Серед напрямків психологічної реабілітації у Сумському обласному центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів особливе місце відводиться психологічній підтримці сімей, які виховують дітей-інвалідів. Основними засобами, якими користується психолог у своїй діяльності під час роботи з батьками, є: діагностика, психокорекція, консультація, психологічне просвітництво

Особлива увага приділяється створенню сприятливого психоемоційного клімату (налагодженню батьківсько-дитячих взаємовідносин, корекції неадекватних реакцій поведінки та емоційних реакцій батьків, які мають дитину-інваліда; формуванню навичок адекватного спілкування з навколишнім світом). Адже, саме в сім'ї відбуваються процеси, від яких значною мірою залежить доля дитини-інваліда: формується самооцінка, визначається соціальна роль і позиція. Сім'я, як реабілітаційне середовище, не тільки виявляє турботу, надає фізичну допомогу, психологічну підтримку, допомагає адаптуватись до сучасного способу життя, а й організовує відновлююче лікування, навчання, допомагає обрати професію. Міжособистісні стосунки в сім'ї, ставлення батьків, родичів до дитини-інваліда, обладнання місця проживання, навчання побутовим навичкам – все це фактори, які позитивно чи негативно відбиваються на реабілітації дитини з особливими потребами.

Родини наших вихованців завжди у центрі уваги, адже батьки найбільш зацікавлені у вирішенні проблем своєї дитини. Сім’ї, у яких виховуються діти з відхиленнями у розвитку, живуть під тягарем багаточисельних труднощів, не кожний батько чи мати виявляються здатними прийняти недугу дитини, адекватно реагувати на проблеми, що постійно виникають. Відомо, що психотравмуюча ситуація, а також колосальні емоційні навантаження на членів сім'ї, у зв'язку з довготривалим стресом, чинять негативний вплив на психіку батьків та ускладнють їхнє ставлення до дитини. Багато батьків у ситуації, що склалася, виявляються безпорадними. Їхній стан можна охарактеризувати як внутрішній (психологічний) і зовнішній (соціальний) глухий кут. Декого трагічність ситуації навіть ламає. А саме особистісні якості батька та матері визначають можливості соціалізації дітей та адаптації до життя, тобто їхнє майбутнє.

Для того, щоб допомогти батькам дитини з вадами розвитку, важливо спробувати зрозуміти, що відбувається з людиною, коли її дитині встановлюють інвалідність, як це впливає на життя.

Простежуючи переживання батьками трагедії народження неповносправної дитини, різні дослідники (Райт, Дуккан, Дрокар, Шухард) дійшли висновку про закономірну зміну їхніх емоційних станів на шляху до адаптації. Ці стани характерні для переживання будь-якого горя, адже народження дитини з функціональними обмеженнями є для батьків тим поштовхом, який запускає в організмі процеси «переживання горя».

 

Детально опис переживань, як процес адаптації до нової життєвої ситуації, наводиться у монографії Е. Шухарда. Автор пропонує свою періодизацію кризових станів емоційної сфери батьків:

1)  шок, невизначеність (стан панічного жаху перед невідомим, відчуття того, що руйнується звичне «нормальне» життя);

2)  поступове розуміння, визначеність (протиріччя між розумінням проблеми на раціональному рівні та її неприйняття на рівні емоцій та почуттів);

3)  агресія (прояви негативних почуттів у вигляді емоційних спалахів, у результаті чого виникає агресія, спрямована на оточуючих);

4)  заперечення – віра у зцілення, помилковість діагнозу (період тривалого і виснажливого мандрування від лікаря до лікаря, а далі – до знахарів, екстрасенсів із надією знайти чудо, яке зробить дитину здоровою);

5)  депресія (переживання почуття безнадійності, апатії та відчаю у зв'язку з безуспішністю пошуку способів зцілення дитини);

6) прийняття факту порушення розвитку (поява нового сенсу життя);

7)  активізація (поява інтересу до навколишнього життя, відкриття нових можливостей самореалізації);

8)  солідарність (об’єднання з іншими батьками, які мають аналогічні труднощі).

Ставлення батьків до дітей з порушенням психофізичного розвитку відіграє першорядну роль. Тому вкрай важливе значення має такий фактор, як психологічні особливості прийняття батьками дітей з особливими потребами.

