МІФИ ТА РЕАЛІЇ ВАКЦИНАЦІЇ

 «Коли людині дуже бракує знань, вона змушена довіряти тому, що бачить, не намагаючись відокремити логіку у побаченому. Дикун, який не має поняття ні про фізіологію, ні про фізику, ні про філософію, регулярно вбачає речі, котрі буде намагатися ігнорувати людина з освітою».

Хто породжує міфи про щеплення

Перш за все, до цього процесу причетні особи, що часто працюють у самій системі охорони здоров'я або у суміжних сферах. Як і в будь-якій професії, в середовищі лікарів або вчених бувають фахівці грамотні і не дуже. При цьому неграмотний медик здатний породити вельми шкідливий міф. Звичайно, серед найбільш завзятих антивакцинальників переважають особистості психопатичні, адже саме їх воліють запрошувати на популярні ток-шоу, і саме їх безграмотні опуси охоче публікуються в пресі.

У своєму псевдовченому резонерстві вони здатні перекричати будь-якого інтелігентного вченого. Придумані ними страшилки знаходять відгук у серцях батьків, чия турбота про новонароджених і у нормі досягає майже параноїдального рівня.

Міф: «Вакцина чи хвороба?»

Варто навести деякі цифри. Дитяча комбінована вакцина проти кору, краснухи та епідемічного паротиту (КПК) викликає серйозні ускладнення у  дітей лише в 1 випадку з мільйона! При цьому захворювання на кір здатне викликати найсерйозніші наслідки для здоров'я та загрожувати життю: пневмонія – у 6 зі 100 хворих, енцефаліт – летальний наслідок у 1 з 500–1000 хворих дітей. Краснуха викликає важкі вади у новонароджених майже у всіх дітей, що перехворіли на неї внутрішньоутробно. Епідемічний паротит обумовлює до чверті всіх випадків чоловічого безпліддя при виникненні у підлітковому та юнацькому віці, в 1 випадку на 20 тис. виникає ураження слуху з його втратою.

Дифтерія призводить до смерті в 1 з 20 випадків, правець – у 2 з 10. Кашлюк вбиває одного з півтори тисячі дітей і викликає пневмонію у 1 з 8. Що ж стосується комбінованої вакцини проти дифтерії, правця та кашлюку, не доведено жодного випадку смертельного ускладнення. Гостра енцефалопатія відзначається до 10,5 випадків з 1000000. Щоб звести число тяжких побічних реакцій до повного мінімуму, останнім часом у вакцинах все частіше використовується безклітинний компонент кашлюку.

Міф: «Більшість людей, які захворіли, були вакциновані».

Це ще один аргумент, що часто зустрічається в антивакцинальній літературі. Мається на увазі, що вакцини неефективні. Насправді, це правда, що під час спалаху інфекції хворих, котрі були вакциновані, більше, ніж тих, хто не був щеплений.

Це пояснюється двома факторами. Жодна вакцина не є ефективною на 100%. Імунітет формується у 85–95% реципієнтів. Іншим фактом є те, що у країнах з високим рівнем охоплення, що перевищує 90%, кількість людей, які були вакциновані, значно перевищує чисельність тих, хто не має щеплень. Ось гіпотетичний приклад того, як ці два фактори працюють разом.

У середній школі 1000 учнів, які ніколи не хворіли на кір. Всім, крім п'яти, було зроблено по дві дози вакцини проти кору. П’ять нещеплених школярів не набули імунітету через відсутність у них вакцинації. Але й з 995, які були щеплені, є такі, що не відповіли на вакцинацію. Зазвичай відповідають більш ніж 99% щеплених, інші – ні. Тих, хто не відповів на вакцинацію, близько 1%. Таким чином, у даній школі 10 школярів не відповіли на вакцинацію. Кір – висококонтагіозне захворювання, що легко передається та швидко поширюється у колективі. При занесенні та поширенні вірусу кору в цій школі серед 15 хворих більшість будуть складати ті, що отримали щеплення – 10 з 15 (близько 70%) .

