Всі публікації

Резюме:

Нейроендокринна регуляція полягає в перетворенні швидких сигналів електричної природи, які генеруються і обробляються головним мозком, у  гормональні сигнали, які відповідають за гомеостаз і репродуктивну функцію. Центральну роль тут відіграє гіпоталамус, який виробляє рилізинг-гормони, що у свою чергу, відповідають за утворення гіпофізарних гормонів, які безпосередньо регулюють функцію статевих залоз. Така трансмісія відповідає за адекватне реагування організму в мінливих умовах, а з іншого боку — пристосовує зовнішню активність організму до його внутрішніх можливостей. Важливу роль тут відіграють як вищі відділи центральної нервової системи, так і речовини, які виробляються в інших залозах та тканинах. Збалансоване утворення таких речовин забезпечує, зокрема, нормальну функцію статевих залоз, натомість розлади такої регуляції супроводжують цілу низку гінекологічних та репродуктивних розладів, зокрема, СПКЯ та інші гіперандрогенії, ефект стресу, прояви менопаузи тощо.


Ключові слова:

гіпоталамус, гіпофіз, кіспептини, пролактин, KNDy нейрони, лептини, естрогени, прогестерон, ендорфіни, СПКЯ, гіперандрогенія, симпатоміметики, менопауза.

DOI
https://doi.org/10.37529/ztz.2020.4-5/4-5-2020-2

 

Медіатори стресу та репродуктивна сфера

Концепція стресу вперше з’явилася у науковій літературі у 1936 році завдяки Гансу Сельє, який розумів під цим терміном «неспецифічну реакію організму на будь-яку потребу тіла» [1].

Стрес є невід’ємною частиною життя, а фізіологічна реакція на нього забезпечує виживання організму в різних ситуаціях. Цей феномен має фізичну, психологічну та емоційну складові, які спричинюють фізичне та емоційне напруження. Нагадаємо, що стрес можуть спричинити будь-які чинники: психологічні або соціальні, дія навколишнього середовища, а також хвороби та медичні процедури.

Детальніше
Всі публікації

Чорне завжди шукатиме біле,

аби зробити з нього сіре або смугасте

(Володимир Бурич)

DOI
https://doi.org/10.37529/ztz.2020.4-5/4-5-2020-1

Замінне материнство – це всього лише одна з технологій ДРТ. Застосовується цей метод лікування неплідності виключно за медичними показаннями, коли іншої можливості виносити і народити здорову генетично рідну дитину у подружжя немає. Тож, це тільки один з цілком гуманних і виправданих шляхів покращення демографічної ситуації в країні, збереження українського генофонду, а ще ціла низка інших «побічних» позитивних впливів. Приміром, замінне материнство робить щасливими багатьох людей, як мінімум, – подружжя, яке отримує омріяну дитинку, замінну маму, яка виконала по-справжньому добру неоціненну місію, малюка, який в іншому випадку не побачив би цього прекрасного світу. То чому ж саме ця сфера в суспільстві оповита такою кількістю міфів і упереджень?

Це та інші питання ми адресували колегам, яким в своїй професійній діяльності доводиться бачити обидві боки цієї медалі – і щасливі родини, і справжнє цькування через недобросовісні мас-медіа.

А спонукав нас до цієї розмови черговий хайп, який не пропустили представники преси (журналістами їх називати якось...), коли під час пандемії, карантину, закритих кордонів, батьки новонароджених малюків не змогли приїхати до України, аби бути присутніми при народженні своїх дітей, а потім поїхати разом із ними додому. Природа про карантин нічого не знала, дітки народжувалися, але відповідей на питання – а що з ними робити далі – не знаходилося. Адже у пологовому будинку вони могли залишатися лише 28 діб. Тож, єдиним виходом було обладнати спеціальним чином і медичним персоналом приміщення, яке не є закладом охорони здоров’я. Так можна було забезпечити належний нагляд за малюками.

 

Валерій Зукін, Віце-президент Української асоціації репродуктивної медицини. Член правління Європейського товариства репродукції людини і ембріології (ESHRE). Член Американської асоціації репродуктивної медицини (ASRM), к. мед. н.

– Насправді, думаю, що захищати замінне материнство повинні не лікарі, а пацієнти, які тільки у такий спосіб можуть народити генетично рідних дітей. Але, оскільки такого лікування потребує дуже невелика частина населення нашої країни, решта людей, або не розуміють, про що саме йдеться і не хочуть занурюватися у цю тему, або усіма правдами й неправдами хочуть якось дискримінувати людей, яким це потрібно. Звідси і звинувачення у беззаконній діяльності – торгівлі дітьми тощо. 

Щодо законодавчого забезпечення, маю наголосити, що законодавство в цій сфері є, ми  намагаємось його розвивати, створюємо законопроекти, рекомендації, які знайшли своє відображення в Наказі МОЗ № 787 (він потребує оновлення, але поки є чинним). 

 

Основними принципами для застосування методу ДРТ – «Замінне материнство» (ЗМ) є:

  • цей метод лікування може бути наданий подружжю, яке перебуває в офіційному шлюбі;
  • лише за наявності медичних показів для застосування цього методу ДРТ;
  • подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється замінне материнство, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною;
  • сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною. Дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо);
  • можливість легалізації дитини в країні проживання генетичних батьків. 

Останнє дуже важливо, адже законодавство у різних країнах настільки відрізняється, що може виникнути ситуація, коли дитина, народжена в Україні, отримає українське свідоцтво про народження, але батьки не можуть довести, що це їхня дитина, відтак не можуть вивезти її до своєї країни проживання. На жаль, такі випадки мені відомі і, мушу сказати, що це страшна трагедія: дитина залишається у дитячому будинку, а мама приїжджає до неї раз на три місяці… Отже, зрозуміло, що на тлі подібних випадків говорити про права людини просто неможливо. 

Але,  іншого боку, коли процес стає некерованим, як це, приміром, відбулося свого часу в Індії, Таїланді, і що, зрештою спонукало ці країни заборонити застосування цього методу ДРТ, не залишає іншого шляху, як або геть заборонити, або створювати таке законодавство, яке б гарантувало захист всім сторонам цього процесу. 

Скажімо, необхідно встановити граничний вік для жінок, які входять до програм ДРТ. Оскільки законодавчо це не прописано, виникає чимало суперечливих ситуацій і запитань як від лікарів, так і від пацієнтів. Крім цього, необхідно визначити статус ембріонів, які знаходяться на зберіганні у кріобанках клінік і центрів репродукції: скільки вони мають зберігатися, кому належать, що робити у випадку, якщо подружжя розлучилося, хто може визначати подальшу долю ембріону тощо. Такі аспекти нині не врегульовано, хоча в практичній діяльності вони доволі часто зустрічаються.

Крім цього, необхідно, аби таке лікування було доступнішим для українців. Адже собівартість такої медичної допомоги є досить високою, тож для 70–80% українців, які її потребують, вона є недоступною. Державні програми, що існують в Україні, поки виконуються виключно державними клініками, що є порушенням права пацієнта на вільний вибір установи для лікування. Отже, це більше не медична, а соціально-економічна проблема. 

У цій площині, до слова, є ще одна проблема – низький рівень обізнаності населення щодо аспектів репродуктивного здоров’я. Отже, санпросвітня робота, яку ми ще добре пам’ятаємо з минулого століття, не була би зайвою і нині.  

 

Олена Бабич, адвокат, спеціаліст сфери медичної та фармацевтичної практики

– Cпекулюючи на темі замінного (сурогатного) материнства, представники мас-медіа і політики вводять людей в оману, стверджуючи, що ця сфера не врегульована законодавчо. Це не відповідає дійсності, адже законодавче регулювання допоміжних репродуктивних технологій, у тому числі і замінного материнства є – це і відповідна стаття Сімейного кодексу України, і наказ МОЗ №787. Так, законодавча база недосконала, і ця сфера потребує окремого закону, який би регламентував всі моменти замінного материнства та використання інших репродуктивних технологій. Але на сьогодні законодавство достатнє, аби працювати у правовому полі, дотримуючись правових норм.

Нещодавно набула розголосу ситуація з новонародженими від сурогатних матерів дітьми, які перебувають в одному з київських готелів під наглядом медиків, але без своїх батьків. Ця ситуація пов’язана із форс-мажорними обставинами – пандемією. Немає всіх тих жахіть, які описують в мас-медіа – «діти на продаж», «жінки – живий товар». Це спекуляція і перекручування фактів.

Тим більше, ця ситуація не має жодного стосунку до факту наявності закону або його відсутності. Виникли непереборні обставини, за яких біологічні батьки-іноземці не можуть забрати своїх малюків додому – за межі України, бо кордони закриті під час карантину в умовах пандемії. Передбачити таке в жодному нормативному акті неможливо! Тож діти українських громадян, які народилися від сурогатних матерів, були виписані з пологового і поїхали із своїми батьками додому. А от батьки-іноземці не мали можливості цього зробити. Зазвичай біологічні батьки приїздять перед тим, як має народитися дитина. Однак мова йде про декілька тижнів, а не місяців, бо до всього існує ще й обмеження їхнього перебування на території України – 90 днів. За ці 90 днів необхідно також оформити всі документи на виїзд з дитиною.

Отже, правової регламентації, як діяти у такій ситуації і що робити з цими дітками, немає і не може бути. Форс-мажор, одним словом!

Натомість є чимало нюансів у законодавстві, які необхідно виправляти, удосконалювати або навіть створювати. На сьогодні ми не маємо визначення «сурогатне/замінне материнство»: хто така замінна матір, якими правами вона володіє, якими права мають  генетичні батьки тощо. Все це нині регламентується у договірних відносинах, а потрібно, аби вони були передбачені на рівні закону. Можливо, на рівні закону було би корисним встановити деякі істотні умови договору щодо умов виношування дитини, фінансові компенсації для сурогатної матері, а також оподаткування цих коштів чи звільнення від податку тощо. 

Я не вважаю, що потрібен окремий закон щодо сурогатного материнства. Треба врегулювати сферу допоміжних репродуктивних технологій, однією з яких є замінне материнство. Потрібно розв’язати ще низку питань – розпорядження та використання біоматеріалів, що зберігаються в кріобанках, донації сперми, яйцеклітин та ембріонів – все це повинно бути закріплено на рівні закону.

