Увага до проблем порушення мовлення зростає з року в рік і викликана тим, що за даними Державного комітету статистики України, станом на 2017 рік частота народження дітей з особливими потребами складає 10,8% від загальної кількості новонароджених, а Головне управління статистики м. Києва надає показники зростання дітей-інвалідів від 0 до 17 років з 10 688 у 2017 р. до 11 078 у 2018 р. Сьогодні кожна 4–5 дитина в Україні страждає, щонайменше, на один психічний розлад, кожна п'ята має поведінкові, когнітивні, емоційні проблеми або мовленнєві порушення, тому більшості з них необхідна підтримка психолога чи логопеда

Зростає кількість дітей з мовленнєвими вадами, структура яких у низці випадків набуває більш складного характеру, що викликає у подальшому вторинні та навіть третинні порушення розвитку дитини (М. К. Шеремет, С. Ю. Конопляста, В. В. Тарасун) [3]. Це, у свою чергу, знижує можливості дитини щодо успішного засвоєння навчальної програми в освітніх закладах і утворює картину аномального розвитку дитини. Усунення цих проявів медичними та педагогічними засобами безпосередньо пов'язана з раннім виявленням структури вади.

 У 2017 році на 7% збільшилася кількість учнів з особливими потребами (Закон України «Про Державний бюджет України») і на 22,4% збільшилася мережа навчальних закладів для дітей зі складними порушеннями розвитку, для яких навчально-виховний процес організовано у спеціальних класах загальноосвітніх шкіл. Більшість з цих дітей мають вади мовлення тією чи іншою мірою.

Психологічна природа мовлення розкрита у дослідженнях зарубіжних та вітчизняних науковців: Л. Виготського, М. Жінкіна, О. Леонтьєва, І. Зимньої, Є. Соботович та інших вчених. Мовлення посідає центральне місце у процесі психічного розвитку дитини і внутрішньо пов'язане з розвитком мислення й усвідомлення загалом. Воно має поліфункціональний характер, виконує комунікативну (засіб спілкування), інтелектуальну або сигнікативну (засіб узагальнення) функції [3].

Мовленнєве порушення, яким би воно не було за ступенем вираженості, ніколи не існує саме по собі. Діти з мовленнєвими вадами зазвичай мають функціональні або органічні зміни у стані центральної нервової системи, коріння яких в більшості випадків – у перинатальному періоді. Причинами відставання у розвитку мовлення може бути багато факторів: патологія вагітності та пологів, генетична спадковість, ураження органу слуху, загальне відставання психічного розвитку дитини, фактори соціальної деривації. Якщо розвиток мовлення та інших психічних функцій не відбувається у термін від нуля до трьох років, то в розвитку особистості настають незворотні зміни [8].

Тому нагальною проблемою є уявлення практикуючих педіатрів, неонатологів та інших дитячих лікарів про причини, механізми і симптоматику мовленнєвої патології, вміння диференціювати первинне недорозвинення мовлення (алалія, анартрія, тощо) від подібних станів за розумової відсталості, туговухості, психічних затримок та інших порушень. Дитячий фахівець має орієнтуватися у широкому колі питань, що стосуються закономірностей формування вищих психічних функцій дитини, особливостей мовленнєвого розвитку.

Отже новонароджений не володіє жодним словом, але вже в 4 роки вільно спілкується з дорослим на близькі для нього теми, веде з батьками довгі, іноді досить безглузді, розмови.

Розглянемо особливо важливі етапи розвитку мовлення дитини.

Період від народження до року називають домовленнєвим, але з перших днів життя дитина інтенсивно готує свій артикуляційно-голосовий апарат криком та плачем [5]. Специфічність сприймання мови, яке доступне лише для людського вуха, дає змогу місячному немовляті заспокоюватись, чуючи маміну пісню. З другого по третій місяць малюк вже виражає потребу самому подавати голосові сигнали. Якраз у цей період у дитини з'являється співуче агукання. Знаходячись у спокійному стані, немовля видає протяжні звукосполучення: «бааа, мааа», «тааа, пааа». Агукання не є свідомим процесом, але воно обов'язкове для нормального оволодіння мовленням. Воно готує периферичний мовленнєвий апарат (язик, губи, м'яке піднебіння, щелепи) до нового більш складного етапу – лепету. Близько до п'ятого місяця життя у дитини формується просодична сторона мовлення, тобто інтонаційність [6]. З п'ятого по шостий місяць агукання поступово переходить у лепет. Лепетне мовлення більш чітке і складається з коротких ланцюжків зі складами: «ба-ба», «ма-ма-ма», « та-та-та». Звукова складова слова для розуміння дитиною мовлення залишається малозначною, сприймається тільки інтонаційне забарвлення. Тому коли мама сварить дитину за брудні підгузки, дитина починає плакати, і навпаки, коли мама, посміхаючись, лагідно говорить, погладжуючи тіло, міняє підгузки, дитина радісно сміється, дригає руками, ногами та активно видає різні звуки. Так за допомогою лепету вона намагається спілкуватися з дорослим.

Ось тут педіатрам слід звернути особливу увагу на те, що повна відсутність лепету до семи місяців, або його швидке згасання протягом 1–2 місяців з моменту виникнення (глухим дітям присутнє лепетне мовлення) – це надзвичайно тривожний сигнал, що може свідчити про порушення інтелекту, слуху чи органічне ураження мозкових центрів, які відповідають за формування мовлення [6].

З восьмого-дев'ятого місяців дитина ехолалічно (за дорослим) може повторювати нові склади, окремі невеличкі слова, прості за звуковим оформленням. Зазвичай найлегшими для дітей є голосні звуки (а, о, у, і, е) і губно-губні приголосні , які можна зорово сприймати (м, п, б). Ось чому першими з'являються слова «мама», «папа», «баба», «бібі» [8].

Після дев'яти місяців у дитини починає формуватися специфічний мовленнєвий (фонематичний) слух, який зумовлює засвоєння звукового складу слів та їх значень. Розвиток слухового сприймання мови відбувається значно швидше, ніж власні звуковимовні можливості малюка [11]. Ця нерівномірність триватиме приблизно до п'яти років, тому дитина може гірше говорити, ніж сприймати та розуміти те, про що їй говорять. Так іде активне формування імпресивної (розуміння) мови. У цей період дитина вже реагує на своє ім'я, виконує прості інструкції «дай ручку», «відкрий ротик», «де ляля?», «поцілуй маму» тощо. Проявляє зацікавленість у розгляданні яскравих книжок з картинками. Відтак, не слід оцінювати стан розвитку мовлення дитини лише за кількістю слів, які вона вимовляє. Для розвитку мовлення у цей період не менш важливим є те, як дитина розуміє мовлення оточуючих. За нормативними показниками у рік дитина має говорити 8–10 слів, які вона співвідносить з певними предметами чи явищами, розуміти назви добре знайомих предметів і виконувати відповідні дії до дитячих забавлянок «Сорока-ворона», «Ладусі», «Баран, баран-бух» тощо.

На другому році життя йде поступове збільшення словникового запасу, при цьому слова та словосполучення стають вже засобами спілкування, таким чином формується експресивна мова.

Від 1 року до 1 року 8 місяців дитина говорить приблизно 40 слів, як правило, спрощуючи звукову структуру, так на корову говорить «му», а на машину «бібі». З 1 року 8 місяців до 2 років у розвитку малюка відбуваються значні зміни. Саме в цей час завершується формування імпресивного мовлення, точніше мовленнєвого (фонематичного) слуху, і це одразу позначається на збільшенні словникового запасу. Його приріст стає втричі більший, ніж за попередні місяці і може нараховувати від 100 до 300 слів. Цілком закономірно, що у цей період з'являються і перші речення, спочатку одно і двослівні типу «мама дай», а потім і трислівні «мама пісі ля» (мама пішли гуляти).

Педіатрам треба звертати особливу увагу на хлопчиків, хоча дівчатка в середньому і починають говорити раніше, але відмінності між ними зникають вже після двох років [8].

Швидке накопичення слів не дозволяє дитині звертати увагу на свою звуковимову, їй більше подобається зміст того, що вона говорить, інтонація. Тому в цей час вже недоречно і може бути небезпечним «сюсюкання» з дитиною, тому що діти схильні до наслідування дорослих. Отже батькам треба слідкувати за своєю мовою, вимовляючи всі звуки правильно та чітко. Це перший крок дитини до засвоєння рідної мови.

 З 2 років до 2 років 6 місяців починається період активного формування власного мовлення дитини. Звукове оформлення слова залишається ще досить недосконалим, але вже зрозумілим не тільки для мами, а й для інших оточуючих [6].

 Приблизно з 2,5 років у мовленні з'являються речення з 3–4 і більше слів. Проте ці речення аморфні у граматичному відношенні: «дай сола» (дай солі), «мама там цитать книзку» (мама там читає книжку). Дитина вже намагається самостійно тлумачити значення нових слів: «дитячий садок» – це садок, де ростуть тільки маленькі дерева. Освоювати окремі часові поняття: «буду спати завтра через годину».

 Третій рік життя є сензитивним у розвитку дитини, що забезпечує поступовий перехід малюка у активну та діяльну особистість. Важливим новоутворенням трирічної дитини є сприймання себе як особистого «Я», з відчуттям самоповаги і самовпевненості.

Так, звернувшись до дідуся, онука каже: «Вчиш тебе вчиш»… І це є перша криза, психологи називають її «криза 3-х років», яка може стати причиною неврівноваженої поведінки, протестів, впертості і навіть істерик [5]. Словниковий запас нараховує вже більше 1000 слів, тому мовлення здорової дитини є достатньо розгорнутим. Вона вільно спілкується з дорослими, активно ставить запитання «Чому?», «Навіщо?», «Коли?» тощо.

Крихті цікаво абсолютно все, і чим раніше вона починає задавати подібні питання, тим більш повноцінним є її розумовий розвиток. Може розповісти віршик та маленьку казочку «Курочка ряба», «Ріпка». Так слухаючи казку «Зайчикова хатка», після слів «Сидить зайчик і плаче» дитина питає: «За ким? За мамою?». У спілкуванні використовує вже складні речення, але ще має право на недосконалу звуковимову. Тільки в 4–5 років за нормативними показниками дитина має правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Самий складний звук вібрант «р» може з'явитися близько 6 років.

Тому зусилля фахівців повинні бути спрямовані саме на ранню діагностику мовленнєвих порушень, вчасне скерування дитини на консультацію до логопеда, не очікуючи, поки вона «виговориться».

Подальша спеціальна корекція дасть поштовх до соціальної адаптації та нормального спілкування з оточуючим світом. Як сказав Антуан де Сент-Екзюпері: «Єдина відома мені розкіш – це розкіш людського спілкування».

На сьогодні в Україні для надання логопедичної допомоги дітям з порушенням мовлення створена досить розгалужена мережа дитячих лікувально-профілактичних закладів, яка нараховує тільки дитячих поліклінік близько чотирьох тисяч. В кожній з них має бути передбачена посада логопеда, який займається з дітьми ранного віку, починаючи з 2 років.