Як ви можете бачити, це не доводить, що вакцина не працює – лише те, що більшість дітей серед хворих були вакциновані. Дивлячись на це з іншого боку, 100% дітей, що не були вакциновані, захворіли на кір, у порівнянні з менш ніж 1% від тих, хто був вакцинований. Проведення вакцинації захистило більшість дітей у школі. Якби не було проведено щеплення, ймовірно, було б 1000 випадків захворювання на кір.

Міф: «Вакцини викликають розвиток аутизму».

Серед найбільш гучних звинувачень вакцинації як причини порушення здоров’я, є аутизм. Ті, хто заявляє, що вакцина КПК призводить до розвитку аутизму, наводять як доказ результати «наукових» досліджень. Ці дослідження проводилися вкрай некоректно.

Одне з перших та найбільш резонансних досліджень було опубліковане у 1998 році Ендрю Вейкфілдом та його колегами у виданні «Ланцет». Гіпотеза Вейкфілда полягала у тому, що вакцина КПК викликала цілий ряд побічних реакцій, включаючи запалення кишечника, проникнення у кровоплин білків, що ушкоджують мозок, що згодом призводило до розвитку аутизму. На підтримку своєї гіпотези доктор Вейкфілд описав дванадцять дітей з відставанням у розвитку, у восьми з яких розвинувся аутизм. Всі ці діти скаржилися на кишкові розлади і захворіли аутизмом протягом одного місяця після щеплення вакциною КПК.

Робота Вейкфілда, опублікована у 1998 році, некоректна з наступних причин. На момент написання статті близько 90% дітей в Англії були щеплені вакциною КПК. Оскільки ці щеплення робилися у той час, коли у багатьох дітей було діагностовано аутизм, можна було б припустити, що більшість дітей з аутизмом отримали вакцину КПК і що багато з них пройшли це щеплення зовсім недавно. Таким чином, слід було чекати, що деякі діти з аутизмом нещодавно пройшли щеплення цієї вакциною. Однак висновок про те, чи викликає вакцина КПК аутизм, мав би в першу чергу ґрунтуватися на дослідженні частоти захворюваності аутизмом як серед дітей, що пройшли вакцинацію, так і серед тих, хто її не проходив. Цього не було зроблено. Хоча автори стверджують, що аутизм є наслідком запалення кишечника, симптоми кишкового захворювання спостерігалися пізніше, а не раніше симптомів аутизму у всіх восьми випадках.

У 2002 році Вейкфілд і його співавтори опублікували другу статтю, у якій були наведені дані вивчення зв'язку між вірусом кору та аутизмом. Автори досліджували зразки біопсії тканин кишечника на присутність вірусу кору у здорових дітей та дітей, хворих на аутизм. У 75 з 91 дитини, хворої на аутизм, у зразках біопсії тканин кишечника був виявлений вірус кору, в той час як серед дітей, які не хворіють аутизмом, цей вірус був виявлений лише у 5 з 70 пацієнтів.

На перший погляд, це тривожний результат. Однак у другій статті Вейкфілда також містилися неточності.

1. Вірус, що міститься у вакцині проти кору, – живий і ослаблений. Після щеплення, ймовірно, відбувається реплікація (або відтворення) вакцинального вірусу (приблизно п'ятнадцять-двадцять циклів).

Оскільки всі «антиген-представляючі клітини» (АПК) мобільні і можуть переміщатися по всьому організму (включаючи кишечник), цілком ймовірно, що у дитини, щепленої вакциною КПК, у тканинах кишечника може бути виявлений вірус кору, особливо при використанні високочутливих лабораторних методів дослідження – ПЛР. Для встановлення причинної ролі КПК в розвитку аутизму, по-перше, необхідно було б порівняти анамнез вакцинації дітей з аутизмом та без аутизму (тобто, дізнатися, чи проходили вони вакцинацію КПК). По-друге, необхідно порівняти, скільки часу пройшло між отриманням вакцини КПК і забором зразків біопсії тканин. Хоча ця інформація була повністю доступна дослідникам і мала найважливіше значення для підтвердження їх гіпотези, в статті вона не згадується.