У практику дитячо-батьківських стосунків термін «прийняття» увійшов завдяки представнику гуманістичної психології К. Роджерсу, який трактував прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, у якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого, все ж таки, люблять. Тобто, виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті. Стосовно системного підходу до типологізації прийняття дитини і батьківського ставлення готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок, умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтримати дитину, усвідомлюючи, що її цінності та системи поглядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; готовністю ділитися власними цінностями і поглядами, створюючи тим самим можливість дитині розуміти інших. За усім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабкостях, недоліках, недосконалостях, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін. Адже саме у такій атмосфері, де безоцінно приймаються будь-які індивідуальні відмінності, де любов і прихильність виражаються відкрито, де помилки допомагають здобути новий досвід, де спілкування відкрите й довірливе, де особиста відповідальність і чесність – обов'язкові складові взаємин, може сформуватися почуття самоцінності у кожного члена сім'ї.

Психологічне прийняття – це особлива позиція щодо себе та своєї дитини, яка має когнітивний, емоційно-смисловий та поведінковий компоненти. Когнітивний (пізнавальний) компонент виявляється у тому, що батьки мають необхідні знання про дитину, причому не лише зовнішні, але й інтуїтивні – вміння визначати потреби дитини. Емоційно-смисловий компонент виражається у повному прийнятті батьками дитини з особливими потребами як самостійної цінності: дитина для батьків не є засобом самореалізації. Поведінковий компонент характеризується компетентною взаємодією батьків з дитиною, адекватною до потреб дитини, здатною до відповідального вибору.

 

Особливості прийняття батьками дітей з вадами розвитку можна поділити на:

  • адекватне – прийняття дитини «такою, як вона є». Батькам важливо, що дитина є, і що саме вона – їхня дитина, незалежно від того, яка вона і що вміє робити. Така безумовна любов допомагає батькам правильно оцінити, до чого привели їх виховні зусилля і підказує, у якому напрямку слід рухатись далі.
  • неадекватне — це «відторгнення» дитини, негативне ставлення до неї. У батьків це ставлення може проявлятись у роздратуванні по відношенню до дитини, в ігноруванні її інтересів, в силу їх примітивності, а також у бажанні покарати дитину.
  • суб’єктивне – дитина з особливими потребами сприймається як суб’єкт соціальних відносин, тобто як повноправний член суспільства. Ані батьки, ані найближче оточення не фокусуються на інвалідності дитини, що є сприятливим фактором для її подальшої адаптації у суспільстві, а також сприяє толерантному ставленню до людей з обмеженими можливостями у суспільстві.
  • об’єктивне – дитина сприймається як особистість, яка віддалена від суспільства. У батьків воно проявляється у бажанні «сховати» дитину від усіх, що в свою чергу призводить до неадекватної форми взаємодії дитини з соціальним середовищем, і виникненням комунікативних проблем та перешкод. Через це відносини з людьми у свідомості дитини фарбуються у несприятливі тони, для неї характерні відчуженість, тривожність, агресія.

Таким чином, під психологічним прийняттям ми розуміємо цілісну систему різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються по відношенню до неї, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків. Це визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, у тому числі несхожість на батьків. У ситуації з дитиною з особливими потребами — це найбільш актуально. Також у рамках особистісного прийняття або неприйняття дитини формується психологічний та емоційний стан батьків і рівень спілкування у родині, коли з'являється дитина з особливими потребами.

Особистісне прийняття або неприйняття батьками дефекту дитини також лежить в основі виховного впливу батьків і впливає на визначення батьками моделі виховання та відіграє першочергову роль у подальшому становленні таких дітей у суспільстві.

 

Рекомендації батькам, які мають дітей-інвалідів.

Прийміть ситуацію як даність, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуйте про те, як з цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Тому, якщо ви не хочете, щоб ваша дитина росла нервовою, похмурою, постарайтесь знайти в собі сили з оптимізмом дивитись в майбутнє.

 Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що у всіх членів родини була можливість саморозвитку та повноцінного життя.

Організовуйте свій побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від власного особистого життя. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дозволяє, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтеся навчити дитину піклуватись про інших. Вирішуйте усі справи разом з нею.

Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосовану активність; допомагайте у пошуку своїх прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.

Слідкуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійтесь відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак, проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається ваша дитина. Продумайте, чи всі вони обґрунтовані, чи не має можливості скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтесь з лікарем чи психологом.

Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять вас.

Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

Не відмовляйтесь від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце і високим почуттям, і маленьким радостям.

Частіше користуйтесь порадами педагогів та психологів. Кожне певне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та умінь. Більше читайте, і не лише спеціалізовану літературу, але й художню.

Спілкуйтесь з родинами, де є діти-інваліди. Є важливо не лише для вас, але й для дитини, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши для неї друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.

Не докоряйте собі. В цьому випадку велика імовірність того, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та збільшить страждання. У тому, що у вас хвора дитина, ви не винні.