Статистичні данні останніх років свідчать про зниження народжуваності, погіршення якості життя, збільшення патології в репродуктивній системі людини.Низький рівень репродуктивного здоров'я значною мірою зумовлений все ще високим рівнем абортів, який зберігається. З 10 вагітностей 6 перериваються медичним абортом в найбільш активному репродуктивному віці. Насамперед, неплідність можна вважати причиною підвищеного ризику виникнення нервово-психічних порушень. Цей стан стає провокаційним фактором в розвитку вже наявних прихованих нервово-психічних і гормональних порушень. Коли у хворих на картину компенсованого неврозу нашаровується психотравма, це призводить до поновлення та подальшого розвитку преморбідної психоневротичної симптоматики. Узагальнення результатів ряду досліджень дозволило визначити спрямованість та координати розвитку перинатальної психології як науки, методологією якої є психопрофілактика і психокорекція. Серед причин, які визивають пограничні нервово-психічні розлади у жінок з неплідністю, найбільш часто відмічаються родинно-побутові та службово-професійні конфлікти, несприятливі житлові умови, ендокринні порушення.  В зв'язку з цим, дуже актуальним є питання оптимальних варіантів корекції подібних розладів у таких пацієнток [1, 2, 11]. У результаті проведеного дослідження по вивченню негативного психоемоційного стану жінок з неплідністю виявлені взаємозв'язки між показниками гомеостазу, ризиком виникнення депресивного стану в і акцентуацією характеру, внутрішніми конфліктами та рівнями тривожності. Психологічна корекція – реальний спосіб надання психопрофілактичної допомоги, це комплекс клініко-психолого-педагогічних впливів, спрямованих на оптимізацію особистісних властивостей. В результаті спостережень протягом багатьох років можна зробити висновок, що особистість, схильна до творчості, імпровізації, вільних асоціацій, гармонічного самовираження, завжди більш ефективна, адаптивна, психологічно і емоційно здорова [12, 15]. Причини емоційних проблем ще більше посилюються при неплідності, потенціюються родинними конфліктами (відсутність взаєморозуміння), підвищеною тривожністю (частіше пов'язано з відсутністю інформації про істинну причину) та іншими проблемами (наслідком неправильного образу життя, хронічних захворювань) [2, 9, 13, 16]. У зв'язку з цим дослідники виходять з того, що неможливо провести межу між так званим «соматичним» і «психічним» феноменом. Сома і психіка становлять собою єдину енергоінформаційну систему із взаємним впливом та взаємозв'язком в особливому соціокультурному оточенні. Приймається положення про неперервність людського життя, де кожна стадія розвитку є важливою, де усі стадії взаємозалежні та невідокремлені від цілого, яке представлено нероздільним організмом з усіма функціями та рівнями: біологічним, психологічним, соціальним, де фізіологічні, біохімічні, ендокринні і психологічні процеси складають єдине ціле, яке не може бути розділене [7, 11, 13]. У дослідженнях, проведених в останні роки, виявлені численні фактори, які самостійно або у різних сполученнях можуть розглядатися як причини неплідності. При цьому, в основному, враховуються соматичні та акушерсько-гінекологічні фактори, тоді як психічному стану приділяється менше уваги. Вивчення проблеми неплідності з позиції психосоматичної медицини призводить до розуміння того, що порушення функціонування організму не залишається нейтральним для психіки жінки. Однак відомості про зміни психоемоційного статусу у таких жінок у літературі незначні. У жінок з відповідним типом особистості (високий рівень тривожності) факт неплідності сприймається особливо трагічно і переходить до хронічної стресової ситуації з кожним роком, приводячи, таким чином, до стану нереалізованої мотивації материнства. В свою чергу, хронічна стресова ситуація підтримує активацію системи імунітету, в основному – її аутоімунного компоненту, а також активізує систему гемостазу, створюючи замкнене коло. Однак етіологічні фактори більшості таких станів невідомі і характеризуються як