Починаючи розповідь про XIV симпозіум з імунології репродукції, неможливо оминути історичну довідку, оскільки то була не лише наукова конференція, а й, певною мірою, меморіал на честь фундатора цієї галузі імунології Кирила Братанова.

27 вересня 1967 року тут пройшов Перший Міжнародний Симпозіум із імунології фертилізації та сперматозоїдів. Імунологія репродукції починалась скоріш як ветеринарна дисципліна :). Не буду критикувати лікарів, бо в них іноді зв’язані руки. Однак саме спрямованість на результат і відсутність морально-етично-релігійних забобонів, властиві ветеринарам, дозволили уявити, а потім реалізувати IVF, донацію та сурогатне материнство.

Тоді академік Кирил Братанов зібрав однодумців із усього світу на наукову дискусію щодо особливостей імунних механізмів у аспектах репродукції. Із того вересневого симпозіуму згодом з’явилися окрема наукова дисципліна «імунологія репродукції» та було обрано керівний орган – Міжнародний Координаційний Комітет з імунології репродукції. А з нього вже формувались Міжнародне товариство з імунології репродукції, Європейське, Американське та інші наукові товариства з імунології репродукції.

Болгарія, звісно, не може рівнятися із країнами, де на науку виділяють достатні кошти, однак ентузіазм, ініціативність та повага до минулих здобутків призвели до появи цілого покоління молодих болгарських вчених-імунологів репродукції, що здебільшого працюють у Європі та Америці. Одночасно, завдяки ліберальним правилам, вони повертаються, викладають, діляться набутим досвідом і підвищують загальний рівень науки своєї країни. Так повага до минулого плюс пошана реальних авторитетів стає майбутнім.

Цього року Варна знов зібрала дуже авторитетну компанію представників світових центрів у дослідженні імунології репродукції. І тому особливо приємно, що Україна, як і завжди, входить у перелік таких центрів. Три учасники представили 2 усні доповіді та 2 постерні презентації (що, очевидно, не відповідає рівню державного фінансування науки :)). З іншого боку, кількість досліджень і «просунутість» вітчизняних лікарів у цій сфері могла б дати і набагато більше.

З усього різноманіття доповідей хочу наголосити на окремих, при тому не буду зупинятися на ветеринарії та дослідженнях в галузі андрології, що мають до жіночого здоров’я опосередковане відношення:).

Carolyn Coulam (USA) озвучила результати щодо феномену суперфертильності, який, так само як субфертильність, є імунологічним. Проте при першому децидуальному фенотипі, притаманному пацієнткам з невиношуванням вагітності, ендометрій втрачає «розбірливість» по відношенню до зародків низької якості, порушуючи прозапальну цитокінову відповідь. Це призводить до збільшення імплантаційного потенціалу анеуплоїдних зародків і, як наслідок, наступних втрат вже клінічних вагітностей.

У випадку ж надмірної «розбірливості» ендометрію по відношенню до будь-яких ембріонів, притаманної для субфертильного децидуального фенотипу, майже будь-який зародок сприймається як «чужий», з надмірною цитокіновою відповіддю на нього та відсутністю умов для нормальної імплантації.

Kenneth Beaman (USA) прочитав цікаву лекцію щодо більшої подібності моделі «Вагітність» до моделі «Пухлина», а не більш класичної «Трансплантат». Щоправда, дискусія і запитання після доповіді призвели до згоди з тим, що автор погарячкував із назвою і лише хотів підкреслити певні цікаві паралелі.

Shigeru Saito (Japan) вкотре ускладнив проблему Т-регуляторних клітин у регуляції імунної відповіді під час вагітності.

Тепер він описав ще як мінімум 4 різні субпопуляції цих клітин із різними функціями, тобто клінічне використання цього параметру відкладається ще років на 5. Все одно корисно, щоб не впадати у зайвий оптимізм. Будемо слідкувати далі.

Завжди оптимістичний Eytan Barnea (USA) оповів про величезні успіхи у лікуванні ледь не всіх хвороб за допомогою преімплантаційного фактору... але варто слухати із достатньою мірою скептицизму. Наш особистий досвід не дозволяє розділяти більшість почутих тез.