За останні десять років законодавець вже декілька разів намагався врегулювати цю сферу: на початку 2011–2012 років було подано низку законопроектів щодо регламентації сурогатного материнства, про внесення змін в ті чи інші статті. Пізніше робилися ще спроби регламентувати сферу допоміжних репродуктивних технологій. Сьогодні йде активна робота у цьому напрямку і один законопроект стосовно відповідальності у сфері допоміжних репродуктивних технологій вже опублікований на сайті Верховної Ради. Окрім цього, Українська асоціація репродуктивної медицини вчергове буде подавати свій законопроект. А також маємо інформацію про те, що зараз створюються робочі групи для розробки законодавчих документів в цій сфері, тож, можливо, ми побачимо ще не один законопроект. 

 

Наталія Силіна, акушер-гінеколог, медичний директор "Lior Medical Center", Київ, к. мед. н.

– Замінне материнство – одна з можливостей для подружньої пари народити дитину. Цей процес завжди супроводжується декількома важливими аспектами – юридичним та морально-етичним. Юридичний бік в нашій країні недосконалий, тому виникає чимала кількість нарікань та неоднозначних ситуацій.

Загалом, відношення до замінного материнства в різних країнах світу відрізняється. Наприклад, вісім років тому в Раді Європи звучала теза про те, що сурогатне материнство має бути прирівняне до рабської праці. Коментар тут не потрібний…

Але як бути з подружжям, для якого сурогатне материнство – єдиний шанс мати генетично рідну дитину? Для цих людей жінка, яка виносить їхню дитинку, аж ніяк не посередник і, тим більше, не рабиня. І для жінок, які воліють допомогти такому подружжю, на першому місці – саме гуманні міркування, прагнення допомогти. Жінка, яка свідомо приймає рішення стати замінною мамою, має свої власне дітей, розуміє всю відповідальність, тож дотримується всіх необхідних процедур, відповідного способу життя тощо, аби народити здорового малюка. Отже, в кожній історії про замінне материнство дуже мало від сурогату, тому зараз і намагаються не використовувати більше цього терміну, частіше називаючи таку мамочку замінною. Так, на жаль, є й інші приклади – жінки, які не дуже серйозно ставляться до своїх обов’язків, порушують правила, ведуть той спосіб життя, до якого звикли (а він далекий від ідеального). Натомість, це вже інший аспект – робота, яка має вестися на етапі відбору в програми замінного материнства. Кандидатки мають обиратися серйозною комісією, потрібні співбесіди з психіатром, який має дати свій висновок щодо її психологічної готовності до цього кроку, а потім, психіатр або психотерапевт має допомогти їй спокійно пережити розлуку з новонародженим. Їй потрібно чітко пояснити (заздалегідь!), що таке депресія вагітних і післяпологова депресія, адже немає різниці, чи виношує жінка свою дитину, чи робить це для іншої сімейної пари.

Наступним важливим моментом є робота лікаря – його підготовка не тільки професійна акушерська, а й готовність супроводжувати таку сім’ю, помічати і адекватно реагувати на потенційні небезпеки (у тому числі, й конфлікти). Акушер-гінеколог, який веде програму з замінного материнства, має тісно співпрацювати з психологом або психіатром, адже ситуація, в якій опиняється замінна мама і майбутні батьки – нестандартна, інколи навіть психотравмуюча, адже надто багато людських факторів залучено в цей процес. Тому, замінне материнство – це та сфера, яка потребує дуже серйозного доопрацювання в Україні як юридичної, так і професійної. Не слід забувати і про етичну складову. 

А на завершення хочу підкреслити, що шлях до збереження сексуального і репродуктивного здоров'я нації – це, перш за все, робота з підлітками через впровадження сексуальної освіти в колах на рівні державних програм. Адже саме держава несе найбільшу відповідальність за сексуальне здоров’я підлітків. В цьому сенсі варто було б скористатися досвідом інших європейських країн. 

 

Тетяна Гавриленко, лікар педіатр, заступник головного лікаря з медичних питань дитячого консультативно-діагностичного центру Дарницького району м. Києва

– Це явище існує в нашому суспільстві вже не перший рік, люди сприймають замінне материнство по-різному, але більшою мірою позитивно. Тож слід створювати і розвивати належні умови для мами і її новонародженої дитини – важливо думати про сім’ю, куди приходить дитина. Я вважаю, що всі ми маємо діяти в інтересах дитини, а відтак створювати максимально комфортні умови, аби дитинка з перших хвилин життя мала тісний контакт – і емоційний, і тактильний – з мамою, татом. Відразу після народження малюка треба викласти на груди мами, батько також має бути поряд. Насправді, все це є в наших протоколах, де за кожним пунктом стоїть солідна доказова база, тож, коли протокол вимагає, аби дитина відразу після народження перебувала дві години в контакті із мамою, то так і має бути, бо це науково доведена доцільність. Це цілком можна організувати і у випадку замінного материнства, адже приблизна дата пологів відома (бувають винятки – передчасні пологи, але це поодинокі випадки).

Ще на етапі планування з майбутніми батьками потрібно обговорити план пологів, що за чим і як відбуватиметься. Словом, у батьків має бути достатньо інформації, аби вони розуміли весь процес, бо вони його частина, зрештою, без них би нічого не відбулося.

Я також є прибічником практики стимулювання лактації у біологічної мами. Це можливо, всі ми добре знайомі з досвідом канадських колег, зокрема, про це пише всесвітньо відомий педіатр Джек Ньюмен: за допомогою гормональних препаратів та зі зціджуванням домагаються настання лактації, і вже на той момент, як дитина народжується, у жінки є молоко і вона може прикладати дитину до грудей і годувати. На моє переконання, якщо жінка прагне до грудного вигодовування, ми маємо їй допомогти в цьому. Принаймні, ми повинні повідомити про таку можливість. Адже так формується прив'язаність – дуже важливий психологічний момент і для дитини, і для матері. Для жінки це важливо з фізіологічної точки зору – під час прикладання дитини до грудей підвищуються рівні гормонів пролактину, окситоцину, які, окрім лактації, стимулюють ще й материнські почуття, тож, чим раніше відбудеться ця близькість, цей контакт, тим краще для подальшого розвитку дитини. Адже діти володіють, як відомо, феноменом закріплення, зберігання, закарбовування, імпринтингу ((англ. imprinting, від imprint — залишати слід, фіксувати, запам'ятовувати). Це  один з тілесних феноменів, який відіграє надважливу роль у розвитку психіки людини і це закладено еволюцією, змінити яку ми не можемо.

Отже, з моєї точки зору, оскільки ми приймаємо такий спосіб появи дітей на світ, то маємо забезпечити найприродніший розвиток подій – все має відбуватися так, як при звичайних пологах. Адже йдеться про звичайне подружжя, яке виховуватиме цього малюка, який є їхньою рідною дитиною. 

Питання захисту прав дітей має регулювати держава, безперечно, бо окрім щасливих історій, бувають і інші – інколи малюк народжується передчасно або хворим. Виходжування такої дитини – це дуже складний процес, який потребує сил та коштів. Тому дуже часто у таких випадках ні батьки ні мама, яка його виношувала, не хочуть нести відповідальність за життя та здоров’я малюка і залишають його в лікарні. Тож про нього має подбати держава. 

А щодо медичної частини, ми маємо облаштувати роботу пологового будинку таким чином, аби це було максимально наближено до природного процесу, коли дитина приходить у цей світ. Ми можемо і повинні забезпечити гарний початок для малюка. Насправді, все дуже просто – все має бути по-людськи!

 

Напевно, останньою фразою: «Все має бути по людськи!» якнайкраще поставити три крапки у цій розмові. Адже вона продовжиться, бо тільки змінюючи ментальність в суспільстві, повертаючи людей до гуманного ставлення до чужих проблем, виховання в собі терпимості і бажання вислухати ближнього, можливо очиститися від різного роду спекуляцій і патологічного прагнення до різного роду «сенсацій», за якими, між тим, стоять людські долі. Але процес цей, на жаль, вимагає часу.

 



Детальніше
Всі публікації

 

Резюме:

23 травня 2020 року в онлайн-форматі пройшла зустріч професіоналів акушерсько-гінекологічного напряму, під час якої обговорювались питання збереження та підтримки здоров’я жінки пізнього репродуктивного та менопаузального віку.

Виклики сьогодення потребують від жінок 40+ залишатися енергійними, здоровими та привабливими, незважаючи на усі фізіологічні зміни та наближення менопаузи. Саме тому останнім часом увага лікарів акушер-гінекологів прикута до питань забезпечення високої якості життя пацієнткам старшої вікової категорії.

Вік – це фактор, який відображається на здоров’ї жінок, а вікові гормональні зміни тягнуть за собою низку перетворень та ризиків, які необхідно чітко моніторувати та враховувати при веденні жінок 40+ вікової категорії.

Дана стаття – це огляд усіх доповідей, переставлених українськими лікарями-експертами в рамках Профі-лабу «Якість життя жінки 40+». 

 

Ключові слова:

Менопауза, перименопауза, жінки 40+, МГТ, естрогени, прогестерон, ризик, якість життя.

 

Любов Михайлишин «Механізми старіння яйцеклітини та способи їх подолання»

Усім нам добре відомий факт, що старіння організму загалом залежить від репродуктивної системи, невід’ємною частиною якої є яєчники. Тривалість репродуктивного періоду жінки можна визначити за кількістю фолікулів, що не ростуть (примордіальних, проміжних та первинних), яка невпинно зменшується починаючи вже з внутрішньоутробного періоду і до настання менопаузи. Природня менопауза у жінки настає в момент зникнення останнього примордіального фолікула. 

Однак, як зазначила спікер, на сьогоднішній день проблемою є не лише кількість, але і якість фолікулів. Доведеним фактом є те, що з віком у жінки зростає частота виникнення анеуплоїдій у ембріонів, що пов’язано із старінням ооцитів, а відповідно і погіршенням їх якості.

Всі процеси старіння яйцеклітини можна розділити на:

  • внутрішні – старіння цитоплазми та органел;
  • зовнішні – старіння клітин гранульози та теки.

У процесі внутрішнього старіння ооцитів ключова роль належить мітохондріям – енергетичним станціям клітини, які також беруть участь у відновленні функції пошкоджених органел клітини та регуляції апоптозу. Їх кількість у примордіальних фолікулах коливається в межах 6000-10000 на клітину, тоді як з ростом та дозріванням фолікула кількість мітохондрій суттєво збільшується (на момент овуляції в яйцеклітині міститься близько 100000-400000 мітохондрій).

