XVI-й Світовий Конгрес з Медицини Плода, Любляна, Словенія, 25–29.06.2017 У Європі є така неймовірно чарівна і затишна країна Словенія, яку на машині можна об'їхати зі всіх сторін за один день. Загальна площа складає 20 273 км2, а це як наші рідні Волинська чи Хмельницька області. І це все, що я знала про Словенію, коли їхала туди. Але потрапивши на її дороги, я зрозуміла, яка вона гарна, скільки різноманітних ландшафтів в ній одній: тут тобі і могутні Альпи, і Панонська низовина, і Середземноморське узбережжя. Проїхавши країною, починаєш вірити в легенду про подарований Богом шматочок раю маленькій Словенії. Кожен знайде тут щось для себе. Я знайшла нагадування про рідну Україну в природі, у словенській мові, у будинках, а ще – столицю Любляна. Вона, як королева, увінчана середньовічним замком, під яким тихенько живуть маленькі затишні вулички з кав’ярнями та велодоріжками, чудернацькі статуї, мости, дракони та річка Любляниця. Ось в такому казковому місці пройшов цьогорічний Конгрес з Медицини Плода – місце, де ти можеш наживо побачитись з людьми, які своїми думками, роботою, дослідженнями створили та розвивають сьогодення молодої, але такої багатопрофільної медичної галузі. Але ж їх можна не тільки побачити, а ще спитати, подискутувати, набратись натхнення та вкотре полюбити фетальну медицину. Лекторами були не лише акушери-гінекологи та лікарі пренатальної діагностики, але і дитячі хірурги, кардіологи, спеціалісти різних галузей. Все більше розмов йде про «long-term outcome», про те, наскільки важливо у всіх наших намаганнях вилікувати та врятувати плід, звертати уваги та слідкувати за його постнатальним розвитком, повсячкчас думати про те, які наслідки буде чи не буде мати наше втручання. Найбільш палкими темами для обговорення, як на мене, стали Non-Invasive Prenatal Test (NIPT), перший триместр, ехокардіографія, анемія плода, затримка внутрішньоутробного розвитку (ЗВУР), передчасні пологи та прееклампсія. Тож, поступово про головне. Почну саме з NIPT-у, який з кожним роком все впевненіше займає своє місце в діагностиці хромосомної патології плода. Які ж хромосомні аномалії можна виявити за допомогою NIPT? Доведена його чутливість до найбільш розповсюджених анеуплоїдій — трисомії 21, 18 та 13 хромосом. Що ж стосується діагностики хромосомних аномалії статевих хромосом, то в цих випадках не рекомендується використовувати NIPT. А от над діагностикою мікроделецій йдуть роботи. У своєму вступному слові професор Kypros Nikolaides наголосив, що NIPT слід рекомендувати жінкам, які після комбінованого скринінгу в 11–13 тижнів вагітності (анамнестичні та антропометричні дані матері, комірцевий простір плода, б-ХГЛ та РАРР-А крові) потрапили у середню групу ризику з ризиком трисомій менше 1:10, але більше 1:1000. І вже за результатами неінвазивного тесту слід давати подальші рекомендації щодо проведення, або не проведення пренатальної інвазивної діагностики. Звичайно, у світі вже з’явились ідеї використовувати NIPT як скринінговий тест для виявлення анеуплоїдій 21, 13, 18, такий варіант вже офіційно працює у Нідерландах. Як стало відомо з доповіді Katia Bilardo, вони можуть собі дозволити таку програму за державні кошти, і тепер залишається чекати на результати. Але все ж залишається питання про ультразвуковий скринінг І триместру. Чи має він бути? Професори Rabih Chaoui та Oliver Kagan (Німеччина) відповіли на це питання – «безсумнівно, ТАК!». Ультразвуковий скринінг першого триместру повинен бути і не лише для визначення товщини комірцевого простору, а й для виключення таких вроджених вад розвитку, як: аненцефалія, анасарка, мегацистис, омфалоцеле та гастрошизис, алобарна голопрозенцефаля, розщелина верхньої щелепи, мікрогнатія та інші. Ультразвукове обстеження в 11–13 тижнів повинно стати рутинним для виявлення порушень нормальної анатомії плода. Oliver Kagan представив презентацію під назвою «11 в 1, або 11 патологій в 1 скані» і розповів, що у стандартному зрізі для вимірювання ТКП ми маємо можливість виявити УЗ-маркери одинадцяти різних вроджених вад розвитку плода. Ультразвукове обстеження в 11–13 тижнів повинно стати рутинним для виявлення порушень нормальної анатомії плода. Ми