ідіопатичні. В основі неплідності лежить порушення функції репродуктивної системи з особливою хронічною стресовою ситуацією у вигляді нереалізованого материнства. Ненастання вагітності, особливо неясної етіології, призводять до появи у жінок негативних емоційних реакцій, які підсилюються з кожною новою спробою. Накопичуючись, нервово-психічна напруга та втома можуть придбати хронічну форму з відомими наслідками: поступовим зниженням життєвого тонусу, появою вегетативних розладів, послабленням імунітету та порушенням його диференціювання у вигляді аутоімунних реакцій. Під впливом екологічних та соціально-економічних факторів, тривалого хронічного стресу адаптаційні резерви жіночого організму поступово виснажуються, і виникає ряд захворювань репродуктивної системи, спочатку функціонального, а потім і органічного характеру. Жінок із неплідністю, особливо неясного генезу, з повним правом можна віднести до категорії людей, у яких спостерігається хронічний стрес або тривала психоемоційна напруга (ПЕН), внаслідок нереалізованого материнства. Під впливом стресорів різної природи спочатку виникає збудження гіпоталамо-гіпофізарної ланки ендокринної регуляції з відповідними біохімічними та клінічними проявами. Характерними є дизритмічні зміни біоелектричної активності мозку, підвищення функції наднирників, «спалах» гонадотропінів. Інтенсифікація продукції яєчників проявляється головним чином збільшенням вироблення естрогенів та виникненням функціонального стану – ановуляції. Гіперреакція яєчників супроводжується активацією функції наднирників, щитоподібної залози, виникає загальна реакція, спрямована на пригнічення збудженого гіпоталамуса. Ці зміни умовно можна назвати функціональними, оскільки можливий їх зворотній розвиток. Частіше всього перезбудження гіпоталамуса самостійно закінчується внаслідок ліквідації стресової ситуації. Другий варіант полягає в тому, що недостатність інгібуючих впливів через знижену функціональну активність відповідних утворень або тривалості стресових впливів детермінує діяльність нейросекреторних гіпоталамічних клітин у нефізіологічному режимі. При цьому якісь грубі патологічні клінічні проявлення одразу не виникають, вони з'являються через більш або менш виражений період «уявного благополуччя». Однак може бути і третій варіант, коли одразу виникає значне гальмування нейрогормональної активності і пригнічення гонадотропної функції стає постійним. Розвиваються диенцефальні порушення, вторинний полікістоз, НЛФ, ановуляції та саме неплідність. Поява полікістозних яєчників свідчить про те, що функціональна фаза перейшла в органічну. Виникнувши внаслідок основного захворювання – неплідності – психоемоційна напруга, розглядається як психосоматичний синдром, який в майбутньому стає складовою частиною захворювання. За даними досліджень, було виявлено, що організм відповідає на фізичні та фізіологічні стресові ситуації викидом рилізинг-гормонів і медіаторів стресу, які готують організм до збільшеного навантаження. Ці гормони є дуже чутливими маркерами стресу, вони можуть регулювати одне одного і, в той же час, взаємодіяти з іншими субтанціями, які є важливими для репродукції та безпосередньо мають вплив на репродуктивну систему. Стрес підсилює дію кіркового шар наднирників, що призводить до підвищення вмісту адреналіну і норадреналіну в корі головного мозку та крові. Різні стресові ситуації посилюють виділення АКТГ гіпофізом, який стимулює біосинтез глюкокортикоїдних гормонів кори наднирників. На синтез АКТГ, в свою чергу, впливає кортикорилізинг-гормон, що синтезується в гіпоталамусі та знаходиться під контролем нейропептидів. У пацієнток із неплідністю в анамнезі стресова ситуація виникла як наслідок спроб завагітніти, але безрезультативно. Нейромедіаторна ланка стресу зі стану адаптативних змін перейшло в стадію дезадаптації з порушенням функцій інших ланок і органів. У пацієнток виникають гіпофункція щитоподібної залози, гіперандрогенія, НЛФ як вторинні зміни внаслідок тривалого хронічного психоемоційного стресу. Це підтверджується ще й