Цікавим є той факт, що з моменту злиття сперматозоїда з яйцеклітиною, здатність до ампліфікації у мітохондрій зникає, і з’явиться лише на стадії бластоцисти. Крім того, сперматозоїд не приносить в яйцеклітину жодної мітохондрії. Саме тому таким важливим є наявність достатньої кількості та якості мітохондрій, що енергетично забезпечать розвиток зародка на перших етапах.

На сьогодні існує багато методів визначення кількості та активності мітохондрій у ооцитах. До неінвазивних методів відносять флуоресцентну мікроскопію – безпечний та ефективний метод, що базується на визначенні двох речовин – флавінаденіндинуклеотиду (ФАД) та нікотинамідаденіндинуклеотиду (НАД). 

До інвазивних методик визначення кількості мітохондрій відносять визначення кількості копій мт-ДНК на стадії триденного ембріону (кількість мт-ДНК в жінок старшого віку менша, ніж у молодих жінок). 

Важливим моментом функціонування будь-якої клітини, особливо яйцеклітини, є рівновага окисно-відновних процесів, яка забезпечується функціонуванням антиоксидантних систем – ферментних та неферментних. 

Серед різноманіття неферментних антиоксидантних систем виділяють мітохондріальні кофактори, яким спікер приділила особливу увагу. 

До них віднесено мелатонін – нейрогормон, унікальний антиоксидант, концентрація якого значно вища у фолікулярній рідині, ніж у сироватці крові. 

У 2008–2016 роках була проведена велика кількість досліджень щодо ефективності застосування мелатоніну у пацієнток старшого віку з порушеннями фертильності. У всіх проведених дослідженнях вчені використовували одне і теж дозування мелатоніну (3 мг/день), а тривалість застосування варіювалася від кількох тижнів до кількох місяців. Всі дослідження продемонстрували зростання відсотку запліднення ооцитів та відсотку ембріонів хорошої якості. У Кокранівському огляді, проведеному Шовеллом, було виявлено зростання відсотка живонародженості і настання клінічної вагітності, проте дані показники не були статистично достовірними. У цій же роботі було проведено оцінку інших антиоксидантів (вітаміну Е, аскорбінової кислоти, L-аргініну та ін.), яка показала, що жоден із них не може бути представлений як ефективний засіб для подолання проблем, які стосуються віку. Однак, використання комбінації мелатоніну 3 мг/день + міоінозитолу 4000 мг + фолієвої кислоти може призводити до статистично значимого підвищення частоти клінічних вагітностей.

Коензим Q 10 – невід’ємна частина внутрішньої мітохондріальної мембрани та обов’язковий елемент електронного транспортного ланцюга, сам по собі має хороші антиоксидантні властивості. Він призводить до збільшення кількості фолікулів та ооцитів.

Велика кількість досліджень (проте лише на тваринних моделях) продемонструвала здатність коензиму Q10 відновлювати мітохондріальну функцію та знижувати частоту дефектів веретена поділу. Проте FDA не поспішає робити висновки про ефективність та безпеку даного препарату для людей.

До зовнішніх факторів старіння яйцеклітини відносять андрогени, продукція яких з віком знижується. Як відомо, андрогени виступають тригером захоплення в ріст примордіальних фолікулів. Крім того, андрогени стимулюють продукцію інсуліноподібного фактору росту 1 (ІПФР-1) та посилюють експресію його рецепторів, підвищують експресію ФСГ-рецепторів на клітинах гранульози, підвищують чутливість цих рецепторів та збільшують кількість фолікулів, що «ростуть».

Кокранівський огляд 2015 року щодо застосування дигідроепіандростерону чи тестостерону продемонстрував достовірне зростання кількості прогресуючих вагітностей та частоти живонародження. Проте, автори були досить обережними з висновками через низький ступінь доказовості отриманих результатів та наполягали на проведенні подальших досліджень. 

Соматотропний гормон – потужний стимулятор вироблення ІПФР-1, який покращує ядерне та цитоплазматичне дозрівання яйцеклітини, стимулює стероїдогенез в клітинах теки. Перший мета-аналіз 2003 року вказав на збільшення частоти живонародження за умови прийому від 1 до 24 МО/добу гормону росту, проте мета-аналіз, проведений у 2018 році, вже не так впевнено демонструє перевагу даного гормону (живонародження не досягає статистично достовірних значень).

Проблемою подібних досліджень було те, що не було виділено цільову групу пацієнток та не був врахований пульсаційний характер виділення соматотропіну. Дані проблеми дали поштовх для роботи над розробкою ад’ювантної терапії. І ось вже мета-аналіз 2020 року, описаний в журналі «Human Reprodaction», продемонстрував достовірне збільшення частоти клінічних вагітностей при прийомі дигідроепіандростерону та коезиму Q10, а також збільшення відсотка ембріонів хорошої якості за умови використання гормону росту та тестостерону.

Дані результати були подані групою вчених-активістів до ВООЗ для введення ад’ювантної терапії до протоколів лікування. 

Тому, поки немає затверджених міжнародних рекомендацій щодо ад’ювантної терапії, на допомогу приходять інноваційні методи лікування:

  • мітохондріального переносу;
  • мітохондріальної заміни;
  • in vitro активації.

Ксенія Хажиленко «Відкладене материнство – між бажаннями та можливостями»

На початку своєї доповіді спікер наголосила, що відкладене материнство ніщо інше як соціальний тренд, а світові дані щодо середнього віку перших пологів є досить тривожними. Лідерами є Італія та Іспанія, де середній вік перших пологів становить 30–31 років, тоді як в Україні він становить 25,9 років.

Загальновідомим є той факт, що плідність жінок знижується із віком. З 30 до 40 років плідність знижується вдвічі. Проте у 10% жінок стрімке зниження плідності може відбутися у 32 роки і навіть раніше.

Під час доповіді знову ж таки було згадано про зниження якості ооцитів із віком, що може відобразитися на появі хромосомних аномалій у ембріонів. 

Відкладене материнство – це вища ймовірність виникнення пізніх акушерських ускладнень, вища частота викиднів, розвитку хромосомної патології та подовження часу до настання вагітності та пологів, тому усі ці ризики варто обговорити з жінкою.

Щодо можливих сценаріїв відкладеного материнства, то вони можуть бути наступними:

  • природне запліднення;
  • всиновлення;
  • IVF із використанням донорських ооцитів;
  • IVF із використанням власних ооцитів;
  • застосування експериментальних технологій.

Пані Ксенія звернула увагу на те, що за останні 10 років в рази зросла кількість пацієнток, що зверталися для проведення процедури ветрифікації ооцитів з метою збереження фертильності, проте саме за немедичними показаннями.

Нещодавно вийшов драфтовий варіант настанов ESHRE «Збереження фертильності жінок», у якому детально описані методи збереження фертильності, а саме:

  • вітрифікація зрілих ооцитів;
  • кріозбереження ембріонів;
  • кріоконсервація тканин яєчника (у пацієнок з онкологічними захворюваннями).

У цих же настановах як методи «майбутнього» розглядають створення штучного яєчника, використання стовбурових клітин та in vitro гаметогенез. Вітрифікація яйцеклітин є одним із найпоширеніших методів збереження фертильності через ряд переваг:

  • забезпечення можливості репродуктивної автономії;
  • є першою лінією збереження фертильності в постпубертаті (ASRM, ASCO);
  • з 2012 року не є експериментальною методикою.

Проте потенціал однієї замороженої яйцеклітини становить 6,5% (співвідношення «яйцеклітина-дитина»). Вчені часто пов’язують популярність процедури кріозбереження ооцитів із тенденцією шукати медичні відповіді на соціальні проблеми. Проте лікарям не варто забувати про проведення вичерпної консультації перед елективним збереженням фертильності, що передбачатиме обговорення:

  • шансу живонародження;
  • ймовірності використання заморожених ооцитів (за статистикою лише 12% жінок використовують власні заморожені яйцеклітини для відкладеного материнства);
  • медичних ускладнень процедури;
  • акушерських ускладнень пізньої вагітності;
  • віддалених наслідків для матері та дитини;
  • фінансових витрат;
  • етнічних питань.

 

У висновках до своєї доповіді Ксенія Хажиленко наголосила на тому, що найкращим способом настання вагітності залишається природне запліднення, а найкращим віком для першої вагітності є 25–29 років. Спікер підкреслила, що немедикаментозне збереження фертильності для відкладеної вагітності може бути здійснене лише у жінок із хорошим прогнозом живонародження.

 

Тетяна Попова «Контрацепція для жінок пізнього репродуктивного віку»

Доповідь представлена за підтримки компанії Bayer

За даними статистики, середній вік настання менопаузи у жінок України становить 48 років, тоді як в Європі він наближається до 51 року. Близько половини усіх жінок старшого репродуктивного віку мають ризик настання незапланованої вагітності. Тоді як аборти в перименопаузі характеризуються частими загостреннями гінекологічної та екстрагенітальної патології, більш важким подальшим перебігом клімактеричного синдрому. Саме тому питання контрацепції для них залишається досить актуальним. 

Згідно з сучасними рекомендаціями, жінкам слід застосовувати контрацепцію протягом 1 року після останньої менструації, якщо вік жінки становить більше 50 років, і протягом 2 років – якщо вік жінки до 50 років.

При виборі контрацептивного засобу метою є не тільки запобігання небажаної вагітності, а і збереження здоров’я жінки та покращення якості її життя. 

Відповідно до критеріїв ВООЗ, вік жінки як єдиний фактор не може бути протипоказанням для використання доступних методів контрацепції.

У гайдлайні FSRH, присвяченому контрацепції у жінок старше 40 років, вказано про необхідність проінформувати їх щодо наступного:

  • необхідна ефективна контрацепція до настання менопаузи, щоб запобігти непланованій вагітності;
  • ризик позаматкової вагітності у жінок старше 40 років майже в 3 рази вищий, ніж у жінок молодшого віку;
  • вагітність та пологи після 40 років становлять більший ризик несприятливих наслідків для матері та дитини
  • після 40 років підвищується ризик серцево-судинних захворювань, ожиріння, раку молочної залози та більшості гінекологічних раків, що може відобразитися на виборі методу контрацепції.