знаємо, що у І триместрі можливо запідозрити аномалії серця у плода, але діагностика вад серця все ще залишається важкою. Вчитись, вчитись і ще раз вчитись – єдине гасло ехокардіографії (ехо-КГ) плода. Знання нормальної анатомії серця та систематичний огляд стандартних зрізів є ключем до діагностики ВВС, а також використання нових можливостей ультразвукових апаратів, як допоміжного інструменту в цій нелегкій справі. Але найприємнішим відкриттям у секції ехо-КГ було почути слова вдячності від Roland Axt-Fliedner з Німеччини лікарю з України Андрію Куркевичу. Під час презентації про синдром відсутності клапана легеневої артерії, у якій було представлено 71 випадок пренатальної діагностики, доповідач висловив подяку нашому лікарю за великий вклад у роботу і надані фото та відеоматеріали для слайдів. І це все лунає зі сцени Світового Конгресу. Пишаємося. Поговорили про серце, – можна і про кров написати. Золотим стандартом діагностики анемії плода все ще залишається визначення максимальної швидкості у середньомозковій артерії та її збільшення, тільки вже не на 1,5 МоМ, а на 2 стандартні відхилення. Новеньким стало використання МРТ в діагностиці анемії плода. Річ у тім, що еритроцити мають свій певний «сигнал», абдомінальний відділ вени пуповини – доволі широка судина, в якій і помітили, що при МРТ плода просвіт вени пуповини має різний колір у здорового та анемічного плода. Можливо колись цей метод діагностики отримає широке використання. Методом лікування анемії залишається замінна інфузія еротрицитарної маси в пуповину чи праве передсердя плода. Щодо лікування ЗВУР за допомогою Силденафілу (віагри) всі чекали на оголошення результатів дослідження, затамувавши подих, надо вже багато надії було в учасників. Але поганий результат – теж результат. Як ви вже здогадались, Силденафіл у лікуванні ЗВУР не допомагає. Його прийом помітно поліпшує показники допплера, але не виявлено достовірного збільшення ваги плода. Є ще дослідження, які тривають і не опубліковані, тож надіє не вмирає, але звісно, сподівань все менше. У висновках доповіді прозвучало: «Якщо ви бажаєте призначити Силденафіл вагітній для лікування ЗВУР плода, не робіть цього. Але якщо ви берете участь в одному з досліджень, що тривають, – не спиняйтесь». Ще на Конгресі 2012 року професор Ніколаідес закликав всіх об’єднатися і довести ефективність пессарію, «бо ті передчасні пологи вже всім у печінках сидять». І таки всі об’єднались, але передчасні пологи досі сидять в печінці. Вічне протистояння «Вагінальний прогестерон проти шва на шийці матки проти акушерського пессарію». Прогестерон впевнено посідає лідерську позицію. Однак в групі жінок з дуже короткою шийкою (8 мм і менше) перемагає серкляж. Боже, дай терпіння, міцних нервів та наснаги лікарям, що дотягують до 8 мм і тоді накладають шов. Ще однією цікавинкою виявилась оцінка наявності cervical gland area (CGA), це багатошарова гіпоехогенна зона навколо цервікального каналу, при цервікометрії. У жінок з відсутньою CGA краще працює вагінальний прогестерон, а з наявною – пессарій. Дослідження ще ведуться, але вже зараз можна взяти собі на озброєння. 
 У цих спогадах ще декілька слів варто приділити фетальній хірургії. Хочеться вкотре поаплодувати лікарям, які займаються цим нелегким розділом медицини плода, які шукають вихід там, де інші його не бачать. Це генії, люди з золотими руками, ювеліри. Marzena Debska з сусідньої Польщі розповіла про серію вдалих фетальних втручань на серці плода, наприклад, при стенозі клапану, а також розповіла про методику уретропластики з використанням коронарного ангіопластичного балонного катетера. Denise Pedreira (Бразилія), Luc Joyeux (Бельгія) розповіли про методи корекції відкритої спинномозкової кили у плода, а також про постнатальні наслідки операцій. Маю велику віру в Україну та наших лікарів. Впевнена, що мине час і все це буде реальним у наших лікарнях, у нашому сьогоденні. А тепер про профілактику прееклампсії (ПЕ). Отже, вимоги до техніки вимірювання пульсаційного індексу (ПІ) в маткових артеріях стали менш суворими, тобто якщо ПІ високий, то він буде високим при будь-якому куті сканування. Результати проекту ASPRE (Комбінований мультимаркерний