Майкл Старк (Michael Stark), Prof. hc, Dr. med.
1983–2000 – медичний директор, керівник відділення акушерства та гінекології клініки Misgav Ladach (Єрусалим);
2002–2010 – керівник гінекологічного напрямку Групи госпіталів «Helios» (Німеччина, Австрія);
З 2011 – науковий керівник Європейського проекту телехірургії Telelap Alf-х, Sofar SpA (Мілан);
З 2004 – Президент NESA – Нової Європейської академії хірургії (Берлін).
- Розробив і продовжує вдосконалювати авторську методику проведення кесарського розтину, визнану в усьому світі.
- На чолі NESA впроваджує нові методи оптимізації хірургічних процедур, зокрема, шляхом використання природних отворів тіла.
- Керує розробкою нових хірургічних стандартів якості.
- Пропагує передачу знань таноу-хау до країн з обмеженими ресурсами.
Трапляються люди, що добре працюють руками. Рідше – ті, хто влучно формулює думки. Один весь вік проживає одну й ту саму захоплюючу історію, інший кожним кроком завойовує новий обрій. Тих, хто поєднує у собі все згадане, зустрінеш нечасто.
З ними не хочеться говорити, лише слухати. Не сперечатися, лише наслідувати. Просто бути поруч – вже це одне виправдовує існування. Дива трапляються. Така людина сьогодні перед нами.
Наступного дня після виступу пана Старка на Профі-Лабі з акушерства нам вдалося взяти у нього чудове інтерв'ю – неквапливе, дружнє, доброзичливе. Чим більше ми спілкувалися під час прогулянки вулицями Києва, тим несподіванішою та багатограннішою особистістю поставав перед нами Майкл Старк – дивовижна чіткість мислення, гумор, абсолютна впевненість у собі разом з цілковитою відкритістю до нової інформації.
Як громадянин Ізраїлю, він пройшов 5 воєн, був поранений. З глибоким співчуттям слухав про наш Майдан, війну, внутрішніх переселенців, військові госпіталі, і у якийсь момент сказав, що світ дуже мало робить для України.
Велике щастя – спілкуватися з людьми, біографії яких відображають цілі епохи, а світогляд та знання – цілий світ.
Професоре Старк, Ви якось зауважили, що візит до України для Вас є особливою подією.
Майкл Старк: Це насправді так. Моя сім’я родом з Чернівців. Батьки жили там за Австрії і фактично до другої світової. Декілька років тому мав нагоду відвідати це чудове місто, знайти старовинний будинок – помешкання батьків, навіть побачити фортепіано, на якому грала мати. Старша сестра виїхала з передвоєнної Буковини останньою, але все пам’ятає і навіть спромоглася скрізь мене поводити.
Втім, насправді дивовижною історією є доля моєї тещі, яка у серпні 1939 року в складі баскетбольної команди Білостоку приїхала до Києва на змагання. А 1-го вересня Німеччина напала на Польщу і шлях до повернення було перетято. Усі її рідні були згодом знищені. Вона ж, студентка-медик, жила при інституті, де, паралельно з навчанням, працювала прибиральницею. За два роки війна пришла до Києва. Інститут перевели на Урал. У 1947 разом із маленькою донькою та чоловіком-військовим, якого намагалися заарештувати без пояснень, була вимушена тікати до США через північний схід. Згодом теща стала відомим у світі лікарем, довго працювала в Нью-Йорку, об’їздила весь світ, але щиро вважала Київ найкращим містом на планеті.
Ваша операція стала свого роду новою класикою в акушерстві. Як це воно – бути класиком?
М. С: Я насправді не вважаю себе якоюсь видатною особистістю. Просто завжди був дуже допитливим. Все, що зробив, походило з глибокого переконання у відсутності чітких догм, зокрема в медицині. Ми живемо в мінливому світі, ніщо не закарбоване в камені. Навіть, коли так здається.
Мене завжди цікавило, що ж за тим каменем? І я намагався зрозуміти сутність речей. Завжди бентежили ситуації, де єдиною підставою для виконання певних дій була винятково традиція і жодних інших підстав.
Окрім того, мене захоплює інтердисциплінарність. Я маю на увазі не тільки запозичення акушерства у хірургії чи урології. Безліч корисних ідей можна взяти з архітектури, музики, механіки. Все, що є тим чи іншим видом мистецтва, – інтердисциплінарне. Ми просто маємо бути більш уважними до світу і краси.
