Редакція «З турботою про Дитину» зустрілася з Леонідом Дубеєм – президентом Громадської організації «Українська Академія Педіатрії», людиною небайдужою та ініціативною. Таким завжди непросто у житті, оскільки вони не бажають миритися та сприймати дійсність такою, яка вона є, а постійно намагаються її змінити, зробити цей світ кращим

 Леонід Ярославович Дубей

 Д. мед. н., проф. кафедри педіатрії і неонатології факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, дитячий гематолог, один з авторів адаптованих клінічних настанов, заснованих на доказах, – «Гемофілія» і «Хвороба Віллебранда».

 

European  Academy of Paediatrics (http://eapaediatrics.eu/)

Європейська академія педіатрів існує задля зміцнення здоров’я дітей та молоді в Європі. Основними напрямками діяльності є імплементація найкращих стандартів щодо підготовки кадрів, надання медичної допомоги та дослідницької діяльності. Академія представляє інтереси педіатрів Європейського союзу на політичній арені, відстоюючи інтереси дітей, молоді та професії.

Людині дано вибирати долю, а не упокорюватися тому, що вже є.

Пауло Коельо

 

Леонід Дубей розвиває ініціативу Європейської Академії Педіатрії (ЄАП) долучити педіатрів України до Громадської організації «Українська Академія Педіатрії» (УАП), щоб створювати зв’язки між медичними спільнотами і сприяти впровадженню в Україні міжнародних стандартів надання медичної допомоги дітям.

У дружній розмові пан Леонід розповів про проблеми в педіатрії, шляхи їх вирішення та місце і можливості УАП у цьому процесі.

Історія перезавантаження

Інколи зустріч двох людей дає несподівані наслідки. На одній із закордонних конференцій я зустрівся з паном Арунасом Валюлісом (професор Вільнюського університету, дитячий пульмонолог, член правління Європейської Академії Педіатрії EAP/UEMS-SP, керівник Комітету з нерівності та гармонізації надання медичних послуг дітям в Європі, голова Комісії здоров’я матерії та дитини Академії Наук Литви. – прим. ред.), який виявився небайдужим до України.

Він розповів про ЄАП та порадив зібрати однодумців, які хочуть реформи, яким небайдужа педіатрія, і просто згуртуватися з чистої сторінки – створити громадську професійну організацію, котра стане членом європейського товариства. Ця пропозиція надійшла у жовтні 2015 року, а наприкінці листопада українська делегація повинна була поїхати у Брюссель і заявити про намір вступати в ЄАП. Та через теракти у Парижі це все відбулося пізніше. Тож 31 січня 2016 року Україна офіційно стала асоційованим членом ЄАП. Рішення було прийняте одностайним голосуванням. Особливу підтримку висловили поляки та литовці. Представники французької та англійської делегацій підкреслили своє особливе ставлення до події і висловили задоволення, що ЄАП поповнилася ще одним членом, і це – Україна.

Професор Арунас Валюліс був рекомендований УАП як консультант зі стандартизації надання медичної допомоги дітям в Україні. Це дуже добре, тому що він володіє як англійською, так і російською мовами, що загалом полегшує спілкування зі Східною Європою. Він допомагав стандартизувати систему надання педіатричної допомоги в Грузії, Болгарії, Польщі, Словенії та Словаччині. В принципі, сфера його відповідальності – Центрально-східна Європа.

 Про осередки

УАП повинна виконувати завдання, покладені на неї ЄАП. Перше з багатьох – створення структури, осередків. ЄАП – це регуляторна організація. Фактично вона діє наполовину як представник держави, і наполовину як громадська організація охорони здоров’я європростору. На сьогодні цей європростір у педіатрії розширився аж до кордону з Росією. І наша педіатрична служба небайдужа цій організації.

Ми почали зі створення західноукраїнського осередку з центром в Івано-Франківську. Осередок об’єднує Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську та Чернівецьку області.

Пізніше був заснований центральноукраїнський осередок з центром у Києві (Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Київська області та Київ), а також  східноукраїнський – з центром у Харкові (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Полтавська, Сумська і Харківська області).