скринінг та рандомізоване лікування пацієнтів з ацетилсаліциловою кислотою для доказової профілактики прееклампсії) стали приголомшливими. Було проведено рандомізоване дослідження, у якому взяли участь 1776 жінок з групи високого ризику з виникнення прееклампсії. Доза становила 150 мг, напевне тому, що резистентність до дози 81 мг мають 31% жінок, до 160 мг – лише 5%. За рекомендацією FMF, алгоритм наступний: проведення скринінгу 11–13 тижнів з розрахунком ризику ПЕ (анамнез матері, допплер маткових артерій, плацентарний фактор росту); якщо ризик >1:100, то призначення вагітній ацетилсаліцилової кислоти проводиться в дозі 150 мг на добу з 12 до 36 тижнів гестації. Таким був шістнадцятий конгрес FMF. З підбиттям підсумків вже зробленого, плануванням все більш нових і нових досліджень, обговоренням справ насущних. Водночас науковий та сімейний, ніби надзвичайно велика родина зібралася за одним столом. Це джерело натхнення та любові до фаху. Сподіваюсь, що українська делегація щороку буде ставати все більшою. До зустрічі, шановні колеги, на сімнадцятому Конгресі Медицини Плода у Афінах у 2018 році!  

У чому вона полягає, якими є очікування від її втілення і що спонукало лікарів діяти у дещо незвичному для них напрямку, самі ініціатори розповіли на брифінгу, який відбувся в ІА «УНІАН» 22 червня 2017 року. Приводом для брифінгу стало наступне. Вперше в Україні в сфері акушерства та неонатології лікарі самотужки впроваджують реальний механізм фінансового забезпечення сучасних медичних протоколів допомоги недоношеним дітям через залучення механізму добровільного медичного страхування. Зокрема, в брифінгу взяли участь лікар-генетик, д. мед. н., генеральний директор пологового будинку «Лелека» та клініки репродуктивної медицини «Надія», лауреат Державної премії України, віце-президент УАРМ (Українська Асоціація репродуктивної медицини) Валерій Зукін; д. мед. н., проф., заступник головного лікаря з неонатології пологового будинку «Лелека» Юрій Батман; член-кор. НАМН України, д. мед. н., проф., заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри неонатології НМАПО ім. П. Л. Шупика, головний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «неонатологія» Єлизавета Шунько, а також  Тетяна Дерягіна – представник страхової компанії «УПСК». За даними ВООЗ, 15 мільйонів дітей щорічно народжуються передчасно, і це число дедалі зростає. Ускладнення у результаті передчасних пологів є основною причиною смерті дітей у віці до п'яти років. Так, у 2015 році вони призвели до майже одного мільйона випадків смерті. Три чверті таких дітей, за оцінками спеціалістів ВООЗ, можна було б урятувати за допомогою наявних ефективних за вартістю заходів втручання (шляхом надання основних видів допомоги під час пологів і в післяпологовий період кожній матері і кожній дитині). До основних причин передчасних пологів відносять багатоплодову вагітність, інфекції, а також такі хронічні стани, як діабет і високий кров'яний тиск; проте часто причина залишається не виявленою. Отже, передчасні пологи – глобальна загальносвітова проблема, але у різних країнах показники передчасних пологів варіюються від 5% до 18% від числа народжених дітей. В Україні, за даними медичної статистики 2015 року, цей відсоток складав 5,67% (в абсолютних числах – 22631 передчасних пологів за рік). «Життя передчасно народженої дитини багато в чому залежить від так званої «золотої години», – зауважила Єлизавета Шунько. – «І не тільки саме життя, а й рівень здоров’я дитини у подальшому. Сьогодні розроблено ефективні медичні технології, здатні рятувати життя і здоров’я матері та новонародженої дитини і ними добре оволоділи наші лікарі, але проблема, через що, у тому числі, було організовано сьогоднішній брифінг, полягає у тому, що ці технології є високовартістними, особливо, у частині фармакотерапії і тут вже від медиків мало що залежить. Держава теж не може покривати ці видатки повною мірою, і, до речі, цього собі не можуть дозволити навіть заможні країни. Отже, частина витрат лягає на сім’ї пацієнтів, які не завжди готові до цього, тож потрібно шукати вихід, і дуже добре, що з’явилася можливість застрахуватися на випадок передчасних пологів, забезпечивши у такий спосіб здорове майбутнє своєї дитини. Зрештою, здорова дитина – це щастя не тільки однієї окремо взятої сім’ї, це ще й суттєвий внесок у суспільство, у його розвиток».  