Ви говорите про небезпечність традицій, а чи є традиції корисні?
М. С: Є традиції, які важливо залишати незмінними. Наприклад, народна музика чи обрядові святкування. Однак, коли йдеться про питання життя й смерті, традиції повинні контролюватися. Царицею царів на сьогодні є доказова медицина. Якщо комусь вдалося довести, що наявна традиція – добре, варто її підтримувати. Але дуже часто ми спростовуємо їхню доцільність, і тоді не слід боятися змін!
Традиція не може бути аргументом, а винятково основою для порівняння. Трапляються, ясна річ, і корисні традиції. Наприклад, аспірин. Якщо б його вигадали сьогодні – нікому б на думку не спало його застосовувати: викликає шлункові кровотечі, порушує агрегацію тромбоцитів, казна що! FDA ніколи б не допустила цього неподобства. Однак, у зв’язку з багаторічним традиційним використанням сьогодні ми маємо чудовий препарат. І навпаки, зашивання очеревини. Це – традиція і ніхто до сьогодні не здатний науково довести користь од неї. Накладання швів на підшкіру – теж традиція, і теж шкідлива.
Існують багато модифікацій вашого методу кесарського розтину, як ви ставитеся до цього?
М. С: Я абсолютно впевнений, що усе має базуватися на доказах. Якщо хтось доведе, що той чи інший крок операції має бути змінений – сьогодні ж модифікую свою методику. На жаль, більшість модифікацій радше мають на меті тішення ego та самоствердження. Довести доцільність модифікації доволі складно, тому що для цього необхідно проводити абсолютно стандартизовані операції. Такі прийнятні для всіх і водночас доказово обґрунтовані стандарти створити непросто, однак, за ними майбутнє. Таким чином, покажіть мені, що в проспективному рандомізованому дослідженні ви довели переваги вашої модифікації – і я потисну вам руку. Але до цих пір цього не сталося.
Як ви ставитеся до кесарського розтину за вимогою жінки?
М. С: Я би не хотів забиратися в хащі законодавства. Є безліч країн, де така операція може бути легально проведена за вимогою. Мені б хотілося поговорити про медичні аспекти. Я палкий прибічник природних пологів і не проводжу кесарський розтин без показань. Можна зробити блискучу операцію, але якщо у вас не було показань – скоєно шкоду. Маємо пам’ятати: Primum non nocere.
Річ у тім, що пологи є вкрай важливими для новонародженого. Вони стимулюють правильну роботу дихальної системи, фінальне дозрівання легеневої тканини. Під час пологів відбувається колонізація кишківника новонародженого материнським біотопом, який залишається з ним на все життя, захищаючи від хвороб та онкозахворювань. Тому слід говорити з жінками, пояснювати переваги природних пологів. І переважна більшість погодиться з вашими аргументами.
Вертаючись до питань законодавства. Якщо жінка рішуче налаштована мати кесарський розтин, вона його отримає. Тобто, все одно знайдеться такий лікар, який так чи інакше її прооперує. Але це питання часу, нервів, якості виконання операції. Лікарю доведеться брехати, встановлюючи показання. Тому моя думка: законодавчо це повинно бути доступним, але слід вимагати від лікарів чесного ставлення до своєї роботи. Гарним кроком у деяких країнах було зменшення платні лікарю за проведений кесарський розтин у порівнянні з природними пологами, це в короткий термін призвело до зменшення кількості операцій.
Як ви ставитеся до планових кесарських розтинів?
М. С: Я великий противник такого підходу. Коли ви маєте показання до ургентного кесарського розтину – зробіть його негайно. Але, якщо показання дозволяють відкласти операцію – завжди дочекайтеся початку переймів. У цьому терміні мати буде готовою до народження, молочні залози – для лактації, дитина посилатиме природні сигнали про необхідність народження, цервікальний канал стане прохідним, нижній сегмент сформується та витончиться. Майже всі діти, народжені за таким принципом, будуть функціонально зрілими. Якщо ви робите плановий кесарів розтин, ви часто робите його за два тижні до моменту, коли б насправді ця дитина мала народжуватися.
У нас переважна більшість лікарів та адміністраторів протестують проти такого підходу. Мовляв, у такий спосіб ми переводимо операції з планових до категорії ургентних, а вдень безпечніше проводити оперативні втручання.
