Хворіти по новому: в Україні стартував другий етап медичної реформи

DOI:https://doi.org/10.37529/ztd.2020.1/2-20-1

В Україні першого квітня з запуском Програми медичних гарантій стартував другий етап медичної реформи. Про успіхи та виклики у процесі її впровадження, а також про те, чого чекати українцям і медпрацівникам, в інтерв'ю нашому журналу розповіла заступниця голови Національної служби здоров'я України Наталія Рябцева

Передумови успішного старту

– Як пройшов підготовчий етап і чи всі установи були готові до старту другого етапу реформи? Які умови необхідно було виконати для цього?

– Більшість країн, які проходили реформу госпітальної ланки, визнають, що запуск саме цього етапу – найскладніший у зміні системи охорони здоров'я.

З нашого досвіду, цей етап потребував дуже багато зусиль від усіх ключових гравців на національному рівні — це і Кабінет Міністрів, це і Міністерство охорони здоров’я, і Міністерство фінансів, і Національна служба здоров'я України (НСЗУ). Але так само було багато роботи і для місцевої влади, і для власників закладів.

Поясню чому: якщо, наприклад, на центральному рівні ми більше займалися розробкою нормативки, підготовкою IT-рішень, моніторингом процесу, комунікаціями, підготовкою навчальних модулів, то на місцевому рівні потрібно було провести кілька дуже важливих процесів. Перше — це процес автономізації, тобто перетворення закладу з бюджетної установи в комунальне некомерційне підприємство, друге — комп’ютеризація відповідно до певних умов, і третє — підключення до системи E-Health. Це були основні задачі. Багато закладів проходили різного плану навчання з підготовки до реформи – у цьому допомагали наші міжнародні партнери. Зі свого боку ми також організували освітню платформу, яку називаємо «Академія НСЗУ». Фактично до початку контрактування майже сто відсотків закладів виконали всі ключові вимоги: вони отримали статус комунального підприємства, встановили комп’ютери і підключились до системи E-Health.

З тих закладів, які передбачалися до входження в реформу, на початок контрактування було всього три заклади, які не встигли завершити процедуру автономізації, і ще 22 заклади, які не встигли отримати ліцензії від Міністерства охорони здоров'я. Разом з Кабінетом міністрів, керівниками цих закладів та їхніми власниками ми знайшли спільне рішення. Ми дали цим закладам додатковий час, аби вони встигли підготуватися. І вони змогли укласти з нами договір вже у квітні. Адже нам важливо, щоб пацієнти в цих регіонах не залишилися без допомоги.

Підсумовуючи, за базовими вимогами майже сто відсотків закладів були вчасно готові до укладення договору з НСЗУ.

– Скільки медичних установ вторинного рівня уклали договори з НСЗУ?

– Понад 1600 закладів уклали договори, з них понад 600 приватних і ФОПів. Не називаю зараз точну цифру, оскільки на нашому веб-сайті є окремий дашборд, на якому можна переглянути всі деталі: перелік закладів, їх розташування, на які пакети вони законтрактовані.

Що передбачає другий етап медичної реформи

– У чому основна відмінність старої і нової моделі фінансування?

– Тут можна казати про два рівні відмінностей: перший стосується моделі загалом і другий – особливостей нового правового статусу закладів. Те, що стосується моделі загалом: якщо дуже спрощено, то ми переходимо від утримання закладу до оплати за медичну допомогу. Фактично Україна залишалася чи не єдиною країною в світі, у який продовжували фінансувати систему за ліжко-місцями. Цей метод фінансування був, напевно, ефективний у післявоєнні часи, але зараз він не спрацьовує, а навпаки, викривлює систему, дає некоректні стимули, коли головному лікарю вигідно мати багато ліжок, але абсолютно невигідно мати на них пацієнтів. Тому ми переходимо на сучасні методи оплати, які стимулюють заклади надавати медичну допомогу. Для пацієнта перевага у тому, що в нього зникає прив'язка до місця проживання, але з’являється перелік гарантій, і це зафіксовано в тому числі нормативно. Заклад отримує фінансування залежно від того, який обсяг допомоги він надає. І лікарня, і лікар стають зацікавлені в тому, щоб до них зверталися пацієнти. Додам, що ця система більш справедлива до лікарів, тому що професіоналізм починає важити більше, він нарешті починає визнаватися практично. «Якщо я гарний лікар – до мене звертається більше пацієнтів, до закладу приходить більше грошей, і мій головний лікар зацікавлений не лише в тому, щоб я залишався у нього працювати, а і в тому, щоб я підвищував рівень своєї кваліфікації». 

