ЛЮДИ ТА МАНЕКЕНИ Симуляційне навчання

Безпека пацієнта – чи не найважливіший компонент якості медичної допомоги. Водночас, тільки у США, за недавніми оцінками, лікарські помилки щорічно призводять до загибелі понад 200 тисяч людей і завдають серйозної шкоди здоров’ю ще в 10–20 разів більшої кількості пацієнтів [1]. Для порівняння: в автокатастрофах щорічно гине 30–35 тисяч американців. Таким чином, шанс померти від неправильних дій лікаря значно більший, ніж ризик загинути від помилки водія на дорозі

Зменшенню кількості лікарських помилок сприяють різні фактори. Серед них — нові підходи до медичної освіти, які дозволяють медичному персоналу вчитися та практикуватися і на чужих помилках, і на власних, не ризикуючи при цьому життям і здоров’ям пацієнтів. Саме таким підходом є симуляційне навчання.

Трохи історії

Ще у другій половині XVIII сторіччя видатна французька акушерка Анжеліка дю Кудре розробила акушерські тренажери у натуральний розмір, відомі під назвою «машини мадам дю Кудре» [2]. Вони були зроблені з тканини та шкіри, начинені справжніми людськими кістками і системою дерев’яних розпірок і ременів, які формували торс та імітували пружність родових шляхів і промежини.

Спеціальні губки всередині манекену могли випускати рідини, які нагадували кров та навколоплідні води, а лялька дитини мала ніс, вушка і відкритий рот, куди можна було вставляти пальці, щоб легше було витягати плід при неправильному передлежанні. За королівським дорученням, у 1760–1783 роках мадам дю Кудре об’їхала майже усю Францію і навчила акушерській справі близько 4 тисяч акушерок і 500 хірургів та лікарів (якими на той час могли бути лише чоловіки). Але потім у Франції розпочалися бурхливі часи, символом яких стали, на жаль, не «машини дю Кудре», а «машини доктора Гільйотена».

Сучасна історія симуляційного навчання у медицині почалася лише у 1960-ті роки. На знаменитому манекені Resusci Anne («обличчя, яке цілували найбільше разів за усю історію людства»), сконструйованому норвезьким фабрикантом пластикових іграшок Асмундом Лаердалем, мільйони людей навчилися робити серцево-легеневу реанімацію. Почався випуск тренажерів, призначених для навчання анестезіологів, кардіологів та лікарів інших спеціальностей.

Пізніше, завдяки розвитку комп’ютерної техніки та мікроелектроніки, з’явилися складні високотехнологічні манекени, які дозволяють розкрити справжній потенціал симуляційного навчання. Нарешті, у 1994 році було створено SESAM – Європейську асоціацію з симуляції у медицині, яка щорічно проводить великі міжнародні конференції [3].