Коли заходиш на територію Ізмаїльського перинатального центру, ніби потрапляєш у райський куточок. У стінах перинатального центру панує атмосфера щирої привітності, тепла і затишку. Як для працівників, так і для жінок така обстановка є гарною моральною і психологічною підтримкою. Кваліфікований персонал і комфортні сучасні умови сприяють тому, що тут почуваються добре не лише матері з немовлятами, а й їхні близькі та рідні. Головний лікар перинатального центру Анжеліка Ігорівна Розен люб’язно погодилась відповісти на запитання редакції.
— Анжеліка Ігорівна, що саме стало причиною реорганізації пологового будинку в Перинатальний центр, адже це справа відповідальна та нелегка?
— Першим кроком стало присвоєння нашому пологовому будинку статусу «Лікарні, доброзичливої до дитини». Команда наших лікарів збагнула, що працювати таким чином, яким вона працювала до того часу, не можна.
Великим поштовхом до реорганізації стало відвідування Житомирського перинатального центру. Після цього візиту захотілось нововведень, чогось прогресивного, креативного і незвичайного — не тільки в методиках, але і в самій атмосфері нашого пологового будинку. Сьогодення диктує нові вимоги до організації роботи родопомічних закладів.
— Розкажіть, будь ласка, про реорганізацію детальніше.
— У реорганізації основним став компроміс, знайдений між адміністрацією та командою. Все починалося з нуля. Спершу ми почули про Житомирський перинатальний центр, який очолює Юрій Рувімович Вайсберг. Ми поїхали туди, подивились, як організована робота. Повернувшись в Ізмаїл, ми намагались впровадити все те, що ми вважали доцільним. Робити позитивні зміни нам сподобалось. Буквально через два роки після того, як ми відвідали Житомирський перинатальний центр, ми подали на акредитацію звання «Лікарня, доброзичлива до дитини». Міжнародна акредитація означає, що пологовий будинок зробив значний ривок уперед і став цивілізованим лікувальним закладом європейського рівня.
І в минулому році ми це звання отримали, з того часу змінилися не лише підходи до ведення пологів, а й загалом ставлення до породіль і новонароджених. У нас впроваджуються сучасні перинатальні технології, що засновані на даних доказової медицини, а діти від народження не розлучаються з мамою.
В кінці травня 2011 року Ізмаїльський пологовий будинок здобув статус «Перинатальний центр». В Україні таких центрів всього 27, це значить, що їх не більше одного-двох на кожну з областей. Рівень перинатального центру досить високий, адже відбулася зміна усього комплексу робіт, що включає в себе супровід вагітності, виношування, пологи і цілий ряд інших аспектів. Медичний персонал у нас кваліфікований, слідкує за передовими технологіями і працює так, щоб пацієнти залишались задоволеними.
— А як Ви оцінюєте ефективність роботи з пацієнтами?
— Ми регулярно проводимо анкетування серед пацієнтів. Інколи нас дивує, наскільки доцільною є оцінка перинатального центру пересічною жінкою.
Часто жінки, які першу дитину народжували у нашому пологовому будинку 5–7 років назад, говорять про те, що перинатальний центр важко впізнати завдяки позитивним змінам, які відображають мрії та сподівання жінок.
— Які запитання, як правило, ви задаєте пацієнтам?
— Анкети профільні, вони формуються в залежності від того, у якому відділенні знаходиться жінка. Наприклад, серед питань є такі: «Як Ви ставитесь до того, що Вас поклали до цього відділення?», «Як Ви оцінюєте те, як Вас лікують?», «Чи спілкувались Ви з завідувачем відділенням?», «Чи давали Ви інформовану згоду?», «А чи обрали б Ви цей перинатальний центр іще раз?».
Якщо це перинатальне відділення, то ці питання стосуються індивідуальних пологових залів, сумісних пологів, грудного вигодовування, доступності інформації, частоти відвідування пацієнток співробітниками лікарні.
—Чи забезпечений перинатальний центр обладнанням для виконання складних операцій?
— Ми проводимо акушерські втручання усіх рівнів складності, які можуть бути продиктовані будь-якою ситуацією. Акушерство — це та галузь, в якій лікарі не мають права на помилку, тому при важких кровотечах у вагітних ми завжди підтримуємо зв’язок з обласним центром екстреної допомоги в Одесі, за 3 години вони можуть бути в Ізмаїлі і допомогти в усьому, що необхідно у даному випадку.