При виборі методу контрацепції для жінок пізнього репродуктивного віку слід враховувати самопочуття пацієнтки, наявність або відсутність у неї скарг, наявність гінекологічної та екстрагенітальної патології і брати до уваги підвищення ризику розвитку злоякісних процесів та серцево-судинні ризики.

У такому випадку вибір часто припадає на комбіновані оральні контрацептиви (КОК), які крім контрацептивного ефекту мають ряд неконтрацептивних переваг, такі як менш рясні та болісні менструації, зниження ризику гінекологічних раків та інші. 

При виборі КОК жінкам старше 40 років необхідно брати до уваги переваги відсутності значних коливань рівнів гормонів протягом циклу, що може бути забезпечено комбінаціями з більш коротким безгормональним інтервалом (24+4 та 26+2). Жінки можуть приймати КОК в безперервному режимі чи скорочувати безгормональний інтервал, щоб уникнути менструальних кровотеч та пов’язаних з ними симптомів.

Пані Тетяна наголосила, що препарат Клайра (естрадіолу валерат 2 мг/дієногест) компанії Bayer – єдина естроген-гестагенна комбінація, в показаннях якої зазначено лікування тяжкої менструальної кровотечі. Клайра зменшує об’єм менструальної крововтрати на 88% від початкового рівня після 6 циклів лікування.

КОКи, що містять у складі дієногест (по типу Клайри), характеризуються мінімальним впливом на метаболічні та гемостатичні параметри у порівнянні з препаратами, що містять левоноргестрел.

Результати дослідження INAS-SCORE за участю >50000 жінок продемонстрували, що при застосуванні Клайри частота венозних тромбоемболій була нижчою порівняно із іншими КОК (у тому числі КОК, що містять левоноргестрел).

Таким чином, спікер узагальнила, що естрадіолу валерат 2 мг/дієногест (Клайра) відповідає потребам жінок у віці понад 40 років, які потребують контрацепції, а також має ряд додаткових переваг, таких як позитивний вплив на масу та композицію тіла, не впливає на АТ та ЧСС, зберігає якість сексуального життя.

Для жінок, які бажають використовувати гормональний контрацептив з мінімальним контрацептивним ефектом, пані Тетяна пропонує використовувати левоноргестрелову внутрішньоматкову систему (ЛНГ-ВМС) Мірена. Перевагами цього методу контрацепції є можливість його застосування у жінок з високим ІМТ, жінок, які палять, приймають антикоагулянти, або у тих, хто має протипоказання до застосування естроген-гестагенних комбінацій.

Крім того, ЛНГ-ВМС дуже ефективна в запобіганні гіперплазії ендометрію у жінок, які отримують замісну терапію естрогенами (ЗТЕ) незалежно від дози та режиму застосування ЗТЕ.

Оцінка рівня гормонів зазвичай не потрібна для діагностики менопаузи у жінок, які застосовують гормональні контрацептиви, лікар має звертати в першу чергу увагу на симптоми та потреби жінки. При необхідності жінкам старше 50 років, які застосовують контрацептиви, що містять лише прогестаген, можна проводити вимірювання ФСГ.

Олександра Громова «Синдром передчасного виснаження яєчників»

Доповідь представлена за підтримки компанії Abbott

На початку своєї лекції пані Олександра звертає увагу слухачів на те, що передчасна недостатність яєчників (ПНЯ) та рання менопауза – дещо різні поняття. ПНЯ – це поліетіологічний синдром зниження/припинення оваріальної активності у віці до 40 років, що супроводжується коливанням рівнів гонадотропінів та з можливістю настання спонтанної овуляції. Тоді як під передчасною менопаузою розуміють завершення менструальної функції у віці 41–44 роки із стійким підвищенням рівнів гонадотропінів та стійкою ановуляцією. 

За статистикою, до 18% жінок, що звертаються до лікаря із причини вторинної аменореї, мають ПНЯ.

В більшості випадків причину передчасної недостатності яєчників встановити неможливо (ідіопатична), але має вплив також і спадкова схильність, хромосомні та генетичні аномалії, аутоімунні процеси, інфекції, спосіб життя та ятрогенний вплив. Серед ятрогенних причин найчастіше до ПНЯ ведуть хірургічні втручання з приводу ендометріом яєчників, а також застосування хіміо- і радіотерапії.

Варто звернути увагу на те, що в 12–14% жінок не будуть мати суб’єктивних симптомів, а у інших можливі припливи, зниження лібідо, щільності кісткової тканини. 

Спікер наголосила, що «королем» діагнозу ПНЯ є правильно зібраний анамнез, а також важливо провести ряд досліджень, а саме:

  • визначення рівнів ФСГ, естрадіолу, АМГ, пролактину, 25-ОН-вітаміну Д;
  • трансвагінальне УЗД;
  • каріотипування – обов’язково при неятрогенному генезі ПНЯ;
  • тестування функції наднирників;
  • ТТГ та антитіла до ТПО;
  • антитіла до 21-гідроксилази;
  • рентгенівська остеоденситометрія.

ЕSHRE в 2015 році випустили рекомендації з ведення пацієнток з ПНЯ, де як діагностичні критерії даного стану, були вказані:

  • оліго- або аменорея як мінімум 4 місяці;
  • підвищення рівня ФСГ до 25 МО/л і вище як мінімум двічі з проміжком в 4 тижні;
  • попередній анамнез регулярної менструальної функції.

Жінки з ПНЯ мають підвищений ризик передчасної захворюваності та смертності. Результати досліджень показують, що у молодих жінок з ПНЯ в 2,5–5 разів зростає ризик серцево-судинних захворювань та ішемічного інсульту.

Основні проблеми, які виникають у жінок з ПНЯ – проблеми, пов’язані з репродукцією та дефіцитом естрогенів. 

Єдиним доказовим методом вирішення репродуктивних проблем є допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) з донорською яйцеклітиною.

Проте жінки з ПНЯ потребують розробки довготривалої стратегії терапії даного стану, що передбачає дотримання здорової дієти з достатнім вмістом кальцію, додатковий прийом кальцію та вітаміну Д, регулярні фізичні навантаження та тривалу замісну гормональну терапію (ЗГТ).

Щодо принципів ЗГТ при передчасній недостатності яєчників, то вони наступні:

  • ЗГТ повинна тривати щонайменше до настання природньої менопаузи;
  • доза естрадіолу має бути не менше 2 мг/добу із подальшим зменшенням дози при тривалому прийомі та при наближенні віку природньої менопаузи;
  • надавати перевагу циклічному прийому естрогену та прогестину;
  • ЗГТ має значні переваги перед КОК;
  • варто надавати перевагу трансдермальним формам при високому ризику тромбозів.

 

Усім цим вимогам відповідає препарат Фемостон компанії Abbott, що має різне дозування та підходить для кожного періоду життя жінки. Починати ЗГТ у жінок з ПНЯ варто з препарату Фемостон 2/10, що містить 2 мг естрадіолу, у віці після 40 років спікер радить переходити на терапію Фемостоном 1/10, а після 50 років – застосовувати Фемостон конті, що призведе до підтримки в організмі жінки рівнів гормонів, максимально наближених до фізіологічних.

ЗГТ естрогеном у жінок з ПНЯ має ряд доказових протективних ефектів на серцево-судинну, нервову, кісткову системи, урогенітальний тракт та призводить до зниження загальної смертності.

Як показали дослідження, ЗГТ у порівнянні з КОК має більш низькі показники АТ у жінок, більш сприятливий вплив на ліпідний профіль, нижчі тромботичні ризики, більш ефективне збереження щільності кісткової тканини. 

На даний час в науковому середовищі активно обговорюється можливість додаткового застосування андрогенів для лікування ПНЯ, особливо у жінок після хірургічних втручань. Проте на даний час андрогени все ж залишаються off-label терапією і потребують проведення подальших досліджень.

Марія Щербак «Оцінка і кореляція сексуальності жінок середнього віку»

Мрія кожної жінки бути гармонічною, привабливою, сексуальною та жити в задоволення в будь-якому віці. Проте жінки часто воліють замовчувати свої проблеми, якщо такі виникають, особливо, якщо вони стосуються сексуальної функції. Під сексуальною дисфункцією розуміють ряд статевих розладів, які не дозволяють одному чи обом партнерам отримувати задоволення від статевого акту на будь-якій із його фаз. Якщо говорити цифрами, то уже в половини жінок у віці 40–50 років наявні розлади сексуальної сфери.

Потрібно розуміти, що період менопаузи кожна жінка сприймає по-різному. Зміни приводять не тільки до порушення репродуктивного та ендокринного здоров’я, але і до порушень психоемоційного стану.

Спікер звертає увагу на те, що під якістю сексуального життя варто мати на увазі не лише наявність оргазму, достатнє зволоження статевих органів та відсутність болю, але наявність сексуального потягу та збудження. І саме з останніми двома проблемами звертаються жінки у віці старше 40 років до спеціалістів.

Існує ряд методів визначення порушень сексуального життя, що передбачають анкетування пари, ведення щоденників сексуального життя, гінекологічний та андрологічний огляди, психотерапевтичне консультування. Під час гінекологічного огляду варто проводити pH-метрію виділень та, за необхідності, доплерометрію судин ділянки клітора.

Якщо говорити про медичну корекцію сексуальної дисфункції, то жінки часто вдаються до таких процедур як ін’єкції гіалуронової кислоти, плазмоліфтингу, СО2 лазеру. Хоча дані процедури не згадуються в жодних міжнародних рекомендаціях, все ж вони призводять то покращення якості життя жінки, покращення її психоемоційного стану, який відіграє неостанню роль в регуляції сексуальної сфери.

Для медикаментозної терапії порушень статевого потягу та статевого збудження можуть використовуватися агоністи дофамінових рецепторів, неселективні адреноблокатори, донатори NO та андрогени.


Рімма Конар «Первинна онкопрофілактика в аспекті anti-age: модифікація способу життя, харчування, нутріцевтична підтримка»

На сьогодні у світі спостерігається пандемія злоякісних пухлин. Щороку виявляють 14 млн нових випадків онкологічних захворювань (за виключенням меланоми). Саме тому дуже важливим є питання первинної профілактики пухлинних захворювань. За даними 30-річних досліджень Сancer research institute, розвиток 2/3 пухлин можна «спрогнозувати», адже вони частково залежать від способу життя, та таких факторів як паління, фізичне навантаження, харчова поведінка, психічне здоров’я. 