Крім того, нова система відрізняється тим, що між НСЗУ, яка платить за допомогу, і закладом немає більше посередників. Раніше субвенція розподілялася у кілька етапів: вона приходила з центрального рівня спочатку на рівень області, потім розподілялася на заклади. Формально вона була прив'язана до ліжко-місць, але реально ніхто не розумів нюансів розподілу грошей між закладами. Це була непрозора і не дуже справедлива система, яка заважала закладам розвиватись. 

Наприкінці 2019 року Уряд отримав спільний звіт ВООЗ і Світового банку, які аналізували прогрес реформи та були однозначні у висновку, що система, яка будується в Україні, враховує найкращий світовий досвід. Це не означає, що одразу все буде прекрасно, адже ми зараз виходимо з дуже важкої ситуації, але це дозволить через кілька років пацієнтам отримувати якісну медичну допомогу, а медичним працівникам мати гідні умови праці. 

Ще одна відмінність від старої системи, це те, що фінансування прив'язане до того, що держава визначає як пріоритети. На 2020 рік були узгоджені такі пріоритети як інсульт, інфаркт, пологи, неонатологія з точки зору виходжування дітей, рання діагностика новоутворень. Нова система починає виправляти ті перекоси, які були в минулому, коли, наприклад, на стоматологічну допомогу в комунальних закладах виділялося удвічі більше грошей, ніж на лікування інфарктів та інсультів.  

– Які основні відмінності між бюджетною установою та комунальним некомерційним підприємством?

– Головна різниця полягає в тому, що у керівника закладу з'являється більше управлінської автономії. Ми передбачаємо, що місцева влада, яка є власником закладу, досить швидко зрозуміє, чому їм потрібні ефективні менеджери. При неефективних менеджерах будуть менші прибутки медичного закладу, а це означає, що місцевій владі доведеться або дофінансовувати цей заклад, або примиритися з тим, що він буде занепадати і місцеве населення буде незадоволене. 

У керівника закладу з’являється більше права самостійно приймати рішення і швидше реагувати на ситуацію. Замість жорсткого постатейного бюджету, куди було досить складно внести зміни, з’являється такий інструмент як фінансовий план. Це більш гнучкий інструмент, в якому керівник враховує як свої доходи, так і свої видатки, і який він може структурувати відповідно до потреб закладу. Окрім того, змінюються принципи роботи з персоналом. По-перше, вже немає тієї тарифної сітки, на яку було багато нарікань, що вона дуже несправедлива до медичних працівників. По-друге, у керівника вже немає таких зобов’язань чи обмежень щодо формуванню штату. Є певні вимоги, пов'язані з медичною ліцензією, але такого як «у штаті повинні бути садівники, кочегари», вже немає. Зараз керівники мають право вирішувати це самостійно і їхнім основним інструментом стає Кодекс законів про працю. Фактично керівник укладає з персоналом колективний договір, який визначає оклади, особливості виплати заробітної плати і т. д. Це перетворюється на більш цивілізований процес, подібний до того, як це відбувається у багатьох інших сферах. Зі свого боку, ми мотивуємо медичних працівників до того, щоби вони не ставилися до цього процесу формально, а також включалися і формулювали свої вимоги і очікування. Слід зрозуміти, що медичні працівники живуть вже в іншій реальності і вони мають право впливати на рішення керівника.

– А як буде рахуватися зарплатня лікарів?

– Заклад стає комунальним підприємством і це виключно його внутрішня справа, як буде вирішуватися питання заробітної плати. НСЗУ не може регулювати це питання тому, що це буде з нашого боку втручання у господарську діяльність. Оплати будуть врегульовані через колективні договори між керівництвом та працівниками. Зі свого боку, ми можемо запропонувати медичним закладам зразки колективних договорів.