— Що нового дала реорганізація для роботи пологового будинку?
— Щодо нововведень — ми впроваджуємо індивідуальні пологові зали, партнерські пологи, дотримуємось правил теплового ланцюга — усіх вимог, які передбачає «Лікарня, доброзичлива до дитини». Коли мати в пологовому залі, а дитина перебуває на грудях у батька — це завжди дуже зворушливий момент. Обов’язковою умовою планового кесаревого розтину у нас є присутність членів сім’ї. Також ми перейняли методику вертикальних пологів з Житомирського перинатального центру, і в результаті проб і помилок навіть переконструювали і модернізували крісло для вертикальних пологів. Ми підтримуємо грудне вигодовування, впроваджуємо метод кенгуру, який дозволяє діткам постійно перебувати з мамою, а мамі спостерігати та дивитись за дитиною.
Роз’єднання дітей і мам відбувається лише тоді, коли дитина перебуває на апараті ШВЛ — це єдиний випадок, коли у нас немає можливості розмістити дитину і матір разом.
Пологовий будинок не повинен викликати страх у майбутньої мами — це наше гасло. І ми докладаємо усіх зусиль для того, щоб жінці не було тривожно: якщо це стіни, то там обов’язково мають бути якісь малюнки, якщо коридор, – там має бути багато фотографій. На усіх фотографіях, розміщених в коридорах, зображені вагітні нашого перинатального центру.
Нашими зусиллями створюється привітна і тепла атмосфера, яка сприяє гарному самопочуттю майбутніх мам.
Щомісяця ми проводимо екскурсії для вагітних з метою ознайомлення з нашим медичним закладом. Після знайомства у більшості жінок, як правило, зникає страх перед пологами, адже вони переконуються в доброзичливості лікарні, у тому, що будь-яке запитання і проблему можна вирішити, що навіть стіни пологового залу справляють позитивне враження.
Що понад усе хвилює жінку перед пологами? Очікування напруження, страху і болю. На зменшення болю можуть вплинути психологи, а на зменшення страху та напруження – доброзичливість медперсоналу.
— Як вплинули нововведення на зміну основних статистичних показників?
— Здебільшого, за останні 4 роки виросла кількість нормальних пологів. Показник передчасних пологів стабілізувався на такому рівні, який за жодні межі не виходить. Якщо у 2007 році цей показник сягав 3,1%, то у 2008 році – 2,6%, у 2009 році – 2,1%, а у 2010 році – 2,4%. Поступово зменшується кількість ускладнених пологів з 28,6% у 2008 році до 27,4% у 2009 році та до 24,4% у 2010 році. Кількість нормальних пологів в Ізмаїльському перинатальному центрі досягла рівня 75,60% порівняно з 71,40% в 2008 році.
Ми намагаємось зменшити показник перинатальної смертності, так при індикаторі якості і безпеки цього показника 4% і менше ми досягли у 2010 році рівня 1,4%. Зменшився показник мертвонародження: в 2010 році він становив 3,5% на противагу 5,4% в 2009 році та 4,5% у 2008 році.
За час роботи пологового будинку за сучасними перинатальними технологіяхми та з реалізацією ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини» вдалося значно знизити захворюваність новонароджених: з 15,4%, у 2006 році до 11,7% в 2010 році. Показник винятково грудного вигодовування у 2010 році сягнув 99%, а в період з 2006 по 2009 роки був завжди більшим за 97%. Щодо сумісного перебування матері і новонародженого, тут теж ми маємо значні успіхи: цей показник в 2010 році склав 99%, а в попередній період з 2006 по 2009 роки був не нижче 98%.
Що буде у 2012 році, прогнозувати нелегко, адже минулий рік видався складним.
— Розкажіть, будь ласка, про кадрове забезпечення лікарні.
— З кадрами справи погані — це проблема маленького містечка. Сюди ніхто не хоче їхати, усі, хто навчався в Києві чи Одесі, докладають максимум зусиль, щоб залишитись там. Тому ми маємо дефіцит як неонатологів, так і акушерів-гінекологів. Влаштуватись на роботу до нас не складно, було б бажання працювати. Інколи, у маленькому містечку молодий лікар зможе набути набагато більше досвіду, ніж у столичних закладах.
— Яким чином Ви мотивуєте свій персонал?