М. С: О, ні! Це величезна глупість. В акушерстві має бути так: якщо госпіталь не здатний надати 100% кваліфіковану допомогу цілодобово, він не має права займатися акушерством. Це абсолютно неважливо, коли відбудеться операція – вдень чи вночі, якість надання допомоги має бути однаковою. Хіба о третій ранку не може поступити жінка з відшаруванням чи випадінням петель пуповини?
Можливо, ми боїмося, що вночі в пологовому будинку недостатньо персоналу або недостатньо персоналу найвищої кваліфікації?
М. С: Це не аргумент. Можливо, слід мати меншу кількість госпіталів, але укомплектованих винятково професіоналами високого рівня. Уявляю собі ситуацію: ніч, відшарування, ДВЗ-синдром, а ви їй: «агов, жіночко, негайно припиніть кровити, бо нам треба викликати досвідченого лікаря для вашого лікування!».
Якщо б ви надавали рекомендацію головному лікарю, як контролювати рівень кесарських розтинів, на чому б ви зупинили увагу?
М. С: Нещодавно я консультував один госпіталь у Франції, рівень кесарських розтинів в якому сягав 26%. Єдиною порадою, яку я надав, було впровадження обов’язкової «другої думки» щодо прийняття рішення про розтин. При чому другий лікар ставив свій підпис під рішенням або дозволяв вказати його в консиліумі. Через 2 місяці кількість кесаревих розтинів зменшилася до 16%.
Чесно кажучи, в Україні така практика є рутинною, у нас існує потреба у трьох підписах для виконання операції. Але у лікарів розповсюджена, так би мовити, висока «колегіальність» щодо прийняття таких рішень. І, насправді, знайти однодумця не так вже й важко.
М. С: Це не аргумент. У моєму всесвіті для цього є дуже гарне слово. Це слово – «злочин». Якщо я колись дізнаюся, що хтось із лікарів бодай раз мені збрехав, не щодо «з ким провів ніч», а щодо медичних питань, він вилетить з лікарні у той же день. Ми називаємо це «нульовою толерантністю».
Якщо ви дивитеся на показники кесарських розтинів, що може свідчити на користь того, що їхня кількість у закладі є зависокою?
М. С: Є таке правило: «лікарі повинні завжди говорити правду». Те що ви кажете, є надто бентежним. Якщо призначаються неправильні показання до кесарського розтину, то чи проводяться за правильними показаннями інші операції? В хірургії із цим не жартують. Показання мають бути абсолютно істинними. Тому слід знаходити правильних людей і правильно з ними працювати.
І, ясна річ, позбавлятися оцієї пострадянської системи «каральної статистики». Боятися показників, приховувати реальність – це значить ніколи не знайти шляхів вирішення проблеми. Це тупцювання на місці, що у сьогоднішньому світі означає регрес.
Як часто слід проводити аналіз показників кесаревих розтинів?
М. С: Постійно! Такі речі проводяться щоденно. Так само як і контроль виконання. Ви можете обговорювати рутинні випадки на ранкових засіданнях. Якісь цікаві ситуації можна виносити на детальне обговорення на лікарняних конференціях.
Ви релігійна людина?
М. С: Ні. Як я можу, коли бачу, що відбувається з цим світом? Якщо ви вірите в еволюцію, ви не можете вірити в Бога. Тому що, виходячи з усіх релігій, людина була одразу створена такою, як вона є. А я вірю в еволюцію. Інша справа, що існує безліч речей, яких ми не розуміємо. У ХVI сторіччі Браге розробив теорію про гравітацію, вивчаючи Коперника. Пізніше Ньютон лише розширив його вчення. Ми знаємо, що сила гравітації Землі – триліони тонн, але мені вдається переважити усю гравітацію одним пальцем, піднімаючи ось цю серветку. Зорі за міліарди світлових років від нас притягують і навіть певним чином сторіччями утримують наші думки, як Земля утримує місяць. І чому це відбувається, ніхто не може пояснити напевне.
Скоріше за все, існують інші виміри, які ми не бачимо. І ось для всього, що ми не можемо осягнути, створюється ореол божественності. Але все змінюється.
Сто п’ятдесят років тому лорд Кельвін писав, що літак – це абсурд, що він ніколи не зможе літати, оскільки набагато важчий за повітря. Пізніше, десятиріччями, поважні вчені говорили про неможливість польоту ракети до космосу, через вакуум, який його наповнює. Сьогодні ми надсилаємо апарати на Марс.