Joanne Kwak-Kim (USA) доповідала про вплив вітаміну D на NK-цитотоксичність. Наведені результати поки що стосуються лише досліджень in vitro, проте вони справді цікаві та обнадійливі по відношенню до перспектив його подальшого клінічного використання.

Тим не менш, від себе застерігаю від захоплення цим методом як мінімум у випадках, коли дефіцит холекальциферолу не підтверджений.

Крім того, важливо розуміти, що досі опубліковані дослідження стосуються переважно підтвердження впливу дефіциту вітаміну на ті чи інші патогенетичні ланки та клінічні результати. Проте досі бракує даних щодо покращення кінцевих результатів при застосування лікувальних доз холекальциферолу. Крім того, діапазон використаних доз також досить варіабельний. Тому особисто ми плануємо у найближчий час спробувати дослідити ефективність цього методу лікування, якщо, звичайно, клініцисти проявлять зацікавленість і теж зроблять свій внесок.

Так само оптимістично, проте менш переконливо звучала доповідь Roumen Roussev (Bulgaria) щодо успішності лікування репродуктивно-імунних порушень малими дозами інтравенозного імуноглобуліну та інтраліпіду. Таке враження, що реальних доказів для багатьох лікарів не потрібно, а непогані результати за емпіричного використання терапії мають означати, що вона всім має допомагати. Ну, прямо як у нас :).

Одна із найвражаючих була доповідь Raina Fichorova (USA) щодо вагінального мікробіому та вроджених захисних механізмів. Вона сформулювала узагальнений симбіотично екологічний підхід до співіснування цієї надунікальної і надіндивідуальної екосистеми. Акценти були поставлені саме на питанні: «Хто формує грунт –рослини?» та «Що формує сам грунт – рослинність?» Для ілюстрації суперечливості певних підходів були проілюстровані результати дворічних досліджень пацієнток, які щотижня тестувалися на тисячі видів симбіотичних та патологічних мікроорганізмів.

Дослідження двох груп пацієнток з наявністю трихомонад показало, що у частини пацієнток не було жодних клінічних ознак, на відміну від інших.

Ретельний аналіз біоценозу продемонстрував, що культура трихомонад за відсутності в пацієнток клінічних проявів вагінозу була здорова, а за наявності таких трихомонади були вірус-інфіковані.

Висновок дослідження є логічним, але достатньо неординарним для клініцистів: скоріш треба лікувати не жінку від трихомонад, а самих трихомонад від вірусів.

Peter Sedlmayr (Austria) продовжує свої багаторічні дослідження про мікрохимеризм матерів клітинами плодів. І якщо ще рік тому це розглядалось як надцікавий спосіб корекції імунної системи матері до плодового HLA, то зараз з’явився неприємний аспект цього явища, що проявляється у схильності до аутоімунних процесів.

Доповідь Irene Athanassakis (Greece) була присвячена цікавому феномену, описаному нещодавно – здатності фертильних жінок більш приязно реагувати на спітнілі майки чоловіків із іншим HLA-набором. Ця здатність зникає у випадку вживання оральних контрацептивів.

Дослідження фазанів теж виявили присутність механізмів, що дозволяють запліднення лише за відсутності HLA-співпадінь (проте не в умовах штучного запліднення), секреторні HLA та секреторні Т-клітинні рецептори TCRab та TCRgd присутні у людини у слині, поті, спермі, цервікальному слизі.

Одночасно внутрішньоклітинні HLA II та TCR присутні на сперматозоїдах; кумулюсні клітини, натомість, експресують у високої щільності HLA I та TCRab, та у низькій TCRgd, і складна перехресна реакція якимось чином відповідальна за спрямовану фертилізацію задля уникнення гомозиготності.

Механізм та навіть загальну модель, як саме це може відбуватися, на сьогодні неможливо уявити. Проте це кидає тінь на раціональність впровадження 100% ICSI запліднення. З іншого боку, методи алоімунізацї можуть отримати новий подих, якщо модель цих складних взаємодій буде створена.