2. Оскільки в Англії на той момент циркулював дикий вірус кору, необхідно було б з'ясувати, який саме вірус був виявлений у зразках тканин: дикий вірус кору чи вакцинальний вірус. Незважаючи на існування методів, що дозволяють визначити генотип вірусу, автори ними не скористалися.
3. Метод, використаний у цьому дослідженні для виявлення вірусу кору, був високочутливим – ПЛР. Лабораторії, що працюють з диким вірусом кору (такі як лабораторія, у якій проводилися ці дослідження) піддаються високому ризику отримання хибнопозитивних результатів. У доповіді немає ніяких згадок про те, як вдалося уникнути цієї проблеми.
4. Як і у всіх лабораторних дослідженнях, людина, що проводить аналізи, не повинна знати, від якого пацієнта – хворого аутизмом або здорової дитини – отримані зразки (сліпий метод). У розділі про методи дослідження не відзначається, що був використаний сліпий метод.

Ці публікації стали причиною для занепокоєння та ініціювали проведення цілої низки досліджень щодо визначення ролі вакцини КПК у розвитку аутистичного спектру захворювань.

У 1999 році під керівництвом  Брент Тейлор вивчався взаємозв'язок між вакцинацією КПК і розвитком аутизму у ході контрольованого дослідження. Тейлор вивчив медичні книжки 498 дітей, хворих на аутизм або розлади аутичного спектру. Випадки захворювання були відібрані з журналів медичної реєстрації в регіоні Північної Темзи в Англії; розглядалися випадки захворювання, що розвинулося до і після появи вакцини КПК у Великій Британії (у 1988 р.). Тейлор вивчив частоту захворюваності і вік постановки діагнозу «аутизм» серед дітей, що були або не були вакциновані. Він виявив, що (1) відсоток дітей, що пройшли вакцинацію, був однаковим як серед дітей з аутизмом, так і серед інших дітей, що проживають в регіоні Північної Темзи, (2) різниці у віці постановки діагнозу «аутизм» серед дітей, котрі отримали вакцинацію та не були вакциновані, не було.

Наступні дослідження, проведені Наталі Сміт (результати були опубліковані в «Журналі Американської медичної асоціації») і Гершелем Джикії (результати опубліковані в «Британському медичному журналі»), показали, що зростання числа дітей, у яких був виявлений аутизм, не було пов'язане зі зростанням застосування вакцини КПК.

Результати найбільшого дослідження, у ході якого вивчався зв'язок між вакциною КПК і аутизмом, були опубліковані в «New England Journal of Medicine» у листопаді 2002 року. Протягом шести років були обстежені близько 537000 дітей у Данії, серед яких були ті, що були вакциновані, і ті, що не були вакциновані КПК. Частота захворюваності аутизмом була однаковою в обох групах дітей.

Очевидно, що захворюваність не тільки не перестане знижуватися, якщо ми припинимо вакцинацію, але буде повертатися до колишнього рівня

Одним з кращих способів, що дозволяють визначити генетичну природу конкретного захворювання або синдрому, є дослідження захворюваності серед однояйцевих або двояйцевих близнюків. При використанні класичного визначення аутизму було з'ясовано, що, якщо один із близнюків хворий на аутизм, то 60% однояйцевих і 0% двояйцевих близнюків будуть також хворі на аутизм. При використанні більш широкого визначення аутизму (тобто, при розгляді розладів аутичного спектру) було з'ясовано, що приблизно 92% однояйцевих і 10% двояйцевих близнюків також будуть хворі аутизмом. Таким чином, аутизм має цілком очевидну генетичну природу.

Пояснення причин аутизму можна знайти у дослідженнях, у ході яких розглядалися перші прояви симптомів аутизму. Ймовірно, кращими даними для дослідження першого прояву симптомів є записи домашнього відео. Перевагою таких досліджень є те, що багато батьків знімають своїх дітей на відео у їхній перший день народження (тобто, до того як їм зроблено щеплення вакциною КПК, яке проводиться після року життя). Домашнім відеозаписам дітей, у яких згодом був діагностований аутизм і дітей, у яких він не був діагностований, були присвоєні коди, і ці плівки були показані фахівцям з  дитячого розвитку. Дослідники змогли з високим ступенем точності відрізнити аутичних дітей від дітей без симптомів аутизму у віці одного року. Ці дослідження продемонстрували, що перші симптоми аутизму виявляються раніше, ніж підозрювали деякі батьки, і що отримання вакцини КПК не передували появі перших симптомів аутизму.