— Дуже важко змінити ментальність лікаря, який у своїй практиці не хоче впроваджувати жодних нововведень — адже сам лікар протягом кількох десятків років так робив, так робив його вчитель та вчитель його вчителя.
В основному, у нас працюють молоді фахівці, лікарі пенсійного віку переважно працюють в жіночій консультації. Але усі ми — команда.
Ні для кого не таємниця, що фінансова мотивація є найбільш вагомою, тому ми використовуємо різні надбавки до зарплати.
Для кожного з лікарів, особливо молодих спеціалістів, велике значення має його професійне зростання, розуміння, що він і його праця дуже важливі для колективу і пацієнтів. Ми робимо усе для того, щоб лікарі мали можливість відвідувати конференції, симпозіуми та майстер-класи. Так, нещодавно неонатолог і дві медсестри нашого Центру пройшли тижневе стажування в палаті інтенсивної терапії новонароджених у Житомирі. Особисто я теж намагаюсь не пропустити важливі заходи в галузі акушерства та гінекології.
Відвідування таких заходів завжди стимулює до впровадження нових змін у нашу повсякденну роботу. І я, і персонал відкриті до нововведень, до креативу, і це відчувають наші пацієнти.
Зараз я здобуваю другу вищу освіту в галузі управління, адже дилетантом сьогодні бути не можна, головний лікар повинен бути не лише лікарем, але й управлінцем.
— Які проблеми постають перед вашим перинатальним центром?
— Основною проблемою є нестача кадрів і обладнання. Частину обладнання ми отримали завдяки підтримці фонду Пінчука. Слід зазначити, що жодне з прохань пологового будинку до фонду не залишилось поза увагою. Іншу частину обладнання перинатальний центр отримує завдяки поставкам МОЗ. Насущною проблемою нашого перинатального центру є відсутність достатньої кількості апаратів ШВЛ. У нас лише один апарат, і якщо він зайнятий, то ніхто з медперсоналу не спить спокійно, бо якщо трапиться якийсь важкий випадок, необхідно буде швидко викликати з Одеси екстрену допомогу або дихати «руками», хоча рівень підготовки наших спеціалістів достатній для того, щоб дітей інкубувати, лікувати, екстубувати та виписувати. Якщо ці проблеми вирішити, то наш перинатальний центр зможе працювати у повному об’ємі.
Хотілося б робити зміни не тільки за рахунок невеликих благодійних внесків, але і за рахунок інших надходжень.
— Чи надають вам підтримку державні органи?
— Держава забезпечує той мінімум, який вона в сьогоднішніх умовах може забезпечити в рамках Національної програми репродуктивного здоров’я.
Однією з найбільших проблем, як я уже зазначала, є відсутність достатньої кількості апаратів ШВЛ. За вирішенням цієї проблеми ми звернулись і до фонду Пінчука, і до державних органів влади, в надії, що в найближчому майбутньому будемо мати позитивний результат.
На жаль, сьогодні пологовий будинок виживає за рахунок благодійних внесків. Ми обслуговуємо не лише пацієнток із Ізмаїлу, до нас залюбки приїжджають жінки з інших регіонів Придунав'я.
— Які плани вашого перинатального центру на найближче майбутнє?
— Ми хочемо повністю реорганізувати приймальне відділення згідно зі сучасними стандартами, передбаченими санітарно-епідеміологічними нормами. Плануємо збільшити кількість спінальних анестезій. Робота нашого перинатального центру спрямована на покращення статистичних показників, але найважливіше для нас — це рівень задоволення пацієнтів.
— Що саме Ви могли б порадити лікарям, які працюють у звичайних пологових будинках?
— Все, що впроваджується в нашому перинатальному центрі, спочатку зароджувалось як ідея. Для того щоб робити якісь зміни, спочатку має виникнути ідея та поштовх до її реалізації. Ми повинні вміти відповісти собі на запитання «Для чого?». Для чого ми проводимо реорганізацію? Мабуть, для того, щоб жінки були нами задоволені, щоб діти були здоровими.
Щоб щось в житті змінити, найголовніше — бажання.
Скільки б на шпальтах газет не обговорювались питання недофінансування та проблеми галузі, головне у створенні передового перинатального центру — це любов до людей і бажання допомогти, а найголовніше — бажання день у день робити свою роботу добре.
коментариев