Було б зайво-скромним промовчати про вітчизняний науковий внесок у конференцію. Так, дуже потужно прозвучала лекція В. П. Чернишова щодо значення асоціацій між імунними акцентуаціями у репродуктивних втратах. Рівень доповіді та безпосередній зв'язок тематики з жіночим здоров'ям вартий того, щоб присвятити їй не кілька слів, а окрему статтю...

 Постер Ксенії Хажиленко «Вивчення кореляції між матковими та периферійними NK у пацієнток з різними морфологічними варіантами патології ендометрію при репродуктивних розладах» зібрав чималу юрбу зацікавлених та призвів до проведення окремої «білястендової» презентації з численними запитаннями та обміном думками.

Також із великою цікавістю була сприйнята доповідь автора цього огляду Бориса Донського про результати пілотного експерименту щодо впливу вакуум-індукованого підшкірного кровозастою (у побуті – банки) на активність НК-лімфоцитів. І у дискусії після доповіді, і в обговореннях у кулуарах була висловлена неабияка зацікавленість у продовжені цього сміливого експерименту)).

Тепер ми таки будемо вимушені продовжувати дослідження – світова наукова спільнота заінтригована, тож слід рухатися далі.

 

Про банки

Для всіх зацікавлених коротко розповімо про суть та мету дослідження.

Вакуум-індукований внутрішньошкірний внутрішньосудинний кровозастій – модифікація методу терапії вакуумними банками. У нашій оригінальній моделі метою була контрольована супресія НК-цитотоксичності. Відомо, що надмірна НК-активність заважає ембріону імплантуватися та погіршує перебіг першого триместру.

Дослідження було почате більше як жарт, оскільки ця тема взагалі не досліджується і вважається ненауковою. Однак перші результати примусили нас ставитися до цього серйозніше.

Ідея виникла після перегляду чергового етапу «Тур де Франс» – в інтерв’ю ветеран-спортсмен розповідав про негативні впливи аутогемотерапії (яка була дуже розповсюджена у велоспорті 80–90х рр.). Одним із побічних ефектів, окрім «конячої» витривалості, була висока захворюваність на вірусні інфекції.

Так народилася ідея дослідити вплив афектованих клітин крові, що повернуті у загальний кровоплин, на активність НК-лімфоцитів. Ідея дослідження полягала у наступному:

1)     Вакуум-розтягнення шкіри призводить до ремоделювання підшкірних судин та наповнення їх кров’ю.

2)     Кров депонується на 3–5 днів і клітини крові від контакту та закислення афектуються (активація та апоптоз).

3)     Лімфоцити крові повертаються у загальний кровоплин афектовані, проте без запалення, травми тканини та тромбозів.

4)     На елімінацію афектованих клітин імунна система витрачає свій резерв резистентності.

5) За повторення цієї маніпуляції декілька разів імунна система вичерпує весь свій надлишковий резерв.

Ми провели пілотне дослідження на 17 волонтерах, яким тричі за тиждень ставили банки (12 шт.) з експозицією 45 хв. Вимірювали НК-цититоксичність, НК-активність та субпопуляції лімфоцитів.

У результаті дослідниками було виявлено, що маніпуляція не впливає на жодну субпопуляцію, окрім НК-лімфоцитів. НК-активність, цитотоксичність та кількість НК-лімфоцитів знижувались у переважної більшості індивідуумів після маніпуляції.

Ефект був досить індивідуальний, проте у третини волонтерів зниження НК-цитотоксичності тривало більше трьох тижнів, а рівень падіння був більш вражаючий, ніж за використання інравенозного імуноглобуліну.

Якщо додати, що подібна метода майже нічого не коштує і є неінвазивною та малошкідливою, все разом робить її досить перспективним підходом до зниження надлишкової НК-активності у пацієнтів із репродуктивними втратами.

Індивідуальність ефекту, скоріш за все, є результатом неадекватності дози. У подальших дослідженнях ми плануємо покращити схему для досягнення більш стабільних і прогнозованих результатів, але для цього була б не зайвою допомога практикуючих спеціалістів, тому закликаю всіх, хто стикається із подібними проблемами, до наукової співпраці.

 

Зв’язатися з автором можна, написавши листа на e-mail: boris_donskoy@ukr.net.