тим, що у пацієнток, які мали більшу кількість спроб в анамнезі, сильніше виражені зміни в показниках гормонів і медіаторів стресу. В зв'язку з цим виникає ситуація, коли вищезазначені зміни функціонального характеру інших ендокринних органів розцінювалися як причини неплідності, а не як наслідок хронічного стресу, який виник після тривалої нереалізації материнства. Зсуви, що виникають при емоційних, психосоціальних навантаженнях, активують не тільки симпатичну нервову систему, але й секрецію гіпофізом стресорних гормонів: пролактину, гормону росту та адренокортикотропного гормону (АКТГ). Слід зазначити, що вегетативна нервова система приймає участь в механізмах короткочасної адаптації, тоді як ендокринна система відповідає за механізми довготривалої адаптації організму до стресорних факторів різного походження. Реакція АКТГ-наднирникової осі з секрецією глюкокортикоїдів і катехоламінів складає найбільш важливий нейроендокринний компонент стресорної реакції. Центральне місце в цій активаційній реакції займає виділення кортикотропін-рилізинг-гормону (КТРГ) системою нейронів паравентрикулярного ядра гіпоталамуса. Кортизол, секреція якого під дією АКТГ різко збільшується, впливає на обмін речовин, імунну систему, настрій, а також (за участю механізму негативного зворотнього зв'язку) – на секрецію АКТГ. При хронічній активації КТРГ-АКТГ-наднирникової осі в умовах повторних стресів може ввімкнутися процес «знищуючої регуляції». Експериментальні дані свідчать про те, що при значному впливі КТРГ на кортикотрофи здатність останніх відповідати секрецією АКТГ знижується, хоча повної десенситизації не відбувається. Серед причин «психологічної неплідності», як прояву психосоматичного синдрому, можуть бути: Страх вагітності, пологів, ускладнень Ця інформація закладається іноді з дитинства історіями, почутими від мами, бабусі, які мали негативний досвід. Внаслідок цього виникає «блок» настання вагітності. Страх народження хворої дитини, викидня Також виникає під впливом історій, почутих від оточення, близьких. Жінка таким чином «уникає» вагітності, щоб не потрапити у важкі обставини. Небажання мати дитину саме від свого партнера Виникає, якщо жінка створювала сім'ю під тиском родичів або інших обставин. Іноді конфліктні ситуації та порушення партнерських відносин призводять до підсвідомого несприйняття партнера у якості батька своєї дитини, відсутності почуття безпеки поруч з чоловіком.  Страх не реалізуватися як мати, страх відповідальності Якщо жінка відчуває, що не готова, не може взяти таку велику відповідальність за життя дитини, це стає бар'єром до настання вагітності.  Матеріальне забезпечення Фінансова, економічна, політична нестабільність, криза в країні стають причиною небажання народити дитину в таких зовнішніх умовах та побутових скрутах.  Відсутність ідентифікації жіночої природи Це може починатися ще з дитинства, коли батьки чекали на хлопчика та виховували дівчинку як сина. Факт вагітності може стати визнанням, що вона, всупереч очікуванням батьків – жінка. Виникає внутрішній конфлікт. Також, іноді жінка в сім'ї виконує роль «голови». Тоді виникає зміна ролей, зрушення балансів.  Страх залежності Жінка вважає, що після пологів стане залежною повністю від чоловіка, не буде мати можливість працювати, може бути покинутою в безпорадному стані.  Зміни фігури, тіла Жінка, що має гарні фізичні дані та звикла до уваги оточення, може боятися негативних та «безповоротних» змін в тілі під час вагітності та після пологів – стрій, надлишкової ваги, втрати пружності грудей.  Психологічні травми Йдеться мова про травми дитинства, що й досі сприймаються болісно жінкою. Жінка не хоче, щоб її дитина пережила те саме, або не має душевних сил на подолання болю, виховання дитини, проявів ніжності та піклування.  Негативні установки Соціум або близьке оточення жінки формує чітку установку, що вагітна – егоїстка, примхлива, неврівноважена. Тоді вагітність асоціюється з чимось неприємним, неприйнятним.  