Приклад первинної ланки показав, які з колективних договорів є ефективними. Є чудові приклади, коли заробітну плату лікарів і медсестр розбивають на кілька складових: обов’язкову базову частину, яку лікар отримує у будь-якому разі, а також складові, які залежать від результатів роботи. Наприклад, лікар активно з пацієнтами підписує декларації, досягає певних показників вакцинації населення тощо. Такими прикладами ми радо ділимося. Насправді, з тих даних, які ми отримали від закладів, які готові були це обговорювати, ми бачимо, що немає надлишку медичного персоналу. Є великий надлишок немедичного персоналу. Є багато витрат, не пов’язаних безпосередньо з медичною допомогою, які заклад може оптимізувати. Це дозволить збільшити фонд заробітної плати.

– Які основні джерела фінансування медичних закладів і в яких частках розподіляються ці фінансові надходження?

– Є три основних джерела доходів: перший – програма медичних гарантій, кошти за якою виплачує НСЗУ. Другий – місцевий бюджет, кошти, які надходять від власника закладу. Місцева влада є власником закладу. Це, до речі, до питання, а чого Міністерство або НСЗУ не може зробити щось із мережею закладів – заклади нам не належать. Місцева влада зі своєї сторони може підтримувати заклад щонайменше у трьох статтях  видатків, відповідно до Бюджетного кодексу: перше – комунальні послуги, друге – так звані капітальні видатки: ремонти, закупівля обладнання і тому подібні речі. І третій інструмент – так звані місцеві програми розвитку. Вони можуть мати дуже різну форму. Наприклад, якщо на території є концентрація хворих з певним захворюванням, які потребують специфічних ліків, це може бути додаткове забезпечення людей такими ліками. Або, наприклад, власник бачить, що в них дуже бідне населення і люди намагаються потрапити в лікарню просто для того, щоб їх там годували і було тепло, то він може або запровадити окрему соціальну програму, або забезпечити харчуванням цих людей, чи знайти інше рішення. Це може бути місцева програма додаткової вакцинації, як, наприклад, це робила Івано-Франківська область, коли вони закупили вакцини від папіломавірусу, бо побачили у себе в регіоні підвищення відповідної захворюваності. Місцеві бюджети в середньому додавали від 20 до 30 відсотків до того, що надходило з державного рівня.

Третє джерело доходів закладу – платні послуги. Є нормативне поле, яке це регулює, визначаючи послуги, які не входять в програму медичних гарантій. Це можуть бути такі послуги, як масаж, пластична хірургія і т.п.; цей перелік є в постанові Кабміну. Також є планові послуги, які пацієнт захоче отримувати напряму, без направлення сімейного лікаря. У таких випадках заклади мають право брати кошти з пацієнта. Для цього їм потрібно з власником затвердити тарифи. Вони можуть відрізнятись – в одній лікарні масаж чи консультація спеціаліста без направлення, може коштувати умовні 100 гривень, а в іншій 200 гривень. Це їхнє рішення, ми це не регулюємо. Але тут виникає питання: якщо я ставлю собі 200 гривень, то я маю якось пацієнтів переконати, що у мене краще, ніж у сусіда, у якого 100. Платні послуги, фактично, це те джерело, яке заклади можуть зараз використовувати абсолютно законно. 

Якщо це послуга планова, то пацієнт має отримати направлення від сімейного лікаря, щоби отримати послугу безоплатно, в межах програми медичних гарантій. Відповідно до законодавства, направлення не потрібно лише до гінеколога, психіатра, нарколога, стоматолога та спеціаліста, який спостерігає за хронічним захворюванням пацієнта. 

