Дорогі колеги, до вашої, маю надію, прискіпливої уваги, – нова рубрика. Про що вона буде? Вважаю, що подвійна назва сама все пояснює: «Зернинка до зернинки – от і повна мірка» (подібний варіант «З миру по нитці – голому сорочка» є більш прямим і відвертим, але «неполіткоректним»:). Це означає, що матеріал збирається звідусіль і не лише мною, але й вами. «Корисні перинатальні тези» – це таки тези, а не статті; саме перинатальні, а не якісь ще, а отже буду радий увазі моїх колег; саме корисні, а не для заповнення порожнього місця на шпальтах часопису.

Перші тези – про найголовніше, про шанс на життя, котрий може надати чи відібрати кожен з нас. Не хотів би висловлюватися ані «за», ані «проти». Лише додав одну зернинку до Ваших терезів. 

Спільний проект з «Фондом Медицини Плода, Україна»*


Pablo Pineda – перший в Европі вчитель із синдромом Down’a

Пабло Пінеда (Pablo Pineda) – іспанець, який народився у 1974 р., тепер живе у Малазі (Málaga), працює у міському уряді, є першою в Европі людиною з синдромом Дауна (Down syndrome), яка здобула вищу освіту (Джерело: е-сторінка часопису Die Welt http://www.welt.de/gesundheit/article3901173/Europas-erster-Lehrer-mit-Downsyndrom.html). До речи, в Іспанії 85% дітей із синдромом Дауна навчаються у звичайних школах.

 Пабло Пінеда у 2009 році одержав, як кіноактор, нагороду Silver Shell (Срібна Мушля) на San Sebastián International Film Festival за свою участь у стрічці Yo Tambien (Я також), де він грав роль людини з синдромом Дауна, яка одержує університетську освіту та ступінь бакалавра, що наближено до його власного справжнього життя (джерело: Wikipedia – http://en.wikipedia.org/wiki/Pablo_Pineda).

Pineda здобув університетський диплом учителя й ступінь бакалавра з психології навчання. З власних слів, спочатку він хотів стати адвокатом, далі – новинарем. Але його професор порадив вчитися на викладача через значну конкуренцію серед правників і журналістів. Та Пабло анітрохи не шкодує, оскільки з великим задоволенням працює з дітьми і почувається дуже потрібним. Вважає великим недоліком суспільства нездатність сприймати иншість. За його словами, суспільство ділить усе, що йому незрозуміло, на групи й наклеює на них наліпки: «гомосексуалісти», «іміґранти» і навіть «жінки». Багато хто не знає, як з цими «иншими» слід поводитися. Суспільство їх обмежує, ставиться, як до дітей, попросту уникає. Виникають стереотипи, упередження, як до нездар.

На запитання стосовно його ставлення до переривань вагітностей з плодами, що мають синдром Down'a, відповів: «Я проти переривання. Але не з моральних поглядів, а з погляду випробування. Це жорсткий, але вкрай збагачуючий досвід, котрий є неможливим у разі переривання вагітности з хворою дитиною. Батьки з «иншими» дітьми стають кращими, більш терпимими і дружніми. Це можливість, яку варто використати».

Відповідь на запитання щодо тривалости життя людей із синдромом Дауна лише близько 30 років: «Це міти, що виникають відповідно до історії держав та науки. Сьогодні стан справ зовсім инший: ми старіємо. Це залежить від ступеня нашої фізичної та душевної жвавости. Сьогодні багато молодих людей із синдромом Дауна страждають на ожиріння. Особисто я завдяки фізичним вправам та дієтам схуд на 18 кг. На моє щастя, я зростав у культурній родині, зі щоденними газетами й бібліотекою, у мені дуже рано прокинулася цікавість. Заборона культури – це спосіб убивства. Ми обираємо лише найліпше, але, якщо ми усі будемо однаковими, ми значно зубожіємо. Квіти усі різні й усі гарні. Прагнення до соціальної однорідности – хвороба суспільства. Якщо всі мислять однаково, усі схожі один на одного – тоді це фашизм».

На запитання, що є важливим при вихованні дітей із синдромом Дауна, Пабло відповів: «Таку дитину слід виховувати як дитину, а не як неповносправного; їй необхідно надати освіту. Батькам слід розмовляти з дитиною, оскільки найлютішим ворогом дітей із синдромом Дауна є тиша. Такі діти не повинні мати комплекси. Батьки завжди мають бути з ними, показувати, що це їхня дитина.

Дітьми з синдромом Дауна не треба надмірно опікуватися: вони мають повсякчас одержувати душевні та фізичні заохочення вчитися самотужки. Інакше їх батьків не можна назвати батьками».

 ПМ. В продовження теми. На 52-му засіданні Клубу Перинатальних П’ятниць 27.09.13 р. у Києві серед деяких доповідей 12-го Світового Конґресу з Медицини Плода (23–27.06.12, Marbella (Марбейа, Іспанія) переповідатиметься доповідь Fetal Treatment of Down Syndrome (Плодове лікування синдрому Дауна) д-ра Diana W Bianchi – виконавчої директорки Mother Infant Research Institute, Boston, USA.

 

 

 

 * Якщо маєте цікаві й корисні перинатальні тези для оприлюднення у цьому розділі, просимо надсилати їх на адресу o.solovyov@ivf.com.ua