11. Сором, провина Формується в основному в дитячому та підлітковому віці, або після перенесеного насилля. Іноді батьки, заперечуючи початок статевого життя дівчини, промовляють: «от тільки спробуй завагітніти!...». Тоді вагітність асоціюється з провиною через порушення батьківських настанов.  «Самопокарання» Вагітність не настає через те, що жінка несвідомо карає себе через якісь вигадані провини.  Образи на маму Саме материнство асоціюється з образами, тиранією, контролем. Почуття ненависті, неприязні, засудження своєї мами викликає небажання вступати в цю роль та супроводжується «блокуванням» вагітності.  14. Вторинні вигоди від бездітного образу життя Небажання змінювати звичний комфортний життєвий стиль та розпорядок дня. Небажання втратити свободу, незалежність, самостійність. Важливо враховувати, що неплідність часто є неусвідомленим, далеко в області підсвідомого фактом. Тому іноді виявити справжню причину неплідності неясного ґенезу може лише лікар-психотерапевт, психіатр. У якості наслідків тривалої неплідності найбільш часто описуються пограничні психічні розлади, депресії, тривожність та посттравматичні стресові розлади. Чим сильніший та триваліший вплив негативних компонентів, тим більш значні та стійкі вісцеро-вегетативні порушення, тим більше підстав для хронізації психосоматичних розладів. Гальмування вісцеро-вегетативних реакцій (перш за все, шляхом психотерапії та психофармакотерапії) зменшує інтенсивність негативних емоцій, що змінює, в свою чергу, і поведінку людини. Відмічена наявність взаємозв'язку особистісних характеристик обстежених жінок та варіантів динаміки рівня кортизолу і пролактину. Це підтверджено іншими дослідженнями, які виявили зміни ендокринної ланки психоемоційних реакцій наряду зі змінами в психічній сфері, напруженістю в кардіоваскулярній системі, порушеннями мозкового гомеостазу. Було отримано дані про біоелектричну активність мозку у таких жінок. У пацієнток, які пройшли реабілітацію, нормальний тип ЕЕГ відмічено у 25%, у 47,5% виявлено тип активності, який відповідав «емоційній дизаритмії», яка відноситься до функціональних змін, у 27,5% функціональні зміни активності ЦНС проявлялися по «астенічному типу». Аналіз змін в групі жінок, що не пройшли реабілітацію, показав, що нормальний тип ЕЕГ був лише у 3,3% . У більшості (70%) виявлено зміни активності структур лімбіко-ретикулярного комплексу (ЛРК), що проявилося, насамперед, порушенням процесів синхронізації електричної активності. Порівнювальний аналіз особливостей адаптивних реакцій на функціональні навантаження та електричної активності мозку виявив значне напруження регуляторних механізмів у групі неплідності неясної етіології. Таким чином, у жінок з неплідністю відмічається високий рівень особистісної тривожності та тривожно-депресивних невротичних розладів, внаслідок чого виявилося значне зниження компенсаторних реакцій серцево-судинної та вегетативної систем, а також нервово-гуморальних ланок регуляції. Навіть незначний психоемоційний вплив при високому рівні особистісної та ситуативної тривожності трансформувався у цих пацієнток в особливу актуальну поведінку з неадекватними бісоціальними реакціями. Негативні емоції (страх перед настанням вагітності, незадоволена потреба у продовженні роду, відчуття провини) супроводжувались порушенням гомеостатичних констант, таких як гормони та медіатори стресу. Ці зміни викликають порушення менструальної функції (НЛФ, опсоменорея, гіперандрогенія, гіперпролактинемія), що в подальшому призводить до вторинного порушення генеративної функції. З наростанням невизначеності реалізації материнства відмічається збільшення ступеня ПЕН, що виражається в порушенні функцій вегетативної та центральної нервової системи. Зрив адаптації у всіх ланках нейрогуморальної, імунної, психоемоційної регуляції приводить до вторинної неплідності. Пацієнткам із неплідністю необхідне ретельне клініко-лабораторне обстеження для встановлення можливих причин, а також соціальна і психологічна реабілітація, оскільки психоемоційне напруження стає частиною захворювання.   Перелік літератури знаходиться у редакції.  