Валерій Зукін також додав трохи статистичних даних: «В Україні щороку народжується приблизно 8 000 дітей вагою менше 2000 г, у Києві – близько 1000! Безперечно, медики вже вміють виходжувати таких крихіток, але самим тільки вмінням і знаннями життя не врятуєш, на жаль… Окрім обладнання, для лікування «надмаленьких українців» потрібно багато ліків, витратних матеріалів, парентеральне харчування, тощо», – зауважив В. Д. Зукін. Він також відзначив, що в цій царині останніми роками відбулися деякі позитивні зрушення, які трохи покращили ситуацію: відділення інтенсивної терапії новонароджених в Україні отримували нове обладнання, було створено нові перинатальні центри. Але кількість таких центрів не може задовольнити таку велику країну, як наша. Юрій Батман додав до вищенаведеного ще кілька важливих тез. «З 1 січня 2007 року в нашій країні була введена реєстрація недоношених дітей з терміном гестації 22 тижні і масою тіла 500 г. За цей час неонатологи України, що працюють у пологових стаціонарах, відділеннях інтенсивної терапії новонароджених тощо, придбали великий досвід виходжування передчасно народжених дітей, дітей з низькою і навіть екстремально низькою вагою тіла. Але процес виходжування таких діток – це ціла система, яка включає в себе солідну діагностичну, лікувально-контрольну апаратуру, яка, до того ж, нічого не означає без висококваліфікованих фахівців. Апарат, сам по собі, як відомо, не лікує. Отже, важливо все в комплексі, в системі. Причому, це має бути замкнена система: від моменту народження і надання кваліфікованої своєчасної медичної допомоги на сучасному рівні в перші години і навіть хвилини після народження, до моменту виписки зі стаціонару і подальшого спостереження за дитиною. У цю систему входить і обладнання, і витратні матеріали, лікарські засоби тощо. Особливо хочу зауважити, що у цій системі дуже важлива роль відводиться медичній сестрі, адже на ній лежить величезна відповідальність, оскільки більшість маніпуляцій виконує саме медична сестра. Якщо вона десь, не дай, Боже, помилиться, все наше обладнання, знання і досвід, не матимуть значення. Це ще раз підкреслює, що в цій системі важлива кожна ланка і на кожному фахівцеві лежить велика відповідальність. Не випадково у всьому світі вважається, що виходжування новонароджених з низькою вагою тіла є інтегральним показником пологового стаціонару. Не кількість пологів, а саме виживання новонароджених, особливо тих, що народилися передчасно і з низькою масою тіла», – підкреслює неонатолог. Передчасні пологи – ургентна ситуація і у більшості випадків відбуваються спонтанно, тож результат дуже залежить від того, наскільки медичний заклад, куди буде доставлена породілля, готовий надати необхідну допомогу жінці і новонародженій дитині. Випадки, коли у відділенні немає необхідних ліків (скажімо, дороговартістного сурфактанту) – на жаль, не така вже й рідкість, тож пацієнтам доводиться купляти ліки самим. При тому, як вже наголошувалося, в екстреному порядку. Добре, якщо фінансовий бік питання – не проблема, а якщо необхідну суму сім’ї знайти складно?. Отже, на думку ініціаторів Програми, іншого механізму, аніж добровільне медичне страхування, поки ніхто не запропонував. Як наголошувалося під час брифінгу, цей механізм забезпечує повну медичну допомогу недоношеним новонародженим незалежно від ваги при народженні. Про саму страхову програму присутнім детально розповіла Тетяна Дерягіна, особливо наголосивши, передусім, на двох обставинах: цією програмою може скористатися будь-яка вагітна жінка, незалежно від того, де вона спостерігає свою вагітність (від державної жіночої консультації – до закладу приватної форми власності), і не менш важливо, що програма є цілком доступною, адже її вартість не перевищує навіть розміру мінімальної заробітної платні, встановленої на сьогодні в Україні. Отже, остаточна оцінка щодо впливу такого кроку на реальну ситуацію – попереду. Але вже зараз зрозуміло, що це реальний шанс для багатьох українських сімей без остраху дивитися у майбутнє, бути впевненими, що, у разі необхідності, медична допомога буде надана вчасно і у повному обсязі.