Інші вчені розширили дослідження домашнього відео і вивчали відеозаписи дітей віком до одного року – тобто, у віці двох–трьох місяців. Був використаний високотехнологічний аналіз рухів. Відеозаписи з дітьми, у яких пізніше був діагностований (або не діагностований) аутизм, були також закодовані, після чого була проведена оцінка можливості прогнозувати розвиток аутизму. Прогнози щодо дітей, у яких згодом був діагностований аутизм, складалися на основі відеофільмів, знятих у ранньому дитячому віці. Це дослідження підтримало гіпотезу про те, що найперші симптоми аутизму з'являються ще на першому році життя та стало контраргументом проти тверджень, що вакцини є причиною розвитку аутизму.

Бріаном Діром, оглядачем Сенді Таймс, було проведено розслідування афери Лондонського хірурга Ендрю Вейкіфільда. За результатами цього розслідування було розкрито підтасування, брехню та корупцію Вейкіфільда.

Документально підтверджено отримання ним понад 438000 фунтів стерлінгів як частини з 3400000 фунтів, які розійшлися за послуги лікарям і науковим співробітникам, що погодилися підтримати судові претензії до виробників вакцин на загальну суму понад 14000000 фунтів стерлінгів.

28 січня 2010 р. Е. Вейкефілд був визнаний винним Генеральним Медичним судом Великої Британії, як безвідповідальний і нечесний лікар з невідповідною репутацією.

 Журнал «Ланцет» повністю відкликав статті, які були опубліковані без вагомих доказів.

У травні 2010 р. Е. Вейкефілд був позбавлений ліцензії на право займатися медичною практикою у Великій Британії.

Незважаючи на велику кількість переконливих доказів, що заперечують причинно-наслідковий зв’язок між вакцинацією КПК та розвитком аутизму чи аутистичного спектру захворювань, доведені факти підтасовки даних дослідження та матеріальну зацікавленість лікаря Е. Вейкфілда в отриманні «потрібних» доказів, це питання й досі залишається відкритим в Україні.

Міф: «Захворювання почали зникати до початку застосування вакцин, просто з причини кращої санітарії та гігієни».

Твердження типу наведеного вище часто зустрічаються в антивакцинальній літературі, їх автори намагаються показати, що вакцини не потрібні. Поліпшення соціально-економічних умов, безсумнівно, напряму вплинуло на поширеність багатьох інфекційних хвороб. Покращення побутових умов, умов проживання також мало вплив на зниження захворюваності щодо інфекційної патології.

Покращення умов проживання, не згадуючи навіть про створення антибіотиків та їх застосування у терапії, збільшили показник виживання серед хворих; збільшення площі помешкання також є причиною зниження або ж поширення інфекційних захворювань; зниження народжуваності зменшило число інфекційних контактів у сім'ях.

Разом з тим, новітня історія має ряд прикладів, що підтверджують важливість проведення вакцинації для контролю за тими чи іншими інфекційними хворобами.

Вакцинація проти Hib-інфекції становить собою прекрасний приклад, як хворобу, що всього кілька десятків років тому була поширеним захворюванням, перемогли, коли, врешті-решт, була ліцензована вакцина для дітей перших 2 років життя. Оскільки санітарні умови у 1990 році в США були ніяк не гіршими, ніж зараз, сьогоднішнє практично повне зникнення серед дитячого населення захворювання, зумовленого Hib (з приблизно 20 тис. випадків на рік до 1419 випадків у 1993 році, з тенденцією до подальшого зниження), важко пояснити чим-небудь іншим, окрім вакцини.

Вітряна віспа теж є гарним прикладом для ілюстрації цього факту, тому що сучасні санітарні умови не запобігали майже 4000000 випадкам захворювання щорічно в США. Якби захворювання зникали самі собою, то можна було б очікувати, що вітряна віспа повинна зникати разом з іншими. Але практично всі діти в США перехворіли цією інфекцією до початку рутинної вакцинації.

І, нарешті, яскравим прикладом є досвід кількох розвинених країн, у яких рівень охоплення щепленнями знизився на тлі задовільних соціально-економічних показників розвитку суспільства. У двох країнах – Великобританії та  Японії – значно знизився рівень охоплення щепленнями щодо кашлюку, а у Швеції – з 1979 по 1996 рік взагалі не проводили вакцинацію. Результат не змусив себе чекати. У Великобританії при зниженні рівнів охоплення з 80% до 30% у 1974 році відмічався значний ріст захворюваності (більш ніж 100 тис. осіб захворіли та 36 дітей померли до 1978 року). У Японії, приблизно в той же час, охоплення вакцинацією знизилося з 70 до 20–40%, що призвело до зростання захворюваності на кашлюк з 393 випадків при нульовій смертності у 1974 році, до 13000 випадків і 41 смерті дитини у 1979 році. У Швеції річна захворюваність на кашлюк на 100 тис. дітей віком від 0 до 6 років зросла з 700 випадків у 1981 році до 3200 в 1985 р. Здається очевидним з цих прикладів, що захворюваність не тільки не перестане знижуватися, якщо ми припинимо вакцинацію, але буде повертатися до колишнього рівня.

Міф: «В Україні не проводиться моніторинг можливих побічних ефектів» або ж «Вакцини дуже небезпечні, від них помирають діти і про це свідчать зафіксовані випадки смерті»

Як один, так і другий міф є взаємопов’язаними та ґрунтуються на незнанні та нерозумінні системи моніторингу можливих побічних ефектів. Як продовження такого непорозуміння є хибні тлумачення перебування вакцини у «карантині». Часто при цьому виникають твердження, що після того, як у дитини виникнув побічний ефект, дана серія була заборонена й це означає, що нас вакцинували зіпсованою серією.

Що ж насправді приховується за такими уявленнями, та про що йдеться мова?

Ці міфи останнім часом стали особливо інтенсивно обговорюватися у суспільстві, коли у засобах масової інформації почали з’являтися повідомлення про створення різних парламентських слідчих комісій щодо випадків смерті «після» вакцинації.

Перш за все, концепція «заборонених серій» або «карантинних» серій вакцин невірно використовується у даному контексті. При надходженні до контролюючих органів повідомлення про несприятливий ефект після імунізації, до з’ясування причинно-наслідкового зв’язку призупиняється використання конкретної серії вакцини. Робиться це, цілком зрозуміло, з метою перестраховки та абсолютно одразу не означає, що дана серія вакцини є непридатною або небезпечною. 

Система моніторингу за можливими побічними ефектами при введенні вакцини передбачає проведення моніторингу за будь-якими порушеннями у стані здоров’я, що логічно можуть бути пов’язані з вакцинацією – несприятливими подіями після імунізації (НППІ). Даний термін був введений для використання в Україні разом з наказом №595 МОЗ України.

Моніторинг за НППІ – система повідомлення про несприятливі події після імунізації; повідомлення про НППІ не обов'язково є повідомленням про побічний ефект вакцинації. Іншими словами, НППІ ще не означає, що саме вакцина викликала те чи інше порушення у стані здоров’я, і є причиною хвороби. Статистично можна очікувати дебют того чи іншого тяжкого захворювання, навіть випадку смерті, що чисто випадково співпали з часом проведення щеплення. Хоча добре доведеним фактом є те, що вакцини можуть бути причиною для порушення у стані здоров’я, побічних ефектів (наприклад, відчуття хворобливості, підвищення температури тіла), на сьогодні немає достатніх підстав вважати, що введення вакцини до організму призводить до перманентних уражень організму (за винятком вакцин-асоційованого паралітичного поліомієліту, зумовленого ОПВ, що виникає з частотою 1:2,5 млн. щеплених) або до смерті. Висновок простий – той факт, що було зроблено повідомлення про НППІ, ще не означає, що порушення у стані здоров’я було викликане вакциною.

Продовження у наступному номері