Варто нагадати, що процес канцерогенезу можна представити у вигляді чотирьох стадій: ініціації, промоції, ухилення від диференціювання та прогресії. Стадія промоції регулюється за рахунок промоторів – ендогенних регуляторних молекул, на рівні яких ми можемо впливати коригуванням харчових звичок, регулярними фізичними навантаженнями. Таким чином, основною метою первинної профілактики є дбати про наше оточення (їжа, спосіб життя). Основними принципами anti-aging та онкопрофілактики є вибір оптимального джерела світла, дотримання правил здорового харчування, достатня фізична активність (не менше 150 хв./тиждень), стрес-менеджмент та підтримка правильних хронобіоритмів.

Щодо зміни харочової поведінки, то пані Рімма відзначила важливість редукції кількості калорій, виключення з раціону надлишку цукру, заміну червоного м’яса на рибу, практикування інтервального голодування, вживання достатньої кількості клітковини, нутріцевтиків та нормалізація мікробіоти. 

Питання гігієни сну та достатнього вироблення мелатоніну є невід’ємною частиною онкопрофілактики, адже мелатонін – це потужний антиоксидант, що регулює режим сну та має онкопротективну дію.

Згадувалось в доповіді і про вплив вітаміну Д, який залучений у всі механізми, які захищають організм під пухлинного росту шляхом регуляції клітинного росту, гальмування проліферації та індукції апоптозу. Як продемонстрували численні дослідження, у країнах з більшою інсоляцією та вищим рівнем вітаміну Д виявляють меншу кількість онкологічних хвороб.


Наталія Лелюх «Як провести клінічний прийом у період менопаузи; що слід зробити і обговорити. Menopause Health Questionnaire»

Свій виступ пані Наталія присвятила питанням проведення рутинного огляду жінок 40+ в умовах жіночої консультації.

Загальновідомим є той факт, що для встановлення діагнозу, призначення правильного плану обстеження та лікування важливим є правильно зібраний анамнез. Саме питання скринінгів та застосування опитувальників були підняті у даній доповіді.

Першим опитувальником, на якому спікер зупинила свою увагу, був опитувальник AUDIT-C, що стосується питань частоти та доз вживання алкоголю жінкою. Саме алкоголь є однією із найпоширеніших причин захворювань, травм, нещасних випадків. Крім того, він часто несумісний з багатьма лікарськими засобами, що варто враховувати під час призначення медикаментозної терапії.

Не менш важливим є скринінг тривоги та депресії, адже за статистикою приблизно 40% жінок США за життя відчувають тривожні розлади. Принцип такого консультування полягає у застосуванні ультракороткого опитувальника PHQ-4, який складається з двобальної шкали депресії (PHQ-2) та двобальної шкали тривожності (GAD-2). 

Необхідно з жінкою обговорити профілактичне вживання аспірину, враховуючи те, що, за словами спікера, серцево-судинні захворювання є провідною причиною смерті в України.

Скринінг на цукровий діабет 2 типу варто проводити усім жінкам у віці 40–70 років із зайвою вагою, обтяженим анамнезом щодо гестаційного діабету, СПКЯ, сімейного діабету. Повторний скринінг при нормальних результатах рекомендовано провести через 3 роки від першочергового.

Домашнє насильство – ще один негативний фактор, який, на жаль, залишається актуальним в Україні. Мета лікаря у такому випадку – це надати інформаційну та психологічну підтримку жінці. 

Жінкам у віці 40–75 років потрібно проводити скринінг ліпідного обміну шляхом проведення ліпідограми та, за необхідності, обговорення з пацієнткою прийому статинів.

Ожиріння є модифікованим фактором ризику ССЗ, раку, діабету 2 типу та подальшої інвалідності. Саме тому необхідно щорічно вимірювати індекс маси тіла (ІМТ) всіх пацієнток, що звертаються на прийом і за потреби спрямовувати їх на поведінкові та дієтологічні консультації.

Серйозною віковою проблемою у жінок, що часто призводить до інвалідності, є остеопороз. Переломи внаслідок остеопорозу пов’язані з втратою працездатності, обмеженням рухливості та втратою належності, хронічним болем, передчасною смертю. Тому важливим є проведення скринінгу на остеопороз у віці 50–65 років у жінок з групи ризику, а також у всіх жінок старше 65 років кожні 2 роки.

Практикуючим лікарям також не варто забувати про консультування щодо вживання тютюну. Пані Наталія виділила 5 питань стратегії залучення пацієнтів до дискусії про припинення паління:

  1. спитати про вживання тютюну в даний момент;
  2. порадити припинити палити;
  3. оцінити готовність пацієнтки відмовитись від паління;
  4. допомогти пацієнткам з першими кроками;
  5. дати поради щодо подальшої стратегії.

Ключовим для збереження здоров’я є також проведення регулярних онкоскринінгів раку молочної залози, шийки матки, легень, колоректального раку. 


Ольга Тян «Сучасні аспекти прогнозування перебігу менопаузи: як не запізнитися» 

З кожним роком середня тривалість життя жінок збільшується, але, на жаль, настання менопаузи ми відстрочити не можемо. А це означає, що приблизно половину свого життя жінка проводить у стані боротьби із власними гормонами. 

Клімактерій – це як своєрідна сходинка в житті жінки, що забезпечує перехід з одного періоду життя в інший. Це фізіологічний перехідний період між репродуктивною фазою та старістю, який має свої особливості та складнощі.

Менопауза – остання менструація у житті жінки, обумовлена виснаженням фолікулярного запасу та припиненням вироблення естрогенів, зазвичай наступає в 50–52 роки. Проте точкою відліку старіння жіночого організму є вік 37 років, коли фолікулярний резерв починає різко падати. 

Етапи старіння репродуктивної системи жінки можна визначити відповідно до критеріїв STRAW+10. 

Усі симптоми клімактеричного періоду поділяють на ранні та пізні. Проте жінки найчастіше звертаються з такими скаргами як припливи жару, нічна пітливість, порушення сну, депресивні симптоми та порушення менструального циклу. Іноді перші скарги у жінок, що вступають у клімактерій, можуть бути пов’язані із розвитком сексуальної дисфункції.

Різноманітність симптомів в перименопаузі пов’язана з тим, що статеві гормони діють на всі органи жінки.

Від жінок перехідного періоду часто можна почути, що вагітність у такому віці малоймовірна, а також те, що гормональна контрацепція для жінок старшого віку – небезпечна. Усе це є нічим іншим як міфами, адже, за даними американських дослідників, 70% небажаних вагітностей припадає на вікову групу жінок 41+. 

Зважаючи на вищесказане, американські експерти радять приймати КОК з низькими дозами естрогену жінкам, що не палять, до 50 років, а після – переходити одразу на менопаузальну гормональну терапію (МГТ). 

Основним принципом МГТ, згідно з рекомендаціями Міжнародного менопаузального товариства, є індивідуальний підбір препарату з врахуванням симптомів, сімейного анамнезу, результатів обстеження і вподобань самої жінки.

Спікер наголосила на тому, що, перед призначенням МГТ необхідно провести усі необхідні обстеження, включаючи мамографію в двох проекціях, колоноскопію та УЗД органів малого тазу.

Починати МГТ можна за умови, що товщина ендометрію, виміряна на УЗД, становить <4 мм; якщо ендометрій становить 4–7 мм, варто спочатку призначити прогестини на 14 днів, з наступним переходом на МГТ після менструації.

Важливим є те, що початок МГТ можливий у жінок не старше 60 років або з тривалістю менопаузи не більше 10 років. 

Призначення МГТ в перші 10 років постменопаузи – це можливість уповільнити/виключити:

  • прибавку маси тіла та розвиток абдомінального ожиріння;
  • розвиток інсулінорезистентності;
  • артеріальну гіпертензію;
  • порушення обміну ліпідів;
  • втрату мінеральної щільності кісткової тканини;
  • втрату хряща;
  • зниження м’язової маси;
  • підтримку когнітивної функції;
  • урогенітальний менопаузальний синдром.

Важливим аспектом профілактики хвороб в похилому віці є збереження здорової ваги в перименопаузі. 

В кінці своєї доповіді спікер узагальнила, що жінки в період менопаузального переходу – це ідеальні кандидати для початку профілактики шляхом модифікації способу життя та призначення індивідуально підібраної менопаузальної гормональної терапії.


Олександр Попков «Ендометріоз: як досягти довготривалої ремісії» 

Доповідь представлена за підтримки компанії Bayer

На сьогодні немає вагомих доказів того, що передопераційна гормональна терапія при ендометріозі зменшує ступінь хірургічного втручання, продовжує тривалість знеболення, збільшує частоту майбутніх вагітностей або знижує частоту рецидивів. Вона виправдана лише за умови, якщо операція відкладається. В свій час призначення гормональних препаратів після хірургічного лікування ендометріозу прописано у рекомендаціях ASRM та ESHRE. 

Як зазначено в рекомендаціях ESHRE, довготривале медикаментозне післяопераційне пригнічення протягом 6–24 місяців призводить до зменшення ризиків рецидиву симптомів. Тоді як у 11–32% жінок, які не приймають гормональну терапію, протягом 5 років після операції відбувається рецидив захворювання. Біомаркером, що дозволяє нам говорити про рецидив, є СА-125.

Медикаментозна протирецидивна терапія може бути проведена шляхом застосування пероральних прогестинів (таких як Візан), агоністів ГнРГ, ЛНГ-ВМК та інгібіторами ароматази. Однак, лікування прогестином (Візан) має декілька переваг порівняно з іншими видами терапії, а саме: 

  • дозволяє уникнути тромбоемболічного ризику, пов’язаного з естрогеном, який наявний в естрогенвмісних контрацептивах; 
  • у порівнянні з аналогами ГнРГ пероральне лікування прогестином (Візан) у високих дозах не пов’язано з втратою кісткової маси та є менш дороговартісним. 

Дослідження продемонстрували, що післяопераційне застосування ВМС з левоноргестрелом знижувало рецедив лише дисменореї у жінок з ендометріозом. Саме тому даний метод не рекомендований для протирецидивного лікування. 

Таким чином, ключовими позиціями даної доповіді можна вважати наступні:

  • хірургія – одноразова, таргетована;
  • дієногест (Візан) – до досягнення ремісії або як перша лінія в момент рецидиву;
  • при призначенні терапії враховувати репродуктивні плани пацієнтки.