  Шановні читачі! Ось уже третій номер поспіль редакція журналу намагається розібратися сама і допомогти вам зрозуміти, що таке медична реформа.  Чужі помилки, чи є з них користь? З погляду пересічного громадянина з медичною освітою, яким є автор статті, українська медична реформа наразі схожа на процес колективізації кінця 20–30-х років минулого століття. В принципі чудову ідею (встановлення соціалістичних промислових відносин у селі, перетворення дрібнотоварних індивідуальних господарств на крупні високопотужні громадські кооперативні виробництва) перетворили у величезну катастрофу для народу, замість покращити йому життя. Доказ того, що при інших «впроваджувальниках» все могло би закінчитися по-іншому, є – кібуци у Ізраїлі, як приклад вдалої реалізації ідеї колективізації. Також нам відомі приклади успішної та якісної системи сімейної медицини, наприклад у Канаді. Та, на жаль, українці не схожі ні на жителів Ізраїлю, ні на громадян Канади. І те, що в інших країнах цілком зрозуміло, нам потрібно пояснювати, розтлумачувати і давати чіткі вказівки, що і як робити, і що в результаті цих покрокових інструкцій ми повинні отримати. Чому так? Тому, що найперше, з чим стикається молодий спеціаліст на робочому місці, – це те, що ініціатива буде покарана. А реформа… Можливо, її завтра не буде, на зміну керівникам прийдуть інші, з протилежними переконаннями, – і що тоді?… Навіщо ж пробивати мур головою? І не забудемо про наше улюблене: «Моя хата скраю, нічого не знаю»… доки грім не гряне або комісія не приїде. Однак є люди, котрі стараються привернути увагу влади і своїх колег до наявних проблем, порадитися і знайти оптимальні рішення для їх подолання. Зустріч таких людей відбулася 31 жовтня у Києві, обговорювалася тема «Реформа охорони здоров’я в Україні: ідея та реалії». За круглий стіл сіли представники влади, суспільних організацій, лікарі та преса, щоб поліпшення здоров’я населення, підвищення якості медичної допомоги та її доступності, – здавалося б, утопія для України, – зробити реальним майбутнім. Розпочався захід з виступу голови правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігора Бураковського, котрий зазначив: «Медична реформа в Україні необхідна, але поки що її впроваджують непродумано та фрагментарно!» За словами експерта, МОЗ так і не затвердило модель системи охорони здоров’я, яку хоче отримати Україна у результаті реформи. Внаслідок цього пілотні регіони зіткнулися з необхідністю самостійно розробляти модель надання медичної допомоги та підходи до її розбудови. Ігор Бураковський наголосив, що Україні слід наближати принципи надання медичної допомоги до світових стандартів, визначених Всесвітньою організацією охорони здоров’я. На підтвердження слів доповідача були подані результати аналізу реформи охорони здоров’я України, здійсненого за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».   Факти та аналіз Висвітлила результати дослідження координаторка проекту «Аналіз реформи охорони здоров’я в Україні» Олександра Бетлій. Пані Бетлій зазначила: «У пілотних регіонах зробили лише перший крок із реформування – відокремили первинну ланку медичної допомоги. Водночас не була побудована ефективна співпраця з вторинною ланкою, заклади якої (клініко-діагностичні центри та лікарні) так і не були організовані в госпітальні округи. Вагомою причиною цього стала відсутність комплексного підходу до реформи, який би ґрунтувався на ретельному плануванні й достатньому фінансуванні. На жаль, недостатнє фінансування поставило під питання успіх реформи». За словами пані Бетлій, досі не змінений принцип фінансування закладів вторинної ланки – клініко-діагностичних центрів і лікарень, що могло би сприяти їхній оптимізації (зокрема зменшенню кількості надлишкових ліжок і закриттю непотрібних відділень). Автономію цих закладів також не було розширено. У доповіді пролунала проблема недостатньої поінформованості як серед лікарів, так і серед населення, що спричинило додаткові проблеми на шляху реформування. Відомо, що спротив виникає тоді, коли людину без попередження