих лікарів УЗД «новину» щодо таких можливостей навчання на сторінці www.fmfua.com, не виходячи з власного дому чи кабінету – Курси охоплюють усі важливі питання просівних досліджень 1-го триместру вагітности для пошуку хромосомних аномалій, виявлення значних вад розвитку плода, оцінки ризику прееклямпсії; правильного вимірювання комірцевого простору, оцінки носової кістки, вимірювання кута обличчя, оцінки кровоплину в жильній протоці (ductus venosus), оцінки тристулкового закиду та допплерометрії маткових артерій. Курс «Оцінка шийки матки» пояснює техніку вимірювання довжини шийки матки та клінічне застосування цього вимірювання. Курс може бути корисним і для пацієнтів, які хотіли б краще розуміти значення оцінки шийки матки впродовж вагітности. Курс «Допплерівський ультразвук» пояснює роль допологового догляду для запобігання перинатальній смертности та інвалідности з урахуванням материнських чинників ризику та характеристик стану плода. Курс також може бути корисним для пацієнтів, які бажають отримати повнішу інформацію про цінність допологового спостереження.

  Є базовий та просунутий курси з ехокардіографії плода, що охоплюють усі важливі питання УЗД серця плода. Розділ «Відео вад плода» містить 267 відео з вадами плода, постійно додаються нові. З лютого 2010 розділ переглянуто 597 139 разів (дані на 22.10.12). Містяться лекції провідних міжнародних знавців з різних питань медицини плода; вони є безоплатними і призначені як для фахівців з медицини плода, так і для будь-якого медичного працівника, що бажає бути ознайомленим із розвитком цієї царини.

  На сторінці містяться корисні калькулятори щодо розрахунку ризиків передчасних пологів, затримки розвитку плода, ранньої прееклямпсії, внутрішньоутробної та неонатальної загибелі. Для зареєстрованих лікарів подібні калькулятори містяться на їх особистих сторінках або в їх одержаних розрахункових програмах; такі калькулятори значно точніші, оскільки враховують більше число даних. А ще — важлива інформація про піраміду догляду вагітних, чому її давно вже варто перевернути «з голови на ноги», інформація про якісні програмні та лабораторні продукти, що відповідають сучасним вимогам з високою точністю розрахунків.

  Відпрацьовані представниками FMF стандарти намагаються донести сучасні підходи до пренатальної діагностики до користувачів через програмні продукти, які вони підтримують. Наприклад, відома програма ASTRAIA одночасно є й навчальним матеріалом, а через щорічний аудит дає можливість перевіряти якість роботи кожного окремого лікаря, миттєво створювати звіти про здійснену роботу за визначений час. Головна ідея навчання подібної та відтворюваної роботи у царині пренатальної діагностики — поширення в світі однакових підходів до виконання розрахунку ризиків хромосомних аномалій і можливих акушерських ускладнень наприкінці 1-го триместру. Цей спосіб відпрацьований і дає величезний гарний результат – 90-92% ефективности. Якби була методика, яка б давала такі відсотки для визначення банку, який не збанкрутує, вона б користувалася шаленою популярністю. Якщо під час незалежного оцінювання виявиться, що окремий лікар не дотримується методології, він отримує ввічливе зауваження: «Зверніть увагу на речі, які Вами виконуються неправильно. Ви можете ще півроку працювати за програмою, але у світовому списку лікарів, що працюють з програмою і мають Свідоцтво спроможності, Вашого прізвища тимчасово не буде. Якщо Ви пройдете аудит, воно там знову з’явиться». Аудит є корисним для підтримання правильності виконання роботи і для створення позитивного іміджу лікаря. Будь-який колега чи пацієнтка може відкрити сторінку і подивитися, хто саме пройшов навчання і чи він не боїться проходити незалежне оцінювання своєї роботи. Завдяки цьому виконується мета поліпшення якости надання медичної допомоги пацієнтам та їх ненародженим дітям.

 

— Тобто Фонд допомагає українцям долучитися до цього багатющого джерела світової інформації?

— Головним чином. Ця інформація існувала давно, проте кількість зареєстрованих лікарів з колишнього СРСР була катастрофічно малою. В 2005-2007 роках з Росії була одна людина – Олександр Ахмадшин із Сурґута, з України — лише «Ваш слуга покірний». За рік-два з Росії було лише 3 людини, з України натомість 11, у Польщі ж — у 3-4 рази більше. На сьогодні ж українці буквально «пасуть задніх» (див. наведені вище цифри навчених лікарів); навіть у малих сусідніх країнах кількість зареєстрованих лікарів не в рази, а на порядки вище! Минає час, та принципово у нас ніц не змінюється. Знову висловлю оптимістичне припущення, що після цієї публікації кількість навчених українських медиків стрімко зростатиме.

  У всіх країнах (наразі за винятком Росії) лікарі проходять реєстрацію та навчання З ВЛАСНОГО БАЖАННЯ, без будь-якого примусу! Звісно, можна піти шляхом Росії, де «організатори охорони здоров’я» змусили лікарів обов’язково проходити ці курси. Чесно кажучи, я також планую звернутися до представників відділу акушерсько-гінекологічної допомоги МОЗ України з пропозицією ввести ці курси до обов’язкової післядипломної освіти, тим більше, що вони не потребують залучення бюджетних коштів. Але дуже б не хотілося іти шляхом авторитарної Росії; мрію про те, щоб це відбувалося шляхом самоорганізації розумного суспільства, як у Польщі, де самі лікарі розуміють таку необхідність та пацієнти допомагають їм це зрозуміти.

 

— Чим ще безпосередньо займається Фонд?

— Крім підтримки електронної сторінки, підтримки вже відомого Вам Клубу Перинатальних П’ятниць (КПП), у рамках Фонду професоркою Іриною Судомою започаткована щорічна премія для молодих дослідників у царині репродуктології та медицини плода; на е-сторінці Фонду надаємо цікаві перинатальні тези, е-стежки до цікавих книжок та корисних медикам джерел інформації у Павутинні, відповіді на часті й дражливі запитання пацієнток; маємо намір найближчим часом започаткувати розділ «Обмін досвідом», де використовуватимемо й оприлюднені у часописі «З турботою про Жінку» матеріали; вже розміщуємо у форматі pdf деякі доповіді з засідань КПП; плануємо поширювати й друковану інформацію для населення. А ще Фонд має намір шукати шляхи для накопичення грошей для допомоги незабезпеченим родинам в лікуванні неплідности шляхом ДРТ та здійснення оперативних фетоскопій. Наприклад, директори підприємств чи політики, які займаються благодійністю, можуть здійснити благодійний цільовий внесок для конкретної людини зі свого регіону, таким чином скориставшись податковими пільгами. А з Фонду ми можемо перерахувати кошти лікарні за проведену роботу. Ми пропонуємо будь-які варіанти партнерства, оскільки без залучених коштів більшість затратних ідей залишаться нездійсненними. Тому запрошуємо усіх небайдужих людей в Україні чи за кордоном до співпраці на благо українських жінок та дітей!

 

Збережено мову

і правопис авторів

Детальніше
Всі публікації

Как часто каждый из нас задумывался о жизни чужих детей, нуждающихся в неотложной помощи? Общество может помочь многим детям, но для этого должны произойти значительные перемены внутри каждого человека. Немногие готовы на реальную помощь в виде финансовой поддержки ребенка в трудную минуту. Ведь истинная благотворительность – это проявление истинной духовности.

  Компания «Бионорика» известна в нашей стране не только как производитель высокотехнологичных растительных препаратов, но и благодаря своей активной благотворительной деятельности.

  12 сентября фонд «Фитоспасатели», созданный владельцем компании «Бионорика» Михаэлем Поппом, осуществил еще один благотворительный проект, снова подтвердив тем самым последовательный и долгосрочный характер помощи, оказываемой детям, проходящим лечение в украинских клиниках. Михаэль Попп передал Киевской городской детской клинической больнице №1 лапароскоп стоимостью 20 000 евро. Этот аппарат позволяет при урологических операциях избежать повреждения тканей и вдвое сократить время реабилитации. Операции с помощью лапароскопических инструментов можно проводить при варикоцеле, гидронефрозе, нефрэктомии, геминефрэктомии, кистах почек, брюшной форме крипторхизма. В таких случаях в один прокол вводится миниатюрная видеокамера, и врач видит изображение на экране, а в два других — инструменты, с помощью которых хирург делает операцию. После таких вмешательств пациента можно выписывать домой через 3-4 дня.

  Принимая дар фонда, главный детский уролог Минздрава Украины, заведующий отделом детской урологии  Института урологии Национальной академии медицинских наук Украины, профессор Данило Сеймивский поблагодарил Михаэля Поппа: «Мы очень рады такому щедрому и очень необходимому нашим пациентам подарку. Современная аппаратура помогает хирургу выполнять каждое движение очень точно. А это, в свою очередь, повышает качество лечения детей. Фонд Михаэля Поппа и раньше покупал для нашей больницы современное медицинское оборудование. Кроме того, Михаэль стал инициатором создания в нашей и во многих других клиниках специальных игровых детских комнат «Фитоленд». Комната очень яркая, со множеством мягких игрушек, развивающих игр, занятных головоломок. Некоторые наши пациенты страдают тяжелыми болезнями, которые требуют долгого и порой мучительного лечения. Время, проведенное в детской комнате, позволяет им отвлечься, забыть о боли. А ведь позитивный настрой помогает детям выздоравливать. Каждый раз, проходя мимо «Фитоленда», радуюсь и восхищаюсь Михаэлем: какая чудесная идея пришла ему в голову, с какой душой он воплотил ее в жизнь!»

   Михаэль Попп, выступая на этом торжественном мероприятии, подчеркнул важность благотворительных проектов: «У меня у самого трое детей, поэтому я знаю, что и когда им нужно. Подобные благотворительные проекты для меня лично очень важны. Их цель в том, чтобы дети в больницах почувствовали радость жизни и выздоравливали быстрее. Надеюсь, мой скромный вклад помогает хоть немного улучшить мир».

Детальніше
Всі публікації

Мастопатія зустрічається у 60–90% пацієнток репродуктивного віку, які звертаються до лікаря. Ця хвороба може стати причиною порушень психічного стану й обмінних процесів, а також причиною розвитку більш серйозних захворювань, у тому числі онкологічних.

Із запитаннями щодо поширеності та лікування мастопатії ми звернулись до гінеколога-ендокринолога вищої категорії Олени Борисівни Калашник.

 

— Як часто у Вашій практиці Ви зустрічаєтеся з патологією молочної залози?

— На сьогоднішній день патологія молочної залози трапляється у кожної другої жінки. Наш ритм життя, стреси, нерегулярне харчування, інколи нестача вітамінів та мікроелементів сприяють тому, що порушується гормональний фон, і жінки приходять зі скаргами на болі.

 

— З якими скаргами звертаються до Вас пацієнтки і яка патологія молочної залози зустрічається найчастіше?

— Найчастіше жінки скаржаться на напруженість молочних залоз і болі, які виникають, як правило, за 10–14 днів до початку місячних. Але інколи ці болі турбують жінок одразу після того, як закінчилась менструація.

 

— Які діагностичні критерії Ви використовуєте у своїй практиці?

— У першу чергу — це скарги жінки, тобто наявність болю в одній молочній залозі, в обох залозах. Проводимо огляд, звертаємо увагу на наявність ущільнень, неоднорідності структури, порушення рухомості тканин, виділення з молочних залоз, втягнення шкіри чи якісь зміни навколо сосків. Далі потрібно обов’язково, особливо у жінок молодого віку та дівчаток після 18 років при скаргах, виконати УЗД молочних залоз. Якщо це жінка після 40 років, то їй рекомендуємо мамографію та огляд мамолога.

 

— Чому ми побоюємося такого захворювання, як мастопатія?

— Мастопатія — це, перш за все, порушення в гормональному фоні у жінок, яке призводить до структурних змін у молочній залозі, і ми не знаємо, який фактор може спровокувати виникнення онкозахворювання жінок. Тому їх онкообстеження потрібно проводити при кожній консультації лікаря.

— Як часто до Вас звертаються зі скаргами на ПМС, які його основні прояви і чому ПМС потрібно лікувати?

— ПМС зустрічається дуже часто. На прийом приходять жінки, більшість з яких не звертають уваги на ПМС, вони розцінюють свій стан як норму, вважають, що ці прояви зустрічаються в кожної жінки і це нормально. Але все ж таки це патологічний стан, який не дає жінці нормально працювати і, відповідно, адаптуватись у суспільстві, виконувати певні свої обов’язки, як жінки в сім’ї, як матері і як працівника на роботі. При ПМС у жінки виникає дратівливість, з’являються болі — в молочних залозах і внизу живота, напруженість, болючі місячні, це призводить до того, що жінка непрацездатна в цей час і вона погано себе почуває.

  Слід зазначити, що у нашій країні жінки рідше звертаються до лікаря зі скаргами на ПМС, ніж за кордоном. Функція лікаря — донести пацієнткам, що терпіти не потрібно. Коли у жінок виникає болючість, значні і тривалі місячні, вони не звертають на це уваги, оцінюють як нормальний стан. Тому багато жінок не звертаються до лікаря з цією проблемою. Мало того, слід сказати, що в процес може втягуватись і щитоподібна залоза. Інколи вона навпаки викликає порушення в молочних залозах і сприяє розвиткові мастопатії. В організмі жінки все взаємопов’язане: матка і молочні залози — це як один спільний орган.

 

— Які обстеження, як часто і в якому віці має проходити кожна жінка з приводу захворювань молочної залози?

— Як я вже згадувала, обов’язково кожен акушер-гінеколог, коли жінка приходить до нього, повинен оглядати її молочні залози. Окрім того, жінка має робити самообстеження — раз в місяць, роздягнувшись перед дзеркалом, після прийняття душу вона повинна оглядати свої молочні залози. Лікар профілактично, хоча б раз на півроку має оглядати молочні залози, незалежно від віку жінки.

 

— Як часто виникає мастопатія на фоні ПМС?

— Ці два процеси взаємозв’язані, тому що вони викликані певними змінами у виділенні пролактину. Пролактин, як ми знаємо, сприяє виникненню мастопатії і так само запускає процеси розвитку ПМС, який проявляється недостатністю другої фази циклу, тобто недостатністю прогестерону. І на такий стан реагує відповідно і молочна залоза, тобто це таке замкнуте коло. Тому необхідна корекція і того й іншого стану, можливо, навіть одним препаратом.

 

— Яку схему лікування Ви використовуєте, виходячи зі свого власного досвіду? Скажіть, будь ласка, чи виправдане використання рослинних препаратів?

— Певною мірою виправдане. В наш час молоді жінки — дівчатка, студентки — постійно перебувають у стресі, чи то через навчання та екзамени, чи то через відносини з хлопцями, так само як і жінки репродуктивного віку через можливі проблеми в родині. Постійний стрес призводить до порушення гормонального фону. Перераховані чинники викликають викид гормонів, в тому числі пролактину, тому у таких жінок доволі добре працюють рослинні препарати.

  Коли вже йде більш важкий процес зі структурними змінами, з серйознішими порушеннями в гормональному фоні, тоді на першому етапі потрібно лікування медичними препаратами іншого спектру дії. В період реабілітації і для тривалого створення фону можна рекомендувати, знову ж таки, рослинні препарати.

 

— Що Ви можете сказати про результати використання препарату Мастодинон у практиці лікування патології молочної залози, спираючись на свій власний досвід?

— Мастодинон має досить широке використання, тому що препарат себе доволі непогано зарекомендував — він використовується і при лікуванні мастопатії, і при лікуванні передменструального синдрому, навіть у жінок з дисфункціями в статевому житті. У своїй практиці я часто рекомендую цей препарат для використання. При прийомі Мастодинону знімається напруження молочних залоз, іноді навіть нормалізується порушення менструального циклу та проходять головний біль та мігрені, викликані ПМС.

  Самий мінімальний режим прийому препарату — близько трьох місяців. Тобто, якщо жінка приймає 3 місяці препарат, після чого її стан нормалізується, то можна на певний час зробити перерву. Якщо ж жінка відмітила, що знову відновлюються симптоми передменструального синдрому, знову з’являються неприємні відчуття в молочних залозах, вона може знову продовжити приймання препарату Мастодинон.

  Крім того, Мастодинон — це фітопрепарат. Адже дуже багато жінок прийняли таблетки і краплі та очікують, що на наступний день має полегшати. Пацієнтці необхідно пояснити, що цей препарат рослинного походження, а для того, щоб він почав працювати в організмі, має пройти певний час для накопичення. Цей період триває близько 4–6 тижнів, після цього часу препарат починає включатись в роботу організму. Тому потрібне терпіння і більш тривалий прийом.

— Чому для лікування мастопатії Ви використовуєте Мастодинон, а не інші препарати?

— У першу чергу тому, що це рослинний препарат. Наші пацієнтки чомусь негативно ставляться до гормонів, бояться гормонотерапії, приймати препарати, які коригують гормональний фон, а Мастодинон є рослинним препаратом. Ніяких побічних дій, як правило, він не викликає, хіба що у жінок у яких є певна чутливість до компонентів, які входять до складу Мастодинону. Крім того, дуже зручним є прийом препарату: одна таблетка зранку, одна ввечері чи крапельки зранку, крапельки звечора. Жінка не повинна носити цей препарат з собою для прийому тричі на день. Він зранку вдома і ввечері, коли вона повертається, спокійно може приймати препарат без незручностей для себе.

— На завершення нашої розмови, що б Ви хотіли порадити нашим лікарям?

— Обов’язково оглядати молочні залози при кожному відвідуванні жінки.

Не боятись призначати рослинний препарат Мастодинон, тому що виражених змін у порушеннях гормонального фону цей препарат не викликає. Він викликає лише корекцію гормону пролактину, який, як правило, у більшості наших жінок рано чи пізно підіймається.

  Якщо є більш складна патологія, пов’язана з гормональним фоном, звичайно, потрібно не намагатися самому вирішити цю проблему, а скеровувати пацієнток до лікарів, які більш досконало володіють темою — це гінекологи-ендокринологи, ендокринологи, вони зможуть підібрати жінці ліки відповідно до її стану.

 

Опыт применения препарата Циклодинон® в лечении первичной дисменореи

 

Первичная дисменорея наблюдается более чем у половины молодых женщин и существенно влияет на качество жизни, прежде всего в эмоциональной, психической и коммуникативной сферах, а также нередко является причиной потери временной трудоспособности.

  В отличие от вторичной (органической) дисменореи, обусловленной различными патологическими заболеваниями в органах малого таза, первичная (спастическая) дисменорея — состояние, при котором болевые ощущения во время менструального цикла не обусловлены структурными аномалиями.

  Этиология первичной дисменореи (ПД) до конца не выяснена, считают, что предпосылками возникновения ПД являются недостаточный уровень эндогенных опиатов, недостаточность лютеиновой фазы, функциональная несостоятельность тканевых протеолитических ферментов эндометрия, избыточное содержание простагландинов.

  Клиническая картина дисменореи зависит от степени тяжести. Выделяют 3 степени тяжести: легкую, среднюю, тяжелую. При легкой дисменорее женщина чувствует неприятные ощущения, а также нередко выраженные боли сжимающего характера над лобком, тяжесть в той же области, причем эти симптомы наблюдаются только в первый день от начала менструации. Дисменорея средней тяжести отличается от предыдущей тем, что симптомы длятся 2–3 дня, на фоне боли может появляться ухудшение общего самочувствия, часто сопровождается диареей, головной болью. Дисменорея тяжелой степени проявляется схваткообразными болями высокой интенсивности, при этом боль склонна к иррадиации в бедра, поясницу, частое явление — головная боль. Симптомы длятся 2–7 дней от начала менструации.

  Диагностика первичной дисменореи возможна только после тщательного гинекологического осмотра и соответствующего инструментального исследования, которые позволяют исключить органическую патологию тазовой области и отличить первичную и вторичную дисменореи. Поэтапное исключение органической патологии требует гинекологического исследования, инфекционного и цитологического скрининга, УЗИ органов малого таза и брюшной полости, биохимических и клинических анализов крови и мочи, обследования по тестам функциональной диагностики, по показаниям — гистероскопии, компьютерной и магнитно-резонансной томографии, а также ЭЭГ, консультирования смежных специалистов. В трудных случаях возможно применение лапароскопии.

  В лечении первичной дисменореи широко применяют такие группы препаратов, как НПВС, низко- и микродозированные КОК, гестагены, однако эти лекарственные средства имеют ряд противопоказаний и побочных эффектов. В связи с этим использование в терапии ПД препаратов природного происхождения, регулирующих кровоснабжение, трофику, метаболизм и функциональное состояние репродуктивной и эндокринной систем, находит всё большее распространение. Преимуществом таких препаратов является низкая токсичность и возможность длительного применения без риска развития серьезных побочных эффектов.   В данном случае представляет интерес растительный негормональный препарат ЦИКЛОДИНОН® (Bionorica SE), действующим веществом которого является специальный экстракт прутняка BNO 1095, стандартизованный по составу и содержанию трициклических BNO — детерпенов, оказывающих допаминергическое действие на аденогипофиз. Этот эффект приводит к подавлению патологически повышенной секреции пролактина, имеющего значение в генезе ряда гинекологических заболеваний и развития недостаточности лютеиновой фазы.

  Это позволяет эффективно воздействовать на нарушение менструального цикла, соотношение половых гормонов (эстрогены/прогестерон) и устранять причину ряда нарушений менструального цикла, в первую очередь связанных с недостаточностью его 2-й фазы.

  Показаниями для применения препарата ЦИКЛОДИНОН® являются нарушения менструального цикла и бесплодие, обусловленные недостаточностью желтого тела; мастодиния, часто сопровождающаяся масталгией, предменструальный синдром. Помимо хорошо изученного механизма действия, ЦИКЛОДИНОН® имеет доказанную клиническую эффективность, подтвержденную в ряде европейских плацебо-контролируемых исследований, проведенных в соответствии с международными стандартами GCP. В целом, пролактинингибирующий эффект ЦИКЛОДИНОНА при умеренной или латентной гиперпролактинемии сопоставим с действием синтетических агонистов допаминовых рецепторов (бромокриптин) но, в отличие от последних, не сопровождается побочными эффектами, характерными для этого класса препаратов.

  Противопоказанием является повышенная чувствительность к прутняку обыкновенному или другим компонентам препарата, период беременности и кормления грудью.

  Целью исследования является изучение эффективности и безопасности применения препарата ЦИКЛОДИНОН® в монотерапии первичной дисменореи.

 

Материалы и методы

В исследовании приняли участие 180 пациенток в возрасте 15–45 лет с ПД легкой и средней степени, длилось оно с сентября по декабрь 2011 года. Критериями включения пациенток в исследование являлись клинико-анамнестические данные, характер менструального цикла, возраст появления дисменореи. Длительность дисменореи у обследованных женщин колебалась от нескольких месяцев до 6 лет.

  У 70% женщин терапия дисменореи раньше не проводилась, остальные 30% пациенток при болезненной менструации периодически использовали анальгетики и спазмолитики, но без особого успеха.

  Большинству пациенток с дисменореей были проведены ультразвуковое исследование матки и яичников в первой и второй фазе цикла, тесты функциональной диагностики, определение прогестерона в сыворотке крови во вторую фазу менструального цикла.

  Препарат ЦИКЛОДИНОН® пациентки принимали по схеме: 80% пациенток — по 1 таблетке 1 раз в день, 20% пациенток — по 40 капель 1 раз в день, на протяжении 3-х месяцев.

  Интенсивность болевого синдрома определяли по 3-балльной шкале: отсутствие боли, средняя боль, сильная боль.

 

Результаты исследования

Наиболее быстрая и положительная динамика клинических проявлений дисменореи отмечалась у пациенток с лёгким течением, у которых уже после первого цикла терапии отмечалось достоверное клиническое снижение болевого синдрома в 2, а у некоторых и в 3 раза.

  Эффект терапии ПД в процентном соотношении можно выразить так: после третьего месяца приема препарата снижение болевых ощущений было у 78% пациенток, у 19% был умеренный эффект, то есть снижение болевого синдрома в 2–3 раза, у 3% пациенток эффект был незначительным.

  У всех пациенток, которые принимали препарат, никаких побочных эффектов не выявлено.

 

Выводы

Хорошая переносимость, отсутствие побочных действий, положительный клинический эффект при использовании препарата ЦИКЛОДИНОН® подтверждают целесообразность его использования в лечении первичной дисменореи легкой и средней степени тяжести.

 

Детальніше