Тобто, чим більше ми маємо знань, тим більше рішень можемо знайти. І не варто у всьому звинувачувати Господа. Якщо він все ж таки є, мені було б дуже цікаво спитати, де він був під час Голокосту або коли почалася війна у вашій країні. Втім, я дуже поважаю вірян і у мене насправді все добре з толерантністю. Наприклад, маю дуже релігійного онука. Ми з ним прекрасно ладимо.
Професоре, ми живемо в час швидких змін і спостерігаємо їх ледь не щодня. Що буде з людством завтра?
М. С: Дозвольте говорити лише про гінекологію. Дійсно, коли я закінчив університет, ніхто не знав штучного запліднення, пересадки серця, ультразвукової діагностики, ендоскопії. Все це винайдено у мій час. Прорив відбуватиметься за двома напрямками: генетика і робототехніка. Ми станемо машинозалежні.
Комп’ютерні технології до певної межі швидко падатимуть у ціні. Закон Мура: удвічі більше інформації, менша ціна (емпіричне спостереження засновника Intel Гордона Мура 1965 року про те, що кількість елементів інтегральної схеми комп'ютера щодва роки буде подвоюватись при аналогічному здешевленні. До сьогодні закономірність справджується. – прим. ред.).
Буде менше відкритих операцій, для втручань все більше застосовуватимуться природні отвори. Будемо працювати в малому тазі через Дугласів простір і проводити операції на жовчному міхурі через ротову порожнину. Відбуватиметься глибока спеціалізація лікарів, що добре і водночас погано. Матимемо спеціалістів з ендометріозу, з онкопатології яєчників, з раку шийки матки.
Я везунчик, оскільки навчався в ті античні часи, коли усіх навчали всьому. Тому мені байдуже – читаю я доповідь з онкології чи перинатології. Однак, такі динозаври скоро відійдуть. І залишиться лікар по мітральному клапану. Чудесно! Ніхто не впорається із ним краще, однак, якщо раптом паралельно виникне проблема у «правому серці» – слід буде запрошувати іншого вузького спеціаліста. Така тенденція.
Ви згадували прогрес у генетиці, що саме вас тішить або бентежить?
М. С: У першу чергу, зміниться структура патологоанатомічного розтину. Більше не буде гематоксилін-еозину, лише вивчення патології на рівні клітин, генома. Думаю, років через 20–30 років рак теж будуть лікувати не хіміотерапією, а генетичними методами.
Одного я дуже боюся – тотальної передімплантаційної діагностики. Тому що штучний відбір призведе до відсутності природного. Це стане кінцем еволюції, оскільки ми не зможемо надати планеті достатню варіабельність виду, яка необхідна для виживання.
Адже еволюція все ще триває. Наприклад, ви знаєте про синдром «суперчоловіка» XYY? Це не те щоб подарунок долі, однак, вони мають неабияку витривалість, чудові успіхи в спорті. На сьогодні все більше жінок з таким каріотипом у плода обирають переривання вагітності, у зв’язку з певними особливостями характеру та розвитку таких дітей. Але ми не знаємо, можливо, це нове еволюційне вікно, яке б мало у майбутньому призвести до компенсації виду. А ми його зачиняємо.
Ми не знаємо, як виглядатиме людство через 10 000 років. Можливо, це буде зовсім інший фенотип. Риби майже не змінилися за останні 2,5 міліона років. Можливо, вони знайшли свою оптимальну форму. Людство ж постійно змінюється, причому зміни набагато швидші за очікувані. Приміром, 10 000 років тому на планеті майже не було блакитних очей або лактозної інтолерантності. Ми були набагато меншого розміру, навіть королі, які мали вдосталь їжі. Тобто це не питання харчів, люди реально збільшуються, і ніхто не знає чому: радіація чи інші невідомі сили. Багато чого не знаємо, тому й мусимо бути допитливими. Я не впевнений навіть, що ми добре розуміємо закони фізики. Закон Гейзенберга свідчить, що об’єкт може бути водночас і часткою, і енергією. Тобто ми насправді не розуміємо: існує він у нашому вимірі чи ні.
І взагалі, об’єкт існує винятково, якщо існує спостерігач.
М. С: Саме так, отже ви зараз завдячуєте мені своїм існуванням!
Спасибі, професоре, Ви абсолютно праві. Саме, дякуючи таким як ви, ми – люди, досі існуємо і маємо право так називатися.
Бесіду вели Віктор Ошовський, Тетяна Тихомирова та Людмила Чуприна.