Під такою назвою 31 березня 2017 року в Києві в рамках Х Національного конгресу «Людина та ліки» – Україна 2017 пройшла науково-практична конференція, організована Громадською організацією «Українська Академія Педіатрії».

«Українська Академія педіатрії» (УАП) – організація, створена нещодавно, попри це, про неї аж ніяк не можна сказати «маловідома», адже свою діяльність УАП розпочала дуже активно і вже встигла провести чимало освітніх заходів у різних містах України. Адже, як зауважив віце-президент УАП, лікар-педіатр, к. мед. н. Ярема Возниця, «головне завдання цієї організації – вчити педіатрів і сімейних лікарів новим технологіям задля досягнення кінцевої мети – підвищення здоров’я дітей, а отже, і громадського здоров’я. Тому ми запровадили і проводимо курс лекцій, майстер-класів і практичних занять по всіх областях України».

Президент ГО «Українська Академія Педіатрії», дитячий гематолог, д. мед. н., проф. каф. педіатрії і неонатології факультету післядипломної освіти ЛНМУ ім. Данила Галицького Леонід Дубей також відзначив:

«Своєю діяльністю УАП прагне розширити зв’язки між медичними спільнотами України та зарубіжних держав, сприяти впровадженню в Україні міжнародних стандартів надання медико-соціальної допомоги дітям, реалізації захисту їхніх прав і свобод. Важливою подією як для європейської спільноти, так і для України є рішення Генеральної Асамблеї Європейської Академії Педіатрії 31 січня 2016 року у Брюсселі щодо набуття статусу асоційованого члена Громадською організацією «Українська Академія Педіатрії», яка стане достойним представником української педіатрії у Європі. Підтримка міжнародного педіатричного співтовариства, а також обмін знаннями є дуже важливими на шляху до Європейського Союзу». Професор Дубей також висловив своє переконання у тому, що саме об’єднання профільних громадських організацій та асоціацій за європейським взірцем є дуже важливим для спільного представництва у європейських структурах, а також узгодження перспектив розвитку педіатричної галузі в цілому. «Спільними зусиллями ми досягнемо більшого!», – цим гаслом Європейської Академії Педіатрії, яке тепер стало і нашим, закінчив свою вітальну промову до учасників цієї науково-практичної конференції Леонід Дубей, передавши слово для привітання в. о. міністра охорони здоров’я України Уляні Супрун.

В своєму виступі п. Уляна досить розлого зупинилася на найбільш актуальному питанні – реформі системи охорони здоров’я, що нині відбувається в країні: «Ми не вигадували велосипед, натомість в основу концепції реформи поклали досвід Великої Британії, Іспанії, Норвегії та багатьох інших країн світу, в яких система охорони здоров’я гарантує громадянам якісні і доступні медичні послуги, а лікарям – належні умови і оплату їхньої праці».

Вона також повідомила, що до Верховної Ради України подано законопроекти, прийняття яких дозволить втілювати реформи. Але працювати потрібно, особливо підкреслила в. о. міністра, у досить швидкому темпі, тож вона закликала лікарів не бути осторонь цього процесу, спонукати місцевих депутатів голосувати за ці зміни у Верховній Раді. Сьогодні першочерговими завданнями є: змінити систему фінансування медицини, закріпити педіатрію на первинній ланці шляхом внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (МОЗ це вже зробило відповідними наказами).

«Як зміниться система охорони здоров’я, коли всі законопроекти буде проголосовано? По-перше, це концепція «Гроші йдуть за пацієнтом». Друге – це персоніфікація медичних послуг і третє – перехід на міжнародні протоколи лікування. Останнє дуже важливо, адже ми маємо на сьогодні застарілі протоколи (у педіатрії, зокрема). Звичайно, має бути перехідний період, не можна відразу перейти до міжнародних стандартів, викинувши все українське. Разом з тим, потрібно зауважити, що система може бути прописана чудово, може бути безліч протоколів тощо, але, якщо ніхто їх не виконує, то нічого не станеться. Імплементація дуже важлива. Зараз є проблема з нашими законами взагалі. Наприклад, ми маємо чудовий закон про екстрену медичну допомогу, відповідно до якого, кожна лікарня повинна мати відділення невідкладних станів, але чи вони існують?!», – риторично запитує Уляна Супрун. – Отже, імплементація всього того, що міститься в законах, залежить від вас, лікарів. Саме ви маєте втілювати зміни на місцях. Дуже важливо, щоби наші лікарі, зокрема, головні лікарі, були прогресивними і хотіли змінити систему. Адже система – це не міністерство, лікарні або асоціація. Система – це всі ми», – переконана Уляна Супрун.