«Qui bene diagnostit — bene curat. Кто хорошо диагностирует — хорошо лечит» Латинская пословица  Введение Вирусы семейства Herpesviridae относятся к ДНК-содержащим вирусам, пожизненно персистирующим в организме хозяина. Эти патогенные микроорганизмы широко распространены в популяции и вызывают разнообразные заболевания кожи, слизистых, глаз, центральной нервной системы и внутренних органов [1, 2, 3]. В настоящее время известно 8 типов герпесвирусов, из которых особый интерес представляют вирусы простого герпеса 1 и 2 типа (ВПГ-1 и ВПГ-2), поскольку они являются причиной возникновения орофациальных и генитальных герпетических поражений [4].

Розлади сну – це низка станів, які характеризуються порушенням тривалості, якості та добового ритму сну, а також пов’язаних зі сном поведінки та фізіологічних умов. Поширеність розладів сну в загальній популяції становить близько 5%. Згідно з Міжнародною класифікацією розладів сну (International Classification of Sleep Disorders /ICSD-3, American Academy of Sleep Medicine/AASM, 2014), ці розлади поділяються на 7 категорій: безсоння, пов’язані зі сном розлади дихання, центральний розлад підвищеної сонливості, розлади циркадного ритму сну, парасомнії, пов’язані зі сном моторні розлади та інші розлади

Заботясь о дальнейшем образовании наших читателей, мы приглашаем для проведения мастер-классов лучших экспертов. В этот раз нас посетила международный эксперт по патологии шейки матки профессор Светлана Ивановна Роговская. 11 октября 2013 года в Киеве был проведен мини-МВА по гинекологии, посвященный патологии шейки матки и кольпоскопии. Это событие наши читатели ждали с особым интересом, ведь Светлана Ивановна – настоящий профессионал, координатор информационного проекта при ВОЗ HPVtoday по Восточной Европе, постоянный участник всех международных конгрессов по проблеме патологии шейки матки, автор многочисленных монографий. Практическому врачу приходится постоянно пополнять знания о современных технологиях и, базируясь на достижениях современной доказательной медицины, индивидуализировать подходы к ведению пациенток с патологией шейки матки. Мы благодарны всем участникам мастер-класса – нам было интересно с вами, и надеемся на новые встречи.  Самые увлекательные моменты  мы запечатлели на фотографиях, которые можно  найти здесь: http://goo.gl/lkgKzU

Часть первая. Цитологический скрининг  Онкологические заболевания, вне сомнений, являются главной проблемой современной медицины. Однако такие опухоли, как рак шейки матки (РШМ), в основном, поражают людей молодого и среднего возраста. По данным Национального канцер-реестра Украины, рак шейки матки занимает 5-е место в общей структуре заболеваемости и 6-е в – смертности от злокачественных новообразований у женщин. Однако в группах 18–29 и 30–54 года данное заболевание выходит на 3-е и 2-е место соответственно в структуре заболеваемости и на 2-е место в обоих группах в структуре смертности

Если на клетке слона прочтёшь надпись «буйвол», не верь глазам своим Козьма Прутков Для регенеративной медицины очень важен вопрос о том, как регулируется восстановление клеточной массы в случае естественной смерти клеток и замены их новыми клетками (физиологическая регенерация) или при гибели части клеток вследствие патологического процесса (репаративная регенерация). Известно, что региональные стволовые клетки находятся в дормантном (спящем) состоянии и не делятся. Классическим примером пробуждения региональных стволовых клеток является регенерация печени после удаления ее части. Даже после экспериментальной резекции половины печени, оставшаяся ее часть может восстанавливаться до стандартных размеров. Недавнее исследование, опубликованное в журнале Liver Transplantation, показало, что печень достигает своего первоначального размера всего через три недели после трансплантации. Когда часть печени пересаживают от донора реципиенту, она в течение одного месяца достигает нормальных размеров, как у донора, так и у реципиента. В то же время, в случае инфаркта