Першочергове звернення саме до сімейного лікаря – стандартна практика більшості цивілізованих країн. Наприклад, у Нідерландах до 80 відсотків всіх звернень пацієнтів припадає саме на сімейних лікарів. У нас станом на 2018 рік до сімейного лікаря зверталось максимум 24 відсотка населення. Я прогнозую, що найближчі рік-два достатньо багато пацієнтів будуть намагатись звертатись до лікарів без направлень. Людям непросто звикнути до нових правил. І вони можуть бути незадоволені. Але поступово люди звикнуть, це по-перше, а по-друге, ті пацієнти, які не мають можливості постійно сплачувати, все одно будуть змушені перейти на цю систему. По-третє, через те, що збільшиться потік пацієнтів, буде зростати професіоналізм сімейних лікарів і ми побачимо зовсім іншу ситуацію за декілька років.

Чого очікувати пацієнтам

– Розкажіть, будь ласка, більше про програму медичних гарантій НСЗУ.

– Це зовсім нове явище для України, тому що це є перший опис того, що держава гарантує людям як допомогу, яка буде оплачена з державного бюджету та буде безоплатна для населення.

Ми вивчали досвід багатьох країн, і всі дуже по-різному підходять до формування цього опису, який вони називають пакет послуг. Ми це назвали програмою медичних гарантій. Хтось дуже сильно деталізує цей перелік, хтось робить його досить загальним. Ми намагались знайти золоту середину, але це було дуже непросто, тому що у країні в середньому за рік відбувається 8 мільйонів госпіталізацій (за даними медичної статистики). Це тільки госпіталізацій, ми не беремо тут консультації чи ще якісь види послуг. Це величезна кількість дуже різних послуг, причому всі вони фінансувались до того за одним єдиним принципом – медичної субвенції. Ми всі бачили ці прекрасні звітні форми №20, у яких по три рази коректором щось замальовано або дописані якісь нові цифри... А коли ці дані проганяєш через математичну модель, вона просто не складається, тому що цифри між собою жодним чином не поєднуються.

Тому насправді ми формували першу програму медичних гарантій у дуже непростих умовах. Нам фактично на самому початку міжнародні експерти пропонували зробити буквально кілька пакетів. Але ми, по-перше, вирішили все-таки піти назустріч медичній спільноті, з якою ми багато спілкувались. По-друге, ми побачили, коли почали аналізувати мережу медичних закладів, що вона у нас дуже різнорідна – у нас є дуже специфічні види закладів.

– Наприклад, які?

– Всі країни тяжіють до того, щоби мати багатопрофільні лікарні. Це такий міжнародний стандарт. А у нас дуже люблять виділяти: тут центр нефрології, тут центр травматології, а також є, наприклад, фізкультурні диспансери, косметологічні лікарні, алергологічна лікарня, очний шпиталь ветеранів війни й т.д. Зрозуміло, що вони виникли через якусь програму або ініціативу місцевої влади, але ми зіткнулися з тим, що якщо ми беремо дуже узагальнені пакети, багато закладів випадає взагалі з мережі, вони просто не вписуються в неї. Тому ми почали розширяти перелік, і фактично зараз програма медичних гарантій включає 27 пакетів: це первинна допомога, екстрена допомога і дуже багато різних пакетів на спеціалізовану медичну допомогу. Наприклад, ми виділили в окремі пакети кожен вид діагностики новоутворень. Це пов’язано з тим, що більшість закладів не можуть податися відразу на всі види такої діагностики, а можуть податися вибірково. Тому ми розробили окремі пакети. Також ми окремо - і це вперше, раніше такого не було в медичній субвенції, - виділили медичну реабілітацію і паліативну допомогу. Всі пакети описані в окремому розділі на нашому веб-сайті. І ще є окрема програма «Доступні ліки». Я би сказала, що зі своєї сторони, маючи ті дані, які у нас були, ми пішли максимально назустріч медичній спільноті. Звичайно, ми ще отримуємо дуже багато запитів. Програма медичних гарантій буде кожного року розвиватися, деталізуватися, буде змінюватися кількість пакетів і т.д. Це питання часу, питання надійних даних, на які ми можемо покластися, ну і питання фінансування. Ми проводимо багато перемовин з Мінфіном. Кожного разу, коли колеги з Мінфіну отримують від нас бюджетний запит, вони кажуть, що у держави немає стільки грошей – і у нас починається дуже довга дискусія.