змушують вийти з так званої «зони комфорту». Тому й не дивно, що, як повідомила Олександра Бетлій, відсутність інформаційної кампанії напередодні та під час реформи збільшила спротив реформі з боку медичних працівників, які не знають, що їх чекає завтра. Влада так і не пояснила громадянам, що таке реформа та яка її мета. Тому населення, яке звикло саме визначати собі шлях у системі охорони здоров’я, очікує від реформи лише погіршення доступу до медичної допомоги. Аналіз реформи виявив ще один суттєвий недолік процессу впровадження – брак коштів. «Недостатнє фінансування поставило під питання можливість успіху реформи» – відзначила пані Бетлій. А далі все у кращих традиціях: грошей мало, але й через них можна посваритися із сусідом. Як розповіла пані Бетлій, при впровадженні медичної реформи в областях-піонерах було змінено формулу розподілу фінансування: новоствореним центрам первинної медико-санітарної допомоги було виділено 28% коштів замість традиційних 15%. При цьому вторинна ланка медичної допомоги не отримала компенсацій попереднього рівня фінансування. У результаті ці установи зіштовхнулися із суттєвими проблемами у покритті навіть поточних витрат. Це ще більше збільшило протистояння між установами різних рівнів, яке й так було величезним, особливо через те, що вузькі фахівці не бачать свого майбутнього і бояться звільнень чи примусу перенавчатися на сімейних лікарів.   Всі переваги – для лікаря? Цікавою та інформативною була доповідь Сергія Северина, голови Донецької обласної асоціації лікарів загальної практики – сімейної медицини. Пан Северин, котрий на собі відчув усі «покращення», наголосив: «Головною проблемою пілотного експерименту є відсутність ефективного механізму зворотного зв’язку для своєчасної корекції помилок, які виявляються у ході реформування. Нормативна база МОЗ із реформування первинної медико-санітарної допомоги є неякісною, оскільки формується без достатньої апробації у реальній медичній практиці». Висловив пан Северин і занепокоєння щодо якості перепідготовки кадрів. За його словами, сьогодні медиків із дипломом лікаря загальної практики сімейної медицини небагато, а підготовка сімейного лікаря у ВИШі займає не менше восьми років (шість років у медичному університеті та два роки — в інтернатурі). Оскільки поїзд реформи вже набрав швидкість, то дільничних педіатрів і терапевтів щвидко перевчали на сімейних лікарів на короткострокових шестимісячних курсах (пізніше тривалість навчання і геть скоротили до чотирьох місяців). На засвоєння ЛОР-хвороб цим курсом передбачено чотири дні, на ознайомлення з роботою офтальмолога, — три; щоб навчитися допомагати вагітним – лише два тижні. Думаю, що ви зі мною погодитесь – більшість (60%) таких медиків у передпенсійному віці, а деякі й зовсім переступили цей рубіж, тому ідея виглядає, м'яко кажучи, наївною, та й узагалі виникає питання про доцільність подібного навчання. Чи може лікар у віці «за п'ятдесят», який пропрацював усе життя за певною спеціальністю, пройшовши короткострокову перепідготовку, стати універсальним фахівцем? І чи відпрацює цей фахівець витрачені з державного бюджету кошти? Невтішна картина також з оплатою праці сімейних лікарів. Як розповів пан Северин, заробітна плата не підвищується. Сімейний лікар вищої категорії отримує за одну людину 1,80 гривень на місяць. Якщо ж кількість навантаження на нього виростає вище норми, наприклад, до 2,5 тис. осіб, при розрахунку його зарплати за одну людину він отримуватиме вже... 48 копійок. Введено також так звані якісні показники роботи лікаря, за які існують міфічні надбавки: наприклад, щеплення на дільниці повинні досягати 95% (при наявності проблем із забезпеченням вакцинами), 98% жінок мають пройти мамографію. «Щодо молодих спеціалістів, зарплата 1300–1600 гривень та обіцяні одноразові «підйомні» у розмірі 6 тис. гривень навряд чи спокусять випускників медичних вузів. Адже обіцяного підвищенням заробітної плати до 5–6 тисяч гривень не відбулося. Я не уявляю активного молодого лікаря, який будує свою кар'єру, сім'ю і згоден працювати за ці гроші у таких умовах» – каже Сергій Северин.   