миокарда восстановления сердечной мышцы не происходит, а погибшие в результате ишемии кардиомиоциты замещаются соединительной тканью. Почему? Ответ на этот вопрос следуют искать в тех наночастицах, которые до недавнего времени считались… клеточными мусорщиками. Речь идет об экзосомах. Впервые термин «экзосомы» был предложен в 1981 году для обозначения мембранных везикул (мельчайших пузырьков), которые продуцировали раковые клетки [Trams E. G., Lauter C. J., Salem N. Jr, Heine U. (1981) “Exfoliation of membrane ectoenzymes in the form of micro-vesicles ”Biochim Biophys Acta 645(1):63–70]. Основной функцией экзосом тогда считалось быстрое удаление из клеток некоторых белков, то есть, экзосомам отводилась роль клеточного мусорщика (см. эпиграф). Через 32 года (2013 г.) за открытие везикулярного транспорта была присуждена Нобелевская премия по физиологии и медицине. Такой вот «мусорщик» (рис. 1)… Что же такое экзосомы на самом деле? Экзосомы обладают уникальной структурой, во многом напоминающей миниатюрную копию клетки. Их плазматическая мембрана надежно изолирует содержимое экзосом от внешней среды и повреждения. Состав экзосом включает практически все классы биомолекул клеток: белки, ДНК, РНК, липиды, низкомолекулярные соединения. Кроме того, экзосомы содержат факторы роста и цитокины. Добавим сюда тот факт, что экзосомы могут свободно перемещаться между клетками, проникать в любые биологические жидкости (кровь, лимфа, спинномозговая жидкость, грудное молоко, слюна, сперма, моча) и достигать всех тканей организма. Добавим и поймем, что 30 лет мы смотрели, но не видели важнейший механизм клеточного общения в многоклеточном организме – горизонтальную передачу информации от клетки к клетке. Сегодня принято различать микровезикулы и экзосомы. Микровезикулы представляют собой пузырьки от 100 до 1000 нм в диаметре, образующиеся путем выпячивания плазматической мембраны из клетки наружу с последующим отделением образовавшегося пузырька от мембраны клетки. Экзосомы – это небольшие мембранные везикулы от 50 до 100 нм в диаметре, образующиеся из эндосомальных мультивезикулярных телец, и секретируемые путем экзоцитоза большинством клеток организма (рис. 2).  Исследования показали, что экзосомы транспортируют в клетки-реципиенты различные биомолекулы – белки, РНК, ДНК, вирусные частицы, вызывая целый каскад изменений на геномном (за счет ДНК) и эпигеномном (микроРНК) уровнях [Ogorevc E., Kralj-Iglic V., Veranic P. (2013) “The role of extracellular vesicles in phenotypic cancer transformation” Radiol Oncol (3):197–205]. Это открытие, которое многое изменит в медицине. Понимание того, что межклеточная коммуникация осуществляется по механизму везикулярного транспорта, в корне меняет наши представления о развитии болезней и их лечении… Сегодня уже доказано, что состав экзосом не является случайным и не соответствует составу белков плазматических мембран клеток-продуцентов, а представляет собой «микрокарты», программирующие клетку-реципиента к определенным действиям. В частности, взаимодействие изолированных экзосом В-лифоцитов с фолликулярными дендритными клетками, CD8+ и CD4+ T-лимфоцитами приводит к усилению иммунного ответа. Экзосомы, полученные из инфицированных клеток, содержат патогенные антигены, модулирующие иммунный ответ. Экзосомы макрофагов, инфицированных вирусом иммунодефицита человека 1-го типа, специфически связываются с T-клетками, что обеспечивает распространение инфекции и супрессию иммунного ответа. Экзосомы, секретируемые клетками эпителия кишечника, участвуют в регуляции противовоспалительных процессов. Экзосомы эпителиальных клеток бронхов, содержащие повышенное количество цитокинов, в случае бронхиальной астмы обеспечивают распространение противовоспалительного эффекта по всем тканям дыхательной системы. Нейроны, олигодендроциты и микроглия секретируют везикулы, которые мигрируют к определенным клеткам-мишеням. Показано участие экзосом в формировании миелина, играющего ключевую роль в функционировании и выживании