Лариса Луценко «Менопауза і жировий обмін»

Зміни жирового обміну у жінок в процесі старіння супроводжуються підвищенням загального вмісту жиру в організмі: як в тканинах, так і в крові; підвищенням рівня загального холестерину в крові; зміною якісного складу фосфоліпідів; значним підвищенням вмісту тригліцеридів та іншими процесами, що може призводити до відкладання жирів у депо та сприяти розвитку ожиріння. 

Саме ожиріння є однією із найактуальніших проблем ХХІ століття, поширеність якого у світі становить 20%. 

Під ожирінням варто розуміти не просто надлишкове накопичення жиру в організмі, а хронічне рецидивуюче захворювання, асоційоване з рядом серйозних метаболічних порушень, що може призводити до ранньої втрати працездатності і передчасної смерті.

Ожиріння – це стан, коли надлишок жирової маси на 15% перевищує ідеальну вагу або на 10% максимально допустиму вагу. Для клініцистів важливим є не лише ступінь ожиріння виставлений за ІМТ, а й метаболічний фенотип ожиріння – здоровий чи нездоровий. 

Основні фактори, що сприяють менопаузальним змінам в складі тіла, що призводять до збільшення ваги та перерозподілу жирової маси, включають:

  • генетичні фактори (генетична схильність, етнос, епігенетичні зміни)
  • гормональні фактори (швидка гіпоестрогенемія, відносна андрогенемія, низький рівень ССЗГ)
  • екзогенні фактори (нездорове харчування, низька фізична активність, медичні препарати).

Під «маскою» ожиріння часто можуть приховуватися такі ендокринні порушення як гіпотиреоз та гіперкортицизм. 

Враховуючи те, що тиреотропна активність гіпофізу до 60–80 років знижується практично вдвічі та високу розповсюдженість гіпофункції ЩЗ у даного контингенту населення, експерти рекомендують проведення скринінгу гіпотиреозу серед осіб старше 60 років шляхом визначення рівня ТТГ. Тоді як, згідно з гайдлайном 2020 року, рутинне обстеження на наявність гіперкортицизму не рекомендоване. Таке дослідження варто проводити лише у випадку клінічної підозри. У цьому ж гайдлайні, присвяченому питанням ожиріння, експерти не рекомендують починати замісну терапію естрогенами лише з однією метою – зменшити масу тіла.

Дослідження 2018 року щодо асоціації МГТ із загальним вісцеральним ожирінням продемонструвало, що жінки, які приймали МГТ, мали найнижчий показник вісцерального жиру, скоригований за віком, більш низький ІМТ, скоригований за віком, та тенденцію до більш низької загальної жирової маси. Проте ступінь впливу МГТ не була значною, тому МГТ не може замінити інші втручання (фізичну активність). 

Тому правильною тактикою при ожирінні в перименопаузі має бути дотримання «правильного харчування», сприяння фізичному навантаженню, систематичний прийом вітаміну Д, корекція ендокринних порушень (за їх наявності), а МГТ може лише частково запобігти зміні складу тіла.


Ольга Бакай «Гіперпластичні процеси ендометрію: коли необхідна біопсія»

Після 40 років у жінок досить виражено змінюється гормональний фон, що часто призводить до активації гіперпластичних процесів в ендометрії. 

Гіперплазія ендометрію (ГЕ) являє собою патологічну дифузну або вогнищеву проліферацію слизової оболонки матки із збільшенням співвідношення залозистого компоненту до строми. 

Захворюваність на гіперплазію ендометрію збільшується з віком і досягає свого піку в 50–54 роки.

Існує досить багато часто протилежних поглядів на дану проблему, проте у своїй доповіді пані Ольга представила рекомендації найавторитетніших світових товариств. 

Як відомо, морфологічно (за ВООЗ 2014 року) виділяють неатипову та атипову гіперплазію ендометрію. Головним фактором ризику ГЕ є тривала експозиція естрогенів на ендометрій, яка не контролюється прогестинами. Крім того, до факторів ризику відносять ожиріння, ановуляцію, СПКЯ, раннє менархе та пізню менопаузу, неплідність, відсутність вагітностей в анамнезі та ЦД 2 типу. Усунення факторів ризику, особливо ожиріння, є ефективним способом лікування ГЕ.

Найбільш частим проявом ГЕ є аномальна маткова кровотеча (АМК). Трансвагінальне УЗД повинно бути методом візуалізації 1 лінії при АМК.

Методика дослідження ендометрію полягає в наступному:

  • оцінку варто проводити в ранню проліферативну фазу (4–6 день МЦ);
  • при ЗГТ – через 5–10 днів після останнього прійому прогестерону;
  • товщину ендометрію потрібно вимірювати в сагітальній площині;
  • кут між ендометрієм та ультразвуковим променем – 90.

У нормі у репродуктивному періоді проліферативної фази товщина ендометрію становить до 6–7 мм, тоді як в менопаузу – зазвичай <5 мм (але може бути до 11 мм у перші 3–5 років менопаузи, при ЗГТ). В нормі структура ендометрію – однорідна, з регулярними межами, лінійною серединною лінією без внутрішньопорожнинних утворень. 

При гіперплазії ендометрію під час УЗД можна виявити потовщений ендометрій, зони гіперплазії гіперехогенні, з множинними кістозними включеннями. Васкуляризація при ГЕ частіше не відрізняється від норми.

Вогнищева гіперплазія часто може симулювати поліпи ендометрію, тому важливо проводити чітку диференціальну діагностику цих станів (головною морфологічною відмінністю поліпу від гіперплазії є наявність судинної ніжки).

Атипова гіперплазія може розвиватися як в гіперплазованому, так і в атрофічному ендометрії, а також в поліпах. УЗ-ознаки атипової гіперплазії – неспецифічні, практично не відрізняються від звичайної гіперплазії.

Спікер нагадує нам, що діагноз ГЕ може бути поставлений тільки в результаті гістологічного дослідження. Тоді у нас виникає питання: коли потрібна біопсія ендометрію?

Оптимальне порогове значення товщини ендометрію, що потребує біопсії, все ще знаходиться на стадії обговорення. Проте, показано, що ймовірність раку підвищується зі збільшенням товщини ендометрію і за наявності постменопаузальної кровотечі. 

У ході своєї доповіді пані Ольга сформувала наступні рекомендації щодо проведення біопсії: 

  • у пременопаузі: при товщині ендометрію менше 7 мм наявність ГЕ малоймовірна, тому рішення повинно базуватись на клінічних даних;
  • у менопаузі в асимптомних жінок: поріг – 11 мм, вирішується індивідуально; 
  • при постменопаузальній кровотечі: немає точки відліку, яка гарантовано виключала б рак ендометрію, але його ймовірність знижується із зменшенням товщини ендометрію, мінімальна при 3 мм.

Перед проведенням біопсії необхідно володіти інформацією про тип внутрішньоматкової патології, її локалізацію, наявність великих судин, що її живлять, наявність субмукозних вузлів, що деформують порожнину матки, наявність аномалій матки та особливості її положення, товщину стінки матки, стан шийки матки.

Ірина Кишакевич «Гістероскопія під час менопаузи»

Для проведення якісної гістероскопії потрібно мати гарну візуалізацію, яка забезпечується наявністю якісної оптики, ендокамери, джерела світла, світлового кабелю та монітора. Перед введення гістероскопа в порожнину матки важливо перевірити подачу рідини, увімкнути джерело світла, сфокусувати камеру. Під контролем зору гістероскоп вводиться в цервікальний канал. Орієнтирами, які вказують на те, що гістероскоп знаходиться в порожнині матки, є вічка маткових труб.

При огляді порожнини матки необхідно звернути увагу на колір та товщину ендометрію, його відповідність до фази МЦ, форму і величину порожнини матки, наявність патологічних утворів та включень, рельєф стінок та стан вічок маткових труб.

Ознаками офісної гістероскопії є те, що вона проводиться без анестезії, вагіноскопічним підходом (без дзеркал, кульових щипців, розширювачів, маткового зонда), без вишкрібання, в амбулаторних умовах, потребує мінімум обстежень, є мінімально інвазивною процедурою, під час якої для розширення порожнини матки використовують фізіологічний розчин.

Спікер наголосила на тому, що якщо відсутня хоч одна із вказаних ознак, то таку гістероскопію не можна вважати офісною. 

Проте проведення саме офісної гістероскопії із візуально контрольованим взяттям біопсії для гістологічного дослідження є золотим стандартом для оцінки ендометрію для жінок в клімактерії. 

Показаннями до гістероскопії у жінок 40+ є:

  • кров’янисті виділення в пре-, пост- і менопаузальному віці (гістероскопія вважається найкращим методом обстеження при патології ендометрію та кровотечах);
  • діагностика та лікування вогнищевих внутрішньоматкових уражень, наприклад поліпів, гіперплазії, підслизових міом;
  • ендоцервікальні ураження;
  • оцінка ефективності і контроль гормонотерапії;
  • виявлення та вилучення ВМС;
  • абляція ендометрію.

Для систематизації гістероскопічних знахідок та покращення комунікації між спеціалістами вченими була розроблена класифікація мікрогістероскопічних зображень, що базується на ступені гістероскопічного ризику раку ендометрію (РЕ) при ранній діагностиці. Також вченими було виявлено високу кореляцію між гістероскопічними зображеннями та гістологічним заключенням (коефіцієнт Каппа=0,966), що робить гістероскопію важливим діагностичним інструментом в групі ризику щодо РЕ.

Традиційними ознаками нормального вигляду ендометрію при гістероскопії в постменопаузу слід вважати:

  • витончений або відсутній ендометрій;
  • поверхня ендометрію – гладка або з трабекулярною структурою, що спричинено оголеною, тонкою нижчележачою стромою;
  • колір ендометрію – білий;
  • васкуляризація ендометрію – мінімальна;
  • протоки залоз не візуалізуються.

Ультразвуковими показаннями до взяття матеріалу для морфологічного дослідження ендометрію у перименопаузі та репродуктивному періоді є збільшення товщини ендометрію більше 16 мм або наявність УЗ-ознак порушення структури ендометрію, а також ЕМС більше 0,33.

У постменопаузі біопсію ендометрію слід взяти при його товщині більше 5 мм та ЕМС більше 0,15.