Ще є такий момент, коли я говорю про надійні дані, – питання певної дисципліни зі сторони закладів. Наведу приклад, він один з найбільш показових. Протитуберкульозні диспансери. Ми знаємо кількість хворих на туберкульоз в країні, і показники захворюваності несуттєво змінюються протягом останніх кількох років. Тож, ми знаємо, скільки в країні людей, які потребують лікування туберкульозу. У процесі контрактування заклад надсилав нам пропозицію, в якій він вказує обсяг послуг, які він надає за певним пакетом. Ми отримали пропозицій на кількість послуг, яка приблизно в п’ять разів перевищує кількість хворих у країні на туберкульоз. Нам довелось додатково уточнювати дані, перевіряти, чи дійсно в закладі стільки хворих, на скільки вони подали дані, і так далі і так далі.

Чим чеснішими ми будемо один з одним, тим простіше буде йти цей процес. Добре, хоч з пологами так не можна зробити.

– На сьогодні ми маємо затверджені тарифи на медичні послуги. Але на думку скептиків, вони не повністю покривають медичну послугу. Наприклад, сума 16 тис. на лікування інфаркту не може покрити  всі витрати. Як на практиці будуть лікувати за таку суму?

– Це наше, як то кажуть, улюблене питання. Я скажу одразу, що ми як Національна служба здоров'я неодмінно виступаємо за те, щоб збільшувати і загальну суму бюджету на охорону здоров’я, і окремі тарифи. Ми знаємо, що навіть у багатих розвинених країнах не вистачає бюджету на надання медичних послуг у повному обсязі, а Україна наразі не виділяє навіть п'ять відсотків ВВП на медичну допомогу. Тобто, це об'єктивний факт, що державний ресурс для фінансування медицини доволі обмежений. І тому ми постійно з Мінфіном ведемо перемовини. Але водночас це має бути не просто збільшення бюджету, але і його ефективне використання. Що в умовах медичної субвенції взагалі було неможливо. 

Тут важливо ще подивитися на таке питання, як ефективність використання отриманого бюджету на рівні лікарні. Коли ми говоримо про вартість послуги, вона буде дуже сильно відрізнятись між закладами. Якщо ми візьмемо стандартний метод розрахунку вартості послуги у плюс-мінус однакових лікарнях, то ми отримаємо дуже різну вартість тієї самої послуги. Парадоксально, що найвища вартість послуги буде у малопотужних і неефективних закладах. Найбільшу вартість пологів ми отримували у  закладах, де за рік відбувається менше 200 пологів. Це не просто неефективні заклади – вони небезпечні для пацієнта. І клінічні спеціалісти це розуміють. 

Тому питання, чи тариф достатній, доволі дискусійне. Ми би хотіли, щоби він був вищий. Але, по-перше, тариф має бути однаковим для всіх і повинен орієнтуватись на найбільш ефективні лікарні. Ми хочемо стимулювати концентрацію спеціалізованих послуг для того, щоб був достатній потік пацієнтів, і ми хочемо стимулювати ефективні управлінські практики. Національна служба здоров'я не може платити, наприклад, за небезпечні послуги, а особливо - платити за них більше. По-друге, тариф у будь-якому разі обмежений державним бюджетом. По-третє, коли ми визначали тарифи, ми шукали баланс: наприклад, щоби лікування туберкульозу не коштувало більше за лікування онкології, як це було за медичної субвенції. Але у будь-якому разі тарифи на пріоритетні послуги вищі від тих, які закладені на стандартну госпіталізацію. Сьогодні, аналізуючи результати контрактування, ми бачимо, що майже 70 відсотків закладів отримають більше, ніж отримували минулого року за субвенцією. Це досягається не лише пріоритетними тарифами, а також тим, що майже всі заклади одночасно подалися на декілька пакетів послуг. Наприклад, на амбулаторну та стаціонарну допомогу, на пріоритетні послуги і, скажімо, ще на реабілітацію. І у них сумарний бюджет виходить більшим. Плюс давайте не забувати про місцевий бюджет. До речі, нагадаю, що тарифи на надання амбулаторної та стаціонарної допомоги, лікування інфаркту, онкологічних захворювань та інші цілком влаштувало понад 60 приватних закладів. 