нервных волокон. Ряд патогенных белков, вызывающих грубую и смертельную патологию центральной нервной системы, например, прионы, обнаруживаются в составе экзосом и могут переноситься от клетки к клетке, то есть, экзосомы способствуют распространению патологического процесса в головном мозге. Опухолевые клетки продуцируют экзосомы в значительно большем количестве, чем нормальные клетки. «Раковые» экзосомы обнаружены во всех биологических жидкостях организма, включая сыворотку крови, мочу, сперму, асцитную и плевральную жидкости. Посредством переноса информационных молекул, экзосомы провоцируют формирование первичных опухолей и опухолевую прогрессию: изменяют микроокружение стромальных клеток; повышают инвазивную способность клеток; активируют ангиогенез; активируют онкогены; элиминируют проапоптотические факторы; транспортируют индукторы апоптоза в клетки противоопухолевого иммунитета, что вызывает их гибель. Экзосомы раковой стволовой клетки подавляют противоопухолевый иммунитет: угнетают Т-лимфоциты и натуральные киллеры (NK-клетки); блокируют созревание антиген-презентирующих клеток; увеличивают количество и усиливают активность иммуносупрессорных клеток; способствуют активному переносу различного рода вирусов, включая вирусы, ассоциированные с канцерогенезом. Кроме того, опухолевые клетки посредством секреции экзосом избавляются от химиопрепаратов (в частности, доксорубицина), и именно этот процесс лежит в основе приобретения раковыми клетками устойчивости к противоопухолевой терапии. Экзосомы раковой стволовой клетки воздействуют на опухолевые клетки с помощью эпигенетических механизмов регуляции транскрипции генов посредством переноса информационных и малых РНК, что лежит в основе феномена генетической нестабильности малигнизированных клеток. На сегодняшний день установлены следующие функции экзосом: регуляция иммунного ответа; представление антигена; передача РНК и белков; передача инфекционных частиц (например, вирусов и прионов); передача сигналов от клеток к клеткам; участие в модулировании иммунного ответа; участие в онкогенезе, метастазировании опухолевых клеток; участие в механизмах развития нейродегенеративных заболеваний. Впечатляет количество экзосом: в 1 мл плазме крови их насчитывается до 900 000 000000 – девятисот миллиардов! Но не стоит думать, что экзосомы играют в организме человека исключительно негативную роль. Это нормальный физиологический механизм регуляции многоклеточного организма. Экзосомы, секретируемые эмбриональными стволовыми клетками в процессе внутриутробного развития, эпигенетически перепрограммируют различные клетки-мишени зародыша, а экзосомы, продуцируемые мезенхимальными стволовыми клетками (МСК), участвуют в устранении повреждений и регенерации тканей. Известно, что молодые МСК способны продлить жизнь старым животным. Японскими исследователями был идентифицирован фактор, стимулирующий регенерацию тканей. Этот фактор (Gdf6 – growth differentiation factor 6) секретируют молодые МСК. С возрастом продукция этого фактора снижается, что связано со ослаблением синтеза микроРНК-17. Гиперэкспрессия Gdf6 in vivo существенно уменьшала степень связанных со старением угнетения лимфопоэза, недостаточной репарации мышц и предотвращала снижение количества нервных клеток-предшественников в головном мозге. Биологическая и терапевтическая активность МСК, а также способность к продукции экзосом мезенхимальными стволовыми клетками, обратно коррелируют с возрастом их донора. Предложена гипотеза о том, что, некоторые из переносимых экзосомами микроРНК могут способствовать старению, запуская сигнальные пути, ведущие к одряхлению организма, но другие, наоборот, защищают его от этих процессов. Экзосомы состарившихся клеток с помощью своей микроРНК так изменяют микроокружение, что оно начинает благоприятствовать возрастным заболеваниям, понижению иммунитета, воспалению и нарушению функций различных органов. Экзосомы из молодых клеток, наоборот, способствуют процессам регенерации различных органов и уже