Велика група показів до гістероскопії є контрольні дослідження для оцінки ефективності проведеного лікування. Контрольна гістероскопія (2 рази на рік протягом 3 років) показана жінкам в постменопаузі з раніше виявленою атрофією ендометрію, що супроводжується кров’янистими виділеннями зі статевих шляхів.

Відомо, що найчастішим клінічним симптомом РЕ є аномальні маткові кровотечі (АМК).

Гістероскопія при АМК показана у наступних ситуаціях:

  • надмірна кількість або тривалість кровотечі у жінок, віком старше 40 років;
  • посткоітальна кровотеча з нормальним мазком шийки матки;
  • постменопаузальна кровотеча або товщина ендометрію більше 4 мм у жінок в менопаузі.

Слід пам’ятати, що поліпи ендометрію інколи також ускладнюються злоякісною гіперплазією. Поширеність злоякісних поліпів низька, проте старший вік, менопауза, ожиріння та ЦД збільшують ризики малігнізації поліпів ендометрію.

Саме тому гістологічне дослідження поліпів обов’язкове для жінок постменопаузального періоду. Проте не слід застосовувати для діагностики та лікування поліпів сліпе розширення та кюретаж, оскільки це спричиняє фрагментацію поліпа, що ускладнює гістопатологічну діагностику.


Лариса Луценко «Андрогени та жінка в постменопаузі»

Чомусь серед лікарів існує тенденція до ігнорування рівня андрогенів у жінок пре-, пост та менопаузального віку. Проте їх рівень, як рівні жіночих статевих гормонів, фізіологічно знижується у жінок після 40 років, а про дефіцит андрогенів можна говорити вже у віці 55–65 років. Встановлено, що до 60 років жінка втрачає 60% ДГЕА. 

На сьогодні не існує чіткого визначення андрогенного дефіциту. Крім того, не завжди існує відповідність між концентрацією тестостерону в організмі жінки та клінічними проявами. Це може бути пов’язано з недостовірним лабораторним результатом через низькі фізіологічні рівні, синтезом тестостерону в периферичних тканинах, індивідуальними розбіжностями в чутливості рецепторів андрогенів. 

Клінічні прояви дефіциту андрогенів у жінок включають емоційні (погіршення загального самопочуття, настрою, відчуття втомлюваності), сексуальні (зниження лібідо), урогенітальні (цистоуренальна та вагінальна атрофія), когнітивні та метаболічні (втрата кісткової маси, зниження м’язової сили, ожиріння) порушення.

Слід пам’ятати, що причини дефіциту андрогенів у жінок старшого віку можуть бути не лише фізіологічні, а й патологічні (первинна яєчникова недостатність, двостороння оваріоектомія, гіпопітуітаризм, наднирникова недостатність, прийом препаратів).

На сьогоднішній день андрогензамісна терапія таких станів не знаходить широкого застосування через відсутність чітких алгоритмів використання андрогенів у жінок та відсутність офіційно схвалених препаратів для замісної терапії.

Незначну андрогенну дію мають похідні 19-норстероїдів та препарати із групи селективних тканинних регуляторів активності естрогенів.

Єдиним доведеним показом для застосування тестостерону у жінок є діагностований (після біопсихосоціальної оцінки) знижений сексуальний потяг в постменопаузі.

У жінок старше 40 років можливий і надлишок андрогенів, що найчастіше можу бути пов'язаний із прийомом препаратів (ятрогенна гіперандрогенія), СПКЯ, андрогенпродукуючими пухлинами яєчників та наднирників, стромальним гіпертекозом яєчників, вродженою дисфункцією кори наднирників.

Для діагностики гіперандрогенія в постменопаузі слід оцінити клінічні прояви, анамнез менструальної функції, наявність гіперандрогенізму в репродуктивному віці та персистенцію в постменопаузі, а додатковим критерієм може бути полікістозна структура яєчників.

Клінічні прояви класичного фенотипу СПКЯ нівелюються з настанням менопаузи, тому постає питання, чи необхідно лікувати подібний стан у такому віці. Щодо інших станів, які можуть спричинити гіперандрогенію в старшому віці, то їх лікування не відрізняється від такого, що у жінок репродуктивного віку.


Замість післямови

Як говорила Коко Шанель: «Вік жінки – не головне: можна бути чудовою в 20 років, чарівною в 40 і залишатися неперевершеною до кінця днів своїх». Саме тому лікарям так важливо знайти підхід до кожної своєї пацієнтки у віці старше 40 років, щоб забезпечити їм можливість залишатися здоровими та насолоджуватися життям якомога довше.

Детальніше
Всі публікації

"Гарний сонолог – це той, хто отримує всі стандартні зображення у 100% випадків, а не фантастичні зображення у маленькому проценті випадків"

 

Резюме:

Профі-Лаб з акушерсько-гінекологічного ультразвуку – це щорічний конгрес світового рівня, що проходить в Києві на початку грудня та збирає спеціалістів понад 400 спеціалістів з України, країн СНД та Східної Європи. Минулорічний Профі-Лаб був надзвичайно насиченим яскравими спікерами, доповідями та спілкуванням. Пориньте в атмосферу - з фото, дізнайтеся, про що саме йшлося, - з меседжами з кожної доповіді. Зустрічаємося 10–12 грудня 2020 у Києві!

 

Ключові слова:

Рубець на матці, рубець після КР, ехоанатомія структур обличчя плода, ехомаркери вад розвитку обличчя, ризик анеуплоїдії, анатомічна оцінка плода, ризик прееклампсії, монохоріальні двійні, хоріальність, анастомоз, синдром анемії̈-поліцитемії̈ (TAPS), скелетні дисплазії̈, остеохондродисплазії, синдром Prune belly, кістозні абдомінальні утвори, фетальні кісти

Одним з традиційних фокусів Профі-Лабів є дослідження плода та акушерська проблематика. У грудні 2019 ми присвятили цілу сесію ехографії серця плода (читайте репортаж за посиланням https://extempore.info/component/content/article/9-joornal/1997-sertse-u-fokusi-reportazh-z-konhresu-2019-skhidnoyevropeyski-zustrichi-profesionaliv-ultrazvuk-v-akusherstvi-ta-hinekolohii-1-iz-4.html?Itemid=142). 

У цьому номері ми розповімо про інші доповіді з пренатального ультразвуку.  


Інеса Сафонова прочитала лекцію з УЗ-дослідження рубця на матці після КР, до та під час вагітності. Лекція розпочалась з опису УЗ-дослідження рубця на матці поза вагітністю. Істмоцелє – виїмка в ділянці рубця після кесаревого розтину (КР) глибиною більше, ніж 2 мм. Частота істмоцелє поза вагітністю зростає на фоні збільшення кількості жінок з рубцем після КР. У 2019 році був опублікований консенсус Delphi щодо сонографічного дослідження ніші. Симптомні ніші – показання для хірургічного лікування. Тип хірургічного лікування залежить від товщини резидуального міометрія.


Друга частина лекції була присвячена аномаліям рубця на матці після КР у І триместрі вагітності. Ніші не є предикторами клінічно загрозливого розриву матки. Вагітність в рубці/ніші – маточна ектопічна вагітність. Ризик вагітності в рубці після двох КР – 1/50.

Ключові ознаки високого ризику ургентних ускладнень:

• серцебиття ембріона;
• термін 8 тижнів і більше;
• товщина резидуального міометрія 2 мм та менше.

У третій частині лекції Інесса Миколаївна доповідала про УЗД рубця на матці у ІІ-ІІІ триместрі вагітності. За даними ВООЗ, лише 64% розривів матки відбуваються при наявності рубця на матці, в 36% випадків розрив відбувається без рубця на матці. Частота вдалих вагінальних пологів після КР (ВПКР) сягає 75–82%.

У теперішній час використання товщини нижнього сегменту матки після 36 тижнів як предиктора вдалих/ускладнених ВПКР – дискусійне. 

Нелла Волик виступила з доповіддю про ехоанатомію структур обличчя плода у І триместрі та ехомаркери вад розвитку обличчя. Доповідь розпочалась з ембріології структур обличчя та ехоанатомії обличчя плода у 2Д та 3Д режимі.


Друга частина доповіді була присвячена основним ехо-ознакам оро-фаціальних аномалій:

  • профіль;
  • носова кісточка;
  • ретроназальний трикутник;
  • розмір лобного простору;
  • піднебінно-верхньощелепний розмір;
  • максило-назо-мандибулярний кут;
  • щілина нижньої щелепи.

 

Профіль плода та носова кісточка є скринінговими маркерами. Ретроназальний трикутник відноситься до діагностичних маркерів. Розмір лобного простору в нормі залежить від КТР (3,0 мм при КТР 45 мм; 0,1 мм – при КТР 84 мм). Піднебінно-верхньощелепний розмір (довжина верхньої щелепи) в нормі становить 4,66 мм при КТР 45 мм. Максило-назо-мандибулярний кут не залежить від КТР. Збільшується при мікроретрогнатіях та лицьових розщелинах. Щілина нижньої щелепи лінійно залежить від КТР. Нижній лицьовий кут є потенціальним маркером. Однак необхідно визначення порогових значень для використання в якості маркеру.

 

Другий день розпочався з майстер-класу від Dr. Simon Meagher (Австралія) «Скринінг вад розвитку плода в 11–14 тижнів: базове та розширене дослідження».

4 основні задачі скринінгу І триместру: 

  • загальна оцінка;
  • визначення ризику анеуплоїдії;
  • анатомічна оцінка плода;
  • визначення ризику прееклампсії.

Доповідь Dr. Simon Meagher була присвячена детальному опису розширеного анатомічного дослідження плода. Акранія, енцефалоцеле, алобарна голопрозенцефалія, атрезія тристулкового клапану, атрезія легеневої артерії, пентада Кантрела, ектопія серця, омфалоцелє, гастрошизис діагностуються в 100% випадках під час скринінгу І триместру. Слід використовувати стандартизовані анатомічні протоколи для підвищення чутливості УЗД в першому триместрі. У керівництві ISUOG по УЗ-скринінгу в І триместрі представлений мінімальний перелік, який повинен виконати лікар під час скринінгу, проте можна розширювати скринінг і робити більш детальне дослідження! Також дякуємо маестро за влучний вислів: «Гарний сонолог – це той, хто отримує всі стандартні зображення у 100% випадків, а не той, хто отримує фантастичні зображення у маленькому відсотку випадків».