У нас також питають: «Чи знаєте ви, скільки коштують ліки, чи врахували це в тарифах?». Насправді – знаємо, і тут є дві історії. Перша історія з ліками, які зазвичай виписуються людині в стаціонарі під час госпіталізації. Ми провели дослідження, яке показало, що середня вартість ліків у випадку госпіталізації складає десь до тисячі гривень. Але це якщо ми говоримо про доказові ліки. Базову вартість цих ліків, які відображені в Нацпереліку, ми внесли у відповідні тарифи. Однозначно, ми прораховували вартість необхідних ліків і витратних матеріалів для пріоритетних тарифів. Друга історія — це централізовані закупівлі, за які відповідає МОЗ, і саме в цих централізованих закупівлях находяться такі важливі речі, як стенти, ліки для лікування інсульту, препарати для надання допомоги при кровотечах, сурфактанти для новонароджених, онкопрепарати. Це те, що заклад отримує додатково до тарифів. Коли буде прийнято рішення, що ці ліки і витратні матеріали мають входити в тариф, то тариф автоматично буде суттєво збільшений. Фактично наразі ми маємо тариф, централізовані закупівлі, кошти місцевої влади  та  кошти від платних послуг.

Окремо хочу сказати про тариф на пологи, тому що було багато питань: «А чому ви виділили тариф на фізіологічні пологи, а на кесарський розтин тарифу немає?». Насамперед зазначу: це НЕ тариф на фізіологічні пологи, це середньозважений (усереднений) тариф на всі випадки пологів. Тобто, розрахунок тарифу враховує, що майже 80% пологів – фізіологічні та коштують дешевше, а інші 20% – ускладнені та дорожчі. Додам, що практика усередненого тарифу на пологи була рекомендована міжнародними експертами і базувалася на досвіді багатьох країн. Якщо ми не хочемо стимулювати кількість кесарських розтинів, то тариф має бути один. Також питали, як бути з ускладненнями, ранньою госпіталізацією перед пологами тощо. Це покривається іншими стаціонарними пакетами, на які заклади так само подалися. У підсумку, якщо говорити про тарифи, я би сказала так: звичайно, ми будемо докладати максимум зусиль для збільшення тарифів, водночас, вже зараз у багатьох закладів є всі можливості для того, щоби покращити свою фінансову ситуацію абсолютно законними методами.  

Пандемія коронавірусу: як буде працювати система

– Реформа другого етапу стартує у дуже складний час в умовах поширення коронавірусної інфекції. Чи відбувається перерозподіл коштів за програмою медгарантій?

– У зв’язку з розгортанням пандемії COVID-19 до Програми медичних гарантій у травні було додано 4 додаткові пакети: допомога мобільних бригад, екстрена допомога, 2 пакети з лікування в стаціонарі. На ці пакети зі стабілізаційного фонду виділено понад 15 млрд грн. 

Але певні заходи були вжиті ще до запровадження окремих пакетів. Насамперед, ми передали в березні частину коштів для областей, щоб вони могли додатково підтримати ті заклади, які будуть в цьому мати потребу. Окрім того, Кабінет Міністрів затвердив кілька нормативних актів, які спростили початок реформи для закладів у період епідемії. Це стосується основних пакетів стаціонарної допомоги (не пріоритетних): спрощено режим ведення медичних записів і механізм оплати. На перші три місяці по основних пакетах ми залишили лікарням тільки глобальну ставку, щоби вони легше планували і звітували в період епідемії. 

Загалом, за нової системи країна має більше можливостей відстежувати і реагувати на ситуацію, тому що ми фактично бачимо кожен заклад. І тут я би закликала керівників всіх закладів надавати правдиву інформацію про те, що у них відбувається. Ми будемо реагувати на випадки викривлення даних, адже це питання безпеки і пацієнтів і медичних працівників.

– Но основні пакети від цього не постраждали? Їх не урізали?

– Ні, ми розуміли, що в програмі медичних гарантій немає резерву, якого було би достатньо на лікування коронавірусу. Було би абсолютно неетично, особливо в період епідемії, позбавити заклади того фінансування, на яке вони розраховували, спираючись на моделювання, яке ми робили. Саме тому на боротьбу с СOVID-19 був використаний стабілізаційний фонд.