Д. мед. н., директор ДУ «ІПАГ НАМНУ», президент Асоціації педіатрів України Юрій Антипкін, перш за все, подякував п. Супрун за те, що, завдяки її підтримці, вдалося відстояти сьогодні педіатрію на первинному рівні. Він також відзначив декілька аспектів, що вирізняють цю конференцію з поміж інших. Зокрема, окрім освітньої місії, важливим є те, що педіатрія тут розглядається в аспекті громадського здоров’я, адже є важливою його складовою. Не може бути здорової нації без міцного здоров’я дитячої популяції населення. Тож обговорення актуальних проблем медицини дитячого віку допоможе визначитися зі стратегічними напрямками розвитку педіатрії, головним з яких Юрій Антипкин вважає профілактику. В цьому аспекті вчений-клініцист наполягає на тому, що лікарі мають більше уваги приділяти саме збереженню здоров’я дитини, а не тільки лікуванню: «Адже, на сьогоднішній день ми маємо вражаючі результати дослідження здоров’я дітей шкільного віку, згідно яких, за час навчання, частка здорових дітей знижується, в середньому, втричі (!), що свідчить про зниження ефективності проведення профілактичних заходів», – констатує Юрій Антипкін.

Перед стартом науково-практичної частини конференції, з важливим повідомленням виступив Тимофій Бадіков, голова правління ГО «Батьки за вакцинацію». Він коротко розповів про заходи, які проводить ГО, зокрема, в рамках Українського тижня імунізації що проходив 24–30 квітня цього року, анонсував події, які мають відбутися найближчим часом, запросивши присутніх взяти в них участь, а також закликав лікарів ставати «агентами змін з вакцинації», запропонувавши заповнити невеличку анкету, що забезпечить зворотній зв’язок і дозволить розпочати співпрацю: організувати лікарю участь у тренінгу для агентів змін; отримати довідник «Відповіді на складні запитання батьків про вакцинацію», який було створено у співпраці з головним дитячим імунологом Києва Федором Лапієм, та інші корисні матеріали, які можуть допомогти лікарю в роботі. Адже запитань щодо вакцинації, зазвичай, дуже багато.

Продовжилася конференція доповіддю д. мед. н., проф. кафедри педіатрії №2 НМАПО ім. П. Л.Шупика Марини Маменко «Йодний дефіцит та його наслідки: як можна вирішити національну проблему?».

Вона зупинилася на основних моментах, зокрема зазначивши, що йододефіцит (ЙД) і йододефіцитні захворювання (ЙДЗ), що розвиваються на тлі цього стану, за даними ВООЗ, є актуальною проблемою у більш ніж 140 країнах світу, у тому числі, і в Україні. Проблема ЙДЗ визнана актуальною в медико-соціальному аспекті, оскільки ЙД впливає на інтелектуальний потенціал і фізичне здоров’я населення в цілому, крім того, стосується людей будь-якого віку, але найбільше уражає дітей, підлітків та вагітних жінок.

Не випадково, Хартія прав дитини містить, зокрема, право на адекватне йодне забезпечення дитини/майбутньої матері для реалізації генетичного потенціалу, оскільки це необхідна умова активності всіх органів і систем людини протягом усього життя.

Адже йод — есенціальний мікроелемент, основною фізіологічною функцією якого є участь у тиреоїдному синтезі.

Своєю чергою, гормони щитовидної залози регулюють процеси зростання, розвитку, диференціювання, обміну речовин у всіх органах і тканинах організму людини. Дефіцит йоду для дітей та підлітків — це ризик затримки фізичного, психічного та інтелектуального розвитку, розладів статевого дозрівання; порушення функцій ендокринної, серцево-судинної, нервової та імунної систем організму. Для жінок фертильного віку  — це неплідність, передчасне переривання вагітності, підвищена материнська та неонатальна смертність, тож говорити про йод і тиреоїдні гормони в рамках конференції, що зібрала педіатрів, потрібно обов'язково, оскільки обмінні процеси найбільш активні, як відомо, в періоди інтенсивного росту, найінтенсивніший з них проходить в утробі матері і триває протягом перших двох років життя. Отже недостатність йоду спричиняє порушення багатьох функцій організму і призводить до розвитку цілого ряду патологічних станів, які у 1983 р. було об’єднано в групу йододефіцитних захворювань (ЙДЗ). Цей термін відображає всі негативні наслідки впливу недостатності йоду на здоров’я людини, але їх можна попередити за умови нормалізації вживання цього мікроелемента. Рекомендовані ВООЗ рівні щоденного споживання йоду наведені у табл. 1.