 

Довгоочікувана зустріч з професоркою Liesbeth Lewi (Бельгія), ми всі були зачаровані її майстер-класом «Анатомія плаценти та ускладнення, специфічні для монохоріальних двієнь» та представленими рідкісними кейсами.
Під час УЗД в І триместрі слід обов’язково визначати хоріальність двієнь.

У монохоріальній плаценті можуть бути присутні 2 типи анастомозів:

• Анастомоз між артерією та веною (глибокі анастомози, однонаправлені).
• Анастомоз між артерією та артерією (поверхневі анастомози, двонаправлені).



Синдром реверсної артеріальної перфузії у двійні (TRAPs) зустрічається в 2.5% монохоріальних двієнь (1 на 15 000 вагітностей). Метод лікування: інтрафетальна лазерна терапія під контролем УЗД.
Фето-фетальний трансфузійний синдром (ФФТС) виникає в 10% монохоріальних двієнь і діагностується при наявності олігогідрамніону у одного плода і полігідрамніону – у другого. Має 5 стадій. Лікування – лазерна абляція судинних анастомозів.
Синдром анемії-поліцитемії (TAPS) проявляється дискордантністю рівня гемоглобіну з розвитком у плодів анемії-поліцитемії. Інколи виникає після лікування ФФТС.
Селективна затримка росту одного з плодів характеризується дискордантністю розрахованої маси плодів >20%.



Виділяють 3 типи:

• 1 тип – нормальний доплер в артерії пуповини (АП). Найбільш сприятливий перебіг.
• 2 тип – постійний нульовий діастолічний кровоплин в АП або постійний реверсний діастолічний кровоплин в АП. Характеризується найбільш несприятливим перебігом.
• 3 тип – інтермітуючий нульовий діастолічний кровоплин. Має найбільш непередбачуваний перебіг.

 

Микола Веропотвелян представив доповідь про синдром анемії̈-поліцитемії̈ (TAPS): діагностику, менеджмент, результати.

Клінічна маніфестація TAPS:

• 50–60% – пренатально (кінець ІІ, початок ІІІ триместру)
• 40–50% – постнатально.

Класифікація TAPS:

• І стадія – пікова систолічна швидкість(ПСШ) в СМА менше 1.0 МоМ у реципієнта та ПСШ в СМА у донора більше 1.5 МоМ.
• ІІ стадія – ПСШ менше ніж 0.8 МоМ у реципієнта та ПСШ більше 1.7 МоМ у донора.
• ІІІ стадія – критичні порушення гемодинаміки при допплерометрії.
• ІV стадія – набряк плода.
• V стадія – загибель одного чи обох плодів.


Постнатальні критерії TAPS:
Донор:

• Анемічний, блідий, (Hb <110 г/л).
• Ретикулоцитоз.
• Міжблизнюкове співвідношення ретикулоцитів >1.7
• Гіпоальбумінемія, гіпопротеінемія

Реципієнт:

• Поліцитемічний, червоно-багрового кольору
• Hb > 200г/л (або Ht > 65%)
• Можлива тромбоцитопенія

Варіанти пренатального менеджменту:

• Вичікувальна тактика.
• Дострокове ургентне розродження.
• Внутрішньоутробна гемотрансфузія/часткове замінне переливання, гемодилюція.
• Лазерна хірургія (методика Соломона).
• Селективний фетоцид.

Також були представлені клінічний випадок TRAPS та диференційна діагностика синдромів несбалансованих фето-фетальних трансфузій.


Dr. Michael Brusilov (Ізраїль) розібрав по полицях скелетні дисплазії̈, як летальні, так і нелетальні, сфокусувавшись на діагностиці, дифдіагностиці, генетиці та консультуванні родини. Повністю доповідь у вигляді статті можна прочитати за посланням https://extempore.info/component/content/article/9-joornal/1993-ckeletni-dysplazii.html?Itemid=142

Остеохондродисплазії, або Скелетні дисплазії – Генетичні гетерогенні захворювання. Розрізняють понад 350 синдромів. Тільки частину з них можна діагностувати у пренатальний період. 

Остеохондродисплазії, або Скелетні дисплазії – системні захворювання кісткової системи.

Дизостози – патологія однієї чи групи костей.



Зони росту – високоорганізована тканина, яка складається з трьох шарів:
• Зона спокою.
• Проліферативна зона.
• Гіпертрофічна зона.
Зазвичай скелетні дисплазії діагностуються в кінці другого триместру.

Підозра може виникнути при:

      •   затримці росту кісток;

  • порушенні форми кісток
  • порушенні мінералізації;
  • переломах.

    УЗД-критерії летальності:

    • співвідношення окілу грудної клітини до окілу живота менше 0.6;
    • серце займає більше 50% грудної клітини;
    • співвідношення окілу живота до довжини стегна більше 16.

    Алгоритм оцінки скелету:

    • розмір;
    • вид;
    • мінералізація;
    • наявність/відсутність переломів.

Ахондроплазія зустрічається з частотою 1:10 000–30 000

Фенотип:

  • ризомелія (вкорочення проксимальної частини кінцівок);
    • маленький зріст;
    • велика голова;
  • гіпоплазія середньої частини обличчя;
    • короткі кінцівки;
    • лордоз поперекового відділу;
    • нормальний інтелектуальний розвиток.



    Ускладнення після народження:

    • гідроцефалія;
    • компресія шийного відділу спинного мозку;
    • спінальний стеноз;
    • ортопедичні проблеми;
    • нічні апное.

    Дефекти формуванні та сегментації зустрічаються приблизно у 0.5–1/1000. Можуть бути одиничними або множинними. В грудних відділах – 64%, грудино-поперековий відділ – 20%, поперековий відділ – 11%, попереково-сакральний відділ – 5%.

    Аномалії можуть бути викликані:

  • аномальним формуванням (відсутністю структур через порушення осифікації);
  • аномальною сегментацією;
  • порушенням обох процесів.

 
Кнопкологічний майстер-клас від Міхаеля Брусилова


Кнопкологічний майстер-клас від Міхаеля Брусилова

Майже всі клінічні випадки, які було представлено зі сцени Профі-Лабу, були присвячені плодовій медицині.

 
Вероніка Томашева (Білорусь) доповіла про синдром Prune belly.

Синдром Prune belly:

  • дефіцит м’язів передньої черевної стінки;
  • мальформації урогенітального тракту;
  • крипторхізм.

    Був представлений клінічний випадок синдрому Prune belly.

 

Олександр Телегуз доповів про кістозні абдомінальні утвори плода, питання пренатальної діагностики та постнатального спостереження.

  • Фетальні кісти зазвичай виявляються при рутинному пренатальному УЗД-обстеженні.
  • Важливими сонографічними ознаками для діагностики є розмір, локалізація, і наявність септацій або внутрішніх ехо-структур.
  • Пренатально виявлені кістозні абдомінальні утвори потребують динамічного спостереження, співставлення пренатальних та постнатальних зображень.
  • Необхідна архівація фото та відео-матеріалів з метою відстеження динаміки утворів.

    Були представлені різні клінічні випадки інтестинальних дуплікатурних кіст, меконіальних псевдокіст, кіст яєчника, крововиливу у наднирник, уретероцеле у плода.

 

Однією з найяскравіших у сесії клінічних випадків була доповідь Віолети Марцинковської про амніотичні тяжі. Авторську статтю за цією темою можно прочитати за посиланням https://extempore.info/component/content/article/9-joornal/1995-syndrom-amniotychnykh-peretiazhok-amniotic-band-syndrome-vypadok-sonohrafichnoi-diahnostyky-u-tretomu-trymestri-vahitnosti.html?Itemid=142



Детальніше
Всі публікації

Резюме:

У статті розглянуто можливості клінічного прояву обмеженого плацентарного та істинного фетального мозаїцизму. На основі аналізу наукової літератури показано доцільність застосування повногеномного НІПТ (за всіма хромосомами) як скринінгового тесту «першої лінії» з метою виявлення зазначених станів, визначення генетичного ризику та вибору подальшої тактики обстеження і спостереження вагітності.

Ключові слова:

Скринінг, НІПТ, мозаїцизм, генетичний ризик, репродуктивні втрати.

DOI:

https://doi.org/10.37529/obgyn.2020.2/2-20.01-11

 

Неінвазивне пренатальне тестування (НІПТ) широко використовується для скринінгу поширених анеуплоїдій з 2011 року. Хоча НІПТ є високочутливим та високоспецифічним тестом, можливі й хибнопозитивні результати, що можна виявити при отриманні нормального каріотипу плода при каріотипуванні амніоцитів. Однією з важливих причин хибнопозитивних результатів є обмежений плацентарний хромосомний мозаїцизм (ОПМ). З розширенням можливостей НІПТ до проведення тестування всіх хромосом (включаючи рідкісні види трисомій) у співтоваристві лікарів не вщухають дискусії про доцільність проведення повногеномного тестування та про те, чи достатньо дослідження лише трисомій 13, 18, 21 і анеуплоїдій статевих хромосом для прийняття клінічно зважених рішень. Проте, чи варто вважати випадки хибнопозитивних результатів клінічно незначущою лабораторною помилкою?

Детальніше
Всі публікації

Резюме:

Ниркова коліка – одна із найчастіших неакушерських  причин госпіталізації вагітних пацієнток. Ультразвукова діагностика – метод першої лінії обстеження вагітних завдяки безпечності та доступності. Однак при вагітності існує ряд фізіологічних змін, що значно затруднюють візуалізацію сечокамяної хвороби.

 

Ключові слова:

Вагітність, ниркова коліка, конкременти сечоводу, ультразвукова діагностика.

DOI:

https://doi.org/10.37529/obgyn.2020.2/2-20.01-13



Сечокам’яна хвороба хвороба відноситься до поширених нозологій. ЇЇ частота у Азії – 1–5%, в Європі – 5–9%, у Північній Америці – 7–13% [1]. Частота уролітіазу при вагітності в літературних джерелах оцінюється по-різному: від 1:244 до 1:2400 [2] вагітних. Менеджмент уролітіазу у такій специфічній категорії пацієнтів, як вагітні, потребує особливого підходу.

Камені сечових шляхів можна класифікувати  по етіології, розмірах, локалізації, мінеральному складу, рентгенологічних характеристиках, ризиках рецидиву каменеутворення[3].

Детальніше