Штаб-квартира УАП розміщується у Львові.

Поки що нам не вдається створити південний осередок. Ми не чуємо людей, немає контактів. Можливо, ми не знайомі з тими людьми, можливо, люди про нас не знають.

Коли ми завершимо створення осередків із охопленням понад 14 областей, ми зможемо змінити структуру нашої організації, надати їй статусу Всеукраїнської громадської організації «Українська Академія Педіатрії».

 Про людей

Створюючи наші осередки, ми залучали прогресивних медиків, які щодня надають практичну допомогу дітям. До прикладу, якщо західноукраїнський осередок виявила бажання очолити професор Ольга Синоверська, то центральноукраїнський і східноукраїнський осередки – звичайні педіатри (пані Тетяна Петровська і пан Федір Люшиков). Саме практикуючий лікар знає, як правильно організувати роботу, і розуміє, на які важелі потрібно натиснути, щоб щось змінити. Найкращий сценарій, коли насправді відчуваєш на собі проблеми і відповідно знаєш, як діяти загалом для системи.

 До освіти

Рухатися слід ненав’язливо, але впевнено. В основному, це створення навчальних програм, щоб нести людям освіту. Для цього ми провадимо тематичні конференції, щоб люди бачили, що ми робимо. Всі задають питання, що нового, які цілі, які задачі ви перед собою ставите. Буквально вчора колеги з Харкова чітко ставили ці запитання. І я кожен раз відповідаю – завдання в тому, щоб оновити, перезавантажити стару систему надання медичної допомоги дітям та зберегти те основне, що ми маємо – педіатрію як таку. Демонструючи наші цінності, ми запрошуємо приєднуватися активних небайдужих людей. Це дуже важливий підхід – через науку. На жаль, наші колеги розівчилися підвищувати свій кваліфікаційний рівень. Багато лікарів звикли лише до інформації «з інтересом», а проста клінічна лекція, навіть найвищого рівня, їм не цікава. Бо що з того він буде мати? Цікавим є заробітчанство, ми всі заручники економічної ситуації. Це – біда. Якби держава дала зарплатню 1000 євро для педіатра, але він повинен відповідати таким-то критеріям, у нас би всі педіатри говорили англійською і не тільки. Люди би прагнули досягти поставлених вимог. А так на 2000 гривень, ну хай навіть на 3000... Я маю яскравий приклад, коли медсестри сказали, що вони не хочуть більше вчитися, адже зарплатня на 1100 гривень не дає їм змоги прогодувати себе...

Важлива подія відбулася 21 травня 2016 року, коли у м. Жешув (Польща) офіційно була підписана угода про співпрацю між Асоціацією Педіатрів Польщі і УАП. Цьому дуже посприяв наш колега з Польщі професор Артур Мазур (м. Жешув). Польська сторона вже надіслала нам програму підготовки педіатра за європейською моделлю. І ми хочемо знайти кілька університетів, котрі би готували педіатрів за європейською програмою з подальшим визнанням диплому в Європі. Це все не так просто, з огляду на усі чиновницько-бюрократичні терни. За таким сценарієм успішно діє Грузія.

Для розширення світогляду лікарів хочемо запровадити професійні школи. Показати українському педіатру, як працюють його колеги за кордоном. Найближчим часом плануємо організувати «Літню школу педіатра».

Ми визначаємо доповідачів (на конференціях, які проводить УАП – прим. ред.) не за регаліями, а за справами, за їхньою справжньою обізнаністю, готовністю змінюватися та змінювати світ навколо себе.

Ми ще не маємо можливості зробити щось грандіозне в Києві, але бачимо цікавість київських лікарів, вони приїздили у Львів, Івано-Франківськ, Вінницю та Харків. Та ще бачимо педіатричну інертність, занепад, коли лікарі вже нічого не хочуть. То чого ми хочемо від них? Однак, попри все наприкінці 2016 року ми плануємо провести загальноукраїнський форум під гаслом «Педіатр – Професіонал».