Отримати цей мікроелемент людина може з продуктів харчування, які містять йод. Максимальна його кількість, як відомо, міститься у морепродуктах, однак, жителі не усіх країн можуть вживати їх щодня, тож для подолання недостатності йоду в харчуванні використовуються методи індивідуальної, групової та масової йодної профілактики. При цьому, масова йодна профілактика є найбільш ефективним і економічним методом усунення дефіциту йоду і досягається шляхом внесення солей йоду (йодиду або йодату калію, йодказеїну) в найбільш вживані продукти харчування: кухонну сіль, хліб, воду, безалкогольні напої, молочні продукти, кондитерські, м'ясні вироби тощо. Отже прийняття національного законодавства щодо йодування солі – найбільш універсальний метод йодної профілактики, здатний без великих матеріально-технічних і фінансових витрат в короткі терміни значно оздоровити населення великих регіонів і практично ліквідувати йододефіцитні захворювання. Швейцарія, Австрія, Італія, Франція та Німеччина першими в світі прийняли таке законодавство (ще більше 100 років тому), адже вже тоді було зрозуміло, що займатися профілактикою значно дешевше і ефективніше, аніж лікуванням. Сьогодні ці країни є взірцем ліквідації проблеми на популяційному рівні.

Щодо України, то за даними моніторування ЙД, що здійснює ВООЗ щодесять років, наша країна знаходиться на п’ятій позиції (знизу!) по рівню вирішення проблеми ЙД. Ми маємо найнижчий рівень вживання йодованої солі в Європі, як результат – кожен десятий український школяр має проблему ЙД. Отже, без прийняття національного законодавства, ми ніколи не подолаємо цю проблему, бо нікого не вмовимо населення пити пігулки, аби поповнити запаси йоду в організмі, протягом всього року, всього життя. Тому адекватної альтернативи йодуванню солі немає, натомість, прийнявши відповідні законодавчі рішення, нам не доведеться говорити про профілактику йодного дефіциту, а отже і про захворювання, ним спричинені.

Доповідь, яка була представлена наступною, була присвячена надзвичайно актуальній темі – проблемам лікування алергічного риніту у дітей. Доповідач – Юрій Гавриленко, к. мед. н., асистент кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії НМАПО ім. П. Л. Шупика, докладно зупинився на найважливіших аспектах: сучасні уявлення про алергічний риніт як діагноз, діагностика АР, покази і сучасні стратегії лікування цього захворювання. Зокрема, він нагадав, що маніфестація алергії (і алергічного риніту, зокрема) спостерігається у дуже ранньому віці, ще у період грудного вигодовування, у період, коли в раціон дитини вводяться нові продукти. Саме тоді педіатру нерідко доводиться спостерігати розвиток харчової алергії, яка є предвісником більш загрозливих станів і захворювань, таких, як, наприклад, бронхіальна астма (БА).

Клінічна симптоматика АР добре відома, але, як зауважив лікар, такі симптоми (ринорея, чхання, виділення з носа, утруднення носового дихання) характерні і для інших захворювань верхніх дихальних шляхів, тож на конкретних клінічних випадках лікар продемонстрував, як диференціювати АР з іншими патологіями. Адже вчасно встановлений діагноз і початок лікування – це не тільки профілактика таких ускладнень, як БА, у дитячому віці – це ще й профілактика когнітивних порушень, які можуть виникати на тлі АР. Якісне лікування та профілактики ускладнень РА можливе тільки за умови активної співпраці педіатра, алерголога та отоларинголога, бо тільки отоларинголог здатний виявити всі можливі порушення, які супроводжують патології лор органів, а алерголог може підтвердити або виключити алергічну природу проявів, які так погіршують якість життя маленького пацієнта.

Завершуючи свою доповідь, Юрій Гавриленко нагадав лікарям, що для отримання інформації щодо вирішення проблем навколо цієї патології, варто звертатися до «Національного керівництва з дитячої отоларингології» – видання, яке є гордістю кафедри, яку представляє лікар, і співавтором якого він має честь бути. Він також повідомив, що минулого року вийшла книга, написана співробітниками кафедри під керівництвом професора А. А. Лайко «Алергічні риніти у дітей», де також описані і враховані європейські та американські рекомендації з лікування АР у дітей. Тож, це видання буде вельми корисним для лікарів.

Велика кількість корисної інформації містилася також у доповіді «Вакцинація дітей – проблеми та актуальні питання», яку представив учасникам заходу Федір Лапій, к. мед. н., доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб і дитячої імунології НМАПО ім. П. Л. Шупика, гол. дитячий імунолог м. Києва.

Він розпочав свій виступ з констатації невтішного факту: Україна з приводу вакцинації дітей має дуже багато проблем. Наша країна – друга у переліку з кінця (!) серед усіх країн світу за рівнем охоплення вакцинацією дитячого населення. У Сомалі, наприклад, рівень значно вищий, аніж в Україні». На думку експерта, однією з причин такого становища є те, що в нашому суспільстві і досі існує безліч міфів щодо вакцинації. Навіть лікарі та інші медичні працівники нерідко стають «жертвами» таких застарілих уявлень, хоча і знають, що керуватися потрібно лише доказовою медициною, а не міфами, які час від часу з’являються щодо ризиків щеплень, щодо протипоказань та нормальних реакцій, які можуть супроводжувати імунізацію.

Наприклад, частим запитанням до дитячого імунолога є таке: «Чи потрібно перед вакцинацією пройти дегельмінтизацію? І тому подібне. Закон України чітко говорить про те, що вакцинацію мають пройти всі громадяни, що не мають для цього протипоказань: «і не потрібно створювати нових міфів про те, що вакцинувати можна тільки здорових, бо інакше, ми б не говорили про хронічні хвороби. Крім того, важливо розуміти, чому, насправді, існують протипоказання: у тих випадках, коли імунізація не буде ефективною, або становить небезпеку здоров’ю і життю людини (а це дуже рідкісні випадки). Поки ми цього не усвідомимо, так і залишиться, що у нашому Національному протоколі протипокази викладені на 32 сторінках дрібним шрифтом. У США, як і у багатьох країнах Європи, наприклад, ГРІ з легким перебігом не є протипоказанням для вакцинації дитини, а при наявності підвищеної температури вакцинація відкладається до зникнення гострих проявів захворювання. В цьому і є принципова різниця: люди у цивілізованому світі не бояться вакцинації, навпаки, бояться тих наслідків, до яких може призвести її відсутність!».

Упродовж теми імунопрофілактики, головний дитячий імунолог Львівської області, керівник Центру імунології Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, д. мед. н., проф. каф. клінічної імунології та алергології ЛНМУ ім. Данила Галицького Лариса Костюченко висвітлила у своїй доповіді проблемні питання щодо вакцинації імуноскомпроментованих осіб. Експертна думка з цієї теми дуже важлива для лікарів, тим більше, з уст вченого-клініциста такого високого рівня, адже Центр, яким керує проф. Костюченко, надає високоспеціалізовану медичну допомогу дітям з патологією імунної системи і основними напрямками, в яких спеціалізується Центр, є: первинні імунодефіцити (генетичні дефекти імунної системи, як, наприклад, спадкова агамаглобулінемія, синдром Ніймегена, загальний варіабельний імунодефіцит тощо); обстеження при підозрі на імунодефіцити різного ґенезу та їхній терапевтичний супровід; вакцинація дітей з груп ризику за індивідуальними графіками; алергози (бронхіальна астма, атопічний дерматит, гострі алергічні стани тощо).

Отже,  варто сказати, що для більш як 300 учасників заходу з різних куточків України ці 9 годин, протягом яких відбувалася, по суті, інтенсивна робота, принесли чимало користі. Адже педіатри – дуже вдячна аудиторія, спрагла до знань, бо ці спеціалісти звикли серйозно ставитися до удосконалення своїх навичок, розширення ерудиції; звикли використовувати всі можливості для обміну досвідом між колегами. Власне, всім цим вимогам повною мірою відповідала конференція, про яку йшлося.