– А як Ви оцінюєте старт реформи в умовах пандемії? Все пройшло за планом?

– Я би сказала, що насправді епідемія не суттєво вплинула на початок реформи. Ми не очікували на простий старт, тому що добре розуміли, де є проблемні моменти. Звісно, ми отримували закиди на кшталт «Що ви робите, в Україні епідемія, яка може бути реформа!». Але саме тому, що нова система більш керована, вона є кращою для боротьби з епідемією. І це не тільки наше переконання, вже є дослідження, які показують, що в тих країнах, які використовують систему єдиного закупівельника медичних послуг, які спираються на принципи прямого контрактування й підзвітності, вони краще борються з епідемією, ніж країни, в яких дуже фрагментована модель управління мережею чи приватне страхування. Це питання того, як швидко країна може реагувати. І насправді, жодна реформа не відбувається в хороші часи, ніколи не буде оптимального часу, щоби почати реформу. Якщо би ми відклали зараз реформу, ми не змогли би почати її в найближчі 3–5 років.

– Розкажіть, будь ласка, про показники ефективності реформи. Чи будуть вони переглянуті в зв'язку з теперішніми умовами?

– Я би поділила ці показники на кілька підгруп. Є операційні показники, за якими ми уважно стежимо. До них відноситься вчасність по оплатах закладам, обсяг фактично наданих послуг у порівнянні з запланованими, можливість отримання реальних даних з системи. Також, аналітика, як мережа закладів реагує на фінансові стимули, чи так, як ми очікували. Наприклад, якщо певним методом оплати ми хотіли стимулювати збільшення певних послуг, то чи воно відбулося. Тут, звичайно, ми будемо робити певне коригування на ситуацію з епідемією, тому що, наприклад, ми хотіли стимулювати діагностику новоутворень, але розуміємо, що через обмеження на планові послуги зростання буде не таке, як могло би. Але для нас є принципові речі — ми вчасно платимо, перевіряємо дані, які заклади нам надають, реагуємо на звернення пацієнтів. Друга підгрупа — тривалі показники, які ми будемо відстежувати. Це зниження витрат пацієнтів на медичну допомогу і клінічні показники. Якщо говорити про клінічні показники, ми би дуже хотіли в найближчі кілька років знизити показники смертності від інфаркту та інсульту. Ще є група показників — покращення сервісу для пацієнтів і підвищення ефективності закладів в їхньому управлінні і використанні ресурсів. Ми очікуємо, що значна кількість закладів уже цього року зможе продемонструвати результати. І ми будемо такі кейси збирати, аналізувати і поширювати.

– Які виклики стоять сьогодні перед НСЗУ і як їх подолати?

– Я би сказала, що основний виклик для всіх нас сьогодні – ситуація з епідемією. Все інше я би назвала задачами. Ми жартуємо: «Це не проблема, це задача». Наразі перед нами основна стратегічна задача — розвивати програму медичних гарантій. Ми вже подали пропозиції на 2021–2023 рік до МОЗ і Міністерства фінансів. Влітку відбувається обговорення річного бюджету і ми будемо відстоювати підвищення фінансування на медичні послуги. Також, звичайно, потрібно розвивати електронні документи, бо вони для нас критично важливі. Початок запровадження електронних медичних записів – непроста задача для будь-якої країни. Адже потрібно відійти від паперових форм і пересісти за комп’ютери. Ми обрали непросту напочатку, але в перспективі дуже ефективну модель розвитку електронної системи охорони здоров'я, яка поступово стане звичним інструментом для лікарів. Ще три року тому, якби ви, наприклад, попросили зробити розбивку виписаних ліків по вікових групах, ви би ніколи цих даних швидко не отримали. А зараз (за програмою «Доступні ліки») це займе не більше години, і ми маємо додаткові дані по групах ризику під час епідемії. Також, у нас в планах є кілька нових навчальних матеріалів і курсів, якими займається наша Академія НСЗУ. Зокрема, там буде з'являтися більше курсів для управлінців. Тож, ось такі найближчі наші плани.