используются в регенеративной медицине. Далеко не полный список возможного применения экзосом в медицине уже включает диагностику болезней, иммунотерапию, изготовление вакцин, модуляцию ангиогенеза, целевую доставку в ткани-мишени различных лекарственных препаратов (в том числе ферментов, препаратов на основе РНК: микроРНК, матричных РНК, малых интерферирующих РНК). Кроме того, экзосомы – безусловный кандидат на поставку в клетки организма «омолаживающих» микроРНК, способных инактивировать процессы старения. Не исключено, что удаляя из кровотока старого организма экзосомы и заменяя их на экзосомы молодого растущего организма, можно будет перепрограммировать клетки так, что они станут моложе… В нашей лаборатории мы изучаем возможности терапевтического использования экзосомплазмы пуповинной крови, стволовых клеток плаценты, мезенхимальных стволовых клеток костного мозга, пуповины, Вартонова геля, а также фетальных стволовых клеток. Вполне возможно, что для лечения многих болезней стволовые клетки уже и не понадобятся, достаточно будет использовать их экзосомы, которые отличаются стабильностью, а значит, могут быть доступны в любом медицинском учреждении. Или в аптеке…

Шановні колеги! Надаємо вашій увазі огляд науково-практичних керівництв із діагностики та лікування трубної вагітності. Зокрема, це останні рекомендації Королівського та Американського коледжів акушерів і гінекологів, а також актуальна інформація з розуміння стану трубної ектопічної вагітності та рекомендації зі своєчасної діагностики і лікування відповідно до найкращих наявних наукових доказів Позаматковою вагітністю є будь-яка вагітність, що розвивається поза порожниною матки. У Великобританії показник захворюваності становить за деякими оцінками приблизно 11/1000 вагітностей, кожен рік діагностується майже 11 000 випадків позаматкової вагітності [76]. Частота позаматкової вагітності у жінок, які відвідують на ранньому терміні вагітності жіночі консультації, становить 2–3% [77,  78]. Незважаючи на покращення у галузі діагностики та лікування, розрив ектопічної вагітності продовжує залишатись значущою причиною смертності та захворюваності, пов’язаної з вагітністю. У 2011–2013 роках смертність від розриву позаматкової вагітності становила 2,7% від показника загальної смертності, пов’язаної з вагітністю, та була основною причиною смертності від кровотеч [2]. Повідомляється, що серед жінок, які надходять до відділення невідкладної допомоги з вагінальними кровотечами у першому триместрі, болем у животі, або обидвома ознаками, поширеність позаматкової вагітності становить 18% [3]. На жаль, жінки, як і раніше, помирають від позаматкової вагітності, в період між 2006 і 2008 рр. було повідомлено про шість випадків материнських смертей. Однак, за останні кілька років показник летальності знизився. Припускається, що на нього вплинули рання діагностика і швидкий початок лікування [76]. Фактори ризику розвитку позаматкової вагітності включають пошкодження матки після операції або внаслідок інфекції, паління і застосування допоміжних репродуктивних технологій [79–83]. Однак у більшості жінок з позаматковою вагітністю фактори ризику ідентифікувати не вдалося. Найбільш поширеним місцем ектопічної вагітності є фаллопієва труба. Більшість випадків трубної ектопічної вагітності, діагностованої на ранньому етапі, можна успішно лікувати за допомогою мінімально-інвазивної хірургії або із застосуванням метотрексату. Проте наявність трубної ектопічної вагітності у нестабільної пацієнтки є невідкладним медичним станом, що вимагає негайного хірургічного втручання.

 Ендометріоз – це захворювання, яке характеризується наявністю ендометріальних залоз і строми поза межами порожнини матки. Вважають, що це захворювання може траплятися у 75% жінок із гінекологічною симптоматикою, при цьому звичайною є гіподіагностика  Hirsch M, Duffy J, Davis CJ, Nieves Plana M, Khan KS Diagnostic Accuracy of Cancer Antigen 125 for Endometriosis: A Systematic Review and Meta-analysis. BJOG. 2016;123:1761-1768