 Спротив замість співпраці

Ми робимо добру справу, а вже відчуваємо спротив системи. До нас ЄАП не була нікому потрібна, і я це знаю зі слів пана Арунаса Валюліса. Вони декілька разів безрезультатно зверталися до різних громадських структур педіатричного профілю в Україні. Тому і вирішили шукати особистого контакту не з функціонером, а з безпосереднім представником української педіатричної спільноти. Нас просто звела доля.

Наша організація нікому не переходить дорогу, немає жодного конфлікту інтересів. Але…

Водночас нам приємно, що такі проєвропейські настрої нашої організації підтримали Департамент охорони здоров’я Львівської та Вінницької обласних державних адміністрацій (особисто дякуємо пані Ірині Микичак і Тетяні Бондарчук). Адже наші конференції відрізняються за форматом. У нас спеціалісти розповідають, як є у світі, і стимулюють аудиторію до дискусії, щоб разом визначитися, як має бути в нас. У багатьох чиновників, які не вірили в нас, на ходу змінюються погляди і вони готові у подальшому співпрацювати.

І все-таки чудово, що попри все, у нас є підтримка. Ось Семен Глузман написав хорошу статтю, що система не міняється. І не треба чинити спротив, потрібно об’єднуватися і робити. Але немає кому об’єднуватися. Тримається лише адмінресурс.

А ми не йдемо таким шляхом! Ми використовуємо інтелектуальний ресурс! Ми шукаємо хороших доповідачів, для того, щоб можна було гарно виступити і не «лягти» під фірми і замовлення, а пропагувати освіченість і ще раз освіченість!

Є дуже багато людей, які хочуть стати членами нашого об’єднання, незважаючи на те, що членські внески становлять 500 гривень на рік. Педіатри згідні знайти ці кошти заради змін як особистих, так і у системі.

Наша організація – це парасоля для педіатрів. Ми будемо відстоювати їхні інтереси та вчити. Та ми ще шукаємо політичну платформу. Нас повинні визнати Міністерство, Комітет Верховної Ради, Адміністрація Президента. І основна задача, поставлена ЄАП, – отримати визнання і стати експертом у галузі педіатрії та її субспеціальностей.

 Еволюція чи революція

Я не люблю революцій. Революція – це сьогодні встав, і вже потрібно жити по-іншому. Це – війна, це – боротьба. І люди не сприймають, не розуміють, чому в один момент все повинно змінитися. Ти так швидко не зламаєш устої. Я також і не люблю еволюції, яка просувається як хрущ, прямо і помалу. Тобто розвиток має бути всебічним, і просуватися семимильними кроками, достатньо швидко. Проте адаптація потрібна. Тобто все таки еволюція, але з прискоренням. Бо революція нічого не дає. Треба дати відійти старій системі і «фізіологічно вмерти». В нас ще є задача надати концепт-тактику – повну модель подальшого розвитку педіатричної системи за європейським сценарієм із максимально можливою адаптацією до умов України.

 Про настанови

У нас буде створена своя координаційно-експертна рада, де різні фахівці педіатричного профілю разом із професійними і пацієнтськими асоціаціями будуть обговорювати клінічні настанови і протоколи надання медичної допомоги дітям. Будемо максимально по можливості залучати закордонних експертів і подавати на затвердження у Міністерство охорони здоров’я методичні рекомендації для педіатрів, спеціалістів суміжних дисциплін педіатричного профілю, а також сімейних лікарів. Паралельно будемо проводити майстер-класи, на яких викладатиметься ця інформація.

Ми не нав’язуємо свій шлях, ми пропонуємо його.

 Про реформу

Європейське товариство вже пройшло етап становлення сімейної медицини, і ми підхопили цю ідею. Для них результат виявився не дуже добрим, тому що вони втратили педіатрію. В окремих країнах з початку 2014 року розпочалися процеси відновлення педіатрії як служби. І європейські колеги просять не повторювати їхні помилки. Вони можуть бавитися: сьогодні так, завтра – інакше, бо вони мають гроші. Ми не маємо. Якщо ми впровадимо повноцінно сімейну медицину, а потім будемо шукати кошти на відновлення педіатрії, це не матиме жодного сенсу. Не можна її (педіатрію – прим. ред.) втрачати в принципі. Європа так і говорить – не втрачайте!