Попри всі негаразди Жоден з вищеперерахованих доповідачів не був проти медичної реформи як явища, кожен визнавав її необхідність. Та жоден з них не був у захваті від реформування «по-українськи». Всі учасники старалися вирізнити проблеми для того, щоб спільно з представниками МОЗ обговорити їх і, можливо, дійти до рішень, котрі б змінили ситуацію. Шкода, що пан Констянтин Надутий, начальник Управління реформ медичної допомоги, не змінив звичної тактики представників МОЗ на подібних заходах. А саме: висловив офіційну позицію, професійно «відбив» запитання преси і («втік» писати не можна, бо саме так це виглядало, але це лише особиста думка автора) відбув у державних справах.   Українці проти Хто ж був категорично проти? Споживачі. Можливо тому, що не розуміють, що коїться, а можливо й тому, що внаслідок необдуманих маштабних дій, котрі не підтримані ні коштами, ані людськими ресурсами (просто кажучи, реформа є, але немає сімейних лікарів), люди втратили доступ до медичних послуг. А якість тих, що пропонуються, не витримує жодної критики.   Пані Людмила Станіславенко, голова вінницького ГО «Батьки проти медичної реформи», зазначила: «Медична реформа призвела до різкого погіршення якості медичного обслуговування: невдоволені і працівники лікарень, і пацієнти. До нашої громадської приймальні постійно звертаються вінничани зі скаргами щодо впровадження пілотного проекту. Сімейні лікарі повинні знати проблеми кожної родини та вчасно спрямовувати до вузьких спеціалістів. Але через велике навантаження вони фізично не можуть врахувати потреби кожної людини». Хочу звернути увагу читачів, що схожі батьківські об’єднання існують не лише у Вінниці, і це зовсім не свідчить про вкрай низьку кваліфікацію лікарів пілотних областей. Це свідчить про недбалість службовців, котрі замість того, щоб залучити ЗМІ та проінформувати людей, звалили все на плечі медиків. А чому ж би й ні? Вони ж повинні щось робити у ці невичерпні 12–15 хв., котрі віділяються на прийом одного хворого.   У пошуках спільної мови Та все таки є фахівці, які намагаються повернути реформу обличчям до людей, намагаючись зробити її ефективною та успішною. Досвідом поділився Володимир Павлов, заступник голови Дніпропетровської обласної ради: «Ми знайшли вихід. На автобусі об'їздили усі 73 амбулаторії Дніпропетровська і на місці послухали зауваження та пропозиції пацієнтів, представників громадських організацій та медиків. На усунення зауважень було кинуто багато ресурсів. Що ми зробили? Постаралися максимально розвести потоки пацієнтів. Для дітей створили профілактичний день здорової дитини. Сімейний лікар виділяє окремі години прийому для дітей та дорослих. До того ж, вирішено було «закріпити» дітей за сімейними лікарями, які мають педіатричну спеціальність. Звичайно, з'являються усе нові зауваження, але вони вже іншого характеру». (Редакція не оминула увагою досвід Дніпропетровської області і завітала до Кривого Рогу. Читайте наш репортаж у наступному номері).   Окрема думка Ще одна окрема думка щодо реформи була висловлена пані Ольгою Горбуновою, головним лікарем поліклініки №2 Шевченківського району Києва. Те, як проводиться реформа у Києві, викликає здивування у досвідченних і успішних у своїй галузі спеціалістів. «У Шевченківському районі міста проживає 270 тисяч населення, яке обслуговує шість амбулаторно-поліклінічних установ для дорослих та шість поліклінік для дітей. Розташовані вони досить рівномірно по всій території. Додатково у ході реформи було відкрито ще вісім амбулаторій сімейної медицини. Причому одна з них – у місці, де проживають 5 тисяч киян і розташовано одночасно вісім лікувальних установ. Доцільність цієї амбулаторії для мене незрозуміла. Зараз хочуть усе зруйнувати, не залишивши жодної поліклініки у тому вигляді, у якому вони існували. Я вважаю, що потрібно провести аналіз, виявити ті лікувальні установи, які дають найкращі результати, і залишити їх у первозданному вигляді. А інші реформувати» – поділилася своїми думками пані Горбунова.   ... а вийшло, як завжди Доволі різко висловили свою думку щодо помилок впровадження реформи народні депутати від Всеукраїнського об'єднання «Свобода» Олег Гелевей та Святослав Ханенко. Святослав Ханенко наголосив, що шлях, який обрала нинішня влада у трансформації системи охорони здоров'я, є малоперспективним. «Ми маємо чітко сказати: на уламках старої системи побудувати ефективну нову неможливо. Ми маємо віднайти рішення, які б можна було покласти в основу якісно нової системи охорони здоров'я. Я переконаний, що для України цей шанс реальний. За умови правильних підходів до постановки і організації виконання завдань, з урахуванням міжнародного досвіду і наших попередніх досягнень, ми можемо побудувати ефективну систему медицини. Українці вправі вимагати саме такої державної політики», – переконаний парламентар. Однією з причин нинішнього незадовільного стану справ в охороні здоров'я, за словами народного депутата, є відсутність серйозного наукового обґрунтування підходів та організації здійснення реформ: «У системі Академії медичних наук немає наукових установ, які б курували питання загальної лікарської практики, організації управління і медичного страхування». Пан Ханенко також звернув увагу на необхідність широкого обговорення теми запровадження обов'язкового медичного страхування.  Своєю чергою, народний депутат-свободівець Олег Гелевей під час виступу зазначив, що реформи охорони здоров'я як такої, нині не існує. «У нас є реформа з надання медичної допомоги. Вже давно система охорони здоров'я не відповідає реаліям сьогодення. Можновладці мають величезну жадобу до заробляння коштів. Власне, для цього вони й придумали пілотний проект реформування медицини у певних регіонах. 2012 року було поставлено конкретні цілі – закумулювати точково, у певних областях, величезні суми грошей, оскільки так їх легше «відмивати», – зауважив свободівець. Олег Гелевей розмірковував над тими запитаннями, що хвилюють кожного з нас, та на жаль, відповідати, як завжди, нікому. «Влада реорганізовує й «оптимізує» лікарні. Однак виникає запитання: а куди поділи майно реорганізованих закладів? Відповідь очевидна – воно осіло у кишенях. Наступний спосіб наживи – побудова нових медичних центрів, до яких необхідне обладнання постачатимуть за утричі завищеною вартістю. Влада прикриває махінації, здавалося б, благородною ціллю – покращити медичне обслуговування. Та тут насправді ситуація вкрай критична. Коли люди приходять у лікарню чи поліклініку отримати медичну допомогу – половина з них відмовляється від такої допомоги, почувши суми, які необхідно витратити на медикаменти. Це і є реалії нашої медицини, – наголосив Олег Гелевей. – Зокрема, у Києві цього року реорганізовують лікарню, розраховану на більш ніж 1000 ліжко-місць, унаслідок чого їх залишиться близько половини. Прості лікарі не знають, що буде завтра – де і за яким фахом вони будуть працювати. Однак найбільше нововведення 2013 року – екстрена медична допомога. До відома, дату проведення тендера на закупівлю «швидких» вже чотири рази переносили. Слід зауважити, що під час першого тендеру на майже 1 млрд. гривень закуповували лишень близько 900 автомобілів. Народні депутати від опозиції і громадськість звернули увагу на ці факти, в підсумку чого було проведено черговий тендер і з 900 стало 1400 автомобілів. Проте більша частина обладнання у цих автомобілях – китайське, воно дешеве і неякісне. В Міністерстві охорони здоров'я створено робочу групу щодо проектування закону про заклади охорони здоров'я та медичну діяльність, який мав би дати принципову відповідь на те, як має бути побудована система охорона здоров'я. Натомість маємо звичайну констатацію тих фактів, про які вже й так відомо, – жодних принципових змін немає. Ніхто з авторів так званої «реформи» охорони здоров'я не думав і не думає про простих лікарів, які з жахом чекають на чергові нововведення», – підсумував Олег Гелевей. Отже підсумки кожен зробить сам, та незаперечним є те, що досвід проведення першого етапу медичної реформи у пілотних регіонах виявив безліч суттєвих прогалин: починаючи від підготовки сімейних лікарів, оснащення амбулаторій, низької заробітної плати медиків, і закінчуючи недостатнім інформуванням населення... А щодо рішень, то можливо, у результаті останніх подій у політичному житті країни у нас є надія на виважену, фінансово і юридично забезпечену реформу. І так не хочеться, щоб «Дурень думкую багатіє» було сказано про нас.