Лікарі всіх спеціальностей ризикують зазнати впливу професійного вигоряння, оскільки їхня робота змушує перебувати поруч із тими, хто потребує допомоги й підтримки. Більше ризикують ті, хто щоденно має справу з питанням життя та смерті. В темі про смерть існує закрите питання професійного знесилення (вигоряння) в лікарів, які супроводжують родини в цей період.

 

 

Горе, яке приходить до сім’ї зі смертю, не зрівняти ні з чим, а медики, котрі працюють заради спасіння життя, часто опиняються посередині між звинуваченням пацієнтів з одного боку та самозвинуваченням – з іншого. Деколи нерівна боротьба забирає сили й терпіння навіть у тих, хто навчився стійкості, ігнорування, вміє бути непорушною скелею, швидко відновлюватися. Але чим вища відповідальність, чим сильніше бажання все тримати під контролем та бути найкращим у своїй справі, тим непомітніше проявляється симптом і тим складніше відновлювати емоційну рівновагу.

  Робота медичного працівника належить до груп професій, у яких є високий рівень моральної відповідальності за здоров’я та життя суспільства. Незважаючи на це досі не існує жодного рандомізованого дослідження стосовно необхідності професійної психологічної підтримки медичних фахівців у ситуаціях психологічного перенавантаження. Але існує велика кількість досліджень, що описують і підтверджують переваги такого супроводу. Необхідна спеціальна психологічна підготовка медичного персоналу й допомога тим лікарям, які, попри досвід, страждають і зазнають синдрому професійного знесилення, перебуваючи поряд із бідою пацієнтів.

 

Як зрозуміти, що перебуваєш у стані емоційного знесилення (вигоряння)? Як допомогти собі й колегам? Чи існує профілактика?

Усе починається відтоді, коли приходить відчуття власної даремності, непотрібності. Дослідники дедалі частіше помічають зв’язок між симптомами емоційного знесилення та психосоматичними проявами, наполягають на тому, що психологічні сигнали потрібно сприймати як стан перед захворюванням тіла. А Всесвітня класифікація хвороб синдром емоційного знесилення (вигоряння) зараховує до рубрики 273 – «Стрес, пов’язаний із важкістю утримання нормального способу життя».

 

Пропоную згадати симптоми Синдрому знесилення.

Стан, який можна описати так: «Робота щодня стає дедалі важчою, а здатність її виконувати – дедалі нижчою». При цьому людина може приходити на роботу раніше за всіх і залишатися найдовше, забираючи роботу додому.

  Цей стан має прояв на трьох рівнях: фізичному, психологічному та поведінковому.

 

Фізичні (проявлені всі разом або більшість одночасно):

  • Утома;
  • Почуття виснаження;
  • Чутливість до змін показників зовнішнього середовища;
  • Майже постійний (частий) головний біль;
  • Розлади шлунково-кишкового тракту;
  • Надлишок або нестача ваги (різка зміна);
  • Тяжке дихання;
  • Безсоння.

 

Поведінка та психологічні показники:

  • Ставлення до професійної діяльності як до важкої необхідності, а не як до того, що приносить задоволення;
  • Зниження працездатності, життєвої активності;
  • Зниження рівня ентузіазму;
  • Почуття образи, розчарування;
  • Невпевненість, відчуття, що нікому не потрібен;
  • Почуття провини;
  • Дратівливість;
  • Почуття всемогутності;
  • Складнощі під час прийняття рішень;
  • Постійний пошук помилок у діях і результатах;
  • Дистанціювання від пацієнтів і колег;
  • Підвищене почуття відповідальності за пацієнтів;
  • Гнів і роздратування, підозріливість;
  • Песимізм – загальна негативна оцінка життєвої перспективи;
  • Алкоголізм або наркоманія.

Якщо ви позначили більшість симптомів стосовно себе, й вони одночасно проявляються у вашому житті, потрібно звернути увагу на свій стан.

  Професія медичного працівника потребує постійної публічності, щоденної необхідності спілкуватися з великою кількістю людей, які мають різний характер, наміри та вміння проявити подяку. Робота лікарів супроводжується високим рівнем емоційності, належить до професій альтруїстичного типу.

  Для того, щоб зрозуміти, чому і з якою метою виникають симптоми емоційного знесилення, уявіть собі дім, у якому працюють усі можливі електронні пристрої: світло, комп’ютери, телевізори, кухонні прилади, кондиціонери тощо. Настає такий момент, коли напруження сягає максимально можливого рівня, спрацьовує система захисту – вилітають пробки. Дім тепер не згорить, електропостачання зупинено.

  Симптоми емоційного знесилення – це механізм особистого психологічного захисту, який дає змогу людині дозувати та економно використовувати енергетичні ресурси. Корисний механізм захисту, але така економія позначається на ефективності виконання професійних обов’язків і на стосунках між людьми.

  Маючи справу з цілою низкою різних життєвих історій, пов’язаних зі смертю, каліцтвом, невиліковними хворобами, лікар має за короткий час проходити шлях відновлення від шоку до прийняття (через злість, звинувачення та інші етапи, характерні для цього періоду).

  У кожної людини своя швидкість емоційного відновлення, і кожен лікар пристосовується до особливостей професії індивідуально. Тому потрібно з розумінням ставитися до себе та своїх колег. Рекомендовано не уникати розмов на болючу тему, а навпаки – знайти можливість обговорити подробиці, поміркувати над причинами, зробити висновки або навіть побути в тиші поряд із тим, кому потрібна підтримка.

  Зовсім не правильно сприймати історію пацієнта як особисту справу лише родини та лікаря, котрий проводив лікування. Тому що той постійний фон, який утворюється поза ситуаціями, має вплив на весь колектив. Уникаючи емоцій, ми втрачаємо багато сил на боротьбу із собою. Тих сил, що мали б підтримати, допомогти пережити найважчі ситуації та знайти необхідні рішення для подальшої роботи.

  Емоції людини формуються гормональною системою, яка не має можливості натискати кнопку «стоп», зупиняючи роботу гіпофізу. Затиснені у м’язах емоції провокують перенапруження, яке призводить до хвороби.

  Перебуваючи поряд зі смертю (особливо втратою дитини), важко приховувати емоції. В перші хвилини допомагає стан шоку, який може відзначатися в лікарів незалежно від досвіду. Перебуваючи в ситуації, яка стосується смерті, спеціаліст може проявити власні психологічні травми, часом навіть не усвідомлювані раніше. Будь-яка подія може стати тригером – спровокувати невротичний стан і спричинити різні неадекватні реакції: від сліз і жалю за втратою своєї рідної людини до розпачу, гніву й активного самозахисту. Враховуючи специфіку роботи лікарів, яким доводиться часто працювати з родинами, що втратили рідну людину, важливо стежити за своїм емоційним станом, звертатися по допомогу до колег, отримувати підтримку колективу. В разі необхідності рекомендовано звернутися по супервізію та підтримку до психолога, щоб не шукати суб’єктивних ознак провини, не зазнати професійного вигоряння, розібратися з власними травматичними реакціями. Не рекомендовано уникати спілкування з пацієнтами, ігнорувати власні переживання у розмові з колегами, шукати медикаментозної «швидкої допомоги». Відкладання емоційного проживання на потім шкодить психологічному та психічному здоров’ю спеціаліста.

  Річ не в тім, щоб дозволити собі на робочому місці сльози, а в розумінні, що бажання через сльози показати свій емоційний стан є природним для людини будь-якого віку, професії, соціального й інтелектуального рівня. Зрозуміло, що кабінет і посада не дають можливості відкрито проявляти емоції, тож потрібно знаходити час і місце для цього. Закапсульовані стани самі по собі не минають, вони накопичуються й чекають на «слабкий момент», який може трапитися не на робочому місці, а будь-де. Сучасні культурні традиції ставлять лікаря в позицію спостерігача, емоційно нейтральної людини. Така позиція змушує раціонально тиснути на власні емоції, що призводить до депресивного стану.

  На жаль, спеціалістів-медиків, котрі мають спеціальну підготовку в таких питаннях, небагато. Допомагати має кваліфікований психолог або психотерапевт, що має високий досвід у питаннях супроводу й терапії. Тому що стан професійного знесилення – це психологічна травма, яка потребує професійної допомоги.

  Лікар не повинен проводити терапію, але він є частиною процесу і має знати, як поводитися в певних ситуаціях, щоб не нашкодити ні собі, ні пацієнтам. Без спеціальної підготовки та певного досвіду не кожен медичний працівник витримує емоційне напруження та вміє швидко зосередитися на необхідних словах і діях. Не всі розуміють, як підтримувати в таких ситуаціях себе самого.

 

Чи можливо захистити себе до того, як проявиться синдром емоційного знесилення?

Можливо й потрібно!

  Насамперед необхідно турбуватися про свої особисті ресурси, шукати вторинні бонуси від професійної діяльності та завчасно підвищувати рівень кваліфікації. Бути у стані внутрішньої гармонії допоможе рівномірна турбота про всі аспекти життя: власне здоров’я, родина, спілкування з друзями, професійне зростання, обмін досвідом, зустріч із колегами, особистий розвиток.

  Крім інтересу в колі професії має бути цікаве заняття поза медичною тематикою, для того, щоб була можливість змінювати увагу й отримувати різнопланові результати діяльності, а також для того, щоб не зосереджуватися на робочому процесі цілодобово й отримувати різноманітні бонуси.

 

З метою профілактики синдрому емоційного знесилення пропонують:

  • Добре спланований регулярний відпочинок: вихідні дні та відпустка (без позаробочих викликів, консультацій, дзвінків);
  • Приємний настрій;
  • Рівномірне планування робочого часу;
  • Контакт із водою – плавання, душ, прогулянки біля водойм;
  • Вправи з диханням, медитації, релаксації;
  • Увага до себе, своєї родини, якісне спілкування з рідними дітьми;
  • Підвищення рівня знань, обмін досвідом та отримання професійної супервізії;
  • Відвідування психолога;
  • Достатня кількість сну;
  • Спрямування активності на реальну мету.

Джерелом особистого ресурсу можуть стати: родина, улюблені справи (хобі), емоції, спілкування, тіло, творчість. Потрібно вчитися робити собі нематеріальні подарунки: проводити час наодинці з собою, відвідувати творчі майстерні та галереї, читати цікаву художню літературу, займатися спортом, відкривати нові звуки, аромати, смаки, відчуття.

  Складіть свій власний перелік ресурсів, у якому мають бути задіяні всі органи чуття, запишіть у нього все те, що любите робити, про що мрієте, й намагайтеся щотижня (або й щодня) виконувати один-два пункти зі свого власного ресурсного переліку. Це неважко й цікаво, до того ж – відкриває нові можливості для себе, допомагає відновити сили та підтримує здоров’я.

  У разі необхідності рекомендовано звернутися по супервізію та підтримку до психолога з метою зменшення симптомів професійного вигоряння.

  Важливо вміти проводити межу між смертю пацієнта та історією власної родини. Й потрібно знаходити час відновлювати свій позитивний емоційний рівень для того, щоб мати можливість кожного наступного пацієнта зустрічати з усмішкою та підтримкою, з упевненістю в здоровому майбутньому.