ДЕРЕВО, ЩО КВІТНЕ ПО-РІЗНОМУ. Кістозно-аденоматозна вада розвитку легень

Закон парних випадків в акушерстві набув вагомого, майже містичного значення в пантеоні вірувань українських лікарів. Однак, це надійне правило часто створює цікаві колізії, спостерігаючи за результатами яких, вдається набути корисного досвіду. За короткий проміжок часу до нас звернулися два подружжя, з дуже схожими на початку, але, врешті, відмінними історіями. Нам би хотілося поділитися власними спостереженнями, сподіваючись на позитивні зрушення у консультуванні подібних пацієнток.

Перша родина потрапила до нас за направленням жіночої консультації, з підозрою на ваду розвитку легені плода. На момент огляду вагітній К. 29 років. Вагітність ІІ (має здорову дитину). Термін гестації на момент огляду – 21 тиждень. Соматичний та акушерський анамнез не обтяжені.

ВЕДЕННЯ ВАГІТНИХ З АНТИЕРИТРОЦИТАРНИМИ АНТИТІЛАМИ (ЧАСТИНА 2)

Шановні колеги! Вашій увазі надаються наукові практичні рекомендації Королівського коледжу акушерів та гінекологів щодо ведення вагітних жінок з антиеритроцитарними антитілами, існуючими під час вагітності, або у яких вироблення антитіл розвинулось під час вагітності. Керівництво також включає в себе поради з ведення плода при його анемії, викликаній антиеритроцитарними антитілами, а також ведення новонароджених з ризиком анемії та/або гіпербілірубінемії на ранніх термінах життя

ФІЗИЧНІ ВПРАВИ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ

Шановні колеги! Вашій увазі надається керівництво Королівського коледжу акушерів та гінекологів, у якому детально описані фізичні навантаження під час вагітності, які не призводять до негативних результатів її перебігу та покращують самопочуття жінки

 1. Довідкова інформація і вступ

Після розгляду наявних доказів це положення було розроблене з метою надання допомоги жінкам і медичним працівникам під час обговорення ними відносних переваг аеробних, силових і загальнофізичних вправ під час вагітності та у післяпологовому періоді. Ефект від виконання вправ вагітними жінками був предметом комплексного дослідження. Дослідження показують, що у більшості випадків такі вправи безпечні для матері та плода, і вони підтримують рекомендації розпочати або продовжити вправи під час більшості вагітностей, щоб отримати користь для здоров'я [1]. Багато жінок дітородного віку (за деякими оцінками, 42%) [2] повідомили про виконання фізичних вправ під час вагітності, і велика кількість з них виявила сильне бажання продовжувати ці вправи після пологів.

ДІЄТОЛОГІЯ У ГІНЕКОЛОГІЇ. Чи може їжа бути ліками?

Зосереджуючи увагу на медикаментозному та хірургічному лікуванні, ми часто пропускаємо повз увагу прості та ефективні заходи, які можуть суттєво поліпшити самопочуття пацієнтки, а інколи й суттєво вплинути на перебіг хвороб. Харчування – не лише постачання організму поживних речовин, але й складний процес взаємодії організму з їжею, який має свої негативні і позитивні наслідки, і як би незвично це не звучало, урахування такої взаємодії може бути ефективним заходом у лікуванні різних захворювань, також і гінекологічних

Наші харчові речовини повинні бути лікувальними засобами, а наші лікувальні засоби повинні бути харчовими речовинами.

Гіпократ

Говорячи про харчування у нашій спеціальності, почнімо з найпростішого. Насправді калорії, білки, жири і вуглеводи дуже важливі. Наприклад, для пацієнтки із СПКЯ і надмірною вагою програма харчування за принципом «кількість калорій на оптимальну вагу – 600» у поєднанні з вибором низькоглікемічних продуктів, п’ятиразовим харчуванням та переважним перерозподілом калорійності на першу половину дня може бути тим заходом, який повністю скоригує названий стан. Неможливо переоцінити й роль адекватного харчування при гестаційному діабеті, а також при протилежній крайності – неприродному обмеженні дієти – у пацієнток з нервовою анорексією. Специфічна дієта поліпшує гінекологічне здоров’я також при рідкісних захворюваннях, наприклад, хворобі Вільсона–Коновалова чи целіакії.

Однак, крім постачання поживних речовин та підтримки метаболізму основних складників, існують ще й інші впливи харчування, які набагато менш відомі, але так само важливі.

ОДНОЯЙЦЕВІ ДВІЙНІ ЯК МОЖЛИВІ «ПОБІЧНІ НАСЛІДКИ» НАШИХ ДІЙ?

Розвиток двієнь у людей, як правило, відбувається за одним з двох сценаріїв: різнояйцеві двійні зазвичай розвиваються внаслідок овуляції та запліднення різних яйцеклітин; натомість однояйцеві двійні є результатом поділу єдиної заплідненої яйцеклітини на певних етапах раннього розвитку зародка, таким чином, утворюються окремі зародки, що походять від однієї зіготи.

Розвиток різнояйцевих двієнь пов'язаний з підвищеним рівнем материнського ФСГ, що має зв'язок з генетикою матері (White, Wyshak, 1964), її віком (Beemsterboer et al., 2006), паритетом (Rao, 1978) та іншими чинниками (Hall, 2003).

У той час як механізми і фактори, що сприяють розвиткові різнояйцевих двієнь, добре відомі, вкрай мало знаємо про механізми й фактори, що сприяють розвиткові двієнь однояйцевих. 

Внесок генетичного чинника у розвиток різнояйцевих двієнь добре встановлений, проте генетичний зв’язок з виникненням однояйцевих двієнь був описаним рідко (Parisi et al, 1983; Steinman, 2003; Hamamy et al, 2004). Частота однояйцевих двієнь у природному циклі дорівнює приблизно 0,4–0,45% (MacGillivray, 1986; Derom, 1987).

Перше повідомлення про однояйцеву двійню після штучного запліднення з’явилось у 1984 році (Yovich, 1984), і з того часу чисельні дослідження продемонстрували підвищену частоту однояйцевих двієнь після запліднення in vitro.

Резюме американських та європейських спільнот не включають дані про зиготність народжених двієнь, але інші надруковані повідомлення вказують частоту однояйцевих двієнь після запліднення in vitro в 2–12 разів вищу, ніж після природного запліднення (Edwards et al., 1986; Blickstein et al., 1999, 2003; Sills et al., 2000; Alikani et al., 2003).

Крім того, у багатьох дослідженнях визначення частоти однояйцевих двієнь помилково ґрунтується лише на визначенні кількості монохоріальних двієнь за допомогою ультразвуку, і дихоріальні двійні неточно визначаються як різнояйцеві. Це, безсумнівно, призводить до недооцінки фактичної частоти однояйцевих двієнь у багатьох випадках (Blickstein, 2005).

ПОЛЕГШЕННЯ ХРОНІЧНОГО ТАЗОВОГО БОЛЮ: методи терапії, спрямовані на взаємодію з нервовою системою (частина 1)

 Шановні колеги! Вашій увазі надається практичне керівництво Королівського коледжу акушерів та гінекологів з терапії, направленої на полегшення хронічного тазового болю у жінок шляхом використання препаратів, які впливають, перш за все, на центральну нервову систему

 1. Коротка довідка

Хронічний тазовий біль (ХТБ) визначається Королівським коледжем акушерів і гінекологів як переривчастий або постійний біль у нижній частині живота або тазу жінки, тривалістю принаймні 6 місяців, який не пов’язаний з менструацією, статевим актом, або вагітністю [1]. Жінки з ХТБ можуть відчувати постійний або циклічний біль, який не був спровокований або пов'язаний зі специфічною активністю, яка включає сечовипускання (дизурія), дефекацію або статевий акт (диспареунія).

Більше одного мільйона жінок у Великобританії страждають на ХТБ [2]. Цей стан часто тяжко піддається терапії і для багатьох пацієнток адекватного знеболення неможливо досягти навіть після багатьох років лікування [3].

ХТБ, як відомо, виникає у зв'язку з низкою гінекологічних патологій, у тому числі ендометріозом, аденоміозом, хронічними запальними захворюваннями органів малого тазу і пролапсом тазових органів, однак у багатьох випадках причини патології не можуть бути ідентифіковані (синдром хронічного тазового болю [СХТБ]) [4]. Крім того, навіть коли причину встановлено, симптоми, які спостерігаються, можуть зберігатися після оптимального лікування [5].

Виникнення відчуття болю вимагає залучення центральної нервової системи (ЦНС). З'являється все більше доказів того, що біль, незалежно від сприйняття локалізації його походження, може генеруватись і фіксуватись самою ЦНС [6]. Крім того, хронічний біль асоціюється з довготривалими змінами структури та функцій ЦНС, які є порівняно незалежними від основної причини болю [6].

На сьогодні немає переконливих доказів того, що такі зміни в ЦНС відбуваються при найрізноманітніших гінекологічних захворюваннях, пов'язаних з ХТБ, в тому числі ендометріозом, інтерстиціальним циститом/больовим синдромом сечового міхура (ІЦ/БССМ) та дисменореєю [7]. Крім того, дисфункція ЦНС також може бути відповідальною за більшість симптомів, пов'язаних з ХТБ, в тому числі зміни функції органів, що ведуть до збільшення частоти/затримки сечовипускання і розвитку діареї/закрепів, та ендокринної дисфункції, зокрема змін в діяльності гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи, що потенційно може призвести до збільшення поширення інфекцій і розвитку аутоімунних станів.

Жінки з ХТБ часто бувають на прийомі у гінекологів, більшість з яких зосереджені на встановленні діагнозу і лікуванні тазових органів. Тому у цьому документі будуть розглядатись наявні методи лікування ХТБ, орієнтовані на нервову систему, а не на тазові органи. Хоча більшість з цих методів лікування вже стали або стають звичайним явищем в клініках терапії хронічного болю, більшості гінекологів вони незнайомі. Не буде спеціально розглядатись лікування ХТБ, асоційованого з раком або ізольованою дисменореєю чи диспареунією, оскільки вони не підпадають під визначення ХТБ RCOG [1].

Тим не менше, велика частина обговорень з іншими організаціями, такими як Міжнародна асоціація з вивчення болю (МАВБ) та Європейська асоціація урологів (ЄАУ) залишається актуальною для цих станів. Останні дві у своїх визначеннях [4, 8] дисменореї, зокрема, вважають її